30. Процедура розміщення рекламного повідомлення.

кщо суб'єкт господарювання вирішив розмістити інформацію про свої товари або послуги на біг-бордах, лайт-боксах, сіті-лайтах, транспарантах, панно або інших рекламних конструкціях, він може вибрати один з двох найбільш прийнятних для себе варіантів:

1. 1) скористатися послугами рекламного агентства;

2. 2) вирішувати питання розміщення реклами самостійно.

Вибравши перший варіант, підприємство без особливих клопотів вирішить всі формальності, пов'язані з процедурою розміщення зовнішньої реклами, оскільки практично всі рекламні агентства надають замовнику повний цикл послуг: від створення дизайн-проекту реклами до монтажу і обслуговування протягом усього періоду розміщення на рекламних конструкціях. Правда, певним мінусом тут є чимала вартість послуг рекламної компанії, тому даним варіантом фахівці в цій сфері рекомендують користуватися при короткостроковому розміщенні реклами (скажімо, при рекламної акції, розрахованої на термін до 7 місяців).

Тим, хто віддасть перевагу другому варіанту, тобто вирішить зайнятися розміщенням зовнішньої реклами самостійно, не вдаючись до послуг рекламних фірм, слід запастися необхідними знаннями та терпінням.

Перш за все потрібно визначитися з двома важливими моментами. По-перше, варто вибрати, на який з рекламних конструкцій (власної або орендованої) буде розміщено інформацію рекламного характеру. Вигідність того чи іншого варіанту буде залежати від конкретних умов: місця розташування рекламної конструкції, побажань рекламодавця щодо типу і параметрів конструкції і т. д. Коли вибір буде зроблений, можна переходити до вирішення другого питання: в якому місці розмістити зовнішню рекламу, а точніше встановити рекламну конструкцію - в межах населеного пункту або за його межами.

Вибравши для установки рекламної конструкції місце за межами населеного пункту, підприємству достатньо буде отримати згоду на це у власника обраного місця (наприклад, оформити договір користування земельною ділянкою або іншим місцем, де планується розмістити рекламу). Як тільки згоду буде отримано, можна приступати до монтажу конструкції і розміщення на ній рекламної інформації.

При покупці рекламної конструкції необхідно переоформити відносини з власником місця (будівлі, споруди, землі), де вона розташована. Якщо орендується готова конструкція, достатньо оформити відносини з орендодавцем.

Інакше йде справа, коли зовнішню рекламу планують розмістити в межах населеного пункту. Тут порядок розміщення реклами строго регламентований Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами та розробленими на їх основі місцевими "наружнорекламнимі" правилами.

Згідно із зазначеними Правилами для розміщення зовнішньої реклами в обраному місці на території населеного пункту потрібно отримати спеціальний документ - дозвіл на розміщення зовнішньої реклами (додаток 3 до Типових правил розміщення зовнішньої реклами). Причому порядок його отримання залежить від того, яка конструкція буде використовуватися - власна чи орендована, знову споруджується або вже раніше встановлена.

При самостійному спорудженні рекламної конструкції витрати також чекають чималі. Проте за загальними підрахунками цей варіант розміщення реклами починає вигравати в порівнянні з використанням для цих цілей конструкцій рекламних агентств вже через 7 - 8 місяців експлуатації. Так що при "довгограючою" рекламі установка власної конструкції може виявитися вигідніше, ніж звернення до послуг рекламних фірм. У будь-якому випадку вибір залишається за підприємством.

Товарна інноваційна політика

1. Теоретичні засади товарної інноваційної політики

Товарна інноваційна політика - комплекс заходів з управління розробкою, виготовленням, виведенням на ринок і просуванням на ньому нових товарів, які дають можливість повніше реалізувати потенціал підприємства, забезпечити більший ступінь задоволення запитів споживачів, привести внутрішні можливості розвитку підприємства у відповідність до зовнішніх, що породжуються ринком. Її метою є формування ефективного у виробництві, збуті і споживанні товарного асортименту, що дозволяє збільшити прибуток і (чи) ринкову частку підприємства-інноватора, розширити його адаптаційні можливості до змін умов господарювання, забезпечити умови тривалого виживання й розвитку на ринку у відповідністю з визначеною місією і мотивацією діяльності.

Формування товарної інноваційної політики (вона є елементом маркетингу інновацій) передбачає аналіз існуючого бізнес-портфеля підприємства. Він передбачає наступні етапи:

- аналіз частки кожної бізнес-одиниці (товарної лінії або окремої товарної одиниці) в загальних обсягах продажу і прибутку та оцінка за його результатами відповідності обсягів збуту обсягам прибутку;

- побудова карти ринкового профілю бізнес-одиниць та їх аналіз;

- аналіз структури бізнес-портфеля за допомогою методів матричного аналізу (БКГ; McKinsey тощо).

За результатами аналізу діагностують послаблення ринкових позицій і зниження ефективності виробництва і збуту окремих бізнес-одиниць та визначають доцільність коригування існуючого бізнес-портфеля: зняття з виробництва безперспективних товарних ліній та (чи) окремих товарних одиниць; модифікація (удосконалення) тих, що мають ринкові перспективи; створення і просування на ринок нових товарних ліній чи окремих товарних одиниць, як доповнення існуючого бізнес-портфеля чи коригування.

1. Модифікація товарної номенклатури. Виведення на ринок нової товарної лінії є достатньо ризикованим, однак у випадку успіху прибуток, як підтверджує практика, буде значно більшим, ніж при виведенні нової модифікації товару у рамках існуючих товарних ліній. За наявними даними із загальної кількості проектів з розробки і виведення на ринок нової продукції зазнають невдачі 40% проектів, зв’язаних з виробництвом товарів широкого вжитку, 20% - товарів промислового призначення і 18% - послуг. При цьому 46% витрат на створення і просування на ринку припадає на нові товари, які так і не знаходять попиту.

2. Модифікація товарної лінії. Загалом можливі наступні варіанти модифікації товарної лінії:

- витягування вгору (перехід до більш дорогих цінових діапазонів), вниз (виготовлення спрощених дешевих товарів), в межах одного цінового діапазону;

- скорочення вгору, вниз чи в межах одного цінового діапазону.

3. Модифікація окремої товарної одиниці.

2. Поняття інновації

Інновації - це кінцевий результат інноваційної діяльності, у вигляді нового чи удосконаленого продукту або технологічного процесу, який наділено якісними перевагами при використанні та проектуванні, виробництві, збуті, використовується у практичній діяльності та має суспільну перевагу.

Відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002 р. № 40-IV під інноваціями слід розуміти новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваціями вважаються вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які призводять до кількісних або якісних змін у підприємницькій (виробничій) діяльності. Як правило, інноваціям передує науково-технічна діяльність, пов'язана з появою нововведення. Ідея нововведення може виникнути у вигляді інвенції, ініціації або дифузії інновації.

Інвенція - це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання стануть інновацією.

Ініціація - це рекомендації щодо вдосконалення науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його продовження (розвиток).

Дифузія - пропозиція щодо використання ідеї інновації, яку вже було обґрунтовано і впроваджено.

Інновація — це процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також пов'язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі. Інновація повинна задовольняти ринковий попит, мати новизну і приносити прибуток виробнику.

3. Класифікація інновацій

Розрізняють кілька класифікацій інновації. Перша класифікація базується на об'єкті:

товарна — впровадження нового продукту;

технологічна — впровадження нового методу виробництва;

ринкова — створення нового ринку товарів і послуг;

маркетингова — освоєння нового джерела постачання сировини;

управлінська — реорганізація структури управління;

соціальна — впровадження заходів з метою покращення життя населення;

екологічна — впровадження заходів з питань охорони довкілля.

В основі другої класифікації лежить ринкова сутність інновації:

постійні інновації[2]— такі удосконалення наявних виробів, які не вносять значних змін у спосіб їх використання споживачами;

переривчасті інновації (англ. revolutionary, discontinuous, radical innovation)[3]— повністю нові вироби, які вимагають від споживачів зусиль для прийняття нових звичок щодо їх використання, але не справляють істотного впливу на раніше наявні ринки;

підривні інновації (англ. disruptive innovation)[4][5]— інновації, які створюють новий ринок завдяки іншим вартостям, які в кінцевому рахунку (і несподівано) розповсюджуються на раніше наявний ринок та повністю його змінюють.

4. Сутність інноваційного процесу на підприємстві

Інновації можна також розглядати і як вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які призводять до кількісних або якісних змін в підприємницькій діяльності. Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов'язана з появою нововведення. Ідея нововведення може бузи зароджена як інтенція, ініціація або дифузія інновацій.

Інтенція - це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання перетворюються в інновацію.

Ініціація - це рекомендації щодо удосконалення науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його розвиток.

Дифузія - це процес передавання нововведення комунікаційними каналами між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть виступати ідеї, технології тощо, які є новими для суб'єкта господарювання. Це означає, що дифузія інновації - це розповсюдження вже одного разу освоєної і впровадженої інновації у нових умовах.

Інноваційна діяльність на підприємстві може здійснюватися у трьох видах, див. рис. 5.1.:

• впровадження нових виробів і технологій, які не є результатом власних розробок;

• виділена участь в інноваційній діяльності;

• спеціалізована діяльність підприємства як новатора.

