Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Восточноевропейский национальный университет им. Леси Украинки

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

томІ тмфв.doc

Скачиваний:

Добавлен:

01.07.2025

Размер:

4 Мб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 2526 / 2626

Глава 12. Управління процесом фізичного виховання

ТАБЛИЦЯ 12,8 Суб'єктивні й об'єктивні критерії ефективності одного або кількох занять у самоконтролі

Критерій	Позитивний результат	Негативний результат
Самопочуття	Добре	Погане
Сон	Міцний	Порушення, безсоння
Настрій	Покращання	Погіршення
Бажання займатися	Є	Немає
Апетит	є ,"..	Немає
Стомлюваність	Зниження .-.-.,.	Підвищення
ЧСС вранці після сну	Незмінна, або рідше, ніж	Вища, ніж напередодні
	напередодні
АТ	Незмінний або нормалізація, як-	Підвищення АТ
	що АТ вищий або нижчий норми
ЧСС після виконання	Зниження	Підвищення
стандартного навантаження
Час виконання стандартної за	Зменшення	Збільшення
обсягом роботи (пробігання
стандартної дистанції)
Рівень фізичного стану	Підвищення	Зниження

ще середнього, високий) з урахуванням вікової групи індивіда і розробка моделей-програм послідовного просування до мети ("сходинок"), що відповідають кожному рівню. Цільові моделі конкретизують педагогічні завдання, дозволяють підібрати засоби, методи, обсяг та інтенсивність навантажень адекватно індивідуальним особливостям того, хто займається. При цьому слід враховувати причини зниження показників — вікові, перенесені захворювання, вплив несприятливих факторів навколишнього середовищі, детренованість через обмеження рухової діяльності.

Програмування у фізичному вихованні передбачає визначення раціональної сукупності і об'єму засобів і методів фізичного виховання, послідовності їхнього використання на різних етапах оздоровчого процесу відповідно цілям і завданням застосування вправ у людей різного віку, з різними рівнями здоров'я і тренованості

У фізичному вихованні програми занять складаються для груп тих, хто займається, однорідних за обраними ознаками — віком, статтю, рівнем фі зичного стану та ін. — у таких формах, як урок у школі або ВНЗ, секційне заняття, заняття в оздоровчих групах, а також для конкретної людини з ура хуванням її індивідуальних здатностей як у межах урочних форм у вигляді індивідуальних завдань, так і позаурочних — організованих і самостійних. При складанні програм враховуються загальні закономірності навчання рухових дій і розвитку фізичних якостей та особливості методики фізичного виховання для різних вікових контингентів населення.

Для впорядкування послідовності дій під час складання програм занять використовується алгоритм програмування:

Визначення фактичного вихідного фізичного стану тих, хто займається.
Визначення нормативів фізичного розвитку, функціонального стану життєзабезпе-чуючих систем, фізичної підготовленості для кожної особистості (цільова модель заняття).
Визначення ступеня відхилення індивідуальних параметрів фізичного розвитку,функціонального стану, фізичної підготовленості від норми.
Визначення ефективних способів корекції виявлених відхилень (форм, засобів).
Визначення раціонального рухового режиму (кількість занять на тиждень, тривалість, обсяг, інтенсивність).
Визначення гранично допустимих і оптимальних параметрів фізичних навантажень у занятті.
Підбір адекватних методів педагогічного контролю.
Корекція програм занять.

Перші два положення ми вже розглядали.

Визначення раціональних засобів і методів фізичного виховання. їхні сполучення і послідовності застосування залежать від цілей і завдань фізичного виховання у людей різного віку.

На різних етапах онтогенезу залежно від індивідуального рівня фізичного стану застосовуються певні види спрямованого використання фізичної культури: базова фізична культура (кондиційне тренування і ЗФП), базовий спорт, рекреативна, реабілітаційна і професійно-прикладна фізична культура, фонові види (ранкова гігієнічна гімнастика, прогулянки).

Для дітей шкільного віку та осіб зрілого віку застосовуються практично всі види занять — загальна фізична підготовка, кондиційне тренування, базовий спорт, професійно-прикладна фізична підготовка, для осіб похилого і старшого віку — в основному заняття проводяться за типом ЛФК із застосуванням ходьби, плавання, гімнастики, рухливих ігор, елементів спортивних ігор, тренажерів, а також рекреаційні форми ФК.

