Глава 12, управління процесом фізичного виховання

нені показники, гак і окремі — морфофункціональний статус, соматичне здоров'я, фізична підготовленість; моделі уроку фізичного виховання: моделі процесу — програми занять у фізичному вихованні. Ці моделі можуть бути подані на трьох рівнях: узагальненому, груповому та індивідуальному (Пла-тонов, 2004).

Узагальнені моделі відображають характеристику об'єкта або процесу, виділену на підставі дослідження великої групи осіб певної статі, віку. У моделях цього рівня відображені найбільш загальні закономірності вікового розвитку людини, адаптація до фізичних навантажень, сезонності занять та ін. Наприклад, узагальненою моделлю ідеальної маси тіла може служити формула К. Купера:

для чоловіків — (зріст, м/0,0254 4 - 128) 0,453; для жінок — (зріст, м/0,0254 3 — 108) 0,453.

Груповий рівень моделювання базується на вивченні конкретної сукупності осіб, які характеризуються специфічними ознаками спільності (статевими, віковими, типологічними, регіональними та ін.). Групова модель може зображувати середньовікові показники темпів приросту довжини тіла дітей у різні вікові періоди, структуру фізичної підготовленості студентів, які навчаються в одному ВНЗ і мають різні рівні — низький, середній,

і і - низький РФП

&-,-і - середній РФП

високий РФП

високий (рис. 12.3). Індивідуальний рівень моделювання передбачає трипале спостереження за тими, хто займається, й індивідуальне прогнозування його стану протягом занять фізичними вправами з метою корекції педагогічних дій.

4

' 5

Рис. 12.3. Модельні характеристики рівнів фізичної підготовленості тудентів.

Рухові тести: 1 — рівновага "Фламінго"; 2 — швидкість руху кінцівки; 3 — стрибок у довжину з місця;

4. — повернення тулуба в положення сидячи;

5. — вис на зігнутих руках; 6 — човниковий біг10 х 5 м; 7 — стрибок у висоту; 8 — кистьова динамометрія; 9 — біг 3000 м; 10 — Р\Л/С

Моделі функціонування стану людини. У практиці фізичного виховання відправною точкою початку цього процесу є визначення вихідного етапу людини, котра вирішила займатися фізичними вправами. Організм людини як складна динамічна система може зпахо дитись у безмежній кількості різних станів. Можна виділити стан сну і неспання, здоров'я і хвороби та ін. Проте для характеристики системи та її опису важливо не те, скільки воші може набути станів, а тс скільки і які стани ми виділяємо для її характеристики як об'єкти

329

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Рис. 12.4. Взаємовідношення процесів здоров'я (І) і хвороби (II), а також стани (1—3), що визначаються цими взаємовідношеннями. Умовні позначення: 1 — здоров'я; 2 — перед-хвороба; 3 — хвороба. Заштриховані — частина процесів і стану, які діагностуються ортодоксальними методами (за Апанасенком, 1992)

дій, що управляють, і яке значення нона може набути в цих станах. Виходячи з мети фізичного виховання на сучасному етапі розвитку суспільства — досягнення високого рівня фізичного здоров'я різних вікових груп населення, нас буде цікавити функціональна модель стану здоров'я як еталон мети, стан хвороби — прерогатива вивчення медиків. Існують моделі характерних симптомів захворювань, класифікація хвороб згідно з нозологічними видами. Здоров'я як об'єкт дослідження є переважною прерогативою валеологів. Проте ще Гал єн указував на існування, крім двох станів організму — здоров'я і хвороби, третього, перехідного між ними. Один із найвизначніших лікарів стародавнніх часів Авіценна писав про існування шістьох ступенів здоров'я і хвороби. На його думку, "...буває тіло здорове до краю, тіло здорове, але не до краю, тіло не здорове, але і не хворе, потім тіло у доброму стані, швидко сприймає здоров'я, потім тіло хворе легким нездужанням, потім тіло хворе до краю" (Баевский, 1979). Як видно, із шістьох станів організму Авіценна тільки два відносить до хвороби, а чотири — до різних ступенів здоров'я. Узагальнені моделі хвороби і здоров'я Г. Апанасенко (1992) навів у вигляді сполучених посудин: чим вищий рівень здоров'я, тим менша можливість розвитку та маніфестації патологічного процесу (рис. 12.4). Отже, виникає питання, якими кількісними характеристиками можна позначити рівень здоров'я.