У випадку, коли інноваційна діяльність підприємства здійснюється у вигляді виділеної участі, або спеціалізованої участі підприємства як новатора, така діяльність складається з інноваційного процесу, який охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання та є періодом від зародження ідеї до її комерційної реалізації, див. рис. 5.2.

Інноваційний процес у різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу може проходити різні, щодо тривалості та витрат, етапи. У виробничому (інвестиційному) середовищі цей процес проходить такі стадії:

1) сертифікація (патентування) ідеї;

2) наукове і техніко-економічне обґрунтування нового продукту або технології;

3) експериментальне освоєння зразків;

4) доведення до промислового виробництва;

5) одержання нового продукту у необхідному обсязі для його комерціалізації.

5. Моделі інноваційного процесу на підприємстві

Можна виокремити дві основні моделі інноваційного процесу. Перша — це модель дифузії нововведення на макро-рівні в межах всієї економіки. Нагадаємо, що дифузія — це поширення вже колись опанованої і використовуваної інновації в нових умовах або нових галузях виробництва, у нових країнах. Унаслідок дифузії зростає кількість як виробників, так і споживачів.

Головною метою при цьому є оцінка чинників середовища, які сприяють поширенню інновацій серед більшої кількості виробників, компаній, організацій чи гальмують його. Виникає проблема взаємодії нововведення з відповідним соціально-економічним оточенням, суттєвим елементом якого є конкуруючі технології, товари. На швидкість поширення (дифузії) інновацій мають великий вплив інноваційна політика держави, існування адекватної інформаційної бази, механізмів функціонування науки та її зв'язків з виробництвом, форми прийняття законодавчих рішень з питань нововведень, способів передавання інформації, механізмів стимулювання інноваційної діяльності, накопичений досвід упровадження нововведень.

З моделлю дифузії нововведень тісно пов'язана науково-технічна діяльність, яка спрямована на використання і конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на ринку. Об'єктом науково-технічної діяльності є саме дифузія нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління, тобто розповсюдження і використання науково-технічних знань у всіх сферах науки, техніки, виробництва. Поняття науково-технічної діяльності розроблено ЮНЕСКО і є базовою категорією міжнародних стандартів у статистиці науки і техніки. Відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО НТД як об'єкт статистики охоплює три її види: а) наукові дослідження і розробки; б) науково-технічна освіта і підготовка кадрів; в) технічні послуги.

Друга модель поширення інновацій характеризує внутріш-ньоорганізаційний шлях нововведення в окремо взятій фірмі (підприємстві) чи організації.

Упровадження інновації є завжди складним процесом для будь-якої організації, що зумовлюється невизначеністю, яка пов'язана із самим нововведенням: недостатньою інформацією про нього і його прибутковість, особливо на ранніх стадіях дифузії. Оцінити відносні переваги інновацій на ранній фазі їх дифузії особливо важко тоді, коли мова йде про радикальні нововведення. Тому значна кількість виробників, як свідчить практика, не завжди йдуть на ризик і віддають перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції.

На думку Й. Шумпетера, тільки очікування надприбутку є рушійною силою прийняття рішення про впровадження нововведення на підприємстві.

До основних видів нововведення на підприємстві можна віднести інновації продукції; технологічних процесів; персоналу; управлінської діяльності.

Основу інноваційної політики на промислових підприємствах різних галузей становлять саме інновації продукту. Вони є вирішальними з точки зору призначення підприємства — забезпечувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв'язок з іншими видами інноваційної діяльності, бо продуктові інновації спричиняють нововведення технологічні, персоналу та управлінської діяльності. Останні, у свою чергу, забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових інновацій.

Інновації продукції можуть розглядатися з погляду:

• нового використання вже відомого продукту;

• зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту;

• фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат виробництва в результаті використання нових матеріалів або нових технологічних засобів);

• винаходу справді нового продукту.

6. Управління процесом інновації на підприємстві

Управління інноваційним процесом — невід’ємна складова діяльності сучасного підприємства, що охоплює планування, організування та стимулювання інноваційної діяльності, реалізацію інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства.

Основними завданнями, що вирішують у межах управління продуктовими інноваціями, є:

• дослідження ринку для нових продуктів (потреби, місткість, переваги споживачів, вибір цільових сегментів ринку, стратегії просування товару до споживача); прогнозування характеру і стадій життєвого циклу нового продукту;

• визначення способів продажу нового продукту;

• дослідження кон’юнктури ринку ресурсів;

• здійснення комплексного аналізу витрат, ціни, обсягів виробництва і продажу нового продукту;

• оцінювання ефективності інноваційного проекту;

• аналіз ризиків, визначення методів їх мінімізації та страхування;

Інновація - це кінцевий результат впровадження нововведення з метою поліпшення об'єкта управління й отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту. Нововведення - оформлений результат фундаментальних і прикладних досліджень, розробок чи експериментальних робіт у якій-небудь сфері діяльності по підвищенню її ефективності [1].

Жодна робота не здійснюється без правильної керованості та узгодженості дій. Будь-яка управлінська діяльність визначається ефективною насамперед за допомогою обґрунтованості методології вирішення проблем. Без хорошої теорії практика сліпа. Проте в даний час до менеджменту застосовуються тільки деякі наукові підходи: системний, поведінковий, адміністративний, маркетинговий та ін. Не застосовуються відтворювальний, нормативний, функціональний підходи.

У сучасних умовах особливого значення набувають дослідження в галузі управління інноваційними процесами. Аналіз теорії та практики економічного управління різноманітними об’єктами дозволило встановити необхідність застосування в управлінні інноваційними процесами наступні підходи [5]:

· системний та маркетинговий підходи до управління інноваціями;

· функціональний, відтворювальний та нормативний підходи;

· комплексний, інтеграційний та динамічний підходи;

· процесний та кількісний підходи до управління інноваціями;

· адміністративний, поведінковий та ситуаційний підходи;

· структурний, предметний підходи до управляння інноваціями.

7. Маркетингове забезпечення товарної інноваційної політики

Отже, сьогодні інноваційна діяльність підприємства не може бути успішною без чіткої і гнучкої системи інформації щодо внутрішнього і зовнішнього ділового середовища. Завдяки такій інформації створюються передумови для швидкого реагування на всі мікро- і макрозміни, оперативного поновлення товарного асортименту і технологій, простежування динаміки потреб цільової групи покупців інноваційного продукту

Інформаційна система для забезпечення інноваційних продуктових проектів підприємства складається з матеріалів щодо загального економічного стану підприємства, банку науково-тех­нічних та патентних даних, а також результатів моніторингу зовнішнього маркетингового середовища.

Первинною інформацією, що визначає загальний економічний стан підприємства, є:

документи щодо збуту продукції від продавців та відділу збуту;

бухгалтерська звітність;

портфель замовлень;

кількісні показники розроблення нових і модифікування старих виробів;

результати наукових досліджень та звіти щодо їх доведення до етапу дослідно-конструкторських робіт, виготовлення дослідних зразків та серійного виробництва;

показники стану відносин з покупцями та взаємодії з конкурентами.

Науково-технічна, патентна та маркетингова інформація, що сприяє повному і своєчасному забезпеченню інноваційної діяльності підприємства, систематизується за складовими,

З використанням практично всіх видів інформації маркетин-гове забезпечення інноваційної діяльності фірми здійснюється за кількома напрямками. Воно є основою для активної участі служ-би маркетингу у створенні нового товару. Маркетингове забез-печення здійснюється за такими послідовними етапами.

Етап оцінювання та відбору перспективних ідей нових то-варів. Ця діяльність зосереджується на детальному вивченні найстійкішого елементу ринку — потреб — за такими складови-ми:

1) з’ясовується, хто готовий сплачувати гроші для задоволен-ня певної потреби, тобто визначаються головні чинники сегмен-тування майбутнього ринку;

2) вивчаються перспективи потреби та альтернативи її задо-волення;

3) здійснюється аналіз ідеї майбутнього товару на можливу наявність соціально негативних чинників, які могли б перешко-джати його збуту;

4) вивчається готовність ринку для сприйняття товару, що створюється на засадах нової ідеї, а також можливості проник-нення майбутнього виробу (крім традиційних) у нові сфери ви-користання;

5) вивчається відповідність ідеї товару загальногалузевим те-нденціям;

6) беруться до уваги загальні можливості ресурсного забез-печення матеріалізації нової ідеї;

7) оцінюється відповідність головних властивостей нового то-вару вимогам і уявленням споживачів щодо його споживчих цін-ностей

На етапі розроблення і створення дослідного зразка служба маркетингу здійснює періодичну оцінку новації з допомогою ма-триць Нільсена, консалтингової групи MDA чи аналогічного аналітичного апарату. Крім того, постійно уточнюються і кори-гу-

ються передбачувані обсяги збуту та цінові параметри товару.