Вибір спрямованості вправ здійснюється з урахуванням віку, рівня фізичного стану і завдань занять.

У шкільному віці мета фізичного виховання конкретизується такими завданнями:

Профілактика виникнення розповсюджених захворювань (порушення постави, вірусно-респіраторних).
Гармонійний розвиток усіх рухових якостей з урахуванням сенситивних періодів.
Досягнення належного рівня фізичного стану, котрий забезпечує високий рівеньфізичного здоров'я

Згідно з цими завданнями цільові моделі будуть мати свої особливості.

У першому випадку модельні характеристики повинні враховувати стан постави учнів (показники плечової дуги, форми спини, грудної клітки, геометрію маси тіла та ін.) і сприяти виявленню можливих нестійких порушень. Підбір вправ, їхня спрямованість, фізичне навантаження будуть відповідати методиці проведення профілактико-оздоровчих занять, направлених на ліквідацію причин, які сприяють їхньому виникненню.

352

Вирішення другого завдання пов'язане з досягненням нормативного рівня фізичної підготовленості, вираженого у результатах рухових тесті» на силу, бистроту, витривалість, спритність, гнучкість, які подані у програмах фізичного виховання загальноосвітніх шкіл, вищих навчальних закладі», системах державних тестів. Відповідно до цього буде здійснюватися иибір засобів і методів фізичного виховання, направлених на "підтягування" від стаючих фізичних якостей. Методика їхнього розвитку достатньою мірою розроблена, індивідуалізація полягає у нормуванні фізичних навантажень.

Найбільш складне вирішення третього завдання, оскільки норми фізичного стану дитячого контингенту, які забезпечують високий рівень фізичного здоров'я, найменше вивчені та обґрунтовані. Для обгрунтування нормативу рухової якості необхідні об'єктивні дані, котрі підтверджують, що учні, які виконали нормативи фізичної підготовленості, володіють більш високим рівнем здоров'я, більш високою опірністю організму до несприятливих факторів навколишнього середовища, ніж ті, котрі їх не виконували. Таких досліджень надто мало, але роботи в цьому напрямку ведуться.

Досить переконливими є докази професора Г. Апанасенка (1985, 1992, 1998) про те, що критеріями досконалості росту і розвитку індивіда є етап його біоенергетики. Вивчаючи динаміку функціонального резерву біоенергетики в онтогенезі, автор відмічає варіацію середньої величини снерго-витрат у спокої і суттєву зміну можливості підвищення цього рівня при фізичній роботі в абсолютних показниках. У ранньому дитячому ні ці недостатня функціональна зрілість кістково-м'язової, серцево-судинної і дихальної систем обмежує адаптивні можливості підвищення енергетичного обміну при фізичних навантаженнях. При цьому зазначається, що максимальний рівень енерговитрат, які виробляються за рахунок аеробних метаболічних реакцій, залежить від довжини, маси і поверхні тілі індивіда, а також від ступеня його фізичної підготовленості. Цей показник збільшується з віком пропорційно довжині і масі тіла дитини, досягаючи максимуму до 18—20 років. Таким чином, відносні (на 1 кг маси тіла) показники функцій організму, що росте (у спокої), котрі забезпечують транспортування кисню, залишаються незмінними. Г. Апанасенко (1992) вважає, що саме величина МСК є критерієм розподілу здорових і хворих осіб на групи з різними ріннями фізичного здоров'я, в основі якого лежить обсяг резервів біоенергетики.

Найбільш простими і доступними критеріями, що дозволяють характеризувати резерв енергоутворення, є результати тестування фізичної працездатності, оскільки тільки загальна витривалість характеризує максимальні аеробні здатності індивіда. В якості тесту на загальну витривалість автор рекомендує біг на 1500 м (табл.12.9), а також 12-хвилинний тест К. Кучера (табл. 12.10).

Рекомендується створення оціночних систем, заснованих на комплексі клініко-фізіологічних показників і рухових тестів, які мають задовільні кореляційні зв'язки з максимальною аеробною працездатністю дітей.