Під здоров'ям у загальному плані розуміють можливість організму людини адаптуватися до змін навколишнього середовища, взаємодіючи з ним вільно, на основі біологічної, психологічної та соціальної сутності людини

Поняття "здоров'я" у фізичному розумінні звичайно ототожнюється з поняттям "норма", і як конкретний специфічний стан означає відсутність суттєвих відхилень від норми основних життєво важливих показників. Припускають, що для здорового організму характерні нормальні значення температури тіла, частоти пульсу, артеріального тиску, ударного об'єму, величини енерговитрат, життєвої ємності легенів та ін. Часто як норму приймають середньостатистичні значення окремих показників, які характеризують певну сукупність людей (популяцію, мікропопуляцію), але серед-ньостатична норма тим менше реальна, чим більше показників враховується (Баєвський, 1979).

Поняття норми, як і поняття здоров'я, повинне бути суворо індивідуалізованим. Е. Ульямс (1960) відмічає наявність варіації окремих показників

від індивіда до індивіда, що досягають 800 % (для концентрації деяких амінокислот у крові) і навіть 5000 % (для рівня багатьох ферментів у крові), тому можна стверджувати, що кожна людина має індивідуальну норму здоров'я, котра залежить від багатьох факторів: віку, статі, спадковості, місця проживання та ін. Проте серед безлічі фізіологічних і біохімічних показників існує ряд таких, які мають однорідні значення у переважній кількості здорових людей. До них належать величина артеріального тиску, значення рН крові, кількість еритроцитів, артеріовенозна різниця за вмістом кисню та ін. Усі ці показники відображають зрівноваженість системи усередині організму (гомеостаз), що склалася під час еволюції, яка забезпечила виживання і розвиток виду. Вихід за межі норми цих показників указує на порушення гомеостазу, тобто на порушення адаптаційного механізму. Прикладом групової моделі функціонального стану можуть бути показники, наведені в таблиці моделі киян (табл. 12.1).

Показники функціонального стану організму підлітків 13—14 років згруповані за регіональною ознакою (м. Київ) і часом проживання (1983 і 1997 рр.) та являють собою модельні характеристики контингенту, що вин-чається. Це дає можливість порівняти кількісні дані характеристики ознак (ЧСС, артеріальний тиск та ін.) із загальногруповою моделлю норми для цього віку, а також між собою, визначивши відмінності, котрі є результатом адаптації до умов навколишнього середовища, що змінюється в силу соціально-економічних і екологічних умов у даному регіоні.

Поняття гомеостазу включає не тільки відому постійність різних фізіологічних констант організму у спокої. До цього поняття входять процеси адаптації і корекції фізіологічних процесів, які забезпечують єдність організму в умовах середовища, що змінюються, або під час виконання фізичного навантаження. В організмі як у системі, що саморегулюється і самооп-тимізується, можна виділити системи, котрі управляють і якими управляють, регулюючи механізми і параметри, що регулюються. Нині полику увагу приділяють гомеостазу в окремих системах організму, наприклад у системі кровообігу.

Найбільш стабільними гемодинамічними показниками є ударний і хвилинний об'єм серця, частота пульсу, артеріальний тиск, об'єм циркулюючої крові. У системі дихання — частота дихання за хвилину, хвилинний об'єм дихання, споживання кисню, ЖЄЛ, МВА.

Адаптаційні можливості організму при виконанні фізичних навантажень можуть характеризуватися потужністю виконаної роботи та основними показниками діяльності серцево-судинної і дихальної систем організму.

Протягом багатьох десятиліть ведеться пошук можливості інтегрально оцінити фізичне здоров'я людини, звести до мінімуму кількість функціональних показників. Вивчаючи закономірності адаптації організму на клітинному рівні, автори відмічають, що чим потужніший апарат мітохондрій, що є субстратом енергопотенціалу клітини, тим більший діапазон зовнішніх дій вона здатна витримати і відновити свою структуру (Баєвський, 1979; Апанасенко, 1992). Ту саму закономірність відмічено і на рівні органів. З чого виходить, що вимір ступеня життєздатності, або іншими словами — ріп-

331

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ 1 МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ТАБЛИЦЯ Показники функціонального стану організму підлітків м. Києва у 1983 та 1997 рр. (М ± т)

