14. Прокурорський нагляд та контроль за діяльністю установ і органів, які виконують покарання.

За діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру"

Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.

15. Основні міжнародні акти щодо рішень пенітенціарних проблем і прав засуджених.

В систему чинних міжнародних актів про поводження з засудженими можна включити такі універсальні міжнародні акти,  I. Акти загального характеру:  - Загальна декларація прав людини (1948 р.);  - Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.);  - Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966р.);  - Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1963 р.);  - Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань (1981 р.);  - Декларація прав дитини (1959 р.);  - Декларація про права розумово відсталих осіб (1971 р.);  - Декларація про права інвалідів (1975 р.)

- Конвенція з прав людини і основоположних свобод.  II. Спеціалізовані акти:  - Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1955 р.);  - Декларація про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1975 р.);  - Конвенція проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1984 р.);  - Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку );  - Принципи медичної етики, пов'язані з ролі працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1982 р.);  - Заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до смертної кари (1984 р.);  - Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила) (1985 р.);  - Звід принципів захисту всіх осіб, схильних до затримання або ув'язнення в якій би то не було формі (1989 р.);  - Мінімальні стандартні правила ООН щодо заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійські правила) (1990 р.);  - Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990 р.);  - Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядекіе керівні принципи) (1990 р.);

- Рішення ЄСПЛ 

16. Основний зміст міжнародних стандартів поводження із засудженими до покарань, непов'язаним з позбавленням волі.  Переважна частина стандартів розглянутого профілю зосереджена в Мінімальних стандартних правилах ООН щодо заходів, не пов'язаними з тюремним ув'язненням (Токійські правила) 1990 р. У зв'язку з цим доцільно показати їх основний зміст, виходячи з даного міжнародного акту.  Мета стандартів даної групи - сприяння раціональному використанню заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням, як альтернативи позбавлення волі. 

У процесі застосування стандартів державам - членам ООН пропонується керуватися такими принципами: 1) забезпечити активну участь громадськості на всіх стадіях реалізації розглянутих заходів; 2) створити належне співвідношення між правами злочинців, їх жертв, інтересами громадської безпеки та попередження злочинності; 3) використати стандарти з урахуванням національних умов країни і цілей системи кримінального правосуддя; 4) мати широкий набір заходів, з тим, щоб гнучко реагувати на характер і ступінь тяжкості злочину, особистість і інтереси суспільства, 5) мінімальне втручання при застосуванні заходів.  Стандартні правила рекомендують наступний набір заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням:  - Усні санкції: зауваження, осуд, попередження;  - Умовне звільнення від відповідальності;  - Поразка у громадянських правах;  - Економічні санкції та грошові покарання, такі як разові і поденні штрафи;  - Конфіскація або постанова про позбавлення права власності на майно;  - Повернення майна жертві або постанову про компенсацію;  - Умовне покарання або покарання з відстрочкою;  - Умовне звільнення з ув'язнення і судовий нагляд;  - Постанова про виконання суспільно корисних робіт;  - Направлення у виправну установу з обов'язковим щоденним присутністю;  - Домашній арешт;  - Будь-який інший вид звернення, не пов'язаного з тюремним ув'язненням;  - Поєднання перерахованих вище заходів.  З метою відмови від тюремного ув'язнення і надання допомоги засудженим у швидкому поверненні до нормального життя в суспільстві після винесення вироку можуть застосовуватися заходи: 1) відпустку і поміщення до виправної установи напівтюремного типу; 2) звільнення у зв'язку з роботою або навчанням; 3) різні форми звільнення під чесне слово, 4) скорочення терміну; 5) помилування. 

При Порушенні умов відбування призначеної міри, не пов'язаної з тюремним ув'язненням, вона може бути змінена або скасована. Таке рішення приймається тільки після ретельного дослідження фактів. При цьому спочатку слід спробувати змінити зміст призначеної заходи або перейти до іншої мірою, не пов'язаної з тюремним ув'язненням. Тільки вичерпавши ці можливості, можна переходити до позбавлення волі.  Токійські правила рекомендують заохочувати участь громадськості у виконанні заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням, розглядаючи його як один з найважливіших факторів зміцнення зв'язків між засудженими, їхніми сім'ями та суспільством.

