55. Будівництво садибно-паркових комплексів: «Софіївка» в Умані, «Олександрія» у Білій Церкві.

У процесі тривалого історичного розвитку садово-паркового будівництва визначались різноманітні стилі. Найбурхливішого розвитку палацо-паркове будівництво в Україні набуло у другій половині XVІІІ — першій половині ХІХ ст. Його обумовлювало все зростаюче тяготіння українського, й особливо польського й російського панства, яке мало маєтності в Україні, до презентабельності. Звідси витікало прагнення до зведення в дворянських садибах цього періоду цілих палацових комплексів і створення великих просторових парків. Багаті вельможі зводили справжні перлини палацо-паркового мистецтва в Умані та Білій Церкві, Батурині та Ляличах, Сокиринцях та Качанівці. Варто наголосити, що ці ансамблі, унікальні за своїми розмірами, багатством і художнім значенням, у свою чергу, ставали певною моделлю для формування малих садиб. Невід'ємною складовою буття найбільших шляхетських садиб стало мистецтво. До їх створення залучались відомі зодчі. Інтер'єри прикрашали твори видатних митців. Широко відомими та популярними стали в цей час численні кріпосні театри й оркестри. Серед власників садиб чимало було освічених людей, які колекціонували старожитності, вивчали вітчизняну історію та культуру, сприяли мистецтву.

Яскравим прикладом у цьому контексті є діяльність таких представників українських шляхетських родів як Розумовські, Тарнавські, Галагани, Лизогуби та ін. Їх садиби були справжніми осередками художньо-мистецького життя, що мали значний вплив на розвиток вітчизняної культури. До України XIX ст. мода рококо і романтизму потрапила з Польщі і з Росії, оскільки в цей час вона майже однаково відчувала культурні впливи як із заходу, так і зі сходу. Рококо перекладається з французької як "раковина" (через надзвичайну поширеність цього мотиву в декорі). Характерні ознаки рококо — театральність у декорі, пасторальність сюжетів, мандрівка у світ фантазій. В садах рококо ще зберігаються елементи регулярності, змішані з ландшафтним стилем. Велику роль в їх композиції відіграють лабіринти, які мали не лише символічне, але й естетичне значення. Окрім того, вони могли бути місцями веселих розваг, зустрічей, місцем усамітнення. У дусі рококо велося будівництво у садах невеликих храмів, напівзахованих у паркових хащах. Особливої ролі набуває імітація: паркові споруди не будують, а малюють на полотні, створюючи ілюзію справжніх, ідилічні мотиви і пасторальність знаходять свій вираз у будівництві на території садів стилізованих молочарень, сільських хат, тощо, усього того, що символізувало простий, наближений до природи побут. Найбільш характерним парком цього стилю в Україні стала Олександрія (Біла Церква) в її первісному вигляді. Окремі елементи, запозичення, що спостерігаються в українських парках цього періоду, залежали від особистих контактів і смаків їх володарів: наприклад, Софію Вітт (Потоцьку) вразили Неборів і Аркадія під Варшавою, отже Софіївка створювалася за зразками польського романтизму. А Олександра Браницька значну частину свого життя прожила при дворі Катерини II; її надихали парки, розташовані поблизу Петербурга, перш за все — Павловський. Для романтичних парків важливим був не план, а вигляд саду. Садівники-художники малювали пейзажі, щоб пізніше втілити їх у життя. Вони намагалися уявити і передбачити, яким буде парк через 30, 50, 100 років. У романтичних парках з'являється велика кількість атрибутів (храмів, альтанок, колон, вівтарів, могил), присвячених романтичним поняттям. Велике значення в парках такого стилю приділялось настрою людини, а також явищам природи.

Сад створювали як праобраз світу, прогулянка ним викликала ілюзію мандрівки різними країнами — звідси існування в романтичних парках античних та готичних споруд, а також будиночків у турецькому та китайському стилі. І головне — сад мав навіювати меланхолійний настрій, нагадувати про швидкоплинність людського життя, неможливість наближення до ідеалу, невідворотність втрат та ударів долі. Досягалося це різними засобами: наявністю пам'ятних знаків на згадку про померлих письменників, філософів; будівництвом усамітнених хиж, так званих ермітажів; створенням водних споруд — штучних водоспадів з руїнами, джерел, ставків; символікою рослин. Класичними прикладами романтичних парків в Україні стали Софіївка в Умані, Корсунь-Шевченківський та Алупкінський парки. Пейзажні парки відрізнялися від романтичних тим, що не мали специфічного змістового навантаження. Вони створювались для милування природою, для створення гармонійного настрою, просто для прогулянок. Особливо модними вони стають з другої чверті XIX ст. Такими стають чарівні парки Качанівки, Немирова, Тростянця, Наталіївки, Куянівки, Хотина. З початку XIX ст. в Україні переважно при навчальних закладах почали створюватись ботанічні сади, в яких збирали і вивчали флору з різних куточків світу. Найбільш славетні й старі — Кам'янецького ліцею, Харківського університету, Акліматизаційний сад Каразіна (на Харківщині), Нікітський, Одеський, Київського та Львівського університетів. Вони не лише використовувались як міські сади, але й були сада- ми-музеями, садами-лабораторіями, оскільки виконували роль наукових осередків.

