2. Суспільний устрій та організація влади у древлян:

З VII ст. в житті древлян почався розклад родоплемінного суспільства, виникають класи і починає зароджуватись державність, оскільки родоплемінну общину поступово замінила община територіальна.

Літописець Нестор підкреслює, що кожне з племен мало своє князювання. В тому числі й древляни. Очевидно столицею древлянського союзу було місто Іскоростень (сучасний Коростень). Вони мали свого князя (князь – воєначальник племені), бояр (знать), дружинників. Головні питання вирішувалися на народних зборах чоловіків – воїнів (віче).

3. Заняття древлян

Займалися вони землеробством, ремеслами та лісовими промислами. Переважаючою системою землеробства була підсічна, а найдавнішими знаряддями обробки ґрунту – суковатка й соха без залізного сошника. Поширення мали також річні землеробські знаряддя праці: заступи, мотики, серпи й кош, які часто зустрічаються серед археологічного матеріалу.

Древляни полювали на турів, зубрів, лосів, а також на білок, куниць, лисиць, бобрів.

Значну роль в їх житті відігравало бортництво – добування меду та воску. Знали древляни залізорудне ремесло та гончарну справу. Про це свідчать залізні серпи, сокири, молотки, опалений глиняний посуд.

У господарському житті велике значення відігравало ремесло. Дуже важливою його галуззю було виробництва заліза. Воно вироблялося із болотної руди( 18-40 відсотків заліза). Виплавляли залізо у сиродутних горнах. Городеськ( с. Городське Коростишівського р-ну) був одним із залізоробних центрів.

Горни складалися із обмащеного глиною дерев’яного каркасу. Для того, щоб горіння було кращим, горни мали керамічні продуха. На Райковецькому городищі було знайдено домницю, яка мала 180см в діаметрі.

Р озвивалося гончарство, виробництво цегли, поширена деревообробна галузь. Відомо виробництво шиферних пряслиць (Овруч).

Зустрічаються ювелірні прикраси: кістяні гребінці, використовуються срібні, бронзові та залізні фібули-застібки, пряжки для поясів.

4.Побут, звичаї, вірування

Літописець Нестор не зовсім прихильно ставився до древлян: «А древляни жили подібно до звірів, жили по-скотски: і вбивали вони одне одного, і їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води».

Древлянські городища ( від давньоруського слова – ”град“ або ”город“ - ”городити“, укріпляти) – стародавні укріплені населення. До них належать Іскоростень( Коростень), Вручій( м. Овруч), Здвижен( с. Здвижка Коростишівського р-ну),Семоч, Зарічськ, Ушеськ (Ушомир Коростенського р-ну), Городеськ( Городське Коростишівського р-ну).

С елища - неукріплені поселення сільського типу. Археологами виявлені і досліджені наземні дерев’яні і напівземлянкові житла. Вони мали здебільшого двосхилу покривлю, були вкриті соломою або очеретом. Для опалення жител люди влаштовували відкриті вогнища, глинобитні печі або печі-кам’янки. Крім жител на поселеннях виявлено наземні та заглиблені в землю господарські приміщення, ями для зберігання зерна.

Цікавою пам’яткою культури є язичницьке святилище, яке було виявлене археологом І.Русановою в нижній течії р.Гнилоп’ять поблизу Житомира. Тут цілий комплекс пам’яток: святилище, могильник, поселення (одне житло). В центральній частині стояв великий дерев’яний стовп – ідол. Південніше і північніше нього було два менші стовпи – ідоли. Перед великим ідолом горіло вогнище. Значна товщина попелу дозволяє твердити, що тут горів довго і безперервно. Іще два вогнища простежені в південному і східному виступі святилища. В товщі їх попелу знайдені кістки бика, курячі кістки. Відомо, що слов’яни приносили в жертву богам биків і півнів. Тут відбувалися поклоніння могутнім силам природи – вітру, вогню, воді.

Русанова вважає, що це капище присвячене богу грому Перуну. А академік Рибаков твердить, що могло бути присвячене якомусь важливому жіночому божеству – Мокші, Живі або й богині смерті – Бабі – Язі.

Для поховального обряду характерні ґрунтові та півчурганні поховання. В них переважає обряд трупоспалення. Залишки кремації вміщували у глиняні горщики – урни оба просто зсипали в ямку. Зовні такі захоронення не мають ніяких ознак. Зустрічаються також курганні могильники. Їх насипи були невисокими, до 1 м, діаметром до 10 м. трупоспалення, як правило, здійснювалось на стороні, а потім залишки кремації зсипали в керамічну урну.