12.1

Показник	1983 р. (п=31)	1997 р. (п=81)	Р
	13 років
ЧСС у спокої, уд-хв"1	76,2 ±10,1	76,1 ± 15,4	0,05
АТСЖЛ, мм рт.ст.	104,4 ±6,13	118,6 ±14,2	0,001
АТдаи, мм рт.ст.	58,3 ±6,1	81,5 ±12,4	0,001
Статевий розвиток, бали	2,32 ±2,12	4,8 ±1,13	0,001
МСК, мл-хв"1	53,6 ±4,4	47,5 ±4,2	0,001
Захворюваність, днів	9,7 ±9,4	37,5±15	0,001
Захворюваність, разів нарік	1,1 ±0,8	7,1 ±3,3	0,001
Індекс Робінсона, ум. од. ,,,,	75,5 ±5,9	90,2 ±6,1	0,001
МО,с	0,79 ±0,13	0,72 ±0,1	0,05
АМО,с	28,2 ±7,9	27,0 ±8,4	0,05
АХ, с	0,33 ±0,14	0,24 ±0,12	0,05
АМ0/2х-М0, ум.од.	54,8 ±31	79,4 ±17,7	0,05
	14років
ЧСС у спокої, уд-хв"1	73 ±9,9	77,6 ±15,3	0,05
АТСИСГ, мм рт.ст.	105,5 ±7,8	121,7 ±11,6	0,001
АТдіи, мм рт.ст.	66,3 ±6,9	81,6±14,4	0,001
Статевий розвиток, бали	4,98 ±1,2	5,26 ±1,19	0,05
МСК, мл-хв"1	53,6 ±3,9	51,2±4,0	0,01
Захворюваність, днів	11,2 ±8,5	39,9 ±14,3	0,001
Захворюваність, разів на рік	1,4 ±0,9	7,1 ±3,0	0,001
Індекс Робінсона, ум. од.	72,6 ±6,3	94,4 ±7,2	0,001
МО,с	0,82 ±0,16	' 0,73 ±0,13	0,05
АМО,с	32,4 ±9,8	28,8 ±11,3	0,05
АХ,с	0,26 ±0,1	0,21 ±0,11	0,05
АМ0/2х-М0, ум.од.	76 ±47,8	96 ±34,7	0,05

ня соматичного здоров'я, пов'язується з оцінкою потужності та ефективності енергоутворення (Апанасенко, 1998).

Із фізіологічної точки зору цей показник інтегрально характеризує стан дихальної, кровоносної та метаболічної функцій, з біологічної — ступінь стійкості (життєздатності) нерівноважної системи живого організму.

Визначення потужності аеробного енергоутворення (МСК) здійснюється під час виконання фізичних навантажень (до "відмови") прямим шляхом, а також непрямим шляхом, під час виконання неграничних фізичних навантажень. Одним із найпоширеніших методів непрямого визначення МСК є 12-хвилинний біг (тест К. Купера), завдяки якому можна визначити функціональний клас аеробної здатності. Коефіцієнт кореляції між під-станню, що пробігається за 12 хв, і МСК становить 0,897 (табл. 12. 2).

Говорячи про норму фізичного стану людини, ми розуміємо діапазон меж мішш-вості і стійкості об'єкта, в яких вона зберігає свою якісну визначеність. Цей діапазон від нижньої межі, що знаходиться на грані норми і патології, можно уявити у вигляді окремих моделей різних рівнів функціонального стану

У літературі з фізіології в основному обмежуються розподілом у мсжііх п'яти якісних категорій — рівнів фізичного стану: низький, нижче серед нього, середній, вище середнього, високий. Модельні характеристики під повідного рівня фізичного стану звужують діапазон меж окремої норми і визначають ступінь близькості до порогової зони норми і патології. Так, у 1988 р. Г. Апанасенко визначив "безпечний" рівень соматичного здоров'я індивіда, котрий характеризується максимальними можливостями аеробного енергоутворення 40—42 мл-хв^'кг"1 (11—12 МЕТ) для чоловіків і 33— 35 мл-хв^-кг"1 (10—11 МЕТ) для жінок, і на цій підставі розробив експрес-оцінку рівнів соматичного здоров'я. Межа "безпечного" рівня здорон'и відповідає 11 балам і вище та починається з IV рівня (вище середнього).

Для характеристики фізичного стану можуть використовуватися моделі фізичного розвитку, фізичної підготовленості.

