3.3. Семінарське заняття у навчальній діяльності студентів

Семінар є видом навчального заняття, назва якого походить від латинського слова seminarium, що буквально перекладається, як «розсадник», у нашому випадку знань. Давні римляни захоплювались мистецтвом ведення дискусії, тому традиційні зібрання, під час яких народжувалися нові рішення, ідеї та погляди, почали називати їх розсадником. Як сучасне навчальне заняття семінар виконує ті самі розсадні функції, та й умови зборів залишилися ідентичними – у навчальній аудиторії збирається група людей, готових розпочати обговорення теми, тобто “розсаджувати” у певному середовищі думки, погляди та ідеї. Семінар є одним з найбільш складних і водночас найбільш результативних видів навчальних занять. Сучасна наука винайшла кілька видів і типів семінарських занять, що мають створити умови для плідного обговорення проблеми в будь-якій ситуації залежно від готовності аудиторії, специфіки теми та інших факторів. Зокрема в сучасній вищий школі набули широкого використання семінари-бесіди, семінари-конференції, семінари-дискусії тощо. Заняття може містити й елементи різних видів семінарів. Через це семінари вважаються найбільш цікавими навчальними заняттями. Особливу привабливість їм надає можливість самореалізації особистості. Де ще освічена людина може продемонструвати свою обізнаність, здатність мислити та переконувати?

Безпосереднім дидактичним призначенням семінарських занять є закріплення теоретичних положень з навчальної теми. Як вже зазначалося раніше, на лекції людина отримує наукову інформацію, яка завдяки розумовому опрацюванню стає надбанням людини, тобто знанням. Первинне знання може далі поглибитися та розширитися – це відбувається тоді, коли студент працює над темою, готуючись до семінарського заняття. Крім цього, під час семінарських занять відбувається процес перетворення знань на уміння.

Семінарське заняття прагне досягнення не тільки дидактичної мети, але й також мети особистісного розвитку студента. У ході дискусій відбувається формування умінь та навичок виступати перед аудиторією, чітко та грамотно формулювати свої думки і погляди. Тому не слід під час семінарського заняття демонструвати скромність та сором’язливість, чим іноді можна пояснити мовчазність. Ці якості є загальними чеснотами людини, але заважають її намаганню стати вольовою, сміливою та рішучою особистістю, здатною відстоювати власні переконання. Людині порядній та такій, що бореться за верховенство істини, немає чого приховувати і соромитися, тому природна скромність має перевтілитись на коректність, тактовність та шанобливе ставлення до співрозмовників.

У ході роботи на семінарських заняттях студенти розвивають і супутні навички та уміння. Зокрема мова йде про уміння підготовки реферату як наукової письмової роботи або усної доповіді, тези якої насичені фактами, аргументами та доказами. Важливою є також підготовка до можливих запитань товаришів і викладача, тобто формується уміння знайти слабкі місця у доповіді. Супутні знання, уміння та навички, яких набуває студент під час підготовки до семінарського заняття та у ході його проведення, є не менш важливими, ніж ази професійної підготовки. Набути фахової компетентності людина зможе і пізніше, а набути всебічного і гармонійного розвитку – тільки в навчальних ситуаціях. З огляду на це значна увага супутнім знанням, умінням і навичкам буде приділятися і при подальшому розгляді матеріалу.

Вислухавши доповідь, підготовлену іншим студентом, кожен із присутніх має шанс дізнатися щось нове. Слід зазначити, що самостійне вивчення будь-якого матеріалу вимагало б набагато більше часу, ніж прослуховування підготовленої доповіді. Таким чином, семінарські заняття ще й економлять час на набуття освіченості.

Дуже важливою є наявність внутрішнього налаштування на конструктивну та ефективну роботу на семінарському занятті. Подібний підхід до роботи на семінарах дозволяє набути ще одного вміння – ставити запитання. Запитання має бути аргументованим, ґрунтуватися на почутій інформації та поглиблювати або уточнювати думку співрозмовника. Ґрунтовне запитання викликає пожвавлення в аудиторії, на нього намагається відповісти не тільки доповідач, а й інші присутні.

Під час роботи на семінарському занятті студенти набувають умінь роботи в групі. Подібна діяльність потребує особливої організації, адже працюючи разом із товаришами, можна як заважати їм, так і сприяти розв’язанню навчального завдання.

Працюючи на семінарських заняттях, людина вчиться слухати інших, зосереджуватися на предметі сприйняття, розуміти сутність почутого. Далеко не всі люди опанували таке просте уміння. Проте без цього уміння неможливо досягти будь-чого в житті. Не розуміючи позиції опонента (не вміючи або не бажаючи її вислухати), неможливо знайти спільного рішення; ігноруючи співрозмовника, неможливо здійснювати обмін думками, збагачувати власний досвід, набувати нових знань та ідей, розвиватися. Активна робота на семінарському занятті саме сприяє формуванню уміння слухати, стає відповідним тренінгом.

Семінарське заняття має величезні можливості для удосконалення пізнавальних характеристик студента (знань, умінь, властивостей, способів поведінки тощо).

