40. Стиль масової інформації як функціональна система: логіко-класифікаційні, комунікативні, лінгвістичні критерії

На сучасному етапі головним чином мовна практика засобів масової інформації (ЗМІ) визначає основні тенденції розвитку лексико-семантичної, словотвірної, синтаксичної структур мови. Еволюціонуючи разом із політичною, економічною, науковою, культурною сферами громадського життя, мова публіцистики першою опиняється перед потребою словесного оформлення нових реалій.

Стиль засобів масової інформації як один із підстилів публіцистичного стилю має свої жанрові й мовні особливості, тобто систему композиційних прийомів та усталених зворотів і сукупність експресивно-образних засобів.

Узагалі термін “публіцистика” багатозначний і позначає: 1) вид літературної творчості, через який висвітлюються актуальні проблеми сучасності; 2) власне мовознавче явище - функціональний стиль сучасної української літературної мови.

Отже, основною метою публіцистики є висвітлення актуальних проблем сучасності, вплив на читачів, спонукання їх до творчої діяльності, пропагування прогресивних ідей.

Останнім часом активізувався науковий підхід лінгвістів до дослідження мови мас-медіа як визначального чинника динаміки лексико-семантичних та словотворчих процесів української мови.

У сучасній стилістиці мову ЗМІ традиційно розглядають як окремий підстиль публіцистичного стилю, чи власне публіцистичний підстиль, що обслуговує періодику, радіо, телебачення, рекламу. Разом із тим термін “мова засобів масової інформації” використовують у ширшому значенні як будь-яку усну чи писемну публіцистику. Зберігається тенденція розглядати мову масової інформації як окремий функціональний стиль української мови.

Основна функція публіцистичного стилю взагалі й мови ЗМІ зокрема - це активний вплив на читача чи слухача, зацікавлення суспільно й політично важливою інформацією. Цей підстиль має специфічні мовні особливості. У ньому сформувалася й постійно продукується нова суспільно-політична лексика й фразеологія: ідеологеми, що відображають політичні орієнтири, доктрини партій, рухів, громадських організацій, номени на позначення суб'єктів політики, лексика, що відображає функціонування інститутів влади, називає суспільні морально-етичні поняття тощо.

Орієнтація на сьогодення, новизну, швидку реакцію й оцінку зумовлюють, з одного боку, пасивізацію старих ідеологем й актуалізацію сучасних, семантичні видозміни й перетворення наявних лексем, розширення варіантності й синонімії кінець XX ст. - початок XXI ст..: загострення інтересу мовознавців до мови масових комунікацій як до визначального чинника динаміки словникового складу української мови (С. Єрмоленко, Л. Мацько, О. Пономарів, О. Стишов); виділення мови ЗМІ в окремий функціональний стиль, у межах якого виділяють публіцистичний підстиль

Мовознавець С. Єрмоленко визнає мовну практику ЗМІ як таку, що відіграє визначальну роль у виробленні мовного стандарту, формуванні мовних смаків, моди на слововживання.

Аналіз літератури доводить неухильне еволюціонування мови засобів масової інформації, зумовлене зростанням ролі мас-медіа у формуванні громадської думки, демократичними зрушеннями в суспільній свідомості. На сучасному етапі стильові особливості мови масової інформації в різних її площинах (семантичній, синтаксичній, словотвірній тощо) становлять, значний науковий інтерес, адже мовна практика ЗМІ є основним “полігоном” в апробації нового, переосмисленні, перетворенні існуючого, узвичаєнні лексичних новацій у свідомості мовців.

Сфера викор. – громадсько-політ., сусп.-виробнича, культурноосвітня діяльність, навч.

Осн. признач.:

1. Інформаційно-пропаганд. методами виріш. актуал., злободенні, сусп.-політ. проблеми.

2. Акт. вплив на читача (слухача), спонук. його до діял., до необх. зайняти певну громадс. позицію, змінити погляди чи сформ. нові.

3. Пропаганда певн. переконань, ідей, теорій і  втіл. їх у життя.

Осн. озн.:

1) доступність мови і формул.;

2) поєдн. логічності доказів і полем іч. викладу;

3) висловл. точних найменувань, дат, подій, учасників, положень і фактів з емоц.-експрес. образністю.

4) наявність яскр. засобів позит. чи негат. авторс. тлумач.

Осн. мов. засоби:

1. Поєдн. елем. наук., офіц., худ. й розмов. стилів.

2. Лексика насичена сусп.-політ., соц.-екон. термінами, закликами, гаслами.

3. Наявність багатозначної образної лексики, емоц.-оцін. слів, експрес. сталих сл/сп., перифрази.

4. Ужив. у переносному знач. наук., спорт., муз., військ. та ін. термінів.

5. Короткі прості реч., часто питал. або окличного хар-ру, звертання.

За жанром, мовними особл. та сп-бом подачі інф. поділ. на підстилі:

1) худ.-публіц. (памфлети, фейлетони, політ. доповіді, нариси);

2) есе (короткі нариси вишуканої форми);

3) науково-публіц. (літ.-критичні статті, огляди, рецензії).

В окр. групу виділ. інформац. стиль – стиль ЗМІ (газети, журнали, радіо, телебачення, статті, репортажі, інтерв'ю).