У міру просування до етапу створення дослідного зразка фахівці з маркетингу дбають про підвищення конкурентоспроможності майбутнього товару, забезпечуючи оптимальне співвідношення можливостей його індивідуалізації і універсалізації. Досвід зако-рдонних фірм засвідчує, що з багатьох започаткованих розроб-лень до етапу створення дослідного зразка доходить лише неве-лика кількість, а безпосередньо на ринок — тільки одиниці. Що раніше буде з’ясовано безперспективність нового товару, то мен-шими будуть збитки від його комерційного провалу на ринку

8. Споживча поведінка як реакція на продуктову інновацію

Нові товари не мають однакових можливостей бути успішними на ринку. Деякі товари приймаються майже відразу, тоді як іншим потрібно багато часу, щоб здобути визнання. Успіх

інновації в значній мірі залежить від здатності менеджерів з маркетингу передбачити реакцію споживачів на неї. Наприклад, отримавши інформацію щодо існування в товарі складових, які перешкоджають його сприйняттю споживачами, менеджер з маркетингу повинен спрямувати зусилля персоналу на один з трьох напрямів: 1) вдосконалення товару; 2) активізація просування товару задля компенсації цих негативних рис; 3) прийняття рішення щодо виведення товару з ринку.

Сумісність – це важливий фактор прийняття нового товару. Ступінь, з яким потенційний споживач відчуває узгодженість нового товару зі своїми потребами, цінностями та практичним досвідом є мірою сумісності. Ключовими факторами, які нерідко перешкоджають прийняттю високотехно%

логічних товарів, є їх несумісність з існуючими цінностями та рівнем якості.

Складність – це рівень доступності у розумінні чи використанні нового товару. Чим складніший для споживача товар, тим складніше буде отримати йому визнання і споживчі

симпатії. Складність набуває особливо важливого значення при спробах завоювання ринкового сприйняття для високотехнологічних товарів. На нашу думку, існують чотири основних “технологічних страхи”, які можуть стати бар’єром для споживчого ухвалення нового товару:

1) страх перед технічною складністю;

2) страх перед швидким моральним старінням;

3) страх громадської реакції;

4) страх перед фізичним пошкодженням.

Особливість (або помітність) – це доступність, з якою переваги або характеристики товару представлені, зображені або описані потенційному споживачеві. Зрозуміло, що реальні товари легші у просуванні, ніж ті, що неможливо відчути або побачити (наприклад, послуги).

9. Маркетингове дослідження чинників реалізації нових товарів

Зі всієї сукупності чинників маркетингового середовища можна виділити три потужні сили, які все суттєвіше впливають на діяльність вітчизняних підприємств. Умовно їх можна назвати силами трьох “К”: клієнти, конкуренти, кардинальні зміни. Ці фактори маркетингового середовища неправомірно називати новими, водночас, хотілось би підкреслити важливі трансформації, які відбуваються з ними сьогодні.

З орієнтацією на концепцію маркетингу головним об’єктом уваги підприємства виступає клієнт. На сьогоднішній день в більшості галузей кінцеві рішення приймають не продавці, а клієнти. Останні диктують постачальникам, що вони бажають придбати, коли, як і скільки готові заплатити. Також із насиченням ринку зарубіжними та вітчизняними товарами, у споживачів при покупці з’являється можливість вибору. Вітчизняні споживачі стають все вибагливішими та непрогнозованими; змінюються їхні смаки та уподобання; все більша кількість факторів впливає на споживчу купівельну поведінку. Споживачі вже не однаково реагують на маркетингові заходи підприємства. Робота на ринку нині вимагає не масовихпідходів, а орієнтацію на потреби певної групи споживачів. Масовий ринок розпадається на велику кількість сегментів, в деяких галузях навіть до одного клієнта.

Друге “К” – це конкуренція. Конкуренція на вітчизняному ринку стає інтенсивнішою, в першу чергу, завдяки виходу та завоюванні активної позиції на ньому зарубіжних корпорацій, створенню підприємств з іноземним капіталом. Виходячи на український ринок, іноземні підприємці запроваджують сучасні методи та прийоми маркетингової діяльності. Конкурентна боротьба не тільки загострюється, але, водночас, стає різноманітною, набуваючи витончених форм. Тепер недостатньо триматись поряд з іншими, важливо запропонувати споживачеві щось унікальне, відмінне від того, що пропонують конкуренти. В цьому аспекті видається доцільним навести інший принцип маркетингу: “Хто забуває про конкурентів, того завтра забуде ринок” [3, с. 14].

Кардинальні зміни – це третє “К”. Характеристикою нормального стану сучасного ринку вважаються постійні суттєві зміни на ньому. Зміни політико законодавчих чинників, інтернаціоналізація ринку, стрімкість науково технічного прогресу, загострення конкуренції обумовлюють турбулентність українського ринкового середовища. Водночас, слід відзначити не тільки кількість змін, але і їх швидкість. Життєві цикли товарів, особливо у високотехнологічних галузях, вимірюються сьогодні не роками, а місяцями. Поряд з цим, суттєво скоротились часові межі розроблення інновацій та виходу з ними на ринок. На сучасному етапі підприємства повинні діяти швидко, в протилежному випадку, їм не втриматись на ринку.

10. Дифузія продуктових інновацій

Дифузія інновацій — це процес передавання (трансферту) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів. Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації — це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії інновацій може здійснюватись як по міжфірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах.

При цьому він стверджує,що основні елементи дифузії – це:

· інновація, яка підлягає дифузії;

· популяція потенційних послідовників (англійською –adopters) і процеси прийняття ними рішень;

· переміщення інформації про інновацію між виробником і послідовниками.

Погоджуючись із таким підходом, можна стверджувати, що в процесі дифузії після впровадження інновації на ринку відбувається розповсюдження інформації про неї. При цьому істотну роль відіграють особисті контакти і переміщення інформаційних потоків. Починається широкий процес навчання, у якому беруть участь:

· виробник, який запровадив процесну інновацію, наприклад, вдосконалення процесу виробництва з метою зниження витрат виробництва;

· потенційні покупці, які, приймаючи рішення про придбання, накопичують інформацію про продуктову інновацію і способи її використання;

· майбутні послідовники, завдання яких полягає в ознайомленні зі способом виготовлення продуктової інновації з метою опанування її виробництва.

11. Нормативно-законодавче забезпечення інноваційної

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів України „Про інвестиційну діяльність”, „Про наукову і науково-технічну діяльність”, „Про наукову і науково-технічну експертизу”, „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків „Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, „Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона”, „Інститут монокристалів”, Закону України „Про спеціальну економічну зону „Яворів”, Закону України „Про інноваційну діяльність” та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Правові передумови державної інноваційної політики закладені в Конституції України, в якій стаття 54 гарантує громадянам свободу наукової, технічної та інших видів творчої діяльності, захист інтелектуальної власності, авторських прав. Стаття 116 зобов’язує Кабінет Міністрів України забезпечувати здійснення економічної політики у сфері освіти, науки і культури. Згідно з пунктом 4 цієї ж статті Кабмін розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного і культурного розвитку України.

Сучасна нормативно-правова база (закони, укази Президента, підзаконні акти у формі постанов Уряду, наказів центральних органів виконавчої влади тощо) стосовно науково-технічної та інноваційної діяльності налічує близько 200 документів.

12. Організаційні форми інноваційної діяльності

Під організацією здійснення інновацій розуміємо процес упорядкування елементів інноваційної системи, що забезпечує раціональне поєднання в часі й просторі всіх елементів процесу розробки та дифузії новацій з метою ефективного виконання ухвалених планових рішень з досягнення завдання і стратегічних цілей підприємства. Організація інноваційного менеджменту передбачає створення певної ієрархічної організаційної структури, до складу якої входять спеціалізовані підрозділи управління, керівники різних рівнів, яким надають повноваження для ухвалення та реалізації певних управлінських рішень і які є відповідальними за їх результати.

Система менеджменту процесом інновацій передбачає створення центральних служб для координації інноваційної діяльності, формування цільових проектних груп чи центрів з розробки інновацій, організацію консультаційної допомоги у сфері інновацій. Центральні служби координації діяльності забезпечують комплексний підхід до такої діяльності: розробляють єдину науково-технічну політику, контролюють і координують інноваційну діяльність, проведену у різних виробничих підрозділах.

Спеціалізовані підрозділи — ради, комітети з розробки інноваційної політики — створюються переважно у великих організаціях, що випускають наукоємну продукцію. Завданням таких підрозділів є визначення ключових напрямів інноваційного процесу і подання конкретних пропозицій вищому керівництву для ухвалення рішень.

Служби координації, інновацій — це підрозділи, що здійснюють координацію інноваційної діяльності в рамках організації загалом, узгодження цілей і напрямів технічного розвитку, розробку планів та програм інноваційної діяльності, спостереження за розробкою інновації та її впровадженням.

Програмно-цільові групи з проведення наукових досліджень, розробки і виробництва нової продукції та технології — це самостійні господарські підрозділи для комплексного здійснення інноваційного процесу від ідей до виробництва конкретної програми. Вони створюються на середньому рівні менеджменту у складі підрозділів маркетингу, ИДКР, служб головного конструктора і технолога. Цільові групи, що створюються па тимчасовій чи постійній основі терміном па 1—5 років, сприяють ефективній організації творчого пошуку.

Програмно-цільова група також може бути організована так. Інженер-конструктор (технолог), який є автором ідеї, очолює цільову групу і безпосередньо відповідає за розробку і впровадження конкретної інновації. У цьому разі реалізується принцип гнучкого наскрізного менеджменту інноваціями, що ґрунтується на децентралізації управління.

Проектно-цільові групи мають власну систему мотивації для розробки і впровадження інновацій і підпорядковуються вищому менеджменту організації у разі вирішення питань фінансування інновацій. Зазвичай створюються невеликі групи у складі 5—15 осіб, а потім вони можуть перетворюватися в самостійні науково-виробничі підрозділи з розвитку нових сфер діяльності, що поєднують усі основні етапи науково-виробничого процесу.

