Питання для самоконтролю:

1.Сутність виробничого циклу, його призначення і сфери використання.

2.Охарактеризуйте структуру виробничого циклу й особливості впливу її елементів на тривалість циклу.

3.Дайте характеристику шляхів скорочення виробничого циклу.

4.Розкрийте поняття партії виробів, що виготовляються, та вплив її розмірів на тривалість виробничого процесу.

5.Охарактеризуйте особливості організації, розрахунку та доцільність застосування послідовного способу поєднання операцій.

6.У якому типі виробництва застосовується послідовно-паралельний вид поєднання операцій і в чому його переваги порівняно з іншими видами руху?

7.Як визначається виробничий цикл складного виробу?

Тема 7 організація виробництва в галузях рослинництва

Метою лекції є ознайомлення з основами організації виробництва в галузях рослинництва.

План викладу і засвоєння матеріалу:

7.1.Організація землеробства.

7.2. Організація основних виробничих процесів в рослинництві.

7.3. Організація кормової бази.

7.4.Організація овочівництва.

7.5.Організація садівництва і виноградарства.

7.6.Особливості організації і оплати праці в рослинництві.

Час: 4 год.

Література: [1], [4], [14], [16], [21].

7.1.Організація землеробства

Рослинництво є комплексною галуззю сільського виробництва, так як абезпечує населення країни продуктами харчування, а промисловість - сировиною.

Рослинництво як комплексна галузь, складається з декілька галузей: зерновиробництво, буряківництво, картоплярство, кормовиробництво, овочівництво, садівництво,

Важливими складовими елементами системи ведення господарства є система рослинництва, яка означає склад і співвідношення на підприємстві таких галузей.

Технологічною основою рослинництва є система землеробства.Під системою землеробства розуміють форму його ведення, що обумовлюється комплексом агротехнічних, меліоративних та організаційно-господарських заходів, характеризується інтенсивністю використання землі й різними способами відновлення родючості грунту.

Сиситеми землеробства змінювалися й удосконалювалися в міру розвитку продуктивних сил іі виробничих відносин суспільства, удосконалювання засобів виробництва, розвитку науки і техніки.

Всі елементи системи землеробства можна обєднати в три групи: агротехнічні, технологічні заходи і організаційні заходи.

До агротехнічних вимог відносяться: внесення добрив; впровадження нових сортів; застосування науково обґрунтованих сівозмін;застосування засобів захисту рослин.

Технологічні вимоги ґрунтуються на дотриманні певних кількісних та якісних показників при виконання робіт: глибини обробітку ґрунту; загортання насіння ; ширини міжрядь; висоти зрізування хлібів; строків виконання робіт.

Організаційно – економічні вимоги ґрунтуються на необхідності високопродуктивного використання техніки при мінімальних витратах виробництва, але тут повинен бути встановлений тісний взаємозв’язок між дотриманням технологічних вимог і раціональним використанням засобів виробництва та робочої сили.

Важливими елементами забезпечення організаційно – економічних вимог є:

• виконання кожної операції здійснювати у відведений час і у єдиному виробничому темпі, визначеному на певній роботі базовою машиною, яка дає змогу раціонально використовувати всі інші допоміжні засоби;

• послідовність виконання операцій, на яких виконується кілька різнорідних взаємопов’язаних процесів, повинна забезпечуватися точно встановленим часом і простором, що дозволяє забезпечити єдність процесу і раціонально використати живу працю;

• правильне комплектування агрегатів, що забезпечує найвищу їх продуктивність;

• вибір режиму роботи, напрямів і способів руху агрегатів, встановлення послідовності виконання окремих операцій;

• при організації ручних робіт, необхідно забезпечити раціональне використання живої праці, її безперервність, оптимальні фізичні зусилля робітника, раціональні режими праці та відпочинку.

У процесі здійснення всіх робіт виконавці мають контролювати їх якість; через певні проміжки часу проводити заміри глибини обробітку ґрунту, загортання насіння, добрив, виявляти наявність чи відсутність втрат продукції при її збиранні.