Про взаємозв'язок загальної витривалості, заснованої на функції аеробної системи, і захворюваннями (гіпертонія, атеросклероз, ожиріння, діабет) у дорослого населення свідчить багато праць (Амосов, Вендет, 1984;

353

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ТАБЛИЦЯ 12.9

Функціональні класи (І—V) дітей 7—9 років залежно від часу подолання дистанції 1500 м (Апанасенко, 1992)

Клас

Рівень аеробних можливостей

Хлопчики

Дівчатка

І II III

IV V

Низький Нижче середнього Середній Вище середнього Високий

11 хвЗОс ЮхвЗІ с— 11 хвЗОс 9хвО1 с— ЮхвЗОс 8хвО1 с —9хв00с 8 хв 00 с і швидше

12 хв ЗО с 11 хвЗІ с— 12хв30с ЮхвОІ с—11 хвЗОс 9хвО1 с—ЮхвООс 9 хв 00 с і швидше

Пирогова, Іващенко, Страпко, 1986 та ін.), тому при оцінці фізичного стану осіб зрілого і похилого віку одним із основних показників вважають працездатність. Зміст оздоровчих програм спрямований на підвищення цього показника (Іващенко, Страпко, 1988).

Значний вклад у забезпечення потужності роботи аеробного характеру вносить сила скелетних м'язів, яка відображає тонус і активність.

Правило "скелетних м'язів" І.О. Аршавського засноване на виведеній фізіологічній закономірності — рухова активність живої системи є фактором функціональної індукції надмірного анаболізму.

Розрізняють дві форми надмірного анаболізму. Перша зображена в антенатальному і ранньому постнатальному періодах із поступовим згасанням і виражається у надмірному накопиченні протоплазмової маси, що й обумовлює збільшення лінійних і масових характеристик організму; друга виявляється у надмірному накопиченні структурно-енергетичних потенціалів у м'язах скелета, котрі підвищують їхні робочі можливості.

У надмірному анаболізмі, який індукується функціональною активністю, міститься ведучий механізм, який лежить в основі процесів росту і роз-

ТАБЛИЦЯ 12.10

Шкала оцінок максимальних аеробних можливостей дітей різного віку за результатами 12-хвилинного тесту (за Душаніним та ін., 1980)

Функціо-.нальний клас	Рівень аеробних можливостей		Подолана відстані		, м
Функціо-.нальний клас	Рівень аеробних можливостей	6—8 років	9—10 років	11—12 років	13—14 років	15—16 років
І	Низький	1000—1550	1100—1750	1126—1895	1401—2051	1976—2395
II	Нижче	1560—1799	1755—1900	1965—2175	2110—2250	2429—2545
	середнього
III	Середній	1800—1980	1960—1986	2192—2301	2360—2501	2590—2661
IV	Вище	2000—2249	2140—2335	2333—2415	2580—2665	1682—2772
	середнього
V	Високий	2250	2400	2797	2744	2827

витку. Пов'язана ч обмеженням рухової активності недостатня стимуляція надмірного анаболізму у період росту і розвитку, коли відмічається найбільша підвладність дії навколишнього середовища, сприяє їх обмеженню і неповному використанню генетичного фонду.

Крім енергетичної функції, м'язова сила відображає певний морфофуп-кціональний стан м'язової системи, яка забезпечує корсетну функцію, що полягає у забезпеченні достатнього м'язового тонусу, необхідного для підтримування нормальної постави, нормального положення і функціонунанпя внутрішніх органів — нирок, печінки, шлунка, кишечнику.

Недостатній тонус м'язів ніг веде до розвитку плоскостопості, розширення вен, ускладненого тромбофлебітом.

Указані компоненти фізичної підготовленості є основою для визначення нормативів відповідних рухових тестів на силу, бистроту, витривалість, які забезпечують стабільний або високий рівень фізичного здоров'я різних вікових груп населення.

Визначення раціонального рухового режиму при складанні програм занять у фізичному вихованні залежить від статі, віку і рівня фізичного стану індивіда. При цьому існують загальні підходи вибору раціональних параметрів кратності, обсягу й інтенсивності фізкультурно-оздоровчих занять, котрі визначають фізичне навантаження.

До зовнішніх показників навантаження належать кількісні ознаки роботи, що виконується (потужність і обсяг, число повторень, швидкість, темп рухів, величина зусиль, тривалість та ін.). Внутрішні показники характеризують рівень мобілізації функціональних резервів організму (збільшення ЧСС, ударного об'єму крові, хвилинного об'єму серця та ін.).

Кратність занять на тиждень значною мірою залежить від мети тренування.

