6.2. Методичні вказівки для вивчення питань на самостійне опрацювання Питання на самостійне опрацювання

1 Типологія політичних партій.

2 Партійна й виборча системи в Україні.

Література

1 Піча В. М., Хома Н. М. Політологія : Навчальний посібник / В. М. Піча, Н. М. Хома. – К.-Л., 2001. – С.177-180, 184-185.

2 Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка – К.,2001. – С. 272-273, 279-284.

3 Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) : Підручник / П. П. Шляхтун. – К., 2002. – С.332-337, 352-356.

При розгляді першого питання радимо підкреслити, що політичні партії різняться одна від одної походженням, місцем і роллю в політичній системі, соціальною базою, ідеологією, програмою.

Типологія партій здійснюється за такими ознаками:

1) ідеологія;

2) політична платформа;

3) організаційна структура;

4) методи і засоби діяльності;

5) політичний статус;

6) соціальна база і електорат.

За ідеологіями як певними системами політичних цінностей партії поділяють : на комуністичні і неокомуністичні, соціал-демократичні, ліберальні і неоліберальні, консервативні і неоконсервативні, фашистські і неофашистські. Типологія партій передбачає також їх поділ за політичним темпераментом – ліві, центристські, праві. Сучасна типологізація за ідеологічними критеріями виглядає так : ліві (комуністи), лівий центр (соціал-демократи), центр (ліберали), правий центр (неоконсерватори), праві (неофашисти).

Політична платформа, як правило, включає такі блоки проблем: удосконалення державних і правових інституцій, соціально-економічна стратегія, духовно-культурна політика.

Організаційна структура передбачає принципи побудови партій, статус її органів, взаємозв’язки між структурними ланками. За організаційною структурою партії поділяють на масові, кадрові, “партії виборців”, а також на централізовані з авторитарним, авторитарно – демократичним і демократичним типами управління; децентралізовані з горизонтальними координуючими ланками; фракційні.

За методами і засобами діяльності партії поділяють на авангардні та парламентські. Авангардні партії претендують на керівництво всім народом, вдаються до силових методів тиску (страйків, пікетування, актів терору) на владу для розв’язання власних програмних цілей. Часто діяльність цих партій межує з порушенням законів. Авангардний тип партій, що позначається ультрарадикалізмом і екстремізмом, найбільш поширений серед ультралівих і ультраправих. Партії парламентського типу (ліберальні, соціал-демократичні та неоконсервативні) помірковані, користуються засобами у рамках правового поля.

Статус партії характеризує її місце та роль у суспільстві й державі та передбачає юридичний, територіальний і владний аспекти. За юридичним статусом партії бувають легальні та нелегальні, за географічною поширеністю і густотою організації – регіональні, що діють у певному регіоні; національні, діяльність яких поширюється на всю територію держави; наднаціональні, що мають розвинені міжнародні структури. Владний статус передбачає представництво партій у державних органах. За владним статусом партії поділяють на опозиційні, парламентської більшості і парламентської меншості.

За соціальною структурою й електоратом відображається соціальний склад партії, а також партійні орієнтації тих чи інших соціальних груп.

Іншою типологією є поділ партій за місцем, яке вони посідають у політичній системі : неподільно пануючі в політичній системі, як це буває за тоталітарних та авторитарних режимів; правлячі, тобто такі, що легітимним шляхом здобули і здійснюють державну владу; опозиційні – тобто такі, які не є правлячими в даний момент і перебувають в опозиції до здійснюваного правлячими партіями політичного курсу.

У сучасній західній політології поширена трикомпонентна типологія – виокремлення кадрових, масових партій і партій виборців. Масові партії (соціал-демократичні, комуністичні) мають за базу великі соціальні групи, добре зорганізовані, згруповані на основі певних світоглядних принципів, існують переважно за рахунок внесків. Кадрові партії не мають обов’язкового членства, внесків, постійних зборів. Вони спираються на існуючі соціально-політичні структури та впливових у виборчих акціях осіб. Це забезпечує їм широку підтримку громадян під час виборів.

До нетрадиційних партій належать екологічні, жіночі, партії любителів пива і т.д., які ґрунтуються на еклектичній ідеології, відмові від професійного апарату, прискореній ротації лідерів.

Зауважимо, що наведені критерії класифікації партій є досить умовними. Різні характеристики партій дають можливість глибше зрозуміти їхню сутність, стратегію й тактику діяльності, місце і роль у політичній системі.

Що ж стосується останнього питання плану семінарського заняття про партійну та виборчу систему в Україні, слід зауважити, що партійна система нашої країни не стільки багатопартійна, скільки дрібнопартійна. Цьому сприяла і існуюча раніше виборча система. Спочатку в незалежній Україні зберігалася мажоритарна виборча система. Вона не сприяла становленню впливових політичних партій. До складу парламенту входили представники десятків політичних партій. У них не було необхідності об’єднуватися в парламентську більшість з метою формування уряду, оскільки він утворювався на позапартійний і позапарламентській основі. За цих умов партійна система України була атомізованою.

24 вересня 1997 р. Законом України “Про вибори народних депутатів України” з метою уникнення негативних явищ у політичному житті суспільства була введена змішана – мажоритарно – пропорційна виборча система. За цим законом з 450 народних депутатів України 225 депутатів обиралися в одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою відносної більшості, а ще 225 депутатів за списками кандидатів у депутати від політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Партії, що отримали менш як 4 відсотки голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, не мали права участі у розподілі депутатських мандатів. Вибори змінили партійну систему України з атомізованої на систему поляризованого плюралізму. Цю систему складали тільки ті політичні партії, котрі увійшли до Верховної Ради.

Проте і партійній системі поляризованого плюралізму були притаманні недоліки : присутність позасистемних партій, тобто таких, які взагалі виступають проти існуючої соціально – економічної і політичної системи; гостре ідеологічне протистояння між партіями; наявність деструктивної опозиції, нестабільність. У подальшому ця система еволюціонувала до системи поміркованого плюралізму.

Становленню в Україні політичних партій, як виразників соціальних інтересів, з’ясуванню реальної ваги кожної політичної партії в суспільстві сприяло введення пропорційної виборчої системи і перехід до парламентського способу формування уряду : зміна президентсько-парламентської форми державного правління на парламентсько-президентську.

Насамкінець зауважимо, що політичні партії є важливими елементами політичної системи суспільства. Від рівня розвитку партій, їхнього ідейно-політичного спрямування, методів та засобів діяльності значною мірою залежить рівень соціальної злагоди в суспільстві, розвитку демократії.