Модельні характеристики фізичного розвитку вікових груп дитячого контингенту найчастіше базуються на кількісних характеристиках довжини і маси тіла, обвідних розмірів грудної клітки, сили стискування кисті і ЖОНІ. Ці моделі у фізичному вихованні використовуються для визначення темпі» фізичного розвитку, біологічного віку дітей (ретарданти, акселерати, серед ній темп), що обумовлює диференціацію підбору засобів, методів і фізичних навантажень на заняттях.

Модельні характеристики відстані, що пробігаються за 12 хв, з максимальним споживанням кисню (за Купером, 1972)

Ознаки, що пов'язані з фактором довжини: довжина тіла (зріст), поздовжні розміри тіла (зріст сидячи, довжина верхніх і нижніх кінцівок, деякі співвідношення поздовжніх розмірів тіла і окремих сегментів); окремі розміри тіла у фронтальній площині (окремі діаметри тіла, а також діаметри верхніх і нижніх кінцівок); дугові розміри тіла (деякі обхвати тіла, а також обхвати верхніх і нижніх кіпці-таблиця 12.2 вок); деякі індексометричні дані і дані

Відстань, км	УО2тах, мл-хв '-кг'
Менше 1,6	Менше 25,0
1,6 — 2,0	25,0 — 33,7
2,01 —2,4	33,8 — 42,5
2,41—2,8	42,6 — 51,5
Більше 2,8	51,6 і більше

соматотипометрії певною мірою обумовлені спадковими факторами й управління ними у процесі фізичного виховання обмежене (табл. 12.3).

Якісний рівень функціонування систем організму людини виявляється при руховій активності і залежності від її фізичної підготовленості. У фізичному вихованні різних пікових груп населення цілі фізичної підготовленості можуть бути різними, що і

333

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ТАБЛИЦЯ 1 2.3

Спадкоємність деяких морфологічних ознак у людини (Шварц, 1991)

№з/п	Морфологічна ознака	Спадкоємність, %
1	Довжина тіла, довжина верхніх і нижніх кінцівок	85 — 90
2	Довжина тулуба, плеча і передпліччя, стегна і гомілки	80 — 85
3	Маса тіла, ширина таза і стегна, ширина плечової кістки і коліна	70 — 80
4	Ширина плеча, гомілки і зап'ястка ,._	60 — 70
5	Обхват зап'ястка, щиколотки, стегна і гомілки, плеча і передпліччя, обхват шиї, талії, сідниць	60 і менше

визначає їхні модельні характеристики. Завданнями загальної фізичної підготовки в дитячому, підлітковому та юнацькому віці є оволодіння широким колом життєво важливих рухових умінь і навичок, підвищення адаптаційного потенціалу організму та його життєздатності, досягнення високого рівня соматичного, психологічного і соціального здоров'я.

Модельні характеристики загальної фізичної підготовленості можуть бути подані у вигляді абсолютних показників у рухових тестах, уніфікованих у бальну систему графіків, формул як узагальнені, групові та індивідуальні моделі

Завданнями професійно-прикладної фізичної підготовки молоді є забезпечення спеціалізованої фізичної підготовленості до обраної професійної діяльності.

Моделювання фізичної підготовленості дозволяє порівнювати індивідуальні дані конкретної людини з характеристиками моделі, оцінити сильні і слабкі сторони її фізичної підготовленості і скласти тренувальну програму, спрямовану на корекцію її фізичного стану. Наприклад, на рис. 12.3 подані моделі фізичної підготовленості студентів, які віднесені до різних рівнів фізичної підготовленості за загальною сумою балів, набраних у 10 тестах. Проте, оцінюючи їх за кожним тестом окремо, очевидна явна диспропорція у досягненні нормативного результату з велоергометричного тестування, що визначає спрямовану дію на розвиток аеробної продуктивності у процесі фізичного виховання.

Прогнозування^

у фізичному вихованні

Управління будь-яким процесом пов'язане з прогнозуванням як випереджаючим відбиттям майбутнього досягнення наміченої мети. У фізичному вихованні прогнозування пов'язане з передбаченням конкретних перспектив розвитку того або іншого процесу або явища, котрі відображають як завдання розвитку галузі в цілому, так і завдання фізичного вдосконалення конкретної людини, групи осіб, населення країни. Завдання прогнозування зводиться до виявлення імовірного розвитку явища, що найбільшою мірою ііідпопідає науковим знанням, відображає сучасні тенденції і в підсумку визначає процес і досягнення заданого ефекту (Плато-нов, 2004).