Норма багаторазових розвиваючих навантажень базується на оптимальному кумулятивному тренувальному ефекті (прирості якості). В оздоровчому тренуванні для підвищення фізичного стану достатньо трьох занять на тиждень, для підтримування на досягнутому рівні — двох.

Чотири- і п'ятикратне повторення однакових за спрямованістю запить лише незначно збільшує КТЕ (кумулятивний тренувальний ефект), але при п'ятикратному і більшій кількості занять на тиждень з ефектом розвитку можливе перенапруження систем унаслідок недостатнього часу для відновленим. Це частіше відбувається при зниженні швидкості відновлювальних процесій у ослаблених дітей після перенесеного гострого інфекційно-вірусного захворювання, нервового перевтомлення, при гіповітамінозі. Плануючи кількість занять на тиждень необхідно враховувати їхній обсяг та інтенсивність: чим вища інтенсивність, тим менша тривалість навантажень і більша частота занять і навпаки, при використанні вправ низької інтенсивності і більшої триікілос-ті заняття повинні бути не частіше, ніж 2—3 рази на тиждень.

Це пояснюється тим, що відновлення працездатності після м'язової діяльності будь-якої інтенсивності має кілька фаз: зниженої працездатності, відновлення (компенсації), понадвідновлення (суперкомпенсації) і нормалізації працездатності.

355

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Якщо наступне навантаження за строками співпадає з фазою зниженої працездатності, відбувається посилення цього процесу і поступовий розвиток стану перенапруження. Оптимальний тренувальний (оздоровчий) ефект розвивається при заняттях, які співпадають з фазою понадвідновлення (су-перкомпенсація).

При регулярності дій швидше розвивається накопичувальна адаптація і відбувається підвищення фізичного стану.

Інтенсивність навантажень характеризується:

величиною споживання кисню (СК) та його відсотком від максимального (МСК);
ЧСС, уд-хв-1;
порогом анаеробного обміну (ПАНО);

в показником енергетичної вартості навантаження до інтенсивності основного обміну (МЕТ)

Основним показником інтенсивності виконуваної роботи є величина споживання кисню. При споживанні 1 л кисню, необхідного для м'язової роботи, витрачається приблизно 21 кДж (5 ккал) енергії. Кількісним показником фізичної активності може бути аналіз ЧСС під час м'язової роботи. Реакція ЧСС досить точно відображає ступінь навантаження на організм і залежить від споживання кисню. Проте інтенсивність не всіх навантажень може бути виражена ЧСС, а тільки тих, які тривають більше 2-3 хв.

Інтенсивність навантажень на витривалість. До таких навантажень належать вправи, спрямовані на загальну витривалість, оптимальна інтенсивність котрих для школярів знаходиться в межах 140—160 уд-хв"1.

Для визначення ефективного рівня робочої ЧСС для конкретного учня залежно від віку та ЧСС у спокої американським дослідником (8іе§е, 1989) пропонується така система розрахунку:

220 - Вік = ЧССмакс;

(ЧССмакс - ЧССспок) 0,85 + ЧСС пок = ЧССв;

(ЧССмакс - ЧССспок) 0,65 + ЧССспок = ЧССн.

Ефективний рівень ЧСС знаходиться між ЧССв (верхній рівень) і ЧССн (нижній рівень).

Наприклад, у школяра 13 років ЧСС у спокої дорівнює 82 уд-хв"1.

220 - 13 = 207 (ЧССмакс)

(207 - 82) 0,85 + 82 = 188 (ЧСС ) § (207 - 82) 0,65 + 82 = 163 (ЧССн).

Ефективний рівень ЧСС при виконанні циклічних навантажень аеробного характеру знаходиться в діапазоні 163—188 уд-хв"1.

Для сумарної характеристики інтенсивності тренувального заняття необхідні відомості про інтенсивність кожного окремого навантаження.

У літературі наводяться різні варіанти класифікації навантажень. Вони розрізняються за критеріями, закладеними в основу класифікації (ЧСС, енерговитрати, тривалість виконання навантаження), та за величиною показників інтенсивності за величиною ЧСС (табл. 12.11).

Останнім часом чпзиаєтаблиця і2,п

Зона	Інтенсив-	Показник ЧСС, уд-хв"1
сив-ності	вантаження	юнаки	дівчата
1	Низька	До 130	До 135
II	Середня	131—155	136—160
III	Велика	156—175	161—180
IV	Висока	176	180
V	Макси-	Надкритична
	мальна	потужність

критики розподіл інтенсивності навантажень у зонах потужності і за основу беруться усереднені критерії утворення молочної кислоти у крові (на рівні 2 або 4 ммольл"1) та визначення індивідуальних порогів анаеробного обміну (ПАНО) (Аулік, Рубан, 1991).

