41. Види та форми уваги

Види уваги

Залежно від того, яким співвідношенням зовнішніх і внутрішніх умов визначається увага, вона поділяється на мимовільну і довільну. Ці види уваги є водночас і ступенями її розвитку.

Мимовільною називають таку увагу, яка формується в ході взаємовідношень людини із середовищем всупереч її свідомому наміру. Первісно вона виникає як безумовнорефлекторне явище, викликане впливом тих чи інших зовнішніх агентів. Ця увага характеризується тим, що об’єкти мимоволі привертають, а іноді навіть приковують до себе нашу увагу.

Подразники мають деякі загальні властивості, завдяки яким вони легко привертають до себе увагу людини: раптовість появи об’єкта, сила його впливу, зміна його інтенсивності й положення в просторі, співвідношення його з фоном, на якому він з’являється, та ін. Яким би не був цікавим урок для учнів у класі, але раптове відкриття дверей і поява нової особи під час уроку привернуть до себе їх увагу. Чим сильніший, різкіший звук або світловий подраз­ник, тим більше він звертає на себе увагу. Якщо об’єкт діє тривало і безперервно, він стає менш помітним, ніж об’єкт, інтенсивність дії якого змінюється. Рухомі об’єкти, порівняно з нерухомими, більше привертають увагу. Предмети та явища, що з’являються на певному фоні, контрастують з ним, легко потрапляють у поле зору. Рап­тово виниклий звук на фоні тиші привертає до себе увагу. Раптове послаблення або зникнення подразника також стає об’єктом уваги. Так, зниження голосу вчителя під час уроку, тимчасове його замовкання мобілізують увагу учнів.

Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її історичному й індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна увага. Довільною називають увагу, яка свідомо спрямо­вується і регулюється особистістю. Мимовільну увагу іноді на­зивають пасивною, а довільну - активною.

Форми уваги

Залежно від характеру дій людини увага буває зовнішньою і внутрішньою.

Зовнішньою називають увагу, що виявляється передусім у сприйманні предметів і явищ, що нас оточують, а також у зовнішніх діях людини, спрямованих на краще відображення безпосередньо даних об’єктів і практичне оволодіння ними. Особливо виразна ця увага виявляється тоді, коли ми не тільки дивимося, а й придивляє­мося, розглядаємо щось, стежимо за чим-небудь, прислухаємося до чогось, принюхуємося, пробуємо на язик, обмацуємо, спостерігаємо навколишні явища, чекаємо їх появи тощо. Така увага (чуттєва, або сенсорна, перцептивна) виявляється у відповідній позі організму, установці рецепторів, орієнтувальних рухах голови, очей та інших органів і затримці інших побічних рухів.

Внутрішньою увагою називають ту її форму, що має місце у наших внутрішніх діях. Наприклад, розв’язування про себе (по- думки) арифметичних та інших задач, акти обдумування різних питань, роздумування, пригадування, самоспостереження тощо. У внутрішній увазі особливо виразна провідна роль другої сигналь­ної системи. Частковим прикладом цієї уваги є зосередження людини на своїх психічних процесах, яке характерне для самоспостереження.