Центри розвитку — це нова форма організації інноваційного процесу, що передбачає створення самостійних підрозділів, не зв'язаних з основними видами діяльності організації. Вони призначені для розробки інновацій, які скорочують витрати виробництва, підвищують якість продукції, забезпечують виробництво нової продукції, стимулюють розширення обсягу продажів і сприяють завоюванню ринкових позицій. Для стимулюванні! керівників і персоналу центру запроваджується особливий порядок. Зарплатня співробітників і винагорода менеджерів залежать від комерційних результатів діяльності центру, відтак, комерційні ризики і невдачі, пов'язані з впровадженням інновації, не спричиняють покарань за умови відсутності помилкових управлінських рішень

13. Управління товарним асортиментом на підприємстві

Товарний асортимент - це динамічний набір номенклатури позицій (типорозмірів, марок, моделей) продукції, яка користується потенційним попитом на ринку і забезпечує успішне функціонування підприємства на довгу перспективу.

Ефективне управління асортиментом - одне з найбільш складних завдань, які сьогодні стоять як перед торговими, так і перед виробничими підприємствами. Рішення про збільшення або скорочення товарної номенклатури підприємства повинне ґрунтуватися на цілому комплексі маркетингових, фінансових і стратегічних підходів.

За всіх інших рівних умов споживач вважає за краще робити покупки в тих місцях, де продавець здатний забезпечити йому найбільший вибір необхідних товарів. У зв'язку з цим, саме підтримка найповнішого (широкого) асортименту тих або інших товарних груп дозволяє споживачу відчути себе "господарем" положення і самостійно здійснити свій вибір щодо товарної марки. Тому більшість фахівців маркетингових підрозділів торгівельних підприємств є прихильниками максимального розширення своїх асортиментних ліній.

Не зважаючи на зовнішню простоту визначення власної асортиментної політики, підприємства повинні враховувати безліч специфічних особливостей, пов'язаних з їх спеціалізацією і позиціонуванням. Представлення маркетологів щодо оптимальних обсягів асортименту багато в чому залежать від роду діяльності тих або інших компаній: виробництво, оптова торгівля, роздріб та інші особливості вужчої спеціалізації. Наприклад, у випадку з роздрібним товаром, зусилля направлені на збільшення асортименту задля:

1) заняття більшої частини полиці (з точки зору мерчандайзингу, чим більше однорідної продукції виставлене на полісу, тим швидше покупець потрапить в асортиментні мережі);

2) максимального задоволення потреб покупця.

При формуванні товарного асортименту роздрібних підприємств важливо враховувати наступні типи поведінки покупця залежно від того, який товар і де він збирається його придбати.

Однією з основних причин відвідин покупцем того або іншого магазина є так звані патронажні мотиви, які визначаються такими чинниками: асортимент товарів, репутація магазина, ціни на товари, рівень обслуговування, зручне розташування, надання гарантії на товари, простота і швидкість здійснення покупок, супутні послуги. Саме асортимент товарів, як один з видимих атрибутів свободи вибору споживача - сьогодні один з найбільш впливових чинників, шо визначають переваги покупця відносно роздрібного магазину або супермаркету.

Необхідно відзначити, що універсальної відповіді на питання управління ТА не існує, оскільки кожне підприємство, зважаючи на свою специфіку, вирішує дану проблему самостійно. її рішення може лежати в трьох площинах: маркетинговій, логістичній і виробничій.

З позиції виробництва - "давайте додамо новий товар, а то у нас купа відходів від основного виробництва, нам їх складувати ніде". З позиції логістики - "давайте поміняємо (додамо) упаковку, інакше клієнтам дуже скоро набридне одержувати пом'яті коробки з тим, що не піддається опису товару всередині". З позиції маркетингу - "давайте терміново випустимо новий вид продукції, завалимо ринок унікальним товаром, і не важливо, що виробництво ще не готове, і логістика в легкій паніці від таких перспектив".

Нерідко зустрічаються ситуації, коли дуже широкий асортимент призводить до того, що покупцю важко зорієнтуватися і зробити вибір, навіть якщо йдеться про оптову покупку.

Керівництво однієї з полтавських дистриб'юторських компаній, що працює з асортиментом у десятки тисяч найменувань, відзначало, що загальний оборот фірми збільшувався, але в той же час оборот за окремими товарними групами знижувався. Було ухвалено рішення розділити компанію на три окремі фірми, кожна з яких повинна була вести декілька товарних груп. У результаті сумарний обіг новоутворених компаній значно перевищив показники первинної компанії.

За твердженням відомого фахівця у сфері маркетингу Ф. Котлера, "...асортимент дуже вузький, якщо можна збільшити прибуток, доповнивши його новими виробами, і дуже широкий, якщо прибуток можна збільшити, скоротивши його". Отже, вибір тієї або іншої асортиментної стратегії повинен грунтуватися на оцінці змін грошових потоків, викликаних зміною асортименту, а також на підставі прогнозу стану грошових потоків у перспективі.

14. Фактори конкурентоспроможності товару

Потрібно відзначити три основні пункти при визначені конкурентоспроможності виробу:

1) конкурентоспроможність будь якого товару може бути визначена тільки внаслідок її порівняння з іншими виробами, а отже, є відносним показником;

2) показник конкурентоспроможності показує відмінності даного виробу від виробу конкурента з врахуванням ступеня задоволення конкурента конкретної суспільної потреби;

3) для визначення конкурентоспроможності товару необхідно також враховувати витрати на маркетинг та витрати споживачів на придбання та використання виробу.

Конкурентоспроможність товару – це сукупність споживчих властивостей товару, які характеризують його відміну від виробу конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам, а також з врахуванням затрат на їх задоволення. Такий показник буде показувати рівень конкурентоспроможності виробу відповідно до виробу конкурента.

Оцінка конкурентоспроможності товару включає такі етапи:

I. Аналіз ринку і вибір за базу порівняння найбільш конкурентоспроможного товару.

Зразок повинен належати до тої ж групи товарів, що і аналізований виріб, бути найбільш репрезентативним для даного ринку, мати значне коло прихильників.

II. Визначення набору порівнювальних параметрів.

15. Стратегічні аспекти товарної інноваційної політики

Існує три типи конкурентних стратегій інноваційної діяльності [7, с. 108]:

1) наступальна – характерна для підприємств, які базують свою діяльність на принципах конкуренції (притаманна для малих інноваційних фірм);

2) захисна – (для фірм лідерів) спрямована на те, щоб втримати конкурентні позиції фірми на існуючих ринках. Головна функція стратегії – активізувати співвідношення «витрати – результати» в інноваційному процесі. Така стратегія вимагає інтенсивних НДДКР;

3) імітаційна – використовується фірмами, які не є піонерами у випуску на ринок тих чи інших нововведень. При цьому копіюються основні споживчі властивості (але не обов’язково технічні особливості) інновацій, виведених на ринок малими інноваційними фірмами чи фірмами – лідерами.

Ступінь реалізації стратегії фірми щодо досягнення конкурентоспроможності товару в багатьох аспектах залежить від оптимальності організаційної форми підприємства та обраної стратегії. З огляду на підходи у реалізації інноваційної політики на підприємстві залежно від їх цілей розрізняють такі види підприємств:

– віоленти

– патіенти

– комутанти

– експлеренти

Віолента (силова) стратегія – характерна для підприємств, які діють у сфері потужного, стандартного виробництва. Фундаментальне джерело сил – масове виробництво продукції хорошої (середньої) якості за низькими цінами. За рахунок цього досягається значний запас конкурентоспроможності. Гасло підприємства: «Дешево, але пристойно» (на противагу девізу «І дорого, і погано»).

Патієнтна (нішова) стратегія типова для підприємств, які обрали шлях вузької спеціалізації для обмеженого кола споживачів. Свої дорогі та високоякісні товари вони адресують тим, кого не влаштовує звикла продукція. Гасло підприємства: «Дорого, проте відмінно». Ці підприємства називають «хитрими лисами» економіки, оскільки вони намагаються ухилитися від прямої конкуренції з провідними корпораціями.

Комутантна (з’єднуюча) стратегія передбачає діяльність в стандартному бізнесі в місцевих (локальних) масштабах. Переваги місцевого неспеціалізованого підприємства – у його кращому пристосуванні до незначних за обсягом (а нерідко і короткочасних) потреб конкурентного клієнта. Це шлях підвищення споживчої цінності не за рахунок надвисокої якості (яку патієнта), а за рахунок індивідуалізації послуги. Гасло комутантів: «Ви доплачуєте нам саме за те, що ми вирішуємо, власне, Ваші проблеми».

Експлерентна (піонерська) стратегія пов’язана зі створенням нових або з радикальними перетвореннями старих сегментів ринку. Це першопроходці в пошуку і реалізації революційних рішень. Сила експлерентів обумовлена впровадженням принципово нових нововведень, вони отримують вигоду від того, що вийшли на ринок першими. Вони у 85 випадках зі 100 терплять крах, водночас за рахунок 15 випадків отримують великий технічний, фінансовий і моральний успіх. Вони вважаються рушіями НТП. Гасло експлерентів: «Краще та дешевше, якщо це вдасться».

