Українські січові стрільці.

1914 р. був сформований легіон українських січових стрільців (УСС). Запис проводився на цілком добровільних засадах. Основний контингент становили молоді вихованці воєнізованих українських організацій: спортивно-громадської — "Сокіл", пожежної — "Січ", учнівсько-шкільної — "Пласт" (назва походить від формувань запорозьких козаків, які виконували сторожову і розвідувальну службу). До міста Стрия на Львівщині, де формувався легіон, прибуло понад 10 тис. добровольців. Але австрійське військове командування хотіло бачити українців мобілізованими до імперської армії, де б вони "розчинилися" у масах солдат інших національностей. Тому дозвіл на легіон УСС було дано лише у складі 2,5 тис. осіб. Військову присягу приймали двічі: вперше — загальну для всього австрійського війська, а вдруге — "свою", національно-патріотичну, на вірність Україні.

Оцінюючи здобуте, можна стверджувати, що Перша світова війна застала українство Галичини на половині визвольного шляху. Виходячи з умов війни, політичні українські партії в Галичині вирішили об'єднатись і підняти питання про створення українського легіону в австрійській армії. З цією метою 1 серпня за ініціативою Костя Левицького відбулась спільна нарада представників українських партій, яка пристала до ідеї єдиної української національної акції. Як наслідок наради 2 серпня утворено Головну українську раду (ГУР) у складі: Кость Левицький — голова, Михайло Павлик і Микола Ганкевич — заступники голови, Степан Баран — секретар, а також: Микола Балицький, Іван Боберський, Микола Лагодинський, Михайло Левицький, Теофіль Мелень, Володимир Темницький, Кирило Трильовський, Володимир Старосольський, Льонгін Цегельський, Іван Кивелюк.

Організувати військовий легіон Головна українська рада доручила військовій колегії у складі Т. Рожанківського, М. Волошина, С. Шухевича і Д. Катамая. На засіданні військової колегії 2 серпня, в якому взяли участь І. Боберський, М. Геник, Д. Катамай, Т. Рожанківський і С. Шухевич, прийнято для українського війська назву "Українські Січові Стрільці". З серпня військова колегія прибрала назву "Генерального штабу" і призначила начальником українського військового легіону Т. Рожанківського. ГУР затвердила це призначення.

Проте Головна українська рада настільки захопилася українською ідеєю, що вона не змогла відчути всі нюанси слів "Генеральний штаб". Не дивно, що австрійська влада вказала ГУР на її справжнє місце і не затвердила цієї назви. Але вже 4 серпня з'явилась взаємоприйнятна: Українська бойова управа (УБУ).

Було утворено дві секції УБУ: секція акції і секція організації.

До секції організації увійшли К. Трильовський (голова), С. Шу-хевич (заступник), К. Бірецький, Д. Вітовський, І. Боберський, С. Горук, В. Темницький. Завдання секції полягало у вербуванні добровольців, забезпеченні матеріального постачання.

Секція акції у складі Т. Рожанківського (голова), Д. Катамая (заступник), М. Волошина, М. Геника повинна була займатись формуванням стрілецьких підрозділів. Цю роботу УБУ розпочало відразу після оголошення війни між Австрією і Росією. Наступного дня, а саме 6 серпня, ГУР і УБУ видали спільний документ — Маніфест "Головна українська рада до всього українського народу!". Цим документом офіційно проголошено утворення нової військової організації — Українські січові стрільці.

Отже, 6 серпня 1914 р. увійшло в історію України як день відновлення українських збройних сил, як день завершення першого етапу галицько-українського відродження, що тривав 96 років.

У відповідь на заклик Головної української ради і Української бойової управи в кожному повітовому містечку було утворено повітові комітети з набору і формування українського стрілецтва.

Розмах цієї роботи породив дві складних проблеми. Перша — однотипно одягнути УСС, що свідчило б про наявність певної організації. На збірні пункти зголосилося близько 28 тис. молоді. І хоч заходами українського жіноцтва був створений "Фонд на потреби України", проте зібраних ними 9000 корон для цих потреб, звісно, не вистачало.

Друга — брак українського старшинського (теперішньою термінологією — офіцерського) корпусу. Природно, в австрійській армії служили українці, які обіймали старшинські посади, але ж була вже оголошена війна — і всіх їх мобілізували до армії. І хоч ГУР домовилася з Міністерством війни Австро-Угорщини про виділення для українського легіону близько 100 старшин-укра-їнців, фактично до формування загону УСС кадрові військові не прибули. Скерування одержали тільки ті, що були в запасі, й на той момент їх не мобілізували, та й то замість 100 тільки 16, які перебували у Львові. Серед них старшини запасу: Кость Бірецький, Михайло Волошин, Сень Горук, Теодор Рожанківський, Степан Шухевич, Василь Дідушок, Осип Семенюк, Євген Бородієвич, Дмитро Вітовський, Дмитро Катамай, Михайло Геник та ін. І потім серйозної підтримки справа військового формування УСС фактично не отримувала. Більше того, дозволено було утворити тільки 8 піхотних куренів: два — у Львові, два — у Станіславові і по одному — в Коломиї, в Чорткові, в Тернополі і в Стрию, при цьому кожен курінь мав бути незалежною військовою одиницею.

