§11 Тема: Особливості та історичні умови входження Житомирщини до складу Литовської держави.

1. Особливості та історичні умови входження Житомирщини до складу Литовської держави.

У країнські землі у XIV ст. являли собою розрізнені території, ослаблені монголо-татарським ігом, і стали легкою здобиччю сусідніх країн – Польщі, Угорщини. А в 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литви на наші землі, що полегшувалось ослабленням Золотої Орди. Час загарбання литовським князями Києва та Київської землі, до складу якої входила територія майже всієї сучасної Житомирщини, довго був предметом дискусій істориків. Причиною тому є ІІ-й литовсько-руський літопис, який пов’язує цю подію з іменем князя Гедиміна (1316-1341 р.р.) й датує її 1320 р., та Густинський літопис, що подає розповідь про названу подію, позначаючи її 1362 р. і пов’язує її з іменем литовського князя Ольгерд (1345-1377 р.р.). для нас важливою, що в обох літописах йдеться про загарблення Житомира й Овруча.

Щодо історії нашого Овруча, відомі такі факти:

В 1321 р. овручани мужньо і стійко захищалися від великого князя Литовського Гедиміна, який захопивши Волинь і Київ, прийшов у древлянську землю. Проте чинити тривалий опір великому війську захисники міста не змогли. Захопивши його, Гедимін зруйнував Овруцьку святиню – храм Св. Василія, перевів сюди на поселення людей із Литви і залишив свій гарнізон. Після його смерті в 1341 р. Овруч разом з Києвом та Житомиром дістався його синові Ольдерг, який призначив сюди намісником князя Ольшанського, потім у 1360 р. міста перейшли до рук князя Володимира Ольдерговича. По тому, через 17 років, великим князем литовським став Вітовт. Він відібрав у Володимира Овруч, приєднав до Литви і остаточно позбавив його самостійності.

Сучасні історики надають перевагу Густинському літопису, вважаючи його більш достовірним джерелом. Згідно цього літопису литовське військо під проводом князя Ольдерг 1362 р. повоювало всю територію Київської землі, яка на півдні межувала з Поділлям. Улітку 1362 р. на р. Сині Води (притока Південного Бугу) литовці розбили загони трьох татарських князів – братів Котлубаха, Качзел й Дмитра, які володіли Подільського землею. Як наслідок синьоводської перемоги Київщина і Поділля остаточного підпали під владу Литовської держави, це перемога поклала край монголо-татарському ігу на українських землях.

Правителем Київщини став син Ольгерда Володимир (1362-1394 рр.).

Управляв Володимир Київським князівством як цілком самостійний князь: «З Божої ласки князь Київський».

У 1471 р. Литва ліквідує Київське князівство й перетворює його на Київське воєводство, що поділялося на Київський, Житомирський, Овруцький та інші повіти якими правили литовські воєводи. В свою чергу повіти ділилися на волості на чолі з старостами. Окремі волості перебували у володінні феодалів. Частина території сучасних Олевського (на правобережжі р. Уборті), Новоград-Волинського й Барановського (на правому березі р. Случі) районів входила до Волинського воєводства.