16. Організаційні аспекти створення продуктової інновації

На сучасному етапі ритм технологічних змін за останні роки суттєво прискорився, завдяки чому нововведення, які “вштовхуються лабораторією”, стають основним джерелом конкурентних переваг на швидко зростаючих ринках. Мова йде про високотехнологічні галузі, які мають певні відмінності від традиційних секторів. Це наукоємні, динамічні галузі з ТПП “хайтек” (високотехнологічні товари), для яких притаманні наступні особливості.

1. Короткі життєві цикли товару. В той час як ЖЦТ більшості товарів складає 10%15 років, ЖЦТ “хайтек”, як правило, не більше за 3%5 років.

2. Практика копіювання. У зв’язку з широко розповсюдженою на ринку високих технологій стратегією “орієнтація на лідера”, дуже важливим є часовий фактор при виході з ново%

введенням на ринок.

3. Творчий підхід до застосування. При виникненні нової технології нерідко чітко виразити сферу її застосування досить тяжко. Дуже важливо знайти для неї комерційне втілення для максимальної кількості товарів.

4. Розпорошене конкурентне середовище. Швидкі зміни на ринку товарів “хай%тек” внаслідок постійних приходів та відходів конкурентів обумовлюють високу технологічну невизначеність. Межі промислових секторів змінюються, отже спостерігається об’єднання декількох ринків в новий базовий

ринок (наприклад, ринок офісної автоматики) або, навпаки, розподіл ринку на вузькоспеціалізовані сегменти.

5. Ключова роль факторів гнучкості та швидкості реагування, а також тісних контактів з потенційними організаціями споживачами з метою виявлення найбільш перспективних застосувань нововведень.

17. Планування створення продуктової інновації

Основною метою процесу розробки нових продуктів є утримування існуючих клієнтів і розвитку фірми. Постачальники змушені модифікувати вже існуючі продукти, а також розробляти нові, щоб затримати своїх клієнтів, очікування яких змінюються. Проблема полягає у тому, щоб мати здатність передбачувати те, що оцінить конкретний клієнт і коли його очікування зміняться. Нові продукти гарантують також розвиток підприємства, дозволяють постачальнику з’явитися на нових ринках і здобути нових клієнтів на ринку, який актуально обслуговується (див. рис. 6.1). Чим швидше постачальник хоче розвиватися, тим швидше буде заявляти потребу постійної розробки вдалих інновацій. Це буде вимагати глибокого розуміння уподобань клієнтів у різних сегментах ринку – як тих, що обслуговуються, так і потенційних.

Підприємства можуть забезпечувати лояльність клієнтів, створюючи нові продукти і пропонуючи їх ключовим споживачам до тих пір, поки вони не змінять свої очікування (тобто у періоді від t до t+1). Зміни уподобань клієнтів призводять найчастіше до трьох різних ринкових ситуацій.

Поперше, клієнти можуть залишатися всередині нинішнього сегменту ринку, навіть якщо їх уподобання змінюються. У цьому випадку продавці змушені звертатись до модифікації існуючих продуктів. Подруге, клієнти можуть шукати інших постачальників, які зуміли б дати раду їх новим очікуванням. Потретє, клієнти можуть також самі приймати рішення щодо виникнення нових ринків, що спричинено їх новими потребами. В усіх цих ситуаціях, коли актуальні клієнти змінюють свої уподобання, постачальники змушені передбачати, коли і в якому діапазоні зміняться їх вимоги. Очікування, коли ці зміни відбудуться, поєднується з ризиком втрати клієнтів, яких перехоплять конкуренти, які краще передбачають їх смаки і уподобання.

18. Функціонально-вартісне обгрунтування інноваційного продукту

З точки зору виробництва і логістики, з переходом на виробництво нових, більш прогресивних і ефективних товарів і послуг, забезпечення виходу на міжнародні товарні ринки, необхідне використання результатів науково дослідних розробок, відкриттів, винаходів та іншої інноваційної діяльності в галузі створення принципово нових і модернізованих поколінь готової продукції або сировинних товарів, матеріалів і послуг у виробничих програмах маркетингу. Ці результати, створюються в наукових центрах і реалізовуються у формі ліцензій, патентів, ноухау. На великих підприємствах вони можуть розроблятись власними науково дослідними і дослідно конструкторськими підрозділами. Важливим питанням вибору виробничої програми маркетингу є комплексне дослідження альтернативних видів виробництва з метою вибору саме тих товарів (послуг), що в най більшій мірі відповідають потребам сучасного ринку і відповідають прогнозам розвитку кон’юнктури на багато років уперед. Однак дуже важливо також досягти не тільки мінімальної собівартості виробу, але й мінімізації логістичних затрат. Це можна зробити за допомогою системного аналізу, одним з варіантів реалізації є функціонально вартісний аналіз (ФВА).

ФВА – метод системного дослідження функцій, працездатності різних об’єктів і витрат на їх реалізацію. Сьогодні найбільш широко ФВА застосовується для технічних об’єктіввиробів, їх частин і деталей, обладнання, технологічних процесів виробництва. Основна мета аналізу при цьому – виявлення резервів зниження витрат на дослідження і розробку, виробництво, експлуатацію, переміщення, складування досліджуваних об’єктів. Крім конструювання і технології виробництва технічних об’єктів, в поле діяльності ФВА нині включаються організаційні і управлінські процеси, виробничі структури підприємств, об’єднань і науково дослідних організацій. Якщо виходити із загальної передумови системного аналізу, то об’єктом ФВА може бути будьякий елемент складної виробничо економічної системи народного господарства, що відповідає вимогам вищенаведених ознак.

Внаслідок своєї системності ФВА дозволяє виявити в кожному досліджуваному об’єкті причинно наслідкові зв’язки між якістю, логістичною придатністю, експлуатаційно технічними характеристиками і витратами. На основі цього створюються основи для виключення механічних методів планування витрат від досягнутого рівня, встановлення нормативів на основі рівня трудомісткості, що склався, планування собівартості і витрат матеріалів.

19. Управління якістю продукції в товарній політиці

Якість товару можна визначити як ступінь відповідності сукупності характеристик і властивостей товару сукупності потреб і очікувань покупців з врахуванням ціни, яку він готовий заплатити. Якість – поняття відносне, адже кожному очікуваному рівню якості на прийнятному діапазоні цін відповідає певний набір вигод.

Покупці сприймають товар як набір властивостей, тому для управління якістю доцільно розбити певну якість на складові, щоб встановити норми або стандартні вимоги до кожної з них. Запропоновано враховувати наступні складові якості:

% функціональна відповідність: здатність товару вірно виконувати базову функцію;

% додаткові функції: діапазон можливостей товару за межами базової функції;

% нормативна відповідність: дотримання норм і стандартів на заявленому рівні досконалості;

% надійність: відсутність збоїв або дефектів у роботі протягом заданого строку;

% довговічність: корисний термін служби товару або частота його використання до виходу із ладу;

% сервіс: діапазон, швидкість та ефективність послуг, які забезпечуються до, під час та після продажу;

% естетичність: колір, дизайн тощо (це суб’єктивна складова);

% сприйняття: репутація, імідж товару або марки.

Програма контролю за якістю повинна полягати у встановленні норм по кожній складовій і в розробці індикаторів, які дозволяють слідкувати за дотриманням цих норм. При цьому кожна складова представляє можливий напрям диференціації товару по відношенню до товарів конкурентів.

20. Маркетингове забезпечення якості продуктових інновацій

Якість інновації складає комбінація матеріальних і нематеріальних параметрів, за допомогою яких підприємство намагається сформувати і/або задовольнити потреби як існуючих, так і потенційних покупців. Матеріальні характеристики становлять усі параметри, пов’язані з технічною якістю і логістичною придатністю інновації. Нематеріальні характеристики натомість становлять так зване доповнення інновації, елементи якого створюють у свідомості покупця певну уяву (імідж) стосовно товару і самого підприємства. До нематеріальних характеристик можна віднести такі елементи, як марка (товару, виробника, постачальника, посередника), ціна, рівень обслуговування [103, стор. 7].

На нашу думку, питання забезпечення належного рівня якості інновації, доцільно розглядати не тільки в контексті здійснення НДДКР, а і формування доданої вартості для клієнта. Якість інновації визначається в усіх етапах її життя: на етапах проектування, виготовлення і експлуатації товару.

Досліджуючи всі сфери розвитку якісного рівня інновації, можна виокремити її три рівня якості:

· якість проекту;

· якість відповідності;

· якість обслуговування.

21. Інновації як об’єкт інтелектуальної власності

Важливою передумовою ефективного функціонування підприємства на ринку є здатність не тільки розробляти інновації, але й забезпечити правову охорону, комерціалізацію та захист прав на створену інновацію. При цьому не останнє місце займає вміння оцінити вартість нововведення, оскільки оцінка потрібна на всіх етапах життєвого циклу інновації. З прийняттям у 2001 р. Закону України „Про оцінку майна і професійної оціночної діяльності в Україні” закладено фундамент для оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності. В рамках товарної інноваційної політики менеджери повинні вміти здійснювати весь комплекс робіт по оцінці прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність як об’єкт оцінки – це виключне юридичної чи фізичної особи на результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних чи робіт послуг. Об’єкти інтелектуальної власності (далі ОІВ) можна умовно розбити на три групи: об’єкти промислової власності, нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності, об’єкти авторського права і суміжних прав.