Звичайно ПАНО виражається в одиницях потужності роботи (Вт, Вткг"1), ЧСС на рівні ПАНО (ЧСС за 1 хв), концентрації молочної кислоти у крові. Навантаження, котрі лежать нижче ПАНО, забезпечуються переважно кисневими (аеробними) енергоджерелами і частіше застосовуються як засоби активного відпочинку, а за умов використання їх у великому обсязі (60 хв) — для тренування сер цево-судинної і дихальної систем.

Навантаження, інтенсивність яких дорівнює або перевищує ПАНО, під буваються за рахунок аеробних і анаеробних джерел енергозабезпечення Залежно від їхнього співвідношення максимальна тривалість роботи коди вається від кількох десятків хвилин до кількох секунд.

Враховуючи комплекс показників: час, протягом якого випробуваний здатний підтримувати дану інтенсивність; ЧСС, що відповідає даній іпгоп сивності; вміст молочної кислоти у крові; споживання кисню; енергоші трати відносно до критичного рівня (МСК), відношення до ПАЖ), В.Я. Вайнбаумом (2001) були розроблені зони інтенсивності навантажений для контингенту школярів.

До зони І належать навантаження, інтенсивність яких може підтрмму ватися до 10 с (біг на 60 м у школярів, на 100 м у спортсменів), енергопи трати більше критичного рівня (МСК) на 50 % (тобто 150 % рівня М і прийнятого за 100 %); ЧСС, споживання кисню неінформативні; мохам і « енергопродукції, що забезпечує енергією таку інтенсивність — це анаерін.і,., алактатна потужність (кількість креатинфосфату, що розпадається, та . і нозинтрифосфорної кислоти за секунду).

До зони II належать навантаження, інтенсивність яких випробоиуішммй здатний підтримувати протягом 11—20 с (біг на 60—120 м для школнріи І 100—200 м для спортсменів); енерговитрати на 40—44 % вище критичинін рівня; ЧСС неінформативна; механізм енергозабезпечення — анаорпПмш алактатна ємність (кількість фосфатів, що розпадаються, та гліколі'», нміИ включається).

Інтенсивність навантажень, віднесених до III зони, характеричу » такими параметрами: здатність підтримувати інтенсивність навамта' протягом 21—40 с; снергонитрати иа 20—39 % вище критичного ріипн,

Інтенсивність навантажень характеризується:

величиною споживання кисню (СК) та його відсотком від максимального (МСК);
ЧСС, удхв~1;
порогом анаеробного обміну (ПАНО);

в показником енергетичної вартості навантаження до інтенсивності основного обміну (МЕТ)

220 - Вік = ЧССмакс;

(ЧССмакс - ЧССопок) 0,85 + ЧССспок = ЧССв;

(ЧССмакс - ЧССспок) 0,65 + ЧССспок = ЧССн.

Ефективний рівень ЧСС знаходиться між ЧССВ (верхній рівень) і ЧССн (нижній рівень).

Наприклад, у школяра 13 років ЧСС у спокої дорівнює 82 удхв"1.

220 - 13 = 207 (ЧССмакс)

(207 - 82) 0,85 + 82 = 188 (ЧСС )

(207 - 82) 0,65 + 82 = 163 (ЧССн).

Ефективний рівень ЧСС при виконанні циклічних навантажень аеробного характеру знаходиться в діапазоні 163—188 удхв"1.

Останнім часом зазнаєтаблиця 12.11

Зона	Інтенсив-	Показник ЧСС, уд^в"1
сив-ності	вантаження	юнаки	дівчата
І	Низька	До 130	До 135
II	Середня	131—155	136—160
III	Велика	156—175	161—180
IV	Висока	176	180
V	Максимальна	Надкритична потужність

критики розподіл інтенсивності навантажень у зонах потужності і за основу беруться усереднені критерії утворення молочної кислоти у крові (на рівні 2 або 4 ммоль-л"1) та визначення індивідуальних порогів анаеробного обміну (ПАНО) (Аулік, Рубан, 1991).

