Українська філософія хіv – хvі століття

Українська філософія ХІV – ХVІ ст., представлена єресями, гуманістичними напрямками, діяльністю релігійно-національних братств. Єресі слугували релігійною оболонкою соціального протесту народних мас проти існуючої влади, підтриманої церквою. Єресі (від грец. – особливе віровчення) – різні відхилення від офіційного віровчення.

Гуманістичний напрямок: (Ю.Дрогобич (1450 – 1494), П.Русін (народ. 1470 р.), С.Оріховський (1513 – 1566) та інші.) - антропоцентризм, велич людини, її розум, внутрішній світ.

Просвітники Острозької академії (Г.Смотрицький, Й.Княгиницький, І.Вишенський)

Світоглядні орієнтири Острозьких просвітників:

 відстоювали ідею захисту українського народу як етнічної спільності від ополячення і окатоличення;

 порушували питання про громадські права і особисті права громадян;

 обстоювали думку про природну рівність людей незалежно від соціальної і релігійної приналежності;

 орієнтувалися на внутрішнє, духовне життя людини, що узгоджувалось з філософсько-світоглядними впливами Візантії.

Світоглядні позиції та погляди І.Вишенського

 «внутрішнє спасіння» людини неможливе без знищення несправедливості, нерівності, гноблення;

 рішуче поставав проти західних впливів на українську культуру та світогляд;

 вважав, що православна віра більше орієнтує людину на духовне самозаглиблення та щире почуття до Бога, ніж католицька віра;

 закликав до людської солідарності, братерства, утвердження рівності людей і справедливості у їхніх стосунках.

Братські школи - сприяли становленню самосвідомості православного люду, подальшому розвитку гуманістичних традицій української філософії.

Філософія Києво-Могилянської академії

Представники: І.Гізель (бл. 1600 – 1683), С.Яворський (1658 – 1722), Ф.Прокопович (1681 – 1736), Г.Кониський (1717 – 1795) та інші.

 Філософія - це система дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних Богом, а також як дослідницю життя і доброчесності;  Істину слід шукати на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи;

 Визнавали першопричиною всього існуючого бога, котрий творить не лише речі, “матерію”, але і їх “форму”;

 Здобуття істини є результатом складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях - чуттєвому і раціональному;

 Простір є невід’ємним від речей і середовища, а час - послідовною тривалістю кожної речі, простір і час невіддільні від природних сил;

 Пріоритетне значення має розум, який здійснює вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом;

 Вирішальне значення для успіху пізнання має науковий метод - це спосіб організації процесу пізнання, який дозволяє перейти від вже відомого до невідомого;  Сенс життя - у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро, а щастя - це поєднання прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних.

Ф. Прокопович

- “Повне визначення природи збігається з богом відносно природних речей, в яких він необхідно існує і які він рухає;

- “першу матерію не можна ніколи ні створити, ні зруйнувати, а також ні збільшити, ні зменшити ту, яку створив бог на початку світу...»

Й. Кононович-Горбацький

- “матерія не пасивна, як вважав Арістотель, а активна, бо з неї виводяться всі форми... Вся природа – це субстанція діяння” - “в інтелекті немає нічого, чого б не було раніше у відчуттях”. І.Гізель, – “активна сила кожної речі” залежить від “всемогутності божої”;

- матерія (безумовно, створена богом) не може бути знищена ні в якісному, ні в кількісному відношенні. Вона не виникає і не зникає в процесі її перетворення, а лише переходить з одного стану в інший;

- вважав, що речі рухаються самі по собі і це відбувається внаслідок діяння протилежних сил, “де немає протилежностей, немає ні виникнення, ні знищення”, тобто немає руху. “ С.Яворський

- “Будь-яке пізнання залежить від відчуттів”.

Філософія Києво-Могилянської академії – цінне надбання української духовної культури.

ФІЛОСОФІЯ Г.С. СКОВОРОДИ

Г.С. Сковорода (1722 – 1794 рр.)

Філософська концепція Г.Сковороди – пантеїзм “Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, – то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія”. Філософія, в творчості Г. С. Сковороди, означається як “Любомудріє”.

Створив власну, цілісну і багато в чому оригінальну філософську концепцію, сповнену духовних прагнень, а, головне - відроджуючи традиції давньоруського філософствування, спрямованого на органічне поєднання життя та філософської мудрості.

Провідні ідеї філософії Г.Сковороди:

- Вчення про людину, про самопізнання як єдиний шлях до Бога і до щастя; - «Наука про людину та її щастя - найважливіша з усіх наук»; - Принцип філософської системи є вчення про двонатурність світу: все суще складається з двох натур - видимої (матеріальної), і невидимої (божественної); - Вчення про три світи, які складають все існуюче:

 перший є загальний світ, “де живе усе породжене”, “він складається із незчисленних світів і є великий світ” макрокосм;

 другий світ – це мікрокосм людини;

 третій – символічний світ Біблії. Символи Біблії “ведуть думку нашу до розуміння вічної натури”;

- Ідея подвійної природи трьох світів; - “Філософія серця” як осередку духовного життя людини та головного інструменту самопізнання;

- Етичний ідеал “нерівної рівності” та ідея “сродної праці”. Людська доля залежить від природних нахилів, а тому у кожній людині є нахил до “сродної” собі справи.

- Перед людиною стоїть завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід між світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій брамі.

- Єдиною метою всіх людей є наближення до Бога, але кожна людина має свій шлях до Бога, своє призначення.

Життєве кредо - «Світ ловив мене, та не впіймав»