У більш широкому плані до ОІВ, що підлягають оцінці, можна віднести:

􀂉 не запатентовані винаходи, формули, рецепти. склади, розрахунки, досвідчені зразки, результати випробувань і дослідів;

􀂉 системи організації виробництва, маркетинг; управління якістю продукції і послуг, системи управління кадрами, фінансами, політикою капіталовкладень;

􀂉 виробничий досвід і навчання персоналу;

􀂉 інші результати науково дослідних, конструкторських, проектних і виробничих робіт;

􀂉 будь які ОІВ, які охороняються ліцензійними, авторськими чи іншими договорами на придбання права ОІВ, підписаними в порядку, установленому законодавством.

Умовою виникнення вартості є юридична можливість передачі прав власності. Якщо об’єкт не можна передати в обмін на який небудь еквівалент, поняття вартості не реалізується. Іншими словами, щоб стати товаром, ОІВ повинен бути віддільним від підприємства чи індивідуума.

22. Оцінка ефективності реалізації та використання інновації

На етапі, коли дослідний зразок вже виготовлений, невизначеність технічних параметрів проекту знімається. За таких умов найважливішими для оцінки ефективності проекту при розв’язанні питання щодо його подальшої реалізації є економічні (комерційні) показники. На цьому етапі розроблення інноваційного проекту його характеристики практично не відрізняються від будь якого інвестиційного проекту:

· існує потреба в інвестиціях для організації виробництва і реалізації нововведення, яка може бути оцінена з достатнім ступенем достовірності на основі запланованих масштабів реалізації проекту;

· характерна невизначеність в обсягах продаж (ймовірності комерційного успіху), рівень якої залежить як від внутрішніх факторів, так і зовнішніх факторів.

Ефективність проекту характеризується системою показників, які відтворюють співвідношення затрат і результатів.

Комерційна ефективність (фінансове обґрунтування) проекту визначається співвідношенням фінансових затрат і результатів, які забезпечують необхідну норму прибутковості.

Бюджетний ефект (Bt ) для t го етапу здійснення проекту визначається як різниця між доходами відповідного бюджету (Dt ) та витратами (Pt ) у зв’язку із здійсненням даного проекту:

Показники бюджетної ефективності відтворюють вплив результатів здійснення проекту на доходи і витрати відповідного (національного чи місцевого) бюджету.

Показники народногосподарської ефективності розглядають ефективність проекту з точки зору народного господарства в цілому, а також для регіонів, галузей, організацій, які алучені до інноваційного проекту.

Оцінка майбутніх затрат і результатів при визначенні ефективності інноваційного проекту здійснюється в межах розрахункового періоду, тривалість якого приймається, враховуючи:

% тривалість створення, експлуатації та ліквідації проекту;

% середньозважений нормативний строк служби основного технологічного обладнання;

% вимоги інвесторів.

Ефективність нововведень безпосередньо визначається здатністю заощаджувати відповідну кількість праці, часу, ресурсів, коштів в розрахунку на одиницю всіх створених товарів, технічних систем чи структур. Економічним називається результат, який призводить до збереження трудових, матеріальних або природних ресурсів; чи результат, який дозволяє збільшити виробництво засобів виробництва, предметів споживання і послуг, які отримують вартісну оцінку.

Соціальним називається результат, який сприяє задоволенню потреб людини і суспільства, водночас не отримуючи вартісної оцінки (покращення здоров’я, задоволення естетичних потреб тощо). Прояви соціального ефекту тяжко виміряти безпосередньо, або навіть опосередковано. Слід обмежуватись лише якісними показниками. Чим суттєвіше соціальне досягнення, тим складніше дати йому інтегральну кількісну оцінку.

Науково технічний ефект є результатом прикладних досліджень, ДКР і етапу освоєння і може бути оцінений через очікуваний економічний ефект. Науковий ефект є результатом фундаментальних і прикладних досліджень і може бути оцінений через потенційний економічний ефект. Дослідження показують, що 15% результатів прикладних досліджень характеризуються потенційним економічним ефектом і 85% – очікуваним.

Часові показники оцінюють період окупності інвестиційних затрат.

Статичні показники: в яких грошові потоки, які виникають в різні моменти часу оцінюються як рівноцінні;

Динамічні показники: передбачають дисконтування, таким чином забезпечуючи співставлення різночасових ІП.

Сумарний прибуток визначається як різниця сукупних вартісних результатів і затрат, пов’язаних з реалізацією проекту

Середньорічний прибуток – це розрахунковий показник, який визначає усереднену величину чистого прибутку, яку учасник проекту отримує за рік:

Рентабельність інвестицій визначається як відношення річного прибутку до вкладених в проект інвестицій

23. Комерціалізація технологічних інновацій

Комерціалізація технологічних інновацій – це процес, за допомогою якого результати НДДКР своєчасно втілюються в продукти і послуги на ринку. Процес комерціалізації вимагає активного обміну ідеями і думками як стосовно технологій, так і стосовно ринкових питань. Результати процесу комерціалізації приносять вигоди не тільки через повернення інвестицій у науково дослідні та дослідно конструкторські роботи (НДДКР), але і шляхом збільшення обсягів продукції, підвищення її якості і зниження ціни, допомагають визначити вимоги до навчання і перепідготовку кадрів для забезпечення вже існуючих і новостворених місць на ринку

Комерціалізація технологій означає економічно ефективну реалізацію нової розробки технологічного процесу або продукту, ефективну для розробників і користувачів. На відміну від впровадження, коли сам термін передбачає можливість позаекономічного примусу, комерціалізація означає застосування, яке є вигідним для користувача, у вигляді промислових, а не лабораторних чи дослідних партій.

Світова практика переконливо підтверджує, що найбільш ефективним способом просування результатів Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи НДДКР у практику є взаємовигідна комерційна взаємодія всіх учасників перетворення наукового результату у ринковий товар. Такий спосіб одержав назву "Комерціалізація результатів наукових досліджень і розробок". У ньому всі учасники інноваційного процесу – вчені й розробники, виробники й інвестори – економічно зацікавлені, тобто мають високу мотивацію щодо швидкого досягнення комерційного успіху від використання інновацій.

Враховуючи, що інновації унікальні і тому індивідуальні, форми її комерціалізації можуть бути досить різноманітні. З позицій інноватора, при всьому різноманітті форм, їх можна звести до двох типів, що передбачають:

1. Передачу прав на користування інтелектуальною власністю на основі певних договірних відносин (ліцензійних та безліцензійних).

2. Організацію виробництва продукції та/або надання послуг, у тому числі з утворенням нової юридичної особи або без неї. Природньо можливі найрізноманітніші поєднання. Але в загальному вигляді все зводиться до того, що продається тільки інтелектуальний продукт, що вимагає матеріалізації в подальшому, або ж інновація, вже реалізована в якомусь продукті (товарі, послузі).

24. Управління портфелем технологій на промисловому підприємстві

Управління технологічним розвитком підприємства передбачає планування взаємозв’язків між його технологіями, ринками та інноваційною діяльністю, що відповідно вимагає координування і узгодження оптимального рівня досліджень в інноваційній діяльності, який залежить від доступних ресурсів підприємства, тиску конкуренції та вимог ринку.

Зазвичай, підприємство інвестує свої вміння і ресурси у розвиток товарного асортименту, товарів і послуг, які є цінними для споживачів. Однак, на нашу думку, з метою підвищення ефективності використання технологій, підприємство повинно планувати повну ринкову експлуатацію всіх її технологій, які можуть бути залучені у власний виробничий процес підприємства. Повний маркетинг технології вимагає, принаймні, таких передумов.

Узгоджений розвиток стратегічного розвитку портфеля технологій підприємства. Аналізуючи свій портфель виробіввідповідно до їх позиції у ЖЦТ, важливо досліджувати позиції технологій у життєвому циклі технології (ЦЖТх).

Рішення щодо продажу власних технологій. Планування ЦЖТх на початку передбачає прийняття маркетингових рішень стосовно розвитку технології у цілому. Можливість ліцензування або продажу повинна бути включена в план розвитку, який потребує перегляду до і після впровадження технології у власний виробничий процес.

Розуміння цінності технологічної інновації, насамперед, для прямого продажу без використання у виробничому процесі. Це може відбуватися у випадку технологій, які не відповідають стратегічним цілям підприємства або стосовно яких воно відчуває брак необхідних ресурсів та виробничих потужностей.

Чітке розуміння взаємозв’язку між продажем технології шляхом ліцензування і продажем виробів, заснованих на цій технології. Як свідчить статистика, нерідко ліцензування технології відкладається з огляду на продаж виробів підприємства і з часом ринкова цінність технології починає знижуватися. Повна експлуатація технології передбачає швидше раннє, ніж більш пізнє ліцензування або продаж.

Визнання факту, що покупець технології нерідко має кращу ідею щодо своїх потреб і можливостей, чим продавець технології. Менеджерам більшості підприємств легше аналізувати невідповідність своєї власної технології, ніж оцінити потенційну цінність та потреби потенційних клієнтів цих ринкових технологій.

