Тема 6. Політичні партії та виборчі системи.

ЗМ-5. Політичні партії та виборчі системи.

Мета діяльності і зміст уміння Знати сутність політичних партій як тих політичних інститутів, що виражають інтереси соціальних спільностей і прагнуть до завоювання державної влади. Оволодіння такими знаннями потрібно для того, щоб не бути лише пасивним об’єктом політики, об’єктом політичного маніпулювання з боку охочих до влади людей, а впливати на здійснення влади як у суспільних, так і у власних інтересах. Уміти впливати на діяльність партій, наприклад, через безпосередню участь у них або ж через політичну участь у виборах, коли від кожного конкретного громадянина залежить, яка політична сила прийде до влади. Відповідно, потрібно знати, в рамках якої виборчої системи проходить голосування за ті чи інші партії чи їх представників. Знати, як пов’язані між собою виборча і партійна система, а також їх узгодженість з формою державного правління, щоб зрозуміти, що підтверджені світовою практикою закони їх взаємодії більшою мірою сприяють, а не перешкоджають стабільному прогресивному розвиткові.

6.1. Методичні вказівки для вивчення питань аудиторного семінару План аудиторного семінару

1 Сутність політичних партій, їх генезис і функції.

2 Партійні системи: поняття та типи.

3 Основні типи сучасних виборчих систем.

4 Взаємозв’язок форм правління, партійних і виборчих систем.

Література

1 Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія : Навчальний посібник / С. Д. Гелей, С. М. Рутар. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2004.

2 Політичні партії в Україні: Інформаційно-довідкове видання. – К., 2001.

3 Політичні партії України / За ред. В. М. Якушика. – К., 1996.

4 Політологія : Підручник / За ред. І. Дзюбка, К. Левківського. – К., 1998.

5 Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці. Навчальний словник-довідник / Наукова редакція В. М. Пічі. – К., Львів, 2001.

6 Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник / П. П. Шляхтун. – К., 2002.

При розгляді першого питання слід зауважити, що одним із найважливіших суспільних інститутів є політичні партії. Термін “партія” (від лат. partio – діло, розділяю) у перекладі означає частину якоїсь великої спільноти.

Політична партія – це організована частина суспільства, члени якої об’єднуються з метою вибороти владу у державі та утримати її. Головна мета діяльності партій – захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Саме заради реалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання і утримання влади.

Генезис політичних партій веде свій початок ще з Стародавнього світу. Так, у Стародавній Греції відбувалася боротьба між партіями педіеїв (великих землевласників), параліїв (торговельно-ремісничого населення) і діакріїв (селян). У Давньому Римі точилася боротьба між партією оптиматів (представників патриціанської знаті) та партією популарів (представників плебеїв). У середні віки існуючі політичні угрупування – “партії” – виступали тимчасовими об’єднаннями. Прототипи сучасних партій з’явилися у період ранніх буржуазних революцій.

У генезисі політичних партій М. Вебер виокремлював три етапи: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Такий поділ сприйняла політологія. Однак слід зауважити, що всі згадані стадії розвитку пройшли лише англійські партії лібералів (вігів) і консерваторів (торі). Більшість сучасних політичних партій одразу сформувались як масові партії.

Далі рекомендуємо виділити чинники, які викликають утворення політичних партій:

• наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимагає утворення партій;

• різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань;

• незадоволення частини суспільства своїм становищем та наявність нагальної потреби діяти, щоб змінити його;

• наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли партії формуються навколо національних чи релігійних ідей.

Політична практика свідчить, що партії можуть виникати на базі політичного руху або громадського об’єднання певної групи людей.

Уявлення про ту чи іншу партію дають:

1. мета партії – завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції;

2. характер організації партії;

3. зміст ідеології партії;

4. діяльність партії щодо забезпечення соціальної бази, підтримки з боку населення.

До структури сучасних політичних партій входять такі елементи, як: лідери партій, партійний апарат, ідеологи партій, рядові члени партії, а також партійний електорат, симпатики, меценати.

Студентам радимо виділити головні ознаки політичних партій:

• певна тривалість існування в часі;

• наявність організаційної структури;

• прагнення влади;

• пошук народної підтримки.

Важливе місце у розумінні сутності партій та оцінці їх ролі у житті суспільства посідає визначення функцій політичних партій. До їх числа належать: представництво соціальних інтересів, соціальна інтеграція, політична соціалізація, створення ідеологічних доктрин, боротьба за державну владу та участь у її здійсненні, розробка політичного курсу, формування громадської думки.