Звичайно ПАНО виражається в одиницях потужності роботи (Вт, Вткг"1), ЧСС на рівні ПАНО (ЧСС за 1 хв), концентрації молочної кислоти у крові. Навантаження, котрі лежать нижче ПАНО, забезпечуються переважно кисневими (аеробними) енергоджерелами і частіше застосовуються як засоби активного відпочинку, а за умов використання їх у великому обсязі (60 хв) — для тренування серцево-судинної і дихальної систем.

Навантаження, інтенсивність яких дорівнює або перевищує ПАНО, відбуваються за рахунок аеробних і анаеробних джерел енергозабезпечення. Залежно від їхнього співвідношення максимальна тривалість роботи коливається від кількох десятків хвилин до кількох секунд.

Враховуючи комплекс показників: час, протягом якого випробуваний здатний підтримувати дану інтенсивність; ЧСС, що відповідає даній інтенсивності; вміст молочної кислоти у крові; споживання кисню; енергони-трати відносно до критичного рівня (МСК), відношення до ПАНО, В.Я. Вайнбаумом (2001) були розроблені зони інтенсивності навантаження для контингенту школярів.

До зони І належать навантаження, інтенсивність яких може підтримуватися до 10 с (біг на 60 м у школярів, на 100 м у спортсменів), енергони-трати більше критичного рівня (МСК) на 50 % (тобто 150 % рівня МСК, прийнятого за 100 %); ЧСС, споживання кисню неінформативні; механі їм енергопродукції, що забезпечує енергією таку інтенсивність — це анаеробна алактатна потужність (кількість креатинфосфату, що розпадається, та адс-нозинтрифосфорної кислоти за секунду).

До зони II належать навантаження, інтенсивність яких випробовуваний здатний підтримувати протягом 11—20 с (біг на 60—120 м для школяріи і 100—200 м для спортсменів); енерговитрати на 40—44 % вище критичної') рівня; ЧСС неінформативна; механізм енергозабезпечення — анаеробнії алактатна ємність (кількість фосфатів, що розпадаються, та гліколіз, який включається).

Інтенсивність навантажень, віднесених до III зони, характеризується такими параметрами: здатність підтримувати інтенсивність навантаженим протягом 21—40 с; енергонитрати на 20—39 % вище критичного рішім, лак тат 6—8 ммоль-л"1; ЧСС неінформативна; енергозабезпечення переважне за рахунок анаеробної гліколітичної потужності (кількість глікогену, що розпадається до молочної кислоти за секунду).

До зони IV віднесені навантаження, інтенсивність яких може підтримуватися від 41 с до 2 хв.; ЧСС досягає величини 180 уд-хв"1 і вище; лактат — вище 8 ммоль-л"1, енерговитрати вище критичного рівня на 10—19 %.

Кількість енергії для навантажень цієї зони залежить від анаеробної гліколітичної ємності (загальна кількість анаеробного глікогену, що розпадається) та глікогену анаеробного окиснення, який включається.

До зони V належать навантаження, інтенсивність яких може підтримуватися протягом 2—5 хв; ЧСС — від 180 удхв"1 і вище, лактат досягає найвищих значень (більше 12 ммоль-л"1); а енерговитрати — критичного рівня; аеробне і анаеробне виробництво енергії приблизно однакове. Домінує аеробне окиснення.

Тривалість навантажень зони VI може підтримуватися 6—15 хв; ЧСС — 171—180 уд-хв"1; лактат крові більше 6 ммоль-л"1; енерговитрати — 65—85 % по відношенню до критичного рівня; зміна кислотно-основного стану крові незначно вища рівня, відповідного ПАНО; в енергозабезпеченні домінує аеробне окиснення.

До VII зони віднесені навантаження, інтенсивність яких може підтримуватися приблизно 16—60 хв; ЧСС — 151—170 удхв"1; лактат крові — 4— 5 ммоль-л"1; енерговитрати — 45—65 % критичного рівня. Кислотно-основний стан крові на рівні ПАНО; механізм енергозабезпечення переважно аеробний.

Зона VIII включає навантаження з інтенсивністю, котра може підтримуватися більше 60 хв.; ЧСС — 131—150 уд-хв~'; лактат — 2—3 ммоль-л"1; енерговитрати — 40—50 % критичного рівня та нижче рівня ПАНО; механізм енергозабезпечення аеробний; інтенсивність роботи тривалістю більше 90 хв лімітує запаси глікогену у м'язах, після вичерпання яких виробництво енергії знижується і швидкість бігу (пересування на лижах, велосипеді) падає.

