- •Тема 1. Філософія як специфічний тип знання
- •Опорний конспект філософія і її місце в самопізнанні людини
- •Світогляд як духовно практичне засвоєння світу
- •Типи виявів відношення людини до світу:
- •Типологізація світогляду
- •Предмет і функції філософії
- •Риси філософського мислення
- •Опорний конспект стародавня філософія як зародок і колиска всіх наступних типів філософії
- •Основні історичні етапи розвитку філософії:
- •Питання самоконтролю
- •Тема 2. Філософія стародавнього світу
- •Філософія стародавньої індії
- •Проблеми філософії стародавнього китаю
- •Антична філософія та її особливості
- •Умови, що сприяли появі феномену античної філософії
- •Тема 3. Філософія європейського середньовіччя та епохи відродження
- •Опорний конспект
- •Роль християнства у формуванні середньовічної філософії
- •Філософія відродження
- •Тема 4. Філософія нового часу (XVII – XVIII ст.)
- •Опорний конспект філософія епохи ранніх буржуазних революцій
- •Новий філософський ідеал у філософії просвітництва
- •Німецька класична філософія (хvііі – хіх ст.)
- •Питання самоконтролю
- •Тема 5. Філософія хіх-хх ст.
- •Опорний конспект
- •Філософія к.Маркса і ф.Енгельса
- •Питання самоконтролю
- •Тема 6. Філософська думка в україні
- •Опорний конспект джерела української філософської культури
- •Українська філософія хіv – хvі століття
- •Українська філософія хіх – початку хх ст.
- •Питання самоконтролю
- •Тема 7. Проблема буття у філософії
- •Опорний конспект фундаментальне значення проблеми буття у філософії. Поняття «онтологія», «буття».
- •Структура буття за к. Попером
- •Людська діяльність, як особливий спосіб саморуху об’єктивної і суб’єктивної реальності
- •Тема 8. Духовний вимір людського буття
- •Опорний конспект
- •Суспільна свідомість і її форми
- •Тема 9. Основи філософського вчення про розвиток
- •Опорний конспект діалектика як вчення про розвиток і універсальні зв’язки
- •Принципи, категорії і закони діалектики
- •Тема 10. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Опорний конспект
- •Практика як критерій істини
- •Тема 11. Філософський аналіз суспільства
- •Опорний конспект поняття суспільства у філософії
- •Сутність і структура духовного життя суспільства
- •Рушійні сили та суб'єкти суспільного розвитку
- •Тема 12. Філософська концепція людини
- •Опорний конспект філософська концепція людини - основа наук про людину.
- •Філософський зміст понять «індивід», «індивідуальність», «особистість»
- •Сенс життя людини
- •Питання самоконтролю
- •Тема 13. Цінності в житті людини і суспільства
- •Опорний конспект цінності як визначальні характеристики людського буття.
- •Базові цінності людського буття. Вищі духовні цінності
- •Глобальні проблеми людства і людина
- •Питання самоконтролю
- •Рецензія на навчальний посібник з дисципліни «Основи філософських знань»
- •Тема 3. Філософія європейського середньовіччя та епохи відродження
- •Опорний конспект
- •Роль християнства у формуванні середньовічної філософії
- •Філософія відродження
- •Тема 4. Філософія нового часу (XVII – XVIII ст.)
- •Опорний конспект філософія епохи ранніх буржуазних революцій
- •Новий філософський ідеал у філософії просвітництва
- •Німецька класична філософія (хvііі – хіх ст.)
- •Питання самоконтролю
- •Тема 5. Філософія хіх-хх ст.
- •Філософія к.Маркса і ф.Енгельса
- •Питання самоконтролю
- •Тема 6. Філософська думка в україні
- •Опорний конспект джерела української філософської культури
- •Українська філософія хіv – хvі століття
- •Українська філософія хіх – початку хх ст.
- •Питання самоконтролю
Сенс життя людини
Сенс людського життя має історичний характер. З античних часів відома позиція філософа Епікура, так звана гедоністична (від грец. «насолода», «задоволення») позиція - «життя заради життя». Жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватися самим життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про час смерті.
Зі зміною історичних уявлень про сутність людини відповідно змінюються і уявлення про сенс її життя.
Питання про сенс життя є питанням про призначення людини.
Для людини, як суспільної істоти, небайдуже, що вона залишає після себе. Недаремно прожити життя — це і продовжитися в своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної та духовної діяльності.