Вивчаючи друге питання підкреслимо, що залежно від багатьох обставин, а надто від політичного режиму, в кожній країні формується певна партійна система. Під партійною системою треба розуміти сукупність політичних партій, характер їх взаємодії, місце і вплив у політичній системі.

У політології поширені різні підходи до типологізації партійних систем.

Типологія партій передбачає кілька варіантів:

1. тритипова схема М. Дюверже, який поділив партійні системи на однопартійні, двопартійні і мультипартійні;

2. тритипова система Б. Гаврилишина, згідно з якою партійні системи поділяються на олігархічні, противаг (боротьби за владу) і колегіальні (співпраці при владі);

3. семитипова схема Дж. Сарторі з наступним поділом партійних систем: однопартійна, гегемоністська, домінування, двопартійна, обмеженого плюралізму, поляризованого плюралізму, атомізована;

4. типова система А. Лейпхарта, який поділяє партійні системи за способом утворення коаліцій на підставі їхнього ставлення до суперечностей, що побутують у суспільстві: лівоцентристська, правоцентристська, ліво-права, ліво-центристсько-права.

Класифікація італійського політолога Дж. Сарторі на відміну від інших не тільки розрізняє партійні системи за кількістю партій, що функціонують у політичній системі, але й враховує характер їх взаємодії, ступінь політичного впливу на суспільство загалом і політичну систему зокрема.

Однопартійна система властива авторитарним, і особливо тоталітарним режимам, коли управління здійснюється однією партією. Їй характерне конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного і державного апарату, заборона утворення інших партій. Така партійна система була у фашистських Італії і Німеччині, а також у колишньому Радянському Союзі. Нині вона існує в Китаї, Північній Кореї, на Кубі, в Іраку та деяких країнах Африки (Кенія, Сомалі, Лівія).

Гегемоністська система характеризується панівним становищем однієї партії за відсутності партійної конкуренції. Усі інші партії мають організаційну автономію, при цьому визнають керівну роль правлячої партії. Така система була у соціалістичних країнах Східної Європи.

Система домінування передбачає існування кількох партій, одна з яких протягом тривалого часу перемагає на виборах і одноосібно формує уряд. Ця партійна система мала місце у Швеції, в Японії.

Двопартійна система позначається домінуванням двох потужних політичних партій, одна з яких перебуває при владі, а інша – в опозиції. Класичними країнами з двопартійною системою є Велика Британія і США. Республіканська і Демократична партії США, Консервативна і Лейбористська партії Великої Британії, змінюючи одна одну при владі, переважають у політичних системах цих країн.

Система обмеженого плюралізму характеризується наявністю багатьох партій, проте у парламенті і уряді представлені тільки деякі з них, позасистемна опозиція відсутня. У залежності від механізму формування уряду ця система поділяється на однопартійну, двоблокову та мультипартійну. У першому випадку уряд формується партією, що здобула абсолютну більшість голосів на парламентських виборах (Іспанія). Двоблокова коаліція передбачає формування уряду двома політичними силами, як, наприклад, у ФРН. За мультипартійної коаліції уряд формується з представників кількох партій на основі їх пропорційного представництва у парламенті згідно з результатами виборів (Швейцарія, Бельгія, Нідерланди).

Поширеною є поляризована партійна система. При наявності великої кількості невеликих партій, вони, як правило, утворюють блоки або коаліції на час ведення передвиборчої кампанії. Ця система призводить до загострення боротьби між політичними силами, передбачає наявність партійного центру, що формує уряд, і двосторонньої деструктивної опозиції. Така система існувала в різні роки у Франції, Італії.

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових і нечисельних партій. Ця система діє, переважно, в перехідних до демократії суспільствах. Уряд тут формується на пропорційній основі. За умови стабілізації демократичного правління вона має тенденцію до перетворення у консолідовану і впливову систему поміркованого плюралізму.

При переході до вивчення третього питання радимо підкреслити, що виборча система – це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов’язаних з формуванням органів влади.

Виборча система у вузькому розумінні – це механізм розподілу представницьких мандатів відповідно до підсумків голосування, механізм визначення “середньої” волі виборців. Правила визначення підсумків голосування, встановлення меж виборчих округів можуть впливати на результати виборів. Тому ці питання стають предметом політичної боротьби. Партія, яка перебуває при владі намагається утворити виборчі округи в такий спосіб, щоб збільшити своє представництво в парламенті й інших виборних органах влади.

Виборча система функціонує на принципах загальності, рівності й таємного голосування. Проте виборчим законодавством передбачено ценз осілості й віковий ценз. Віковий ценз буває різним для активного (право обирати) і пасивного (право бути обраним) виборчих прав.

Виборчі системи поділяються на чотири типи: представницьку (куріальну), мажоритарну, пропорційну, змішану.

