1.4 Економічна сутність системи ведення господарства

Для ефективного розвитку аграрного виробництва необхідне найбільш повне і раціональне використання виробничих ресурсів підприємства. Цьому сприяє впровадження науково обґрунтованої системи ведення господарства.

Сутність системи ведення господарства полягає в тому, що вона являє собою сукупність економічних, організаційних, науково-технічних і технологічних принципів побудови та ведення виробництва для конкретних умов з метою забезпечення суспільства в сільськогосподарських продуктах з мінімальними затратами.

Поняття науково-обгрунтованої системи господарства охоплює всі сторони аграрного виробництва: раціональне розміщення і спеціалізацію; правильне поєднання галузей і інтенсифікацію; найбільш ефективні напрями використання капітальних вкладень; впровадження прогресивних методів організації праці; вдосконалення форм управління і планування виробництва.

В залежності від принципів побудови, системи ведення господарства класифікуються:

за територіальним принципом - системи ведення господарства для країни, зони, області, району, підприємства);

за галузевим принципом – система рослинництва, тваринництва, обслуговуючих і підсобних промислових виробництв);

за факторно-технологічним принципом – системи машин, оплати праці, землеробства, добрив, годівлі тварин та ін.;

за структурним принципом - виробнича, організаційна, соціальна структура підприємства.

Чим нижче регіональний рівень, для якого розробляється система господарства, тим глибшим і конкретнішим повинно бути її розроблення.

Обґрунтування системи ведення господарства здійснюється у такій послідовності:

- проводиться аналіз виробничої діяльності підприємства і окремих його галузей за останні роки з метою виявлення рівня конкурентоспроможності продукції;

- визначається напрям діяльності підприємства ( загальногосподарська і внутрішньогосподарська спеціалізація, рівень концентрації, інтеграції виробництва);

- визначають виробничу, організаційну та управлінську структуру з урахуванням напряму діяльності на перспективу, а також конкретних природно-економічних умов підприємства;

- з метою найефективнішого використання виробничих ресурсів та одержання максимального прибутку необхідно правильно організувати планування виробництва, яке охоплює різнобічну діяльність підприємства, показники розвитку на майбутнє і шляхи їх досягнення;

- визначення економічної ефективності впровадження розробленої системи господарства ( обсяг виробництва(надання послуг) та реалізації продукції, розміру валового доходу, прибутку).

До системи господарювання ставляться наступні основні вимоги:

1 – поглиблення спеціалізації, концентрації виробництва, яке забезпечує впровадження індустріальних методів, стійкість її ведення;

2 – оптимальний зв’язок та співвідношення виробничих підрозділів і галузей;

3 – повне та раціональне використання ресурсного потенціалу;

4 – подолання сезонності праці (рівномірна зайнятість трудових ресурсів на протязі року);

5 – утворення необхідних нагромаджень для розширеного відтворення, прискорення обороту вкладених коштів та рівномірне надходження коштів на протязі року.

Основними складовими системи ведення господарства є:

1 – система рослинництва;

2 – система кормовиробництва;

3 – система тваринництва;

4 – система заходів механізації, електрифікації та автоматизації виробництва;

5 – система обслуговуючих і підсобних виробництв;

6 – система організації та оплати праці;

7 – система організаційної, виробничої структури і структури управління підприємством;

8 – система соціального розвитку колективу підприємства;

9 – система розвитку особистих підсобних господарств населення;

10– науково-виробничі системи.

Обгрунтування системи ведення господарства в конкретному підприємстві пов’язане з проведенням певної аналітичної роботи та розробленням різних організаційно-економічних, технічних та технологічних заходів на перспективу.

На формування системи господарювання впливають наступні фактори:

1 – природні (це клімат, грунт, рельєф місцевості та водний режим);

2 – економічні (це фінансова та інвестиційна політика держави, нормування попиту та ціни на сільськогосподарську продукцію);

3 – політичні (це світовий ринок, міжнародне становище та аграрна політика країни);

4 - науково-технічні (розвиток науки та наукове пояснення, розвиток техніки, енергетики, впровадження прогресивних технологій виробництва, зберігання та переробки продукції);

5 -соціально-демографічні (соціальна інфраструктура села, соціально-економічні умови);

6 - біологічні (це сільськогосподарські культури, сорти, види та породи тварин, захист рослин від шкідників та хвороб);

7 - ресурсного потенціалу (це якість та кількість земельних, трудових та матеріально-технічних ресурсів);

8 - організаційні (це трудова та технологічна дисципліна, удосконалення планування, прогнозування виробництва, удосконалення госпрозрахункового методу);

9 - територіальні (розвинення господарювання по території країни).