Олександрія — дендрологічний парк Національної академії наук України. Розташований у північно-східній частині Правобережного лісостепу, за 80 км на південь від Києва на північно-західній околиці міста Біла Церква, на висоті 80—106 м над рівнем моря. Парк розташований на площі 297 га на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки та р. Рось) становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км. Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків.

Передісторія

В 1774 р. польський король Август Станіслав Понятовський отримує у довічне володіння від Речі Посполитої тоді найбагатше в Україні Білоцерківське староство, яке 13 грудня того ж року передає разом з будівлями у Варшаві великому коронному гетьману Польщі Францішеку Ксаверію Браницькому, герба Корчак. Ці землі Ксаверій Браницький отримав у нагороду за придушення хвилі селянсько-козацьких повстань — Коліївщини. До його нових володінь входили міста Біла Церква і Сквира, а також 134 села з населенням понад 40 тис. осіб. З цього часу Біла Церква стає приватним містом графів Браницьких. В 1781 р. у Санкт-Петербурзі гетьман узяв шлюб з улюбленою камер-фрейліною імператриці Катерини II, племінницею князя Григорія Потьомкіна, Олександрою Василівною Енгельгардт. Деякі історики вважають її позашлюбною донькою Катерини ІІ і Сергія Салтикова. За О. Браницькою гетьман отримав пристойний посаг — 600 тис. руб. сріблом і великі земельні володіння. Катерина II подарувала подружжю на весілля Шуваловський палац у Санкт-Петербурзі. Дохід К. Браницького лише з Білої Церкви давав 750 тис. золотих. Разом з маєтками — Ставище, Рокитне, Лисянка та іншими він складав приблизно 2 млн. Зиму Браницькі проводили при дворі Катерини ІІ у Петербурзі, а влітку переїжджали у свої маєтки в Україні, найчастіше у Білу Церкву. Згодом, у 1784 р., О. В. Браницька отримала цей маєток в дарунок від свого чоловіка і почала наводити у ньому лад. За характером графиня була вольовою, цілеспрямованою жінкою, яка вміла самостійно вирішувати питання керівництва маєтком. Незважаючи на величезні статки, вона була дуже ощадливою господаркою. Парки європейських столиць, де вона неодноразово бувала, надихнули Олександру Браницьку на створення не менш вишуканого парку у своїй головній резиденції. Спочатку вона мала намір збудувати парк у Шкарівському лісі (за 10 км на південь від Білої Церкви), але згодом, детальніше ознайомившись з навколишньою місцевістю, зупинилася на ділянці віковічної діброви у західному напрямку, за 3 км від Білої Церкви, в урочищі Гайок. Назву парку дала на свою честь — "Олександрія". У 1791 р. помирає князь Григорій Потьомкін. Після його смерті графиня, за підтримки Катерини ІІ, отримує більшу частину спадщини князя. Зважаючи на ту роль, яку зіграв в її житті Г. Потьмкін, Браницька вирішує присвятити будівництво майбутнього парку його пам'яті, а також збудувати в парку його мавзолей. Проект мавзолею виконав у 1795 р. відомий архітектор, автор Таврійського палацу Г. Потьомкіна у Петербурзі — Іван Старов. Мавзолей мав стати домінантою всієї нової композиції парку "Олександрія". Він повинен був розповідати про життя та велич Г. О. Потьомкіна. Браницькі та імператор Павло I Після смерті Катерини ІІ російський трон успадкував Павло І, який вкрай негативно ставився до всього, що було пов'язано з ім'ям князя Таврійського. Браницьких перестали приймати при дворі, за ними був встановлений негласний нагляд. Через це графиня вимушена була відмовитись від будівництва мавзолею. Замість нього, спираючись на композиційні частини проекту І. Старова, було збудовано декілька інших споруд. Для будівництва парку із Європи були запрошені спеціалісти-паркобудівники.