У процесі історичного і суспільного розвитку людина набула здатності відображати у мозку майбутні результати своєї діяльності. Ця здатність стала необхідною передумовою її адаптації, а потім і розвитку засобів виробництва і форм соціального і суспільного життя.

У зв'язку з діяльністю людини, спрямованою у майбутнє, дослідники виділяють п'ять понять (Лисичкін, 1972; Баєвський, 1979), які визначають рівень знання майбутнього: передбачення, пророкування, прогноз, план і програма.

Наукове передбачення — це спосіб пізнання, форма конструктивної діяльності мозку, спрямована на відтворення картини подій і явищ, які емпірично не спостерігаються. Передбачення — це родове поняття для усіх понять, які означають знання про майбутнє.

Пророкування може бути як науковим, так і ненауковим. Звичайно пророкування є суто якісною характеристикою очікуваної події, явища.

Прогнозування — це такий ступінь знання майбутнього, котрий характеризується деякими кількісними параметрами щодо часу, місця та імовірності передбачуваної події, явища. Прогноз багатоваріативний і обов'язково передбачає можливість внесення коректив.

План на відміну від прогнозу містить однозначно певні терміни й умови настання будь-якої події і являє собою заздалегідь намічену систему заходів.

Програма є проміжним етапом між прогнозом і планом.

Зупинимося на деяких елементах теорії прогнозування для визначення можливості їх застосовування у фізичному вихованні.

Прогнозування — це вид пізнавальної діяльності людини (суб'єкта), спрямованої на формування прогнозів розвитку певного об'єкта на підставі аналізу його стану в минулому і нинішньому. Як об'єкт прогнозу можуть виступати події, явища, категорії науки, предмети і засоби виробництва та ін. Одним із головних об'єктів прогнозування у фізичному вихованні є фізичний стан людини, котрий змінюється під дією зовнішніх і внутрішніх факторі її. Аналіз об'єкта прогнозу — перший етап розробки прогнозів, полягає у виша ченні цілей і завдань прогнозування, знаходженні способів адекватного опису об'єкта за рядом ознак і подання його у вигляді моделі, що найбільше відповідає завданням прогнозування. Услід за аналізом об'єкта пропилу здійснюється його синтез, спрямований на визначення якомога більшого числа диференційних ознак об'єкта та їхнього взаємозв'язку. Ці ознаки мо жуть бути виділені за допомогою різних методів у фізичному вихованні і спорті.

Найбільш розповсюдженими є методи експертних оцінок, екстраполяції та математичної статистики.

Основна мета прогнозування полягає у зменшенні невпевненості майбутнього. Імовірнісне майбутнє з'являється перед нами як деяка сума можливостей, реалізація яких може залежати від наших зусиль і прагнеш, або може здійснюватися без нашої участі. Залежно від указаних варіантні май-

335

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

бутнього виділяють пошуковий (дослідницький) і нормативний підходи до прогнозування. Перший пов'язаний із прогнозуванням раніше невідомих, непланованих подій (дослідницький прогноз), другий — з прогнозуванням конкретних подій, які ми можемо передбачити і планувати (нормативний прогноз).

Дослідницьке прогнозування спрямоване на оцінку тенденції зміни нинішнього стану об'єкта в майбутньому. При цьому майбутній стан об'єкта розглядається як результат його руху за віссю часу з минулого через нинішнє до майбутнього. Найпростіший спосіб прогнозування полягає в тому, щоб майбутнє розглядати як продовжене нинішнє, але це можливо за досить високого ступеня детермінованості явищ. Для продовження часового ряду до майбутнього необхідно вивчати тенденції змін об'єкта, котрий досліджується, і правильно обрати функцію, що описує ці тенденції.

Такий метод отримав назву методу екстраполяції. Екстраполяція часових рядів полягає у виборі математичної моделі, котра найбільш адекватно описує тенденцію досліджуваного об'єкта в майбутньому.

Для опису складних змін, пов'язаних із темпом, запропоновано метод обвідних кривих (Зйрес, 1971). Обвідна крива може бути названа макро-перемінною, а складові її перемінні — мікроперемінними. Р. Ейрес вводить поняття інтенсивних і екстенсивних макроперемінних, які відрізняються природою обмежуючих факторів. Перші схильні до обмежень, обумовлених природними межами, такими, як швидкість світла, форма і статура людського тіла та ін. Другі обмежені в темпах змін іншими мікроперемінними, наприклад кисневою ємністю крові, аеробною продуктивністю та ін.

