6. Теорія вищих психічних функцій Виготського.

Лев Семенович Виготський 1896 - 1934

— білоруський і радянс психолог, засновник культурно-іст школи в психології, на якій базується психологічна теорія діяльності.

- праці: «Розвиток вищих психічних функцій» 1931, «Проблема розвитку та розпадання вищих психічних функцій» 1934, «Мислення і мова» 1934

- учні: Лурія, Леонтьєв

- один з основоположників та розробників когнітивної психології. Особливо важливими є його здобутки у вивченні вищих психічних функцій, психології мовного мислення та його генези, теорії навчання.

- розрізняв нижчі/натуральні/природні (НПФ) та вищі/психічні/культурні (ВПФ) психічні функції.

- у тварин – лише нижчі, у людей – і нижчі, і вищі.

- ВПФ (сприйняття, пам'ять, мислення, мова) – виникають на основі нижчих за рахунок опосередкування їх психологічними знаряддями, наприклад, знаками.

- Поняття «ВПФ» введено в науковий обіг Вундтом у сер 19ст.

- нижчі психічні процеси не піддаються регуляції, на відміну від вищих. Свідома регуляція пов'язана з опосередкованим характером ВПФ. Між стимулом та реакцією виникає додатковий зв'язок у формі стимулу-знаку. Такі знаки виконують функцію знаряддя перетворення внутр дійсності, зокрема — формування образів пам'яті. Слово — засіб довільного спрямування уваги, абстрагування властивостей та синтезу їх в значення, тобто формування понять.

- ВПФ розвиваються у спілкуванні.

Відмінності між НПФ і ВПФ:

1. Будова:

• НПФ – безпосередні, відбуваються без втручання культурних засобів

• ВПФ – опосередковані, тобто у процес їх перебігу втручаються культурні засоби

2. Походження:

• НПФ – природне, це продукт природного розвитку

• ВПФ – соціальне, формуються за активної участі інших людей, членів суспільства

3. Керування:

• НПФ – невимушене: неможливо обдумано втручатися в цей процес

• ВПФ – можна довільно, цілеспрямовано керувати процесом

Специфіка людської психіки і поведінки полягає в тому, що вони опосередковані культурно-історичним досвідом. У психічні процеси та поведінкові функції вклинюються елементи суспільно-історичного досвіду, тим самим, перетворюючи їх. Вони стають ВПФ. Природна форма поведінки перетворюється в культурну.

Всі ВПФ - інтеріоризовані відносини соціального порядку. Їх склад, генетична структура, спосіб дії - вся їх природа соціальна.

Культура нічого не створює , вона тільки видозмінює природні дані згідно з цілями людини. ВПФ походять від природних функцій.

Витворення ВПФ полягає не у природному розвитку, а у функціональному, під впливом:

• Біологічного фактору – розвиток самого мозку;

• Соціального фактору – наявність культурного середовища.

СТРУКТУРА ВПФ

При натуральному запам'ятовуванні утворюється проста асоціативний зв'язок між двома точками (А -> Б). Така пам'ять тварин. Це своєрідне запечатання, відбиток інформації.

Людська пам'ять має принципово іншу будову: А -> X -> Б. Як видно зі схеми , між елементами А і Б замість однієї простої асоціативної або рефлекторної зв'язку виникають дві інші : АХ і БХ . У кінцевому підсумку це призводить до того ж результату , але іншим шляхом. Необхідність використання такого «обхідного шляху » виникла в процесі філогенезу , коли природні форми запам'ятовування стали непридатні для вирішення завдань, які постали перед людиною. При цьому Виготський вказував на те, що не існує таких культурних прийомів поведінки , які було б неможливо повністю розкласти на складові його природні процеси.

+ Інтеріоризація (від фр. - перехід ззовні всередину) - формування внутрішніх структур людської психіки за допомогою засвоєння зовнішньої соціальної діяльності, присвоєння життєвого досвід , становлення психічних функцій і розвитку в цілому. Будь-яка складна дія, перш ніж стати надбанням розуму, має бути реалізовано зовні. Завдяки інтеріоризації ми можемо говорити про себе і власне думати, не заважаючи оточуючим.

Завдяки інтеріоризації психіка людини набуває здатність оперувати образами предметів , які в даний момент відсутні в його полі зору. Людина виходить за рамки даної миті, вільно « в умі» переміщається в минуле і в майбутнє , в часі і в просторі.

Тварини такою здатністю не володіють, вони не можуть довільно виходити за рамки наявної ситуації. Важливим знаряддям інтеріоризації служить слово, а засобом довільного переходу від однієї ситуації до іншої - мовна дія. Слово виділяє і закріплює в собі істотні властивості речей і способи оперування інформацією, вироблені практикою людства. Дія людини перестає бути залежною від даної ззовні ситуації, яка визначає все поводження тварини. Звідси зрозуміло, що оволодіння правильним вживанням слів є одночасно засвоєння істотних властивостей речей і способів оперування інформацією. Людина через слово засвоює досвід усього людства, тобто десятків і сотень попередніх поколінь, а також людей і колективів, віддалених від неї на сотні і тисячі кілометрів.

У психологію поняття інтеріоризації було введено представниками французької психологічної школи (Ж. Піаже, П. Жане та ін) і радянс психологом Л. С. Виготським.

На думку Л. С. Виготського, всяка функція людської психіки спочатку складається як зовнішня, соціальна форма спілкування між людьми, як трудова або інша діяльність, і лише потім, в результаті інтеріоризації, стає компонентом психіки людини.