16.2. Собівартість як узагальнюючий показник витрат

Розглянуті нами витрати — це поточні витрати підприємства, що входять до собівартості продукції, яка є узагальнюючим показником рівня організації виробництва, раціонального, економічно обґрунтованого господарювання на підприємстві. Таким чином, собівартість продукції — це грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг).

У процесі виробництва залежно від часу формування затрат розрізняють планову, фактичну та калькуляційну собівартість.

Планова собівартість відображає індивідуальні витрати конкретного підприємства, котрі плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду.

Фактична собівартість — це витрати конкретного підприємства, які виражені в грошовій формі за даних умов за звітний період.

Для визначення планової або фактичної собівартості, а також витрат операційної та звичайної діяльності необхідно знати:

                       обсяг виробництва у натуральному виразі як за основними, так і за допоміжними й обслуговуючими цехами;

                       норми витрачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, паливно-енергетичних ресурсів для виробництва продукції та його обслуговування;

                       первісну вартість запасів, що використовують, та незавершеного виробництва;

                       чисельність окремих категорій працівників та фонд оплати праці;

                       економічні нормативи (норми амортизаційних відрахувань (згідно з методом амортизації, який обрало підприємство) та розмір внесків на соціальні заходи, ставки податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які відповідно до законодавства включаються до складу собівартості та належать до витрат операційної діяльності).

Кошторисна собівартість враховує витрати відповідно до їх призначення та місця виробництва.

За етапами формування витрат залежно від ступеня готовності, місця їх здійснення та обсягу розрізняють такі види собівартості: технологічну, цехову, виробничу та собівартість реалізованої продукції.

Технологічна собівартість — це сума витрат на здійснення технологічного процесу виготовлення продукції, за винятком витрат на куплені деталі та вузли. До технологічної собівартості входять такі витрати:

                       на сировину, матеріали, паливо, енергію;

                       технологічні потреби;

                       заробітну плату виробничих робітників з нарахуваннями;

                       технологічне обслуговування, ремонт та амортизацію обладнання, купівлю інструментів, мастильних, охолоджувальних та інших матеріалів.

Цехова собівартість охоплює всі витрати цеху по випуску продукції:

                       технологічна собівартість;

                       вартість напівфабрикатів та послуг інших підрозділів;

                       витрати на купівельні комплектуючі вироби;

                       витрати на управління та обслуговування виробництва у межах цеху.

Таким чином, собівартість виробництва враховує прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та розподілені загальновиробничі витрати (на утримання адміністративно-технічного персоналу; амортизаційні відрахування основних фондів, будівель та споруд, їх ремонт та утримання; витрати на охорону праці та техніку безпеки; дослідження та дослідно-конструкторські розробки; підготовку кадрів; відрядження; обов'язкові платежі — страхування майна, платежі за забруднення природного середовища тощо).

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, реалізованої протягом звітного періоду; нерозподілених постійних загально виробничих витрат; понаднормових виробничих витрат (рис. 16.8 [18]). Після закінчення звітного місяця необхідно провести коригування собівартості готової продукції з урахуванням фактичних, а не нормативних витрат на її виробництво і відповідно відкоригувати собівартість реалізованої продукції.

Показником собівартості продукції є витрати на 1 грн. продукції, що розраховуються за формулою:

                                                    (16.13)

де С_Т— собівартість товарної продукції;

Q_T—обсяг товарної продукції.

Розрахунок витрат на одиницю виробленої продукції розглянуто у прикладі 5.

Існує також індивідуальна собівартість, яка характеризує витрати виробництва в умовах окремого виробництва та середньогалузева собівартість, що показує середні витрати на виготовлення та збут продукції у галузі.

Склад і кількісне співвідношення елементів витрат визначає структуру собівартості продукції. В промисловості України вона характеризується високою питомою вагою затрат уречевленої праці. Витрати, зумовлені затратами матеріальних ресурсів і використанням основних фондів (амортизація), складають понад 70% від загальної їх суми, а витрати на оплату праці — близько 14%. Це пов'язано зі змінами рівня інфляції та зумовленими нею високими темпами зростання цін на сировину, матеріали й основні фонди при порівняно низькому зростанні заробітної плати [20].

На структуру витрат підприємства впливають різні чинники: технічний рівень і форми організації виробництва, його розміщення, управління, характер продукції, умови реалізації продукції тощо. У зв'язку з цим структура витрат підприємства в різних галузях промисловості неоднакова.

Так, нині в промисловості матеріальні витрати складають 71,7%, амортизація — 5,1%, тоді як у електроенергетиці відповідно вони складають 60,2% та 10,1%. Відповідно у добувній промисловості ті самі елементи витрат складають 47,8% та 12,6%, у машинобудуванні — 63,0% і 4,2%, у галузі виробництва коксу та продуктів нафтопереробки — 90,7% та 1,7%, у хімічній та нафтохімічній промисловості — 75,8% та 4,8%, у легкій промисловості — 57% та 4,8% [21].

Заробітна плата у промисловості становить 10,1% від загальних витрат, відповідно у добувній промисловості — 18,6%, легкій промисловості—19,7%, у будівництві — 17,0%, на транспорті — 20,1%, у медицині — 21,6%, в освіті — 38% [21].

Якщо в цілому по промисловості витрати на енергію складають біля 3%, то в хімічній і нафтохімічній — 9%, металургії і паливній промисловості —5% [20].

Залежно від питомої ваги окремих видів витрат у затратах виробництва вирізняють такі групи виробництв: трудомісткі, матеріаломісткі, енергомісткі, фондомісткі. Трудомісткі — в структурі витрат яких найбільшу питому частку займають витрати на заробітну плату (переважно добувна промисловість). Матеріаломісткі — в структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають матеріальні затрати (легка, харчова, будівельних матеріалів).

Енергомісткі —в структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають витрати на енергію (електроенергетика, кольорова металургія, виробництво хімічних матеріалів). Фондомісткі — з великою питомою вагою амортизації в загальних витратах (нафтодобувна, виробництво гідроенергії) [20].

Структура витрат динамічна. Зміни, що відбуваються в техніці, технології та організації виробництва, відбиваються і на кількісному співвідношенні між окремими видами витрат.

Позитивним моментом у зміні структури витрат є зниження питомої ваги уречевленої праці, тобто зниження матеріаломісткості продукції, покращання використання засобів праці. Разом з тим сьогодні протидіючий вплив на зниження матеріаломісткості продукції має зумовлене інфляцією зростання цін на матеріальні ресурси.

Динаміка питомої ваги амортизації знаходиться під впливом зміни обсягу використаних капітальних фондів у натуральному і вартісному виразі і рівня норми амортизаційних відрахувань. Сьогодні ці фактори діють у бік зростання питомої ваги амортизації в структурі витрат. Для зниження амортизації в розрахунку на одиницю продукції треба забезпечити випередження темпів зростання випуску продукції порівняно зі зростанням амортизаційних відрахувань. Якщо цього не вдасться досягти, то амортизаційні відрахування на одиницю продукції зростатимуть.