Додані, підтримуючі та підручні підрозділи

Додані сили й засоби – це підрозділи, які переходять у тимчасове підпорядкування командирів загальновійськових з’єднань, частин і підрозділів для їхнього підсилення під час виконання поставлених бойових завдань. Вихід доданих сил і засобів із підпорядкування здійснюють за вказівкою старшого командира.

Підтримуючі сили й засоби – це підрозділи, які призначаються старшим командиром для виконання бойових завдань в інтересах тих підрозділів (частин, з’єднань) Сухопутних військ, які вирішують основні завдання в бою. На відміну від доданих сил і засобів, підтримуючі залишаються в підпорядкуванні своїх прямих командирів.

Підручні сили й засоби – це підрозділи, насамперед артилерійські дивізіони (батареї), які можуть залучатися до негайного виконання бойових завдань за рішенням старшого командира.

1.5. Суть загальновійськового бою

Характер сучасного загальновійськового бою вимагає від офіцерів глибоких знань сучасних засобів і способів ведення бойових дій, твердих практичних навичок щодо управління військами в бою, виявлення самостійності та ініціативи.

Складовою частиною світогляду офіцера є тверде знання ним основ сучасного загальновійськового бою, його суті, принципів, характерних рис видів бою та порядку забезпечення бойових дій.

У збройній боротьбі Сухопутні війська можуть застосовуватись у формі операцій, бойових дій, боїв та ударів.

Бій – це організована збройна боротьба з’єднань, частин, підрозділів воюючих сторін; узгоджені за метою, місцем і часом удари, вогонь і маневр із метою знищення (розгромлення) противника та виконання інших тактичних завдань у визначеному районі протягом короткого часу. Він є основною формою тактичних дій з’єднань, частин і підрозділів Сухопутних військ.

Мета бою: знищення чи полонення живої сили противника, знищення та захоплення його озброєння, бойової техніки та зменшення здатності противника до подальшого опору. Вона досягається потужними ударами всіх видів зброї, а також активними і рішучими діями з’єднань, частин і підрозділів з проведенням широкого маневру.

Сучасний бій є загальновійськовим, оскільки в ньому можуть брати участь підрозділи і частини всіх родів військ, спеціальних військ, авіації та кораблів Військово-морських сил. Він може бути і повітряним, і протиповітряним, а також морським.

Зміст бою залежить насамперед від рівня розвитку озброєння та військової техніки. Основним змістом сучасного загальновійськового бою є вогонь звичайних засобів ураження, удар і маневр військ. Способи його ведення залежать від обстановки та видів зброї, яка використовується.

Основним способом ведення бою з використанням тільки звичайної зброї є послідовне розгромлення (ураження) угруповань військ противника. Він вимагає рішучого зосередження сил і засобів на головному напрямі (в районі); вмілої організації та здійснення вогневого ураження угруповання противника при одночасному впливі на його резерви та об’єкти в глибині; рішучого нарощування зусиль для розвитку досягнутого успіху (відбивання ударів противника) на найважливіших напрямах (у районах); постійної готовності військ до дій в умовах застосування противником зброї масового ураження.

Удар – складова частина бою. Він полягає в одночасному ураженні угруповань військ і об’єктів противника шляхом потужного впливу на них звичайною зброєю або військами. Залежно від того, які засоби використовуються, удари можуть бути вогневими, ракетними, ракетно-артилерійськими, авіаційними, військами, а за кількістю засобів та об’єктів ураження – масованими, зосередженими, груповими, поодинокими.

Вогневе ураження противника в загальновійськовому бою полягає: в узгодженому, одночасному та послідовному комплексному вогневому впливові на нього засобів різних родів військ і спеціальних військ із застосуванням ракет і боєприпасів, заповнених звичайними та запалювальними речовинами; в нанесенні ударів ракетними військами й авіацією із застосуванням ракет, бомб та інших видів авіаційної зброї; у веденні всіх видів вогню артилерією та вогневими засобами танкових і механізованих військ; застосуванні дистанційних мінно-вибухових загороджень і запалювальних речовин; а на приморських напрямах – у нанесенні ракетних ударів і веденні вогню засобами кораблів та береговими ракетно-артилерійськими засобами ВМС.

Удари та вогонь усіх засобів ураження, що узгоджені за часом, завданнями, об’єктами (цілями) і проводяться за одним замислом і планом, становлять суть комплексного вогневого ураження противника.

Вогневе ураження проводиться з метою знищення (зруйнування, подавлення, виснаження) різноманітних об’єктів (цілей) головного угруповання військ противника, завоювання і постійної підтримки вогневої переваги над ним та створення сприятливих умов для успішного виконання бойових завдань загальновійськовими частинами і підрозділами.

В обороні вогневе ураження противника включає періоди: вогневої (артилерійської та авіаційної) підготовки відбиття атаки противника; вогневої (артилерійської та авіаційної) підтримки військ, що обороняються вглибині; вогневого ураження противника під час проведення контратак.

Якщо в обороні створюється смуга забезпечення (передова позиція), то в цьому разі може проводитися вогнева (артилерійська та авіаційна) підтримка військ, що обороняються на передовій позиції (у смузі забезпечення).

Під час організації наступу з ходу (з висуванням із вихідного району) вогневе ураження противника проводиться найбільш повно за двома періодами: вогневої (артилерійської та авіаційної) підготовки атаки; вогневої (артилерійської та авіаційної) підтримки військ, що наступають углибині оборони противника.

У ході проведення контратаки другим ешелоном (резервом) або під час вводу його в бій вогневе ураження противника здійснюється за двома періодами: вогневої підготовки контратаки (вводу в бій) та вогневої підтримки контратаки (вводу в бій).

Зазначена періодизація вогневого ураження сприяє більш тісному узгодженню вогню артилерії з діями військ, спрощує організацію бойових дій, постановку і доведення завдань, організацію управління та взаємодії.

Вогневе ураження противника організовується загальновійськовим командиром.

Маневр – організоване пересування частин і підрозділів у ході бою на новий напрям (рубіж, у район) з метою зайняття вигідного положення стосовно противника та створення необхідного угруповання сил і засобів для виконання поставлених чи виниклих під час бою завдань; перенесення вогню, зусиль авіації, ударів ракетних військ для масованого впливу на найважливіші об’єкти противника; переміщення (передачі) матеріальних засобів для повного матеріально-технічного забезпечення угруповань військ (сил), які діють на головному напрямі [17].

Використовуючи результати вогневого ураження і вогонь своїх вогневих засобів, механізовані й танкові частини (підрозділи) ударами з фронту і флангів розчленовують елементи бойового порядку угруповання противника як по фронту, так і по глибині, рішуче просуваються у райони розташування артилерії, ракетних частин і резервів для їхнього остаточного розгромлення і досягнення мети бою.