Головні підходи до даної проблеми: сенс життя одвічно притаманний життю від самого його початку (даному підходу найбільш характерне релігійне тлумачення життя, згідно з яким не перетворення світу на засадах добра, а дійова співучасть у Боголюдському житті має для людини абсолютний сенс. Бог створив людину за своєю подобою, і ми своїм життям повинні виявляти його подобу; сенс життя за межами життя (підходу є наполовину релігійна ідеях людина здатна перебудувати світ на засадах добра і справедливості. Рух до цього світлого майбутнього є прогресом. Прогрес передбачає мету, а мета надає сенсу людському життю. Тобто майбутнє тут обожнюється за рахунок сучасного і минулого. Прогрес, отже, перетворює кожне людське покоління, кожну людину, кожну епоху на засіб і знаряддя кінцевої мети — досконалості, могутності та блаженства майбутнього людства); сенс життя створюється самою людиною (ми самі свідомо чи стихійно, навмисне чи мимоволі самим способом нашого буття надаємо йому сенсу і тим самим обираємо і створюємо свою людську сутність).
Слід відмітити:
завжди існує індивідуально усвідомлений сенс життя. Це залежить від розуміння життя людиною, вона сама визначає сенс свого життя;
сенс життя усвідомлюється і формується на певних світоглядних (міфологічних, релігійних, філософських чи наукових) засадах;
сенс життя залежить значною мірою і від наших особистих задатків, нахилів, здібностей, нашого покликання.
Отже, потреби суспільства, з одного боку, і наше власне покликання — з іншого, — те головне, чим зумовлений і в реалізації чого полягає сенс нашого життя.
Визначення сенсу життя пов'язане з розумінням:
мети життя як уявного чи очікуваного результату нашої діяльності;
вибором життєвого шляху (легкого чи важкого, чесного чи безчесного життя або життя за принципом "як всі"...);
життєвої позиції, що виявляється у практичних діях — оцінках, прагненнях тощо.
Характеристикою життєвої позиції людини є:
рівень активності.
спосіб життя,
Однак людина сама визначає спосіб свого життя. І це рішення не завжди залежить тільки від того, в якому суспільстві вона живе. Отже, вислів: "Людина — творець своєї долі" — очевидно, має право на існування.
Отже, спосіб життя характеризується не тільки тим, для чого або задля чого людина живе, а й тим, як вона живе.
Важливими ціннісними вимірами людського життя є почуття й усвідомлення смерті та безсмертя.
"Життя є опір смерті"... У цьому вислові міститься глибокий зміст: життя намагається подолати смерть уже на долюдському рівні, життя породжує нове життя, організм живе у своїх нащадках.
Очевидно, що в цьому якраз і криється сенс життя.
Уявлення посмертя у різних світоглядних системах:
Атеїзм - по смерті нас чекає ніщо, яке надзвичайно важко описати, адже це відсутність свідомості, почуттів, відчуттів. Вогник життя згасає, а з ним назавжди згасає наше "Я". Тобто нас немає. Ніде.
Християнство - після смерті нас чекає Божий суд і вічне блаженство або вічні муки нашої безсмертної душі разом із воскреслим вічним тілом.
Буддизм - обіцяє нові багаторазові народження з усіма земними муками та проблемами, що супроводжують життя (ми отримуємо лише кармічний тягар і змушені знову й знову платити фактично за чужими рахунками). Тому треба думати лише про нірвану (вищий стан блаженства людської душі).
Безсмертя - це мрія, ідеал людини. Безсмертя, з цієї точки зору, є вищим благом.
Усі людські поривання, пристрасті пов'язані з проблемами, породженими смертністю. Саме вона робить життя трагічним, важким, проте осмисленим, в якому є задля чого страждати, боротися, ризикувати.
Сучасна наука стоїть на порозі грандіозних відкриттів, пов'язаних з таємницями життя і смерті. Можливо, в майбутньому наші уявлення про життя і смерть докорінно зміняться, адже сенс нашого життя незбагненно для нас пов'язаний зі спільною долею людства: зі зміною численних поколінь, їхньою долею.
ВИСНОВКИ
Людина – єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. Людина характеризується біологічною неспеціалізованістю, а отже універсальністю, внаслідок чого вона постає суб’єктом історичного процесу. Людська діяльність спрямована на ствердження сфери соціокультурних процесів. В процесі діяльності людина набуває власне людських якостей, проявляючи водночас свої сутнісні сили та багаторівневу складність своєї природи. Уся складність людини та різноманітність її можливих проявів розкривається через співвідношення понять «людина - індивід - особа -особистість -індивідуальність». Людська індивідуальність є вищою сходинкою у людському самовдосконаленні. Формування особистості, індивідуальності передбачає певну орієнтацію у цінностях людського буття, серйозне ставлення до питання смерті, безсмертя та сенс життя. В людському прагненні до самовдосконалення, самоутвердження велику роль грають ціннісні орієнтації людини. Переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формуванні життєвої позиції. Людина — це суб’єкт діяльності й спілкування, пізнання, естетичного сприйняття та освоєння дійсності, істота творча, моральна, яка відповідає за свої вчинки. Формування й розвиток людини — водночас формування й розвиток суспільства, матеріальної і духовної культури, поза якою людина як така не може існувати.