25. Показники якості продуктових інновацій та методи її оцінювання

Можливість товару або послуги задовольняти обумовлені або передбачувані потреби покупця визначається за допомогою спе-ціальних показників якості. Показник якості — це кількісна ха-рактеристика однієї або кількох властивостей продукції за пев-них умов її створення, експлуатації або споживання. Отож, якість — це здатність сукупних характеристик продукції задовольнити вимоги споживача. Характеристикою вважається будь-яка відмітна властивість. Вона може бути власною чи заданою, якісною чи кількісною і належати до різних класів.

Підвищення якості продукції — один із визначальних чинників інтенсифікації розвитку перехідної економіки. Поліпшення якості сировини, матеріалів, обладнання сприяє ефективнішому забезпеченню потреб за рахунок економії ресурсів. Нині якість товарів має вирішальне значення для забезпечення їх конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Висока якість експортованої продукції сприяє зовнішньополітичним і торгово-економіч­ним успіхам України, свідчить про зростання господарської і науково-технічної потужності держави, її оборонної спроможності. Якість продукції служить найточнішим індикатором рівня застосування досягнень науково-технічного прогресу в економіці, ефек­тивності функціонування всіх її складових.

Водночас сутність поняття «якість» на ринку покупця (тобто на ринку, насиченому товарами) у кожний період суспільного розвитку визначається по-різному. Нині в країнах розвинутої ринкової економіки найбільш поширене розуміння змісту та складових категорії якості зафіксоване в спеціальному термінологічному стандарті Міжнародної організації зі стандартизації (IСO), яка є всесвітньою федерацією національних органів зі стандартизації. Згідно із засадничими принципами побудови та засобами наукового пізнання терміни «якість» і «продукція (послуги)» треба розглядати у взаємному поєднанні. У звичайному розумінні продукція — це матеріалізований або нематеріалізований результат певної діяльності чи певного процесу. До перших, наприклад, належать тканини, телевізори, книжки та інші подібні товари, до других — програми для обчислювальної техніки, розроблені проекти, інструкції з експлуатації. З продукцією в багатьох випадках ототожнюють також і власне діяльність або процес, наприклад: догляд за дітьми, виконання окремого виробни­чого процесу тощо. Нагадаємо, що із суто маркетингових позицій продукцією (товаром) можна вважати все, що здатне задовольнити потреби споживача. Однак у повсякденній діяльності продукцію здебільшого класифікують як матеріальні товари (годинники, телевізори, автомобілі, газові турбіни) та товари-послуги (медичні та банківські послуги, різні види страхування).

Кожний вид продукції має набір певних об’єктивних особливостей, що виявляються за її створення та використання. Такі особливості становлять властивості продукції. Властивості продукції, які задовольняють споживачів за її використання, називають споживчими. Якість — це сукупність властивостей і характеристик продукції, що дають їй можливість задовольняти обумовлені або передбачені потреби. Заздалегідь визначені потреби фіксуються під час укладання контракту через посилання на відповідні технічні умови або інші нормативно-технічні документи. Як правило, це стосується таких показників, як функціональна придатність, експлуатаційна готовність, безпека, ремонтопридатність, екологічні чинники. Зв’язок якості з передбачува­ними потребами визначає необхідність системних маркетингових досліджень ринку. Першочерговість і взагалі необхідність маркетингового підходу до вивчення ринку саме і пояснюються тим, що сучасне уявлення про якість товарів і послуг передовсім по­в’язане з можливостями найбільшого задоволення вимог та побажань споживачів. Споживачами виробу ч и послуги можуть бути як окремі індивідууми, так і групи людей (підприємства, організації, суспільство в цілому). Потреби завжди пов’язані з рисами характеру людини як особистості й багато в чому визначаються її психікою. Людська психіка — це дуже складне і ще далеко не вивчене явище, а тому вичерпної теорії потреб людини немає: існують лише більш-менш вдалі спроби класифікації видів і взаємовідносин потреб, на підставі яких розробник інноваційних продуктових проектів може діяти достатньо впевнено і досягати бажаного ефекту. Найпоширенішою є нині теорія побудови ієрархії потреб англійського вченого Абрахама Маслоу. На його думку, усі потреби поділяються на п’ять ієрархічних груп, які створюють так звану піраміду (рис. 15). Першу і основну з них становлять фізіологічні потреби — голод, спрага, секс, одяг, притулок. Якщо ці потреби тривалий час не задовольняються, вони стають домінуючими. Їхня тотожність із самою можливістю виживання людини дає підстави вважати такі потреби базисними.

26. Сучасні методи та засоби генерування ідей

Головним джерелом будь-яких ідей є, звичайно, навколишній світ. Оточуюче людей середовище не просто матеріальне, а складається із безпосередньо сприйнятих суттєвостей навколишнього світу,

тобто об'єктів та співвідносин між ними. Всі вони складаються із речовини та енергії, які існують у просторі та часі, тобто взаємодії між цими об'єктами також характеризуються речовими, енергетичними, просторовими та часовими співвідношеннями. Якщо цю ситуацію представити у вигляді схеми (рис. 7.1), то можна виділити основні види джерел, що забезпечують життя людей та характеризують первинні (первісні) джерела ідей для створення, знову ж таки, первісних продуктів (засобів) щодо забезпечення базових потреб.

Пошук підприємницької інноваційної ідеї - це досить важке й відповідальне завдання підприємця, який має знайти в ідеї можливість реалізувати у цьому процесі свої знання і здібності. На шляху пошуку продуктивної інноваційної підприємницької ідеї існує безліч загальних, специфічних та індивідуальних проблем. Ці проблеми для пошукача новаторської ідеї можуть носити як макро-, мезо-, так і мікромаркетинговий характер. У процесі пошуку і вибору інноваційної підприємницької ідеї необхідно оцінювати інформаційні потоки із значної кількості джерел. Оцінка нової ідеї має бути комплексною, тобто її варто розглядати з різних точок зору. Складність інноваційного відбору полягає, з одного боку, у визначенні, оцінці та відсіювання джерел інформації, а з іншого, у процесі проведення комплексної оцінки обраної ідеї. Цю оцінку необхідно провести за наступними показниками:

° наявності відповідної технології для матеріальної реалізації ідеї;

в реальних можливостей залучення фінансових коштів;

o рівня конкуренції на ринку відповідних товарів і послуг;

о наявності споживачів та знання їх потреб нині і в майбутньому;

з стабільності та гнучкості чинного законодавства в галузі та державі;

o компетентності, досвіду та управлінських здібностей персоналу.

Для визначення та оцінки джерел інноваційної інформації бажано зробити їх попередню класифікацію.

За даною класифікацією всі види джерел інноваційної інформації можна розділити на: а) не системні та б) системні. До не системних джерел відносяться такі джерела інноваційної інформації, які не носять постійного характеру. Системні джерела це ті, що мають постійний характер існування.

27. Дизайн як фактор конкурентоспроможності товару

Дизайн, що формує ціннісну символіку масових промислових виробів, перетворює планування продукту на терміновий знос, планове старіння, що є необхідною умовою функціонування даної соціальної системи, умовою існування маркетингу. Оскільки промислові товари є головним засобом здійснення регулятивної функції маркетингу, а дизайн, у свою чергу, є найважливішим засобом надання товарам маркетингових властивостей, його слід розглядати як найважливішу інтегральну частину маркетингу.

Вплив дизайну на конкурентоспроможність і якість товару. У даний час дизайн виступає як інструмент опосередкування відносин виробництва і ринку. Планування продукту можна розглядати як цілісний процес модернізації старих і розробки нових виробів. Роль дизайнерів у плануванні продукту підвищується в міру того, як нова продукція стає одним із вирішальних факторів успіху, зростання промислових корпорацій. Для успіху на ринку необхідно забезпечити конкурентоспроможність товару, про що звичайно піклуються ще на стадії пошуку нових ідей. Конкурентоздатний товар повинен задовольняти запити потенційного споживача на більш високому рівні, у більшій мірі відповідати їх перевагам, ніж товари конкурентів або попередні пропозиції даної компанії. Ступінь задоволення запитів покупців залежить від цілого ряду факторів, що і являють собою фактори конкурентоздатності. Таким чином, аналізуючи конкурентоздатність нового товару, варто залучити якнайбільше оцінних факторів. Їхній добір повинен базуватися на знанні умов ринку, запитів потенційних покупців, діяльності і пропозицій конкурентів, науково-технічних досягнень у галузі.

Відзначається, що серед факторів конкурентоздатності важливе місце посідають естетичні параметри товару, а серед факторів, що впливають на придбання того чи іншого товару, дизайн займає третє місце після якості й ціни. Оскільки конкурентоздатним товаром стає багато в чому не сам продукт, а приписувані йому якості, для сфери виробництва є життєво необхідним особливий апарат професійного створення символічних розходжень, що володіють цінністю для самого споживача, і привнесення цих якостей у продукт вже на стадії його проектування. Очевидно, саме в цьому требо бачити сенс виникнення і розвитку організованого комерційного дизайну, і цим багато в чому визначається його складний характер.

2.2.1. “Життєвий цикл товару” і роль дизайну в просуванні товару на ринок. У цьому підрозділі разглядається поняття “життєвий цикл” і виявляється роль дизайну в даному процесі. “Життєвий цикл” товару характеризує динаміку обсягів продажів і одержуваного прибутку від моменту виведення нового товару на ринок до виходу з ринку.