Забудова парку

Автором генерального плану забудови парку став французький архітектор Мюффо. Пізніше тут працювали архітектори та садівники Ботані, Станге, Бартецький, Вітт, Єнс, які втілили в життя проект генплану та заклали основу паркових композицій, використовуючи існуючий лісостеповий ландшафт та природні дібровні насадження. Одночасно зі створенням паркових насаджень почалося будівництво резиденції та інших архітектурних споруд. Перші роботи розпочалися у 1793 р. Багато рослин для парку завозили з Польщі, різних країн Європи і світу. Паралельно розпочалося будівництво літньої резиденції графів Браницьких. "Аустерія" спочатку була лише літньою резиденцією, а пізніше стала і зимовою. Поруч з нею було розташовано комплекс павільйонів, у тому числі Монарший павільон, Бальна Зала та інші. З північної, східної і західної сторін головний палац оточували адміністративно-господарські будівлі, які замикалися внутрішнім майданчиком (дідинцем) розмірами 92х74 м. Під час буремних подій ХХ ст. ці будівлі були знищені і до наших часів не збереглися. Решта території була призначена для художньої частини паркових облаштувань. До них належать Мала і Велика галявини з прилеглими архітектурними спорудами: Колонада "Луна", "Китайський місток", "Руїни", "Арочний місток", "Острів Марії", "Острів Троянд", різні види фонтанів, водоспадів та інші малі архітектурні форми. Разом з галявинами та дібровою, ставками та річкою Рось вони утворили єдиний парковий ансамбль. Алеї парку прикрашали бронзові і мармурові скульптури, вази. На відстані біля 500 м від "Аустерії" розташовано економічний двір (з 1946 р. — адміністрація парку) — правління економа, що керував парковим господарством. Тут містилися житла постійних працівників, майстерні, оранжерея та квіткове господарство, фруктовий сад, поруч — рибні стави. Великий штат обслуги забезпечував побут Браницьких та гостей. У теплицях для їхніх потреб вирощувались екзотичні рослини: кактуси, орхідеї, ананаси, інжир, цитрусові, італійський виноград, китайські рози, які досягали небувалих розмірів. Поряд з палацовим комплексом із західного боку розташовано сад "Мур" (його огороджено мурованою цегляною стіною для захисту теплолюбних плодових дерев від холодних вітрів); зі східного боку — "Клини", сад Катерини ІІ, Сад Потьомкіна, Російський сад, городи. Західна частина парку — третина всієї паркової території, відмежована дорогою від економічного двору до Сквирського шляху, — була відведена під мисливські угіддя (звіринець) і служила як лісопарк. Нині вона розширена ще на 96 га. У східній частині парку знаходився сад, який мав назву "Дружній". На залізних декоративних воротах було викарбовано французькою мовою: "Перед тим як ввійти, порадься зі своїм серцем: чи вмієш ти цінувати дружбу". В глибині саду була побудована Ротонда у вигляді раковини, де стояв бюст князя Григорія Потьомкіна. В 1815 р. О. Браницька привезла в Білу Церкву з Берліна молодого садівника Августа Єнца, який протягом наступних 54 років працював у парку, створюючи все нові і нові композиції. Творінням його рук є ландшафтні композиції, які збереглися і до наших часів на Великій і Малій галявинах. В подяку за його багаторічну працю і на честь 50-річчя його служби, господарі встановили в парку пам'ятну металеву колону.

Розквіт

В середині ХІХ ст. парк "Олександрія" набув неабиякої слави. Його відвідували відомі люди того часу: Г. П. Державін, О. С. Пушкін, Т. Г. Шевченко. Неодноразово тут бували декабристи (члени Південного товариства): М. Бестужев-Рюмін, С. Муравйов-Апостол, П. Пестель та ін., відомі польські поети та художники: Ян Ліппоман, котрий написав про "Олександрію" вірші, Ян Бровінський, який після відвідування парку видав поему "Олександрія".

Цікавими є малюнки, створені художниками того часу: Вілібальдом Ріхтером, Наполеоном Орда, Міхаліною Бержінською, Феліксом Бжозовським та іншими (період 1820—1840 рр.). Найкращі малюнки були виконані Вілібальдом Ріхтером — так званий "Альбом Білоцерківський, документації місця та епохи", який знаходиться нині в Марії Рей з дому Потоцьких у замку Монтрезор у Франції. Альбом є великою книгою (24 ілюстрації), переплетеною в шкіряну оправу з позолотою і металевим обрамленням, де розміщено кольорові акварелі. Парк часто відвідували члени царської родини, з якими Браницькі підтримували дуже тісні стосунки. В парку було окреме місце, так званий Царський сад, де зростали одна модрина та 7 американських лип, які були посаджені імператорами Олександром Павловичем та Миколою Павловичем, княгинею Олександрою Федорівною. Кожне дерево було обнесене чавунною огорожею, на якій під кроною була мідна дощечка з написом: ким і коли посаджено дерево.

