104. Поява нових творів літератури і драматургії (а. Малишко, о. Гончар, м. Бажан, Остап Вишня та ін.).

105. Творчість композиторів г. Майбороди, с. Людкевича та ін.

Людкевич Станіслав Пилипович (24.01.1879, м. Ярослав, тепер Польща – 10.09.1979, Львів, похований на Личаківському цвинтарі) – український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, музично-громадський діяч. Лауреат державної премії ім. Т. Шевченка (1964), нар. артист СРСР (1969), Герой соціалістичної праці (1979). В 1897 закінчив гімназію в Ярославі, в 1901 – філософський факультет Львівського університету (відділі української та класичної філології). Композицію вивчав самостійно, в 1897-99 консультувався у М. Солтиса, слухав лекції з музично-теоретичних дисциплін у Львівській консерваторії. 1906-08 доповнював музичну освіту у Відні, по композиції у О. Землінського, з теорії музики у Г. Греденера й Г. Адлера, під керівництвом якого написав дисертацію “Дві проблеми розвитку звукозображальності”. Опісля слухав лекції Г. Рімана в Ляйпціґу.

З 1901 працював учителем гімназій у Львові й Перемишлі; видавав (з І. Трушем) журнал “Артистичний вісник” (1905); розшифрував і відредагував понад 1500 пісень, записаних на фонограф О. Роздольським, які 1906-07 видав у двох томах зб. “Галицько-руські народні мелодії”. Людкевич один з організаторів у 1903 р. Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, 1910-15 – його директор, 1919-39 – викладач теоретичних предметів та інспектор філій інституту в Галичині. До 1938 постійно виступав як диригент хору “Львівський Боян”. 1939-73 – професор і зав. кафедрою історії, теорії та композиції Львівської консерваторії ім. М. Лисенка, 1939-41 – ст.науковий співробітник Львівського філіалу інституту фольклору АН. Людкевич – один з найвидатніших українських композиторів ХХ ст., у творчості якого поєднуються риси національного музичного стилю з особливостями пізньоромантичного стилю європейської музики. Композитор віддає перевагу суспільно-національним темам, вибираючи для музичної інтерпретації передусім тексти двох найбільших національних поетів – Т. Шевченка й І. Франка, а також О. Олеся, В. Пачовського, П. Карманського й ін. Людкевич творив у різних музичних жанрах, виявляючи схильність до великих оркестрових і вокально-оркестрових форм.

Вокально-симфонічні твори:

“Вільній Україні” – кантата для сопрано, мішаного хору і оркестру. Сл. С. Людкевича ;

“Заповіт” (1934, 2-а ред.. 1955) – кантата для мішаного хору, солістів і оркестру. Сл. Т. Шевченка;

“Кавказ” (1905-1913) – кантата-симфонія для мішаного хору і оркестру. Сл. Т. Шевченка. (За обидва – державна премія ім.. Т.Г. Шевченка, 1964);

“Наймит” (1940)- кантата для мішаного хору і оркестру. Сл. І. Франка;

“Най пісня лунає” – кантата для мішаного хору. Сл. С. Людкевича;

“Наша дума, наша пісня” (1931) – кантата для мішаного хору і оркестру. Сл. Т. Шевченка;

“Останній бій” (1914) – кантата для чоловічого хору з оркестром. Сл. С. Людкевича.

Симфонічні твори:

“Балада про Довбуша”;

“Веснянки” – симфонічна поема – фантазія;

“Галицька рапсодія” (1928);

“Голоси Карпат” симфонічна сюїта;

“Дніпро” – поема (1947); “Каменярі” – поема (1926);

“Меланхолійний вальс” – поема за новелою О. Кобилянської, (1920);

“Мойсей” – поема за поемою І. Франка (1956);

“Наше море” – картина. Фантазія (1957);

“Не забудь юних днів” – поема. На сл. Франка (1957);

“Новорічна увертюра”;

“Ой не ходи, Грицю” – увертюра;

“Пісня юнаків”;

“Подвиг” – поема;

“Прикарпатська симфонія” (1952);

“Рондо юнаків” (1948);

“Симфонієта” (1943);

“Симфонічний танець” (1910);

“Чакона” (“Пасакалія”).

Опери:

“Бар – Кохба” (1926) Лібрето С. Людкевича. (Ескізи до опери); “Довбуш” (1955) Лібрето С. Людкевича за народними оповіданнями.

Хорові твори:

“Вечір в хаті” – для мішаного хору з фортепіано. Сл. С. Жарка;

“Від Кавказу по Сян” – для мішаний хор з фортепіано. Сл. С. Людкевича; “Вічний революціонер” – чоловічний хор з оркестром. Сл. І. Франка. (1898);

“Восени” (1940) – мішаний хор a cappella. Сл. І. Франка;

“Гей, слов’яни” (1949)- мішаний хор з фортепіано. Сл. С. Людкевича;

“Дайте руки, юні друзі” – чоловічий хор a cappella Сл. М. Шашкевича; “Дністровянка” – мішаний хор з фортпіано;

“За мир” – мішаний хор з фортепіано. Сл. В. Сосюри;

“Заповіт піонерам” (1967) на сл. А. Олеся;

“Київ-Москві” – мішаний хор a cappella. Сл. М.Рильського;

“Конкістадори” (1941) – чоловічий хор з фортепіано. Сл. І. Франка;

“Косар” – чоловічий хор з оркестром. Сл. Т. Шевченка;

“Ой виострю товариша” – чоловічий хор з фортепіано. Сл. Т. Шевченка; “Привіт Львову” – мішаний хор з фортепіано. Сл. П. Дорошка;

“Сонце заходить” – мішаний хор a cappella Сл. Т. Шевченка.

