11. Структурні дільниці кримінально-виконавчих установ.

Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії). Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середнього рівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавлення волі.

У виховних колоніях створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації. У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю. Вказані дільниці ізолюються одна від одної. У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новоприбулі до колонії засуджені.

У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць у порядку, встановленому цим Кодексом. У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, які під час перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки, а також засуджені, які не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки і переведені з інших дільниць у порядку, встановленому цим Кодексом. У виправних колоніях для тримання засуджених жінок дільниця посиленого контролю не створюється. У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та праці і яким до звільнення залишається не більше шести місяців. У дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому цим Кодексом. Організація роботи дільниць виправних і виховних колоній регламентується цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

12. Взаємодія установ і органів, які виконують покарання, з судами й іншими державними органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю.

Діяльність суду, інших державних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, а також органів і установ виконання покарань нерозривно зв’язана між собою.

А) Взаємодія органів і установ виконання покарань з органами слідства. Розслідування злочинів, виявлення винних осіб і виконання кримінального покарання є, на перший погляд, двома малопов’язаними етапами боротьби зі злочинністю. Однак у практичній діяльності органи дізнання і слідства, органи і установи виконання покарань тісно пов’язані між собою і активно сприяють один одному у виконанні ними своїх завдань. На органи слідства законодавством покладено не тільки розкриття злочинів, а й встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, а також вжиття заходів з усунення таких причин і умов. Це положення має принципове значення для попередження злочинів, зокрема для виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів особами, які відбувають покарання. Розслідуючи злочини, слідчий може виявити недоліки в діяльності УВП, внести припис про їх усунення. Приписи слідчого на адресу начальника УВП сприяють покращанню роботи установи, зміцненню дисципліни серед засуджених, підвищенню якості виховного процесу.

Органи слідства надають допомогу органам і установам виконання покарань у вивченні особи засуджених. Особливо це значливо для організації виховної роботи з неповнолітніми засудженими. В УВП можуть відбувати покарання особи, які приховали від органів слідства і суду інші вчинені ними злочини. Виявлення їх – важливе завдання як органів слідства, так і адміністрації місць позбавлення волі. На основі цього загального завдання виникла й інша форма їх взаємодії – робота серед засуджених у напрямку добровільної їх явки з повинною.

Б) Взаємодія органів і установ виконання покарань із судами. Тісно взаємодіють у своїй діяльності суди і УВП. Підстава їх взаємодії виникає вже в ході судового розгляду, коли суд здійснює виховний вплив на підсудних, створюючи тим самим передумови для організації з ними ефективної виховної роботи під час відбування покарання. Ефективність виконання покарання безпосередньо залежить від справедливості винесеного вироку. Якщо покарання справедливе, відповідає характеру суспільної небезпеки вчиненого злочину і особи винного, воно сприятиме виправленню злочинця в місцях позбавлення волі.

В) Взаємодія органів і установ виконання покарань і апаратів міліції спрямована на запобігання злочинів з боку звільнених з УВП, в першу чергу осіб, які були засуджені за тяжкі злочини, а також тих звільнених, які в період відбування покарання зарекомендували себе негативно. У взаємодії цих органів можна умовно виділити два етапи. Перший – підготовчий – починається за три місяці до звільнення засудженого від покарання. Формою взаємодії УВП і апаратів міліції на цьому етапі є проведення із засудженим, який підлягає звільненню, бесід про умови і правила життя після звільнення, місце майбутнього проживання і роботи і т. ін. Такі бесіди сприяють більш відповідальному ставленню з боку засуджених до акту звільнення з УВП, до своїх громадянських прав і обов’язків. Другий етап взаємодії – взаємна інформація УВП і міліції про звільнених і вжиття спільних заходів щодо попередження з їх боку нових злочинів. Інформація адміністрацією УВП апаратів міліції містить поряд із загальними відомостями, що характеризують особу звільненого, його зв’язки із злочинними елементами, наміри, якщо вони були встановлені в процесі відбування покарання, й інші дані, які становлять інтерес для міліції з метою попередження повторних злочинів з боку таких осіб. Дуже важливим є здійснення взаємодії УВП і міліції при встановленні за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі, адміністративного нагляду.

Г) Взаємодія органів і установ виконання покарань з прокуратурою. Органи і установи виконання покарань підлягають нагляду з боку органів прокуратури. Прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах проводять перевірки відповідності закону діяльності органів та установ виконання покарань.

13. Попереднє ув’язнення.

1. Загальна характеристика попереднього ув’язнення

Відповідно до вимог статті 1 Закону України від 30.06.1993 року «Про попереднє ув’язнення» цей захід застосовується до підозрюваного, обвинуваченого та підсудного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчіі золятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.

Підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом.

Особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Режим у місцях попереднього ув'язнення, тобто порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув'язнення, встановлюється цим Законом та іншими нормативними актами.

Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув'язнення є ізоляція осіб, взятих під варту, постійний нагляд за ними і роздільне тримання їх у порядку, передбаченому статтею 8 Закону. Особи, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фотографуванню; їх ознайомлюють з правами, обов'язками та вимогами режиму. Речі, які є при них, а також передачі і посилки, що надходять на їх ім'я, підлягають огляду, а листування - перегляду. Їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попереднього ув'язнення. Вилучені у них при доставленні в місця попереднього ув'язнення гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на зберігання; гроші та цінні речі, одержані шляхом обману під час перебування в місцях попереднього ув'язнення або джерело одержання яких не встановлено, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника установи для попереднього ув'язнення, санкціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи особи, яка тримається під вартою. Обшук співробітника кадрового складу розвідувального органу України, взятого під варту, та огляд його речей здійснюються тільки в присутності офіційних представників цього органу.

Відповідно до ст.197 КПК строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати: - 6 місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості; - 12 місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.