Занепад

Реформа 1861 р., яка скасувала кріпацтво, позбавила Браницьких безкоштовної робочої сили. З цього часу уповільнюється розвиток парку "Олександрія". Практично до 1917 р. в ньому виконувались роботи, пов'язані тільки з доглядом вже існуючих об'єктів. По скасуванні панщини, коли за роботу потрібно було платити, художній образ парку щораз гіршає. Занепадає дорожня мережа, протоки островів замулюються, острови зливаються з суцільним берегом, павільйони, зокрема "Руїни", ушкоджуються й не відбудовуються. Деякі інші декоративні павільйони ("Люстгаус", тощо) перетворюються в сараї. Три покоління графів Браницьких розбудовували парк. Після смерті Олександри Браницької в 1838 р. парк та маєтки успадкував її син Владислав Ксаверійович (1783—1843 рр.). Наступним володарем був Владислав Владиславович (1826—1884 рр.). Останньою володаркою маєтків до 1917 р. була дружина графа Владислава — Марія Євстафіївна з роду Сапег. За свідченням сучасників — це була дуже милосердна людина, яка з добротою і повагою ставилася до простих людей. Нащадки Браницьких й понині живуть у Франції, Польщі та інших країнах світу. Архітектурні споруди та скульптури з рідкісними, цікавими рослинами, галявинами та дібровою, до паркового ансамблю було включено і досить багато архітектурних споруд різного цільового призначення, які гармонійно доповнювали парковий ансамбль. Серед них є чимало таких, що збереглися і до нашого часу.

Софіївка

Національний дендрологічний парк "Софіївка" — парк, науково-дослідний інститут Національної академії наук України, розташований у північній частині міста Умань Черкаської області, обабіч ріки Кам'янки. Площа — 179,2 га. "Софіївка" є пам'ятником краєвидного типу світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX ст. Тут росте понад 2000 видів дерев і кущів (місцевих і екзотичних), серед них: таксодіум (болотяний кипарис), сосна Веймутова, тюльпанове дерево, платан, гінкґо, смерека та багато інших. Колективом парку видано каталог рослин, в якому нараховується 1994 таксони, з них 1220 деревних і кущових порід та 774 трав'янистих рослин, в тому числі 25 таксонів ліщин, 24 — буків, 41 — ялин, 44 — ялівці, 100 — ліан, 320 — троянд, 57 — рододендронів, 376 — ґрунтопокривних та 98 — квіткових рослин.

Заснування

Парк "Софіївка" заснований у 1796 р. власником міста Умані, польським магнатом Станіславом Щенсним (Феліксом) Потоцьким та названий на честь його дружини Софії Вітт-Потоцької і подарований їй до дня іменин в травні 1802 р. Автором топографічного й архітектурного проекту і керівником будівництва парку було призначено польського військового інженера Людвіга Метцеля, а безпосередньо виконали всі роботи в парку кріпаки Уманщини. Парк був створений у майже безлісій місцевості, розчленованій річкою Кам'янкою, балками та ярами, які врізалися в гранітове підложжя, що часто виходило на поверхню. При створенні парку вдало використано рельєф, але без заздалегідь наміченого плану. У процесі завершення робіт на окремих ділянках були висаджені місцеві та екзотичні деревно-чагарникові рослини, тоді ж були збудовані перші архітектурні споруди та прикрашено "Софіївку" скульптурою, переважно античною. Головна композиційна вісь парку проходить по річищу Кам'янки, де споруджено ряд штучних басейнів та ставів: Верхній — понад 8 га, Нижній — близько 1,5 га та інші, водоспади (один з них 14 м висотою), шлюзи, каскади, підземну ріку Ахеронт (завдовжки 224 м), водограї (найбільший — до 20 м) тощо.

Парк прикрашають штучні скелі (Левкадська (Бельведерська), Тарпейська й інші), гроти (Венери, "Горішок", "Страху і сумнівів" та інші), павільйони (Флори, Рожевий), альтанки, скульптура. Завдяки компонуванню різних деревних порід, поєднанню їх з водоймами, скелями й архітектурними спорудами, створено види й перспективи різних планів (Головна алея, Англійський парк, Єлісейські поля та інші). Коли Людвіг Метцель закінчив будівництво, в'їзд до парку був з боку оранжерей (тобто, з двору сільськогосподарської академії). Тоді приїздили в "Софіївку" на конях по теперішніх вулицях Тищика і Київській.

Польський письменник Станіслав Трембецький у 1806 р. присвятив парку поему "Zofiwka", яку пізніше було перекладено на кілька інших мов.