Структура посівних площ – це відсоткове співвідношення площ посіву окремих культур та їх груп в загальній площі посіву. Її вдосконалення направлено на збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, а також зменшення трудових і матеріально-грошових затрат на виробництво одиниці продукції.

Вдосконалення структури посівних площ необхідно проводити двома шляхами: заміна менш врожайних культур і сортів більш врожайними; перебудови системи ведення господарства, а саме, поглиблення спеціалізації.

Основним елементом раціональної системи землеробства є правильна сівозміна. Сівозміна – це науково обґрунтоване чергування у часі і просторі вирощування сільськогосподарських культур на орних землях.

Впровадження сівозмін дає змогу підвищити урожайність культур, родючість ґрунту, більш раціонально використовувати поживні речовини ґрунту. Сукупність взаємопов’язаних сівозмін, об’єднаних планом розвитку галузей і організації території господарства, становлять систему сівозмін.

Наукова організація системи сівозмін передбачає:

- розміщення посівів сільськогосподарських культур після науково обґрунтованих попередників;

- створення умов для повного забезпечення тваринництва високоякісними кормами;

- розширення площ під багаторічними насадженнями за рахунок земель, які менше використовуються під посіви зернових і технічних культур;

- виконання організаційно – економічних та агротехнічних заходів щодо поліпшення малопродуктивних земель.

При чергуванні культур у сівозміні за визначеною схемою гинуть збудники багатьох хвороб рослин, так як вони спеціалізуються на певних культурах, зменшується забур’яненість полів.

Розрізняють типи сівозмін:

1. Польові (основні) сівозміни - використовують для вирощування продукції зернових, технічних та інших культур; можуть бути кількох видів: зернові, льонарські; бурякові та інші.

2.Кормові сівозміни (для виробництва високоякісних кормів для тваринництва). Вони поділяються:

- при фермерські (розміщують поблизу ферм, де висівають найбільш трудомісткі, мало транспортабельні культури);

- пасовищні;

- лукопасовищні сівозміни (створюють для використання природних або довготривалих культурних лук і пасовищ).

3. Спеціальні сівозміни – для вирощування трудомістких культур: (овочеві, коноплю, льон та інші).

4. Комплексні сівозміни об’єднують овочекормові культури.

Розробляючи сівозміни вивчають земельну територію господарства розміщення і площу земельних угідь, якість ґрунтів, шляхову мережу, водні джерела, розміщення населених пунктів, тваринницьких ферм. Потім за плановим обсягом виробництва окремих видів рослинницької продукції та плановою урожайністю визначають проектну структуру посівних площ відповідних культур. Після цього визначають типи сівозмін, їх кількість і розміщення. Потім вирішують питання про кількість полів у кожній сівозміні та схеми чергування культур в них.

У господарствах зустрічаються сівозміни з різною кількістю полів – від 4 до 10 і більше. Найбільш поширені 8-10 пільні.

При виборі найбільш економічно вигідних сівозмін та структури посівних площ для даної природно - кліматичної зони слід провести їх організаційно-економічну оцінку. Для цього використовують такі показники:

• обсяг валової продукції з усієї сівозмінної площі, яка може бути одержана за умов впровадження прогресивної технології, техніки і організації виробництва у вартісних і натуральних показниках та кормових одиницях;

• затрати праці на виробництво цієї продукції, люд.-год.;

• прямі виробничі витрати, грн. на 1000 грн. валової продукції;

• умовний чистий доход на 1 га сівозмінної площі, грн.;

• продуктивність праці (виробництво валової продукції на середньорічного робітника, грн.).

Здійснюють порівняння показників:

• виходу продукції у грошовому виразі на 100 га ріллі або на 1 люд.-год.;

• виходу кормів у кормових одиницях з одиниці площі;

• затрати праці на одиницю продукції.