Природним чином пізнання може бути спрямоване як на теоретичну складову будь-якої науки, так і на її прикладний аспект. Як правило, другий напрямок пізнання виглядає більш привабливим, адже швидко демонструє результати. Проте перша складова є більш важливою, адже якісне набуття практичних умінь і навичок може бути лише усвідомленим, а усвідомлення є результатом обізнаності в теорії. Отже, теорія без практики існувати зможе, практика без теорії – ні.

Глибоке вивчення теоретичних положень, опанування змісту теми об’єктивно призводе не тільки до усвідомлення неординарності та неповторності наукових ідей, а й до розуміння естетики наукових викладень, формування наукового світогляду людини та її відповідного ставлення до суспільства. Студенти на семінарському занятті реалізують можливість індивідуальної творчості, що є показником пізнавальних характеристик людини.

Перший (початковий) рівень пізнавальної діяльності людини характеризується репродуктивним способом сприйняття інформації. Тобто пізнання є пасивним: що почулося, те й засвоїлося. Ані критичного осмислення, ані перевірки, ані спроб пересвідчитися в повноті та правдивості інформації на цьому рівні пізнавальної діяльності не відбувається.

Основним, більш досконалим за змістом, рівнем пізнавальної діяльності є той, що відповідає осмисленому ставленню студента до інформації. Допитливість у цьому разі зникає лише тоді, коли повністю або частково, але достатньою мірою, зникають усі таємниці навколо навчальної теми.

Вищим (творчим) рівнем пізнавальної діяльності слід вважати той, на якому людина, спираючись на власні знання та уміння, висловлює оригінальні ідеї, намагається побудувати власні моделі, схеми чи теорії. Таким чином, вона задовольняє власну потребу осягнути нове, невідоме, абсолютне. Такі студенти постійно знаходяться в науковому пошуку і досягають найвищих рівнів обізнаності. Але щоб досягти творчого рівня пізнавальної діяльності, людина спочатку долає два попередні. Умовою переходу з одного рівня на інший є досягнення досконалості на цьому рівні завдяки працездатності та активності. Опанувати творчий рівень здатні всі, але досягають його тільки найкращі студенти, у яких поступово розвивається самостійне мислення, здібності до творчості, самодисциплінованість, обізнаність тощо.

Пізнавальна активність студента під час семінарського заняття проявляється також у тому, що він шляхом самостійного осмислення, аналізу, систематизації та узагальнення навчального матеріалу здійснює пошук аналогій з особистим чи суспільним життям, майбутньою професією.

Побудова семінарського заняття шляхом бесіди чи дискусії дозволяє кожному студентові самостійно усвідомити справедливість власних думок, поглядів на проблему, оцінити власні вміння користуватися полемічними прийомами, виступати перед аудиторією тощо.

Колективна форма роботи на семінарському занятті дає змогу студентам пересвідчитися у необхідності обґрунтовувати кожну тезу, аргументувати кожну думку. Суперечки в ході семінарських занять можуть розгортатися або як дискусії, або як полеміка. Дискусія передбачає пошук істини, полеміка – доведення переваги одного з її учасників. Під час дискусії опоненти здатні погодитися із власною неправотою під натиском аргументів супротивника, адже істина важливіша за особисті амбіції. Полемісти ж заради перемоги згодні пожертвувати істиною. Тому в ході дискусій у студента виховується принциповість, допитливість, розсудливість, самостійність суджень, неупередженість, об’єктивність, потреба у ґрунтовній підготовці, формуються особисті переконання, загартовується характер. Перемога ж у полеміці може додати лише самовпевненості, тимчасового задоволення, але не відчуття правоти. Треба вчитися працювати саме в умовах дискусій, виховувати в собі чесність, ввічливість, нетерпимість до некоректних прийомів, здатність публічно визнавати неправоту тощо. Істина саме таких і поважає, люди – також.

Висока якість роботи на семінарському занятті, звичайно, передбачає серйозну попередню підготовку. Формування знань, умінь та навичок студента відбувається вже в ході самостійної підготовки, яка передує роботі в аудиторії. Під час підготовки студент не тільки опановує програмний матеріал, а й формує здатність швидкого пошуку наукової літератури за допомогою бібліотечних каталогів, електронних інформаційних систем, виділяє головне, узагальнює, систематизує, аналізує, створює, переробляє, конспектує, додає, відхиляє, підтверджує, спростовує і т. ін., тобто здійснює значний обсяг різнобічної інтелектуальної роботи. Крім того, студент опановує ази необхідної технічної роботи – креслення, оформлення рефератів, робота на комп’ютері тощо.

Таким чином, семінарське заняття посідає ключове місце в навчальній діяльності студента. Воно становить собою систему, оскільки поєднує досить різнорідні елементи: оволодіння знаннями та уміннями з навчального предмета, виховання особистості, комунікативні особливості, специфічну підготовку і багато іншого. Усі ці елементи знаходяться у безпосередній залежності один від одного. Наприклад, якщо студент не вміє доводити свою думку, він не зможе взяти участь в обговоренні ключових питань заняття та не навчиться застосовувати теоретичні знання на практиці, навіть якщо і попередньо опрацював теорію. Людина, яка не відповідає критеріям теоретичної підготовки, не зможе проявити себе на занятті та не оволодіє професійно необхідними уміннями та відповідними якостями фахівця.