Бойове хрещення "усуси" (так одним словом з абревіатури УСС почали називати Українських січових стрільців) прийняли 25 вересня, захищаючи Ужоцький перевал Карпатських гір. Тут проти них вела наступ дивізія кубанських козаків. Отже, відразу ж проявилася загальнонаціональна для українців трагедія світової війни: адже змушені вони були битися один проти одного у лавах ворожих армій.

Насторожено сприймали український патріотизм "усусів" і австро-угорські власті. Зважаючи на те, що основною метою "усусів" були національно-визвольні змагання в ім'я самостійної України, австрійці намагалися не допускати широких контактів стрільців з українським населенням Прикарпаття і Закарпаття. Австрійське командування навіть замислило позбавитися від підозрілого у своїх кінцевих намірах легіону. Для цього легіон поділили на розвідувальні стежі (загони по 20 вояків), які повинні були переходити лінію фронту і вести бойові дії у тилу противника. Ясна річ, що людські втрати "усусів" у таких небезпечних військових операціях мали бути максимальними. Зрештою, так і сталося, коли цей план, розрахований, за визнанням офіцерів генерального штабу австрійської армії, "на цілковиту ліквідацію" легіону УСС, почав виконуватися. Лише окремі вояки повернулися з розвідувальних рейдів, а кілька сот взагалі зникли безслідно.

Єзуїтський план методичного й повного винищення роздрібнених загонів УСС збройними силами супротивника був зірваний широкомасштабним наступом російських військ. Внаслідок цього австрійське командування змушене було кинути на оборону весь український легіон. Протягом жовтня-листопада 1914 р. за* пеклі оборонні бої змінялися наступальними. Міста Борислав, Дрогобич, Стрий були зайняті то одною стороною, то іншою. У той час, як десятки тисяч примусово мобілізованих (у тому числі й українців) не виявляли бажання воювати за Австро-Угорську імперію, "усуси" показали себе найстійкішими солдатами австрійської армії. Тому австрійське командування змінило своє ставлення до них. "Усусів" нагороджували, їм доручали найвідповідальніші завдання. Генерал Фляйшман писав у одному з наказів по дивізії, якою командував і в лавах якої перебували "усуси", що

"вони можуть гордо дивитися на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих діл та золотий лавровий вінок в історії їхнього народу". Йшлося про найзапекліші бої за гору Маківку в Карпатах, які відбувалися з початку квітня до початку травня 1915 р.

У липні з двох військових підрозділів — "куренів" легіону УСС та новоутвореного "куреня" було створено полк УСС з особовим складом 2.200 вояків на чолі з отаманом Грицем Коссаком. Вже сам факт утворення полку УСС був тим доробком визвольної боротьби, заради якого УСС і пішли на війну.

Організаційно полк склався з двох куренів. Команданти куренів: І — С. Горук; II — В. Дідушок. Кожний курінь мав 4 сотні. Сотня складалася з 4 чет, кожна чета — з 4 роїв по 10—15 стрільців. Отож, кількісний склад сотні коливався в межах 100— 150 стрільців. Крім того, у сотні був кравець, швець, писар, помічник писаря, два телефоністи, п'ять осіб санітарної служби. У серпні полк уже був на фронті. До листопада під шаленим артилерійським вогнем вояки полку відбивали безперервні атаки супротивника, "Усуси" знову здобули собі велику славу. "Врятували ситуацію", — проголошував їхній отаман. Та й німецьке командування зазначало, що полк УСС — "найкращий відділ із усієї австро-угорської армії". Однак людські втрати були настільки великі, що залишки полку відвели на переформування у тил.

На фронт "усуси" повернулися на початку травня 1916 р. А наприкінці місяця велика делегація полку УСС прямо з окопів виїхала до Львова на похорон Івана Франка, який більше ніж півроку вкінці життя провів у львівському "Приюті для хворих і виздо-ровців УСС"; сини його Петро і Тарас одними з перших вступили до лав "усусів" і брали безпосередню участь у боях. Фронтовій делегації "усусів", яка принесла вінок з багатозначним написом "Великому Каменяреві — Ми ломимо скалу", довірили виносити в останню путь труну з тілом померлого. Сотник полку УСС Зенон Носковський у прощальній промові над труною Івана Франка зазначив, що "його духовні діти — українські січові стрільці, виховані та викормлєні його думками й ідеями, перейняті до глибини душі його животворними словами", пішли "в бій сповнити дослівно та найточніше його заповіт", — пішли з оружем у руках ломити ворожу скелю, щоб промостити шлях народному щастю".

Протягом серпня-вересня 1916 р. полк УСС знову витримував щоденний шаленний артилерійський вогонь та безперервні атаки противника. Бойовим завданням полку було прикриття залізничного шляху Підгайці — Бережани на Тернопільщині. Ще одна гора Лисоня, на якій закріпилися "усуси", стала місцем їхньої геройської слави і непоправних втрат убитими, пораненими й військовополоненими. Потрапивши в оточення більших сил ворога, полк УСС перестав існувати. Лише 150 стрільцям і 16 старшинам удалося вирватися з оточення. Ці вояки наприкінці 1916 р. прибули на Волинь, де їх зобов'язали допомогти австрійським окупаційним властям організувати поповнення армії рекрутами з місцевого населення. "Усуси" відразу зосередилися на освітній роботі, організували у селах 46 початкових шкіл і почали працювати вчителями.