Представницька система передбачає виділену в представницькому органі квоту для певних соціальних груп. Така система функціонувала в деяких країнах Європи на початку XX ст. За куріальною виборчою системою проводять вибори однопалатного парламенту в Зімбабве, Новій Зеландії, на Фіджі.

Мажоритарна виборча система – такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі. При застосуванні мажоритарної виборчої системи найчастіше утворюються одномандатні виборчі округи. Рідко трапляється варіант багатомандатних виборчих округів. Мажоритарна система поділяється на такі види:

1) абсолютної більшості;

2) відносної більшості;

3) преференційна виборча система.

За мажоритарної системи абсолютної більшості кандидату в депутати для обрання необхідно отримати більше половини голосів (теоретично: 50% + один голос), відносної більшості – достатньо зібрати більшу кількість голосів порівняно з іншими кандидатами. Преференційна виборча система застосовується у багатомандатних округах, де виборець самостійно виводить рейтинг усіх кандидатів.

Пропорційна виборча система – такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Для проведення виборів за пропорційною системою створюються великі за кількістю виборців округи. Кожна партія подає на вибори списки кандидатів. Для визначення результатів голосування встановлюється мінімум голосів, необхідних для отримання одного депутатського мандата. Розподіл мандатів усередині списку партії здійснюється або відповідно до порядку, у якому розташовані в списку прізвища кандидатів, або визначається кількістю голосів, відданих за кандидатів виборцями. Пропорційна система дає змогу повніше відобразити розстановку політичних сил у країні, дає можливість невеликим за чисельністю і впливом політичним партіям отримати парламентське представництво, сприяє в цілому збільшенню кількості головних, впливових партій, а також появі коаліційних урядів.

Змішана виборча система – такий порядок визначення результатів голосування, у якому поєднані елементи мажоритарної та пропорційної систем.

Ця система здатна забезпечити конфігурацію політичних сил у парламенті відповідно до співвідношення сил у суспільстві на час виборів, реалізуючи переваги та певною мірою долаючи недоліки мажоритарної та пропорційної систем. За змішаної системи до однопалатного парламенту найчастіше одну половину обирають за пропорційною системою, іншу – за мажоритарною; до двопалатного законодавчого органу одну палату, здебільшого ту, яка складається з представників адміністративних територій, обирають за мажоритарною системою, другу – за пропорційною. Виборець, отримавши два бюлетені, одним голосує за особу, іншим – за партію. Ця система сприяє укрупненню партій та їхніх блоків і водночас істотно не порушує представництва населення та принципів пропорційності.

Розглядаючи питання взаємозв’язку форм правління, партійних і виборчих систем, радимо наголосити на тому, що виборча система відіграє надзвичайно важливу роль у політичному житті суспільства. Вона впливає на формування партійної системи, парламенту, уряду, стабільність політичної системи в цілому. Між наявними в країні типами виборчої і партійної систем існує певна залежність. Обидві системи тісно пов’язані із формою державного правління.

Досліджуючи зв’язок між виборчими і партійними системами, М. Дюверже сформулював “Три соціологічні закони” їх взаємодії :

1) Пропорційна система веде до формування партійної системи з багатьма партіями, які мають досить жорстку внутрішню структуру і незалежні одна від одної.

2) Мажоритарна виборча система абсолютної більшості (з голосуванням у два тури) зумовлює появу партійної системи, яка складається з кількох партій, що прагнуть до взаємних контактів і компромісів та об’єднання в коаліції.

3) Мажоритарна виборча система відносної більшості (з голосуванням в один тур) сприяє становленню двопартійної системи.

Ці закони свідчать, що виборча система впливає не тільки на кількість партій у країні, а й на відносини між ними.

Політична практика підтвердила, що існує також зворотний вплив партійної системи на виборчу. Він проявляється у тому, що та чи інша конфігурація правлячих партій приймає виборче законодавство, пристосовуючи його до власних потреб.

Проблеми взаємодії партійних та виборчих систем неможливо розглядати без врахування форми державного правління. Особливість зв’язку форми державного правління з певним типом виборчої системи полягає в тому, що він може послаблювати або посилювати недоліки, притаманні тій чи іншій формі правління. Досвід свідчить, що президентській формі правління краще відповідає мажоритарна виборча система, а парламентській – пропорційна.

Аналізуючи чотири можливих варіанти двох основних форм державного правління (президентської і парламентської) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної), американський політолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської форми правління з мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а парламентської – з пропорційною виборчою системою.

У демократичному суспільстві єдиними джерелами влади є народ, а вибори – легітимний засіб передачі влади від нього до правлячої еліти.