Хорові обробки народних пісень:

– “А ізночі, ізвечора”;

“А хто хоче війну зняти”;

“Баллада про Бондарівну”;

“Бодай ся когут знудив”;

“Боже, боже, що ся водить”;

“Будь ми здоровая”;

“Гагілка”;

“Журу я ся, журу”;

“Їхав стрілець”;

“Котилася та зоря із неба”;

“Марусенька по саду ходила”;

“Ой видно село”;

“Ой зацвіли фіялочки”;

“Ой Морозе, Морозенку”;

“Ой напилася я”;

“Ой по горі, горі”;

“Ой співаночки мої”;

“Ой ходив чумак”;

“Про Петруся і вельможну паню”;

“Сонце ся сховало”;

“Там де Чорногора”;

“Та не спав я нічку”;

“Як ніч мя покриє”;

“Як я, браття, раз сконаю”;

“Чорна рілля ізорана”

“Чи дома, дома”.

Солоспіви для голосу з фортепіано:

“До соловейка”. Сл. П. Грабовського; “За байраком байрак” Сл. Т. Шевченка; “Коваль” Сл. І. Франка; “Морська Баркарола” Сл. П. Грабовського; “Ой ти, дівчино, з горіха зерня” Сл. І. Франка; “Піду, втечу” Сл. О. Олеся; “Про ніженьки” Сл. Народні; “Сирітка” Сл. С. Людкевича; “Розпука” сл. М. Шашкевича; “Там, далеко на підгір’ю” Сл. П. Гаврилюка; “Я й не жалую” Сл. А. Кримського; “Ти моя найкраща пісня” Сл. О. Олеся.

Інструментальні твори:

“Ноктюрн” – для скрипки, віолончелі і фортепіано;

Соната для скрипки і фортепіано;

Тріо для скрипки, віолончелі і фортепіано;

“Чабарашка” – для скрипки і фортепіано;

Концерт для фортепіано з оркестром фа-дієз мінор (1920, 2-а ред.. 1950;) 2 (1957);

Концерт для скрипки з оркестром ля мажор (1945);

“Запорізький похід”- марш для духового оркестру;

Українські народні маршові пісні для духового оркестру.

Фортепіанні твори:

“Балада” (варіації на тему української народної пісні);”Гумореска”; “Заколисана пісня”; “Імпровізована арія”; “Квочка”; “Кізочка з колядою”; “Листок з альбому”; “Мала романця”; “Пересторога матері”; “Пісня до схід сонця” (із туркестанських мотивів); “Пісня ночі” (гармонія сфер); “Полька”; “Похорон отамана” (пам’яті М. Лисенка); “Пісня без слів” (баркарола); “Романця”; “Сирітка”; “Скерцо”.

Фортепіанні ансамблі:

“Бар-Кохба” (військовий марш) для виконання в чотири руки.

Обробки творів інших авторів:

Бортнянський Д. “Концерт”. Перекладення для жіночого хору: Вахнянин А. “Шалійте, шалійте, скажені кати”. Перекладення для мішаного хору: Вербицький М. “Підгір’яни” – співогра на 3 дії.Інструментовка: Вербицький М. Симфонія ре мажор. Перекладення для скрипки, віолончелі і фортепіано: Вербицький М. “Тост до Русі”. Перекладення для мішаного хору: Воробкевич С. “Огні горять”. Перекладення для чоловічого хору: Гулак-Артемовський С. “Запорожець за Дунаєм”. Інструментовка, редакція.

Праці з музикознавства:

Загальні основи музики (1921),

Матеріали до науки сольфеджіо і хорового співу (1930),

Дослідження, статті, рецензії. (1973),

Дослідження, статті, рецензії, виступи та ін.

Значне місце у камерно-вокальному жанрі належить творчість композиторів Західної України початку ХХ століття Вагомим внеском в українську вокальну лірику стала творчість композиторів Д. Січинського, Я. Лопатинського, С. Людкевича, яка відбиває характерні особливості розвитку жанру солоспіву того періоду. Характерними були мотиви туги за щастям, самотності нещасливого кохання були найхарактернішими для його солоспівів(Д. Сичинський)[3]; наспівна мелодика, простий супровід, який відіграє роль фонового елемента, традиційна двочастинна форма, близкість до жанрового різновиду пісні-романсу(Я. Лопатинський); досягнення внутрішнього зв'язку між музичним і поетичним образами(С. Людкевич).

Георгій Майборода вніс значний внесок у розвиток української музики. Працював у різних жанрах, переважає героїко-патріотична тематика. Значне місце у творчості композитора займала поезія українських поетів — Тараса Шевченка та Івана Франка та інших.

Опери

Милана (1957)

Арсенал (1960)

Тарас Шевченко (1964)

Ярослав Мудрий (1973)

Для солістів, хору і оркестру

Кантата «Дружба народів» (1948)

Вокально-симфонічна поема «Запорожці» (1954)

Для оркестру

4 симфонії (1938, 1953, 1978, 1986)

Симфонічна поема «Лілея» (1939, за мотивами Т. Шевченка)

Симфонічна поема "Каменярі (1941, за мотивами І. Франка)

Гуцульська рапсодія (1949, ред. 1952)

Сюїти із музики до трагедії Шекспіра «Король Лір» (1959)

Концерт для голосу з оркестром (1969)

Концерт для скрипки з оркестром (1977)

Хори на слова В. Сосюри та М. Рильського

Романси

Пісні

Обробки народних пісень

Музика до драматичних спектаклів, фільмів:

«Якби каміння говорило» (1958), «Солдатка» (1959), «Таврія» (1959), «Помилка Оноре де Бальзака» (1968), «Родина Коцюбинських» (1970), «Ніна» (1971), «Довга дорога в короткий день» (1972).