53.Соціально економічний зміст та форми зайнятості

Зайнятість — складна і багатоаспектна економічна категорія, що характеризує дуже важливі соціально-економічні відносини. Вона характеризується різними аспектами, основними з яких є 'й' види, форми і показники.

За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємництво).

За формами власності підприємств розрізняють зайнятість на державних, колективних і приватних підприємствах.

За легітимністю працевлаштування розрізняють формальну (законно зареєстровану в офіційній економіці) зайнятість на підприємствах і в організаціях реального сектору та неформальну (не зареєстровану в офіційній економіці) — вулична торгівля, домашнє виробництво, особисте підсобне господарство з реалізацією продукції без реєстрації, зайнятість на підприємствах тіньового сектору економіки і т. ін. Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може забезпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих слабка. Між тим масове зубожіння населення за роки економічної кризи призвело до того, що абсолютна більшість людей не може залишатися без роботи, яка є єдиним джерелом засобів існування. Тому вони шукають роботу в межах неформального сектору. Зайнятість в неформальному секторі характеризується такими рисами:

· відсутність офіційної реєстрації діяльності;

· переважання самозайнятості;

· низька капіталоозброєність праці, застарілі і шкідливі технології;

· легкий доступ для працівників, відсутність перешкод;

· низький рівень доходів, безправ'я працівників;

· нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур. Оцінюючи зайнятість в неформальному секторі, слід мати на

увазі, що низький рівень оплати праці та значне поширення прихованого безробіття стимулює і зайнятих у формальному секторі працівників шукати додаткові джерела доходу в неформальному і нетоварному секторах. Часто основну частину часу і трудових затрат цілком добросовісний працівник, законослухняний громадянин віддає вторинній зайнятості, тобто зайнятості за сумісництвом в формальному або в неформальному і нетоварному секторах.

За формами організації розрізняють стандартну зайнятість, що характеризується стабільністю трудових відносин, стаціонарністю робочого місця, повною нормою робочого часу, та нестандартну зайнятість, що характеризується протилежними ознаками: нестабільністю трудових відносин, нестаціонариістю робочого місця, неповною нормою робочого часу і виявляється як робота вдома, вторинна зайнятість (сумісництво), маятникова трудова міграція, робота за тимчасовими контрактами, випадкова робота і т. ін.

Одним з різновидів нестандартної зайнятості є нетоварна зайнятість. Вона означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їх сімей.

Основними видами зайнятості є повна, продуктивна,раціональна і ефективна зайнятість.

Продуктивна зайнятість — це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівника означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. Продуктивність зайнятості з погляду роботодавця означає отримання прибутку від найманої праці.

Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу пращ; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, називають ефективною зайнятістю.

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.