Дизайнерське проектування може використовуватися для визначення стратегії виведення товару на ринок. Тому дизайн, хоч і входить як структурний елемент у планування продукту, не може розглядатися тільки в цій ролі. У маркетингу він починає займати цілком самостійне місце. Взаємодія і взаємозалежність між різними інтегральними частинами маркетингу не приводять, однак, до того, що окремі інтегральні частини втрачають у цій взаємодії свою специфіку, хоча окремі дизайнерські фірми виконують не тільки дизайнерську роботу. Вважаючи, що дизайнери краще за інших розуміють взаємини людини і речі, промислові компанії запрошують дизайнерів для участі в загальному плануванні й програмуванні роботи фірми, для планування продукту і дослідження ринку.

Наочним прикладом того, як дизайн стає ефективним засобом продовження “життєвого циклу” товару, є досвід американської компанії “Ксерокс”, яка змогла одночасно підвищити якість і продуктивність, гнучкість виробництва і його сприйнятливість до нововведень, а привнесені нові методи керування допомогли створити найбільш сприятливі умови для розвитку дизайну. У ході ряду маркетингових і дизайнерських процесів була створена нова дизайнерська стратегія корпорації “Ксерокс”, що дозволила вирішити три основних професійних завдання:

— загальний вид виробу, що сприяє зручності вивчання, використання й обслуговування;

— функціональність інтерфейсу користувача, що забезпечує виконання завдання найбільш зручним для користувача чином;

— зовнішній вигляд, який робить виріб зрозумілою і прийнятною річчю, що допомогло компанії зміцнити свої позиції на ринку і залучити нових споживачів. Таким чином, створення і відновлення товару є невід’ємною частиною творчого процесу, успіх чи невдача товару на ринку залежать від дизайну.

28. Вимоги міжнародних стандартів до процесів створення якісної продукції

Постійне вдосконалення системи менеджменту якості неможливе без зворотного зв’язку для постійного аналізу рівня задоволення потреб споживачів якістю продукції. З цією метою створюється відповідна організаційна структура та документація системи.

Організаційна структура системи — це розподіл прав, обов’яз­ків і функцій загального керівництва забезпеченням якості, управлінням нею та її поліпшенням. Вона формується в межах організаційної структури управління підприємством. Загальне управління якістю повинно здійснювати вище керівництво підприємс­тва. Міжнародні стандарти зобов’язують документально зафіксувати відповідальність за ті види та результати діяльності, котрі прямо або опосередковано впливають на якість. Такими документами можуть бути посадові інструкції і положення про підрозділи; документи, що встановлюють порядок виконання функцій та робіт стосовно якості. Документація забезпечує єдине розуміння політики та завдань щодо якості і процедур з її забезпечення, управління нею та її поліпшення. Вона дає змогу розподілити належну відповідальність, права і обов’язки, установити порядок взаємодії підрозділів та виконавців з цього питання. Завдяки документації закріплюються наявні традиції, концентрується передовий досвід із забезпечення якості, управління нею та її поліпшення.

Документом, який засвідчує відповідність системи управління якістю вимогам міжнародних стандартів, є сертифікат, що видається після спеціального аудиту (від англ. — перевірка). Аудит — це методичний, незалежний та документований процес одержання доказів і об’єктивного їх оцінювання для визначення міри дотримання погоджених критеріїв. Щоб пройти сертифікацію на відповідність вимогам стандартів ІСО 9000, спеціальна фірма-реєстра­тор здійснює інспекцію підприємства, перевіряючи якість і наявність усіх процесів, передбачених стандартами. Відповідно до вимог стандартів ІСО 9000 усі елементи і процеси системи потребують регулярної перевірки й оцінювання. Іншими словами, потріб­но здійснювати постійний нагляд за системами якості, через її контролювання, аналіз та оцінювання об’єктивних наслідків функціонування системи та її елементів. Найпершими об’єктивними свідченнями дії системи є фактична наявність планів з підвищення якості, процедур, робочих інструкцій, контрактної документації, журналів реєстрації даних, результатів контролю та випробувань. Послідовність дій та склад робіт із зовнішнього аудиту функціонування систем якості подано у вигляді блок-схеми на рис. 29.

Кваліфікаційні вимоги до аудиторів та їх повноваження регламентуються нормативними документами ІСО 9000. Кваліфікація аудитора — це поєднання взаємозв’язаних особистих якостей, освіти, досвіду роботи тощо. Інакше кажучи, це ті аспекти компетентності, наявність котрих є обов’язковою для призначення будь-кого аудитором. Після реєстрації незалежні аудитори повинні постійно (кожні півроку) відвідувати підприємство і пересвідчуватися у дотриманні компанією принципів стандартів ІСО 9000. В іншому разі раніше виданий сертифікат може бути визнаний недійсним.

29. Сучасні системи менеджменту якості

Запровадження систем якості на вітчизняних підприємствах — одна з передумов формування ринкового механізму, його гармонізації та поєднання зі світовою економікою. Це особливо важливо нині, коли у світі почався загальний перехід від тотального управління якістю (TQC) до тотального (всеосяжного) менеджменту якості — TQM. Якщо перший напрямок передбачає управління якістю з метою виконання встановлених вимог на основі контролю, то TQM додатково включає управління метою і власне самими вимогами. ТQM базується на системному підході до розвитку практичних навичок, прийомів і методів ефективного управління підприємством для задоволення споживчих потреб, що постійно змінюються. Цей напрямок діяльності сприяє підвищенню результативності виробництва, а саме: усуванню дефектів продукції; поліпшенню дизайну товару; прискоренню доставки та зниженню вартості продуктів. Отже, визначальною стратегією TQM є всебічне задоволення потреб споживачів. Такий підхід формує склад службових обов’язків вищого керівництва в тотальному менеджменті якості та передбачає участь кожного працівника у виконанні цих завдань (рис. 30).

В основу технології менеджменту якості покладено відомий «цикл Шухарта—Демінга», що складається з чотирьох стадій — послідовних етапів дій, котрі забезпечують коригування та ефективний підхід до розв’язання проблем якості (рис. 31):

Плануй (plan);

Виконуй (do);

Контролюй або Вивчай (chek or study);

Виконуй коригувальні дії (action).

30. Оцінка ефективності товарної інноваційної політики

Проектним аналізом називається процес аналізу прибутковості інноваційного проекту, або зіставлення витрат на проект та вигод, які можуть бути одержані в результаті його реалізації.

Оскільки вигоди від будь якого інноваційного проекту та витрати на його реалізацію численні й не завжди їх легко підрахувати, то визначення прибутковості перетворюється у тривалий та трудомісткий аналіз усіх стадій та аспектів інвестиційного проекту. У результаті проектний аналіз перетворюється у концепцію, яка закладається в основу інноваційних проектів у країнах з ринковою економікою. У концепції проектного аналізу склався свій підхід і напрямки до стадій проекту та аспектів його аналізу.

У міру підготовки та реалізації, інноваційний проект проходить “життєвий цикл”, що складається з різних стадій. Межі між ними не завжди чіткі, проте можна виділити шість таких стадій.

Перша та друга стадії – це перед ідентифікація та ідентифікація проекту. На цих стадіях спочатку народжується сама ідея, а потім готуються основні деталі проекту. Він проходить попереднє обґрунтовування та порівнюється з попередніми даними інших проектів. Цей процес можна назвати стадією попереднього техніко економічного обґрунтування.

Третьою стадією є розробка проекту. На цій стадії проводиться детальне опрацювання всіх аспектів проекту, які остаточно повинні обґрунтувати його вигідність.

Четвертою стадією є оцінка /експертиза/ проекту. Це експертиза, яку проходить підготовлений проект, він вивчається та обговорюється керівництвом фірми, незалежними експертами, потенційними інвесторами та кредиторами, міністерствами, банком тощо.

П’ята стадія – це прийняття проекту. На цій стадії керівництво всіх рівнів, інвестори та кредитори приймають остаточне рішення стосовно проекту, а оскільки в самій фірмі звичайно існують альтернативні можливості використання економічних ресурсів або ж у кредиторів є пропозиції про фінансування інших проектів, то ця стадія може виявитись тривалою.

Шоста стадія – являє собою здійснення проекту. Тут головне – це контроль та спостереження за реалізацією проекту. З тим, щоб він не відхилявся від графіка, та одночасне внесення в нього оперативних змін, якщо вони дійсно потрібні.

На всіх стадіях проекту, але особливо на стадії розробки, йде аналіз його основних аспектів. Часто їх називають напрямками аналізу або просто аналізом.

Основними напрямками проектного аналізу є:

1. Технічний аналіз, завданням якого є визначення найбільш придатної для даного інвестиційного проекту техніки та технології.

2. Комерційний /маркетинговий/ аналіз, у ході якого аналізується ринок.

3. Інституційний аналіз, завдання якого – досконально оцінити організаційно правове, адміністративне і навіть політичне середовище, в якому буде реалізовуватись проект, та пристосувати його до цього середовища, особливо до вимог державних організацій.

4. Соціальний аналіз, під час якого необхідно досліджувати вплив проекту на життя місцевих жителів, досягти доброзичливого ставлення до проекту.

5. Аналіз навколишнього середовища, який повинен виявити шкоду, якщо вона буде нанесена проектом навколишньому середовищу, та дати експертну оцінку їй, а також запропонувати способи запобігання цій шкоді.

6. Фінансовий аналіз.

7. Економічний аналіз.