8. Види органів та установ виконання покарань

Відповідно до ст. 11 КВК України органами виконання покарань є Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань (ДПтС України), його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, а до установ виконання покарань відносяться арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).

Кримінально-виконавчі установи, у свою чергу, поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).

КВК України передбачена нова диференціація виправних колоній за рівнями безпеки (мінімального, середнього та максимального).

Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

У межах, визначених КВК та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон (ст. 11 КВК України).

9. Поняття виправлення та ресоціалізаці

Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.

10. Установи і органи держави, які виконують кримінальні покарання, їх основні завдання.

Система правоохоронних органів, будучи родовою для власних підсистем, являє собою сукупність спеціально створених державних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, до якої входять органи внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури, податкової міліції, митної служби, юстиції тощо.

Органи і установи виконання покарань мають конкретні цілі і завдання, які випливають з їх соціального призначення та місця, яке вони займають у системі правоохоронних органів. По-перше, органи і установи виконання покарань с невід’ємним атрибутом державного механізму. По-друге, вони завершують процес безпосередньої боротьби зі злочинністю, учасниками якого виступають: на першому етапі при попередженні і припиненні злочинів – апарати міліції, служби безпеки, податкової міліції, митної служби; на другому етапі – при розслідуванні злочинів, встановленні і викритті злочинців – слідчі органи; на третьому етапі, здійснюючи судовий розгляд і виносячи вирок, – суд. По-третє, для успішної ресоціалізації злочинців і запобігання рецидиву вони взаємодіють з багатьма державними органами і громадськими об’єднаннями як в період виконання покарання, так і після його завершення.

На сьогодні до Державної кримінально-виконавчої служби України відносяться: Державна пенітенціарна служба України, 25 її територіальних органів управління (в Автономній Республіці Крим, областях, міст, Києві та Київській області), 187 установ, 703 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, навчальних закладів, підприємства та організації забезпечення.

Перед органами та установами, що виконують покарання, визначаються наступні завдання: 1) завдання виконання та відбування кримінального покарання, призначеного судом; 2) досягти забезпечення захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом введення у дію заходів безпеки, які повинні застосовуватися до окремих індивідів, виключно в силу і відповідно до їх особистої небезпеки. 3) забезпечення процесу виправлення і ресоціалізації засуджених, створення умов для переоцінки життєвих орієнтирів, відновлення морального, психічного і фізичного стану особи, її соціальних функцій, приведення індивідуальної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами та юридичними нормами.4) загальнопопережувальне завдання запобігання вчиненню злочинів іншими особами, яке вирішується органами і установами виконання покарань шляхом реалізації в повному обсязі і в точній відповідності до закону каральних право обмежень, чим здійснюється загально попереджувальний вплив на громадян, які не мають твердих моральних установок і внаслідок цього схильні до вчинення злочинів. 5) запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.