§3 Тема: Житомирщина і давні слов’яни

1. Розселення древлян на Житомирщині

Найдавніший період історії слов’ян сягає у глибину століть. Існує думка, що предками слов’ян були ще давні племена бронзового і раннього залізного віків, які мешкали між річками Дніпро і Вісла. Тобто перші слов’яни займали територію лісостепового межиріччя Дніпра і Дністра та землі Верхнього Подніпров’я і Прип’ятського Полісся. Про історію слов’янських племен початку І тис. до н.е. відомо з писемних творів давніх римських і грецьких писемників - істориків (Пліній Старший, Таціт, Прокопій Кесарійський). Вони називають давніх слов’ян венедами, антами, склавінами. Письмові свідчення підтверджуються археологічними пам’ятками.

На території нашої області на поч. І тис., І-V ст. побутувала черняхівська культура. Перші пам’ятки цієї культури відкрив відомий український археолог В. Хвойка (могильник в селі Черняхів Київської обл..). Нині на території Житомирщини зафіксовано понад 3 тис. пам’яток черняхівської культури. Професором І. Винокуром досліджені селища біля с. Іванківці Любарського, Слободищі Бердичівського, Пряжів Житомирського районів.

П ротягом VI-VII ст. на території Житомирщини побутувала корчацька культура. Її пам’ятки були відкриті наприкінці ХІХ- на поч. ХХ ст. житомирським археологом С.Гамченком: залишки могильника з трупоспаленням біля с. Корчак Житомирського р-ну, Перлявка, Катеринівка, Тетерівка. Вважають, що культура типу Корчак є археологічним показчиком літописного племені древлян, яке проживало в цей період на території сучасної Житомирщини. В наступних століттях на її основі формувались пам’ятки культури типу Луки-Райковецької. Перші її поселення були відкриті археологом В.Гончаровим в 1946-1948 рр. в урочищі Луки поблизу с.Райки Бердичівського р-ну.

Всі ці старожитності вважаються археологічними покажчиками племені древлян, які проживали напередодні утворення Київської Русі на території нашої області.

Літописець Нестор в своїй «Повісті минулих літ» згадує ряд племен:

«Також і ті слов’яни, які прийшли і осіли по Дніпру, назвалися поляками, а інші – древляни, бо осіли в лісах, а інші осіли між Прип’яттю і Двіною і називалися дреговичами, а інші осіли по Двіні і називалися полочанами від назви річки Полота, яка впадає в Двіну. Ті ж слов’яни, які сіли коло озера Ільмень, прозвались своїм іменем – слов’янами, і подували город, і назвали його Новгородом. А інші сіли по Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами…»

Древляни – один із могутніх і великих союзів східнослов’янських племен, що об’єднував біля 8 – 10 племен. Початок його складання історики відносять до VI – VII ст.

«Повість минулих літ» не уточнює нам, звідки прийшли на нашу землю древляни, а лише пояснює, що древляни назвались тому, що проживали в лісах, і підкреслює те, що «древляни теж пішли від слов’ян».

М ежі їхніх земель простягалися від р. Случі на заході і майже до Дніпра на сході, від р. Уборті та Прип’яті на півночі до річки Тетерів на півдні.

Жили древляни у прип’ятському Поліссі, в басейнах рік Прип’яті і Тетерева, займаючи землі на північний захід від Києва та в східній Волині

Північніше їх проживали племена дреговичів, на сході їх землі межували з полянами, на заході було плем’я дулібів. Південний кордон древлянської території простежується не так чітко. Очевидно, тут знаходилися землі племені уличів.

Археологічні розкопки Галичанка (в ХІХ ст.) Житомирських могильників (500 курганів), в 1929 – 1946 рр. Райковецького городища, Городеська (Коростишівського р-ну), Малинського городища (2 тис. кв. км.) підтверджують свідчення літопису.

Остання згадка в літописі назви «древляни» зустрічається під 1135 р., коли князі Ольговичі разом з половцями грабували київські землі, в тому числі й древлянські.