25. Види відчуттів

Зорові відчуття. До них належать відчуття світла і кольору.

Слухові відчуття. До слухових належать відчуття звуку і тонів - висоти, сили (гуч­ності), тембру.

Нюхові відчуття. Людина сприймає запахи завдяки нюховим рецеп­торам - нюховим клітинам, розташованим на слизо­вій оболонці з обох боків носової перегородки, у верхній частині носової порожнини. Смакові відчуття. Орга­ном смаку є язик, кожна ділянка якого сприймає свій смак: солоне - краї, кисле - боки; гірке - корінь, солодке - кінчик.  Шкірні відчуття. Вони є наслідком реагування рецепторів на тиск, дотик, температуру (холод, тепло), біль. Належать до них дотикові, температурні та больо­ві відчуття.

Органічні відчуття. Пов'язані вони з діяльністю вну­трішніх органів (голод, спрага, нудота, ситість), зміна­ми в діяльності серця, легень і сигналізують про стан задоволення органічних потреб.

Кінестетичні відчуття. Це відчуття руху, положен­ня частин власного тіла і м'язових зусиль. Рецептори таких відчуттів розміщені у м'язах, сухожиллях та зв'язках.

Статичні відчуття. Вони відображають положення тіла у просторі, його рівновагу. Рецептори статичних від­чуттів розміщені у вестибулярному апараті внутрішньо­го вуха.

26. Властивості відчуттів

27. Сприймання, його види

Сприймання - це психічний процес відображення в мозку предметів і явищ в цілому, в сукупності всіх їхніх властивостей та якостей при безпосередній дії на органи чуття людини

28. Властивості сприймання.

До основних властивостей сприймання відносять константність, предметність, цілісність, узагальненість, апперцепцію.

Чуттєві дані, що виникають в процесі сприймання і наочний образ, що формується при цьому, в той же час набувають предметного значення, тобто відносяться до певного предмету.

Предметність сприймання виявляється в тому, що об'єкт сприймається нами саме як відокремлене в просторі і в часу фізичне тіло. Найбільш яскраво дана властивість виявляється в феномені виділення фігури і тла. При цьому вся дійсність, що спостерігається людиною, поділяється на дві нерівні за значущістю частини: одна - предмет - сприймається як конкретне, чітко окреслене, розташоване на передньому плані замкнуте ціле, а друга - тіло - як більш аморфне, невизначене, розташоване позаду предмету і необмежене поле.

29. Мислення людини, його фізіологічні основи та механізми. Мислення і мовлення.

Мислення - це процес пізнавальної діяльності, характеризується узагальненим й опосередкованим відбиттям дійсності. Для здійснення розумової діяльності в головному мозку відбувається широка взаємодія різних Його відділів, розпочинаючи від відділів кори півкуль великого мозку, лімбічної системи й закінчуючи ретикулярною формацією стовбура мозку.

Мислення полягає в утворенні загальних уявлень і понять, міркувань і висновків, здатності передбачати. Ці процеси охоплюють найскладніші форми аналітико-синтетичної діяльності мозку. Багатьох із них людина не усвідомлює. Усвідомленню піддається переважно та частина процесів, що відбуваються в мозку і виявляються унаслідок застосування "внутрішнього" або "озвученого" мовлення. Таким чином, для людини мовлення-один з основних засобів вираження думки.

З мисленням мовлення пов'язане особливо тісно. Слово виражає узагальнення, оскільки є формою існування поняття й думки. Генетично мовлення виникло разом з мисленням в процесі суспільно-трудової практики і поступово закладалося в процесі суспільно-історичного розвитку людства в єдності з мисленням. Однак мовлення все ж виходить за межі співвідношення з мисленням. Мовлення корелює зі свідомістю в цілому.