При використанні методу екстраполяції виділяють кілька видів часових рядів, які по-різному відображають процес розвитку величини, що прогнозується, у взаємовідношенні з іншими факторами по мірі їхнього збільшення або зменшення, або віддалення у часі. Це можуть бути ряди з яскраво вираженою тенденцією; з тенденцією, що проявляє нестійкість; з відсутністю тенденції (Померанцев, 1974). Методи екстраполяції можна використовувати за наявності тенденції.

Як приклад наведемо екстрапольовану прогнозну модель життєвої ємності легенів у підлітків 13—14 років залежно від довжини і маси тіла.

Характер цих залежностей наведено на рис. 12.5 і 12.6. Далі на площині будуємо криві постійного рівня життєвої ємності легенів залежно від перемінних довжини і маси тіла (рис. 12.7). Вивчаючи ці криві, можна помітити, що головна властивість моделі, яка описується, виявляється в наявності екстремальної залежності між співвідношеннями маси і довжини тіла для заданої життєвої ємності легенів, яка описується сімейством парабол. Це дає можливість визначити оптимальне сполучення довжини і маси тіла для максимальної величини ЖЄЛ даного контингенту. Наприклад, ЖЄЛ, що дорівнює 2,4 л, при мінімальному зрості 146 см досягається при оптимальному значенні маси тіла 51 кг. Криві рівня є геометричним місцем точок, які визначають відношення між масою і довжиною тіла, при яких ЖЄЛ залишається постійною (Круцевич, 2002).

оос

1,4 -

X 130

140

170

150160

Довжина тіла, см (Х2)

КРис. 12.5. Залежність життєвої ємності легенів (X,) від довжини тіла (Х2)

Маючи дані залежності, можна побудувати у тривимірній системі ординат прогнозну екстрапольовану модель (рис. 12.8), де кожному значенню довжини тіла відповідає оптимальне значення маси тіла, що забезпечує максимальне значення життєвої ємності легенів. Фактичні результати тіла під 35 до 70 кг, довжини тіла — від 145 до 175 см, ЖЄЛ — від 2,0 до 3,3 л кон-

_І

4	і	і		1			□""	_!—' ' ' ' —
						п
					п		"	а
		а '-" С	-"''п пп ппппп,...-				—
3	- .-'''' ПП	ПП пс	п п □пп^а-	а	па □	п □		п '"..__
2	- -"^^/ПС	"а ПП	И" □ ПП □ п п п а..---"	--"
	ги/ ,1 .'''	3'""
								і'
1	~і ....	і		і		1	1	—1-

80

ЗО40506070

Маса тіла, кг (Хз)

Рис. 12.6. Залежність життєвої ємності легенів (X,) від маси тіла (Х3)

337

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

180

175-

65

30

45

75

70

80

505560

Маса тіла, кг (X,)

Рис. 12.7. Лінії постійного рівня життєвої ємності легенів (X,) на площині перемінних маси

тіла (Х3) і довжини тіла (Х2)

тингенту, що досліджувався, були екстрапольовані відповідно до 25—85 кг, 125—185 см і 1,5—4,0 л, у межах яких діє ця тенденція розподілу величин перемінних.

Для дослідницького прогнозування використовуються методи, засновані на автокореляційних функціях, кореляційних і регресійних моделях. Якщо поведінка об'єкта прогнозу може бути описана часовими рядами кількох показників, то відкривається можливість на основі обчислення статистичного зв'язку одного показника з іншими (парна або множинна кореляція) визначити найбільш імовірне значення одних показників залежно від зміни інших. За функцію розподілу обраного показника можна визначити ймовірність того або іншого значення, виходячи з форми розподілу. Так, для нормального розподілу імовірність появи події, що характеризується показником, який лежить у межах Мх± 1,96 8х, досягає значення 0,95 (Баевский, 1979). На підставі імовірнісного підходу можна робити прогнози комбінованої дії зовнішніх і внутрішніх факторів, поданих у вигляді формул.

Наведемо приклад синтезу прогнозної моделі II ступеня потужності ве-лоергометричного навантаження (функціональна проба Р\¥С 170) у підлітків 13—14 років. За факторним аналізом показники фізичної працездатнос-