Філософія стародавньої індії

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500 - 2000 рр. до н.е.) і відображені у Ведах, Брахманах, Упанішадах.

 «Веди» - це збірник текстів на честь богів написані віршами і прозою.

 «Брахмани» - це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів.

 «Упанішади» - завершальний етап у розвитку Вед.

ШКОЛИ ІНДІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ:

Ортодоксальні, класичні (даршан) філософські школи: міманса, ваданта вайшешика, санкх’я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, субстанцію.

 міманса, ваданта: сходинки, які ведуть до осягнення брахмана - медитація, долання безкінечності перевтілень - сансара, яка породжена кармою - відплатою за попереднє життя;

 вайшешика: школа своєрідного атомізму; визнає дев’ять субстанцій - землю, воду, світло, повітря, ефір, час, простір, душу і розум;

 санкх’я: основою світу є матерія і атман-принцип індивідуальності і духовності;

 ньяя: приділяла увагу теорії пізнання і логіці, розробила вчення про силогізми;

 йога: сформулювала сукупність правил регулювання фізіологічних і психічних процесів.

Неортодоксальні, некласичні філософські школи: буддизм, джайнізм, чарвака-локаята.

 буддизм — його засновником вважають індійського принца Сідхарху Гаутаму (563-483рр. до Р.Х.), який отримав ім'я Будди — Просвітленого. Філософська доктрина буддизму стверджує, що життя людини повне страждань, і важливо покласти їм край.

«Чотири благородні істини» проголошені Буддою учням:

- життя - це страждання ( народження, хвороба, старість і т.д.);

- причиною страждань є бажання і жага життя;

- припинення страждань можливе лише шляхом відмови від спраги життя, залишення її;

- шлях до позбавлення страждань є восьмиразовим (правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне устремління, правильне життя, правильна увага, правильне зосередження).

Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і досягає стану «нірвани» - абсолютного спокою, звільнення від пристрастей і бажань

 Джайнізм - вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям;

 Чарвака-локаята - основою світу вважає п’ять елементів - воду, вогонь, землю, повітря, ефір.

Основні риси староіндійської філософії:

Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду.

 Зосередженість на морально-етичних проблемах.

 Своєрідність ставлення до Вед.

Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою.

 Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.

 Народження логіки.

Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Проблеми філософії стародавнього китаю

Становлення філософської думки у стародавньому Китаї припадає на VI-ІІІ ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів «Пятикнижжя» («У-цзінь»): «Ші-цзінь» (Книга пісень або віршів), "І-цзін" ("Книга перемін"), "Чунь-цю» (Книга літописів), "Шу-цзін" ("Книга історії"), «Лі-шу» (Книга ритуалів).

Провідні філософські школи Стародавнього Китаю:  даосизм («Дао-де-цзи»);  конфуціанство («Жу-цзи»);  моїзм («Мо-цзи»);  легізм («Фа-цзя»);  натурфілософія («Інь-Янь-цзя»).

Лао-цзи (VI ст. до н.е.) - питання "дао". "Дао" – це одночасно і всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, і їхнє першоджерело, першооснова, нематеріальна субстанція, позбавлена тілесності.

Завдання пізнання Лао-цзи вбачає у зведенні різноманітності речей до їх загальної єдності, що прихована в "дао".

ДАОСИЗМ - філософське вчення, згідно з яким природа і життя людини підпорядковані загальному божественному законові дао.

Конфуцій (Кон-Фу-цзи) (VI ст. до н.е.) Принципи етики: 1) людяність, людинолюбство (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (чжи); 5) довіра (сінь).

Центральним принципом моралі є гуманність, яка й становить основу доброчесності. Бути "гуманним" означає:

 любити не стільки себе, скільки інших;

 на несправедливість відповідати справедливістю, за добро платити добром;

 вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами.

Правитель має божественну сутність. Принцип підкорення, слухняності, покірливості та примирення є одним із головних у його соціальній філософії.

КОНФУЦІАНСТВО - філософське вчення, яке проголошує верховенство добра у світі, захищає непорушність установлених небом суспільних норм.

Ян Чжу (приблизно 395-335 р. до н.е.) - доводив, що віра в небо, в безсмертя душі та потойбічне життя грунтується на неуцтві. Він вчив, що життя – це буття, а смерть – небуття. Людина має керуватися законами природного реального життя.

Ван Чун (27-97 р. н.е.. - розглядає небо як природну частину безмежного Всесвіту, небо і земля мають єдину природу, єдине начало і єдине походження началом яких є субстанція "ці". Поза тілом ніякої душі, ніякої життєвої сили немає.

Основні риси старокитайської філософії:

 Давньокитайська філософія розробила цілу низку впливових філософських ідей та запровадила у пізнання та мислення важливі філософські поняття;  Переважала практична філософія, яка була тісно пов'язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням;  Зосередженість на соціально-етичних проблемах.  Вчення про подібність людського тіла і Всесвіту стало базою, основою (теоретично) відомої китайської медицини, особливо вплинувши на розвиток голкотерапії, фармакології.  Сюжети і образи, що виросли з культу безсмертних, знайшли широке відображення в китайському мистецтві, особливо в літературі.