17. Основний зміст міжнародних стандартів поводження із засудженими до покарання у вигляді позбавлення волі.  Головна маса стандартів у цій області зосереджена в Мінімальних стандартних правилах поводження з ув'язненими і Правилах ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі. Зупинимося на змісті їх основних положень.  Основні положення розглянутих стандартів можна розділити напять груп: 1) організація родової і видовий класифікації осіб, позбавлених волі, 2) організація мікросоціальних умов відбування позбавлення волі, 3) організація режиму в місцях позбавлення волі; 4) організація праці та професійної підготовки осіб, позбавлених волі .  Родова і видова класифікація представляють собою поділ засуджених на групи за статтю, віком та іншими ознаками з метою здійснення диференційованого підходу до організації відбування покарання. Класифікація спрямована на створення сприятливих умов для досягнення цілей кримінального покарання.  Родова класифікація полягає в розділенні засуджених на такі категорії, які визначать структуру системи місць позбавлення волі. Закріплюється вона в кримінальному законі.  Видова класифікація доповнює родову. Проводиться вона в період відбування покарання, виходячи з поведінки засудженого та інших обставин. Ця вторинна класифікація лежить в основі прогресивної системи відбування позбавлення волі і закріплюється в пенітенціарній законодавстві.  Основні рекомендації-стандарти з організації згаданих вище класифікацій полягають у наступному:  - В якості критеріїв класифікації пропонується використовувати стать (чоловіків та жінок треба утримувати окремо), вік (роздільне утримання дорослих і неповнолітніх злочинців), попередню судимість (рецидивістів утримувати окремо від засуджених вперше), юридичні причини засудження і запропоноване поводження з ув'язненими (незасуджених містяться окремо від засуджених і т.д.);  - Система класифікації повинна бути достатньо гнучкою, щоб були можливості розмістити кожну класифікаційну групу засуджених у найбільш зручному для роботи з нею окремому установі або окремої секції однієї установи;  - Цілі класифікації - відділення засуджених від тих, хто в силу свого злочинного минулого або негативних рис характеру може погано на них впливати, а також поділ засуджених на категорії, що полегшують роботу з повернення їх до життя в суспільстві;  - У кожній установі треба мати систему пільг і розробляти різні методи поводження з різними категоріями засуджених, щоб заохотити їх до доброї поведінки, розвивати в них почуття відповідальності, Інтерес до виправлення і співпраці з адміністрацією. 

Організація мікросоціальних умов відбування покарання - об'єкт іншої групи стандартів. Під мікросоціальних умов відбування позбавлення волі розуміються умови утримання засуджених, що створюються для задоволення їх потреб у їжі, одязі, житлі, медичному обслуговуванні, тобто умови, що забезпечують нормальнеіснування людини в пенітенціарній установі. Рівень цивілізованості цих умов повинен відповідати їх загальному рівню в країні. Мікросоціальні умови можуть виступати об'єктивною  детермінантою поведінки злочинця в період відбування покарання і або "олюднювати" особистість, створюючи міцну основу для застосування різних засобів впливу (режиму, праці, виховної роботи), або, навпаки, вести до деградації особистості, викликати озлоблення, створюючи грунт для внутрішнього протидії законним вимогам адміністрації установи.  Група стандартів мікросоціальних умов відбування покарання складається з шести підгруп, що визначають вимоги до організації: 1) жилих приміщень для засуджених, 2) особистої гігієни; 3) одягу та постелі; 4) харчування; 5) вправ і спорту; 6) медичного обслуговування. 

Стандарти житлових приміщень для засуджених передбачають:  - Якщо є можливість, поміщати кожного засудженого на ніч в окрему камеру або кімнату;  - Якщо такої можливості немає, то перед приміщенням у загальні камери піддавати засуджених ретельно відбирати, щоб вони могли жити спільно, а також здійснювати за спільно розміщеними засудженими вночі постійний нагляд;  - У приміщеннях, де живуть і працюють засуджені, вікна повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувався доступ свіжого повітря і можна було читати і працювати при денному (або штучному) освітленні без шкоди для зору;  - Санітарні установки повинні бути достатні, щоб задовольнити природні потреби в умовах чистоти і пристойності;  - Кількість банних установок і душів повинно бути досить, щоб кожен засуджений міг ними користуватися так часто, як цього вимагають умови загальної гігієни з урахуванням географічного району та пори року;  - Всі приміщення, якими користуються засуджені, повинні утримуватися в суворій чистоті.  Вимоги стандартів щодо особистої гігієни полягають у наступному:  - Від в'язнів слід вимагати, щоб вони утримували себе в чистоті, представляючи їм для цього воду і туалетне приладдя, необхідні для підтримки чистоти та здоров'я;  - Щоб засуджені могли зберігати зовнішній вигляд, сумісний з людською гідністю, їм треба давати можливість дбати про свою зачіску і бороду, дозволяючи чоловікам регулярно голитися.  Стандарти одягу та постелі вимагають:  - Якщо засуджений не має права носити цивільний одяг, йому слід видавати обмундирування, відповідне клімату і дозволяє-підтримувати здоров'я в задовільному стані, не носить образливого чи принизливого характеру;  - Одяг має міститися в чистоті і справності, з пранням і видачею свіжої білизни відповідно до вимог гігієни;  - Якщо засудженим дозволено носити цивільний одяг, то вона повинна 'бути чистою і придатною до носіння;  - Кожному засудженому надається окрема ліжко і спальне приладдя, які повинні підтримуватися в порядку і своєчасно мінятися.  Стандарти харчування наказують:  - У визначені години забезпечувати кожного засудженого їжею, достатньо живильним для підтримання його здоров'я;  - Їжа повинна бути хорошої якості, добре приготована і подано;  - Кожен засуджений повинен мати питну воду, коли він відчуває потребу в ній.  Стандарти з організації фізичних вправ і спорту припускають наступне:  - Засуджені, не зайняті роботою на свіжому повітрі, мають право на щоденні фізичні вправи на дворі, якщо дозволяє погода;  - Неповнолітнім і іншим засудженим відповідного віку, що мають відповідний фізичний стан, слід забезпечити фізичне тренування і можливість ігор під час вправ, для чого слід мати необхідні майданчики і спортивне обладнання.  Стандарти з організації медичного обслуговування вимагають:  - Всі заклади повинні мати не менше одного медичного працівника, досвідченого в галузі психіатрії;  - Медичне обслуговування засуджених організовується у тісному зв'язку з органами охорони здоров'я, охоплює психіатричні служби, лікування психічно ненормальних засуджених;  - Хворих засуджених, які потребують послуг спеціаліста, слід переводити в особливі заклади або лікарні;  - Тюремні лікарні повинні мати необхідним обладнанням, установками, ліками і достатньо кваліфікований персонал;  - Жіночі установи повинні мати у своєму розпорядженні приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями;  - Якщо засудженим матерям дозволяється залишати немовлят при собі, необхідно передбачати створення ясел з кваліфікованим персоналом;  - Кожного засудженого слід піддавати медичному огляду, щоб встановити, чи не хворий він фізично або розумово, а також ізолювати засуджених, які страждаютьінфекційну або заразну хворобу; необхідно виявити фізичні або розумові недоліки засуджених, що перешкоджають їх виправлення, визначати їх фізичну працездатність;  - Про фізичне і психічне здоров'я засуджених піклується лікар, який повинен щодня приймати або відвідувати всіх хворих або скаржаться на хворобу;  - Якщо лікар вважає, що фізична або розумова рівновага засудженого порушено у зв'язку з висновком, він доповідає про це начальнику установи;  - Лікар здійснює інспекцію дотримання мікросоціальних умов утримання засуджених і доповідає про недоліки начальнику установи, який зобов'язаний вжити необхідних заходів.  Важливе значення для вдосконалення національних пенітенціарних систем мають стандарти організації режиму в місцях позбавлення волі. Їх основний зміст полягає в наступному:  - Режим необхідно організовувати так, щоб, по можливості, не зруйнувати соціально корисні зв'язки засуджених із зовнішнім світом. У цих цілях засудженим через регулярні проміжки часу і під належним наглядом слід дозволяти спілкуватися з родинами або користуються незаплямованою репутацією друзями;  - До відома в'язнів слід регулярно доводити новини, дозволяючи їм читати газети, журнали або тюремні видання, слухати радіо, бути присутнім на лекціях або використовувати інші засоби, що допускаються адміністрацією, - у разі смерті, серйозного захворювання чи поранення засудженого або переведення його в заклад для психічно хворих негайно. повідомляється його чоловік (дружина) або найближчі родичі або особа, зазначена засудженим;  - Засудженим іноземним громадянам забезпечується можливість підтримувати зв'язок з дипломатичними і консульськими представниками їхньої країни;  - Режим в місцях позбавлення волі має прагнути звести до мінімуму різницю між життям у в'язниці і на волі. У зверненні із засудженими слід підкреслювати не виключення їх з суспільства, а те, що вони продовжують лишатися його членами. З метою повернення засуджених до життя в суспільстві при кожному закладі необхідно мати соціального працівника, залучати до співпраці громадськість, підтримувати зв'язок з сім'ями засуджених;  - Слід вживати заходів до того, щоб засуджені могли зберегти максимум сумісних із законом і умовами вироку прав у галузі їхніх громадянських інтересів, соціального забезпечення і соціальних пільг.  Особливу увагу рекомендується приділяти зміцненню зв'язку засуджених з сім'ями.  Ряд розпоряджень стосується засобів забезпечення режиму. Серед них рекомендації:  - Твердо підтримувати дисципліну і порядок, вводячи при цьому лише ті обмеження, які потрібні для забезпечення надійного нагляду і дотримання правил поведінки в установі;  - Законом чи розпорядженням повинні в обов'язковому-порядку визначатися: а) поведінка, що складає дисциплінарну провину; б) вид і тривалість дисциплінарного стягнення;  в) орган, який має право накласти його;  - Засуджений не може бути покараний, не будучи поінформованим про провину, який ставиться йому в вину, і не отримавши можливості висловитися на своє виправдання;  - Забороняється використовувати в якості дисциплінарних стягнень тілесні покарання, ув'язнення в темній камері, жорстокі нелюдські або принизливі для людської гідності заходи.  Важливу роль виконує група стандартів з організації праці та професійної підготовки осіб, позбавлених волі. Їх основний зміст полягає в наступному:  - Праця засуджених не повинна завдавати йому страждань;  - Засуджені повинні працювати відповідно до їхніх фізичних і психічних здібностей, засвідченими лікарем;  - Робота засуджених повинна бути, по можливості, такий, щоб давати їм кваліфікацію, що дозволяє чесно трудитися після звільнення;  - Засуджені повинні мати можливість вибору роботи, якщо це сумісно з вимогами управління та дисципліни в закладі;  - Організація і методи роботи засуджених повинні бути максимально близькі до умов праці на волі, щоб вони звикли до однакових вимогам;  - Інтереси засуджених та їх професійну підготовку не варто підкоряти міркуванням прибутку від в'язничного виробництва;  - Для засуджених повинні застосовуватися такі ж правила безпеки і охорони здоров'я при використанні їх праці, які діють на волі;  - Робочий час засуджених слід розподіляти так, щоб вони мали не менше одного дня відпочинку на тиждень, а також час, достатнім для навчання та інших видів діяльності, необхідних для їх виправлення;  - За свою працю засуджені повинні отримувати справедливу винагороду, що дозволяє витрачати частину заробітку на придбання дозволених предметів особистого вжитку, частина - посилати сім'ї і частина - залишати на зберігання у адміністрації установи, що передає ці заощадження засудженому в момент звільнення.  Ще одна група стандартів регламентує організацію виховного впливу на осіб, позбавлених волі. Основні рекомендації:  - Кожна установа повинна мати бібліотеку, доступну для всіх категорій засуджених;  - В установах, де знаходиться достатня кількість засуджених одного віросповідання, слід призначати кваліфікованого служителя культу або дозволяти йому регулярно відправляти там релігійні обряди і вести з засудженими бесіди на релігійні теми;  - Кожен засуджений в межах досяжного повинен мати можливість задовольняти свої релігійні потреби;  - Для досягнення цілей позбавлення волі установа мусить використовувати всі виправні, виховні, моральні та інші види допомоги, які в неї є;  - Поводження з засудженими має зміцнювати в них відчуття власної гідності і усвідомлення своєї відповідальності;  - Після надходження засудженого до установи необхідно на основі вивчення його особистості розробити програму роботи з ним, враховуючи його індивідуальні потреби, здібності і схильності;  - Засудженим, здатні мати з цього користь, слід забезпечувати можливість подальшої освіти, у тому числі релігійного;  - Засудженим необхідно надавати можливості для відпочинку і культурної діяльності.  Описані групи стандартів створюють в сукупності приблизну модель організації виконання покарання у вигляді позбавлення волі, реалізація якої дозволяє ефективно удосконалити національні пенітенціарні системи.