До зони IX належать навантаження з малою інтенсивністю: ЧСС — до 130 удхв"1; лактат — 1—2 ммоль-л"1; енерговитрати — нижче 40 % від критичного рівня і нижче ПАНО. Навантаження подібної інтенсивності у школі застосовуються для розминки у підготовчій частині уроку або для відновлення після інтенсивних навантажень. У спорті вони застосовуються також для розминки і відновлення.

Точні межі між зонами за рівнем окремих показників умовні і залежать від віку, індивідуальних здібностей, тренованості. З цієї причини досить широкий діапазон показників усередині зони.

Запропонована класифікація дозволяє характеризувати більшою мірою інтенсивність навантажень із циклічними вправами, які виконуються рівномірним методом. При перемінному методі, безперервному або повторному, можна визначити інтенсивність навантажень за усередненими показниками ЧСС, енерговитрат та ін., із зазначенням інтенсивності на відрізках.

Рівень ПАНО залежить від тренованості — у тренованих ПАНО вище, ніж у нетренованих, від віку — у молодих вище порівняно з людьми стар-

шого піку (Іиаїцснко, Страпко, 1988). У нстрснованих людей ПЛІІО коливається и межах 40—50 % МСК, у тренованих — перевищує 60 %.

Деякі автори, розглядаючи концепцію аеробно-анаеробного переходу, виділяють межі ПАНО1 і ПАНО2: ПАНО1 означає верхню межу виключно аеробної енергофункції та локалізується за першим приростом лактату н крові (при концентрації до 2 ммоль-л"1); ПАНО2 означає початок вираженого відхилення вгору кривої лактату крові на графіку проти потужності (або часу) зростаючого навантаження.

Концентрація лактату в крові залежно від статі, віку та фізичної підготовленості коливається в межах 2,6—4,3 ммоль-л"1, а у дітей і підлітків у піці 10—16 років дорівнює 3,8—3,9 ммоль-л"1 (8ітоп еї аі., 1981).

У літературі наведені рівні фізичних показників при аеробно-анаеробному переході у дітей різної статі і віку (табл. 12.12), при цьому більшість даних стосується ПАНО,, певного вентиляційного порогу за К. \Уаегтап (цит. за Ауликом, Рубаном, 1991).

Адаптаційним можливостям дітей до виконання великих навантажень аеробного характеру сприяє високий вміст у м'язах ензимів окиснення жирних кислот. За кількістю мітохондрій діти навіть перевершують дорослих.

Механізми анаеробної продукції у дитячому віці розвинені значно гірше. Висока верхня межа аеробно-анаеробного переходу (до 80 % МСК) обумовлена більш низьким, порівнянно з дорослими, вмістом м'язових ферментів гліколізу гексокінази та фосфофруктози.

ТАБЛИЦЯ 12.12

Рівень хвилинного споживання кисню при вентиляційному порозі (ПАНО,) у дітей (за Ауликом, Рубаном, 1991)

Стать	Вік, років	Спосіб вираження ПАНОї
		СК		МСК		Джерело
		л-хв"1	мл-кг-хв '	%	хв1
Ч	8—14	—	зо	—	—	Масек, Уауга, 1969
Ж	8—14	—	20	—	—	Те саме
ч	9—15	—	—	—	158	ОайЬоке, КосЬ, 1969
ч	11—13	—	24,2	—	—	Егікззоп, Косії, 1973
ч	11—12	—	—	70—80	—	Уашіеп Еупае еі аі., 1982
ч	13	—	—	70	—	Те саме
ч	8	0,649	30,7	64,6	156	КеуЬгоиск еі аі., 1982
ж	7	0,502	25,0	69,8	158	Те саме
ч	6—13	—	26,0	64	—	Соорегеіаі., 1984
ж	6—11	—	23,0	61	—	і1.'. Те саме
ч	14—17	—	27,0	55	—	'.:,''' "
ж	12—17	—	19,0	58	—

359

таблиця 12.13Таким чином, дітям показані впра-

Частота серцевих скорочень залежно від.г

мск (Платонов, 2004)ви аеробного характеру для збільшення

ЧСС.удхв1	МСК, %
110—130	40—45
„. 130—150	50—55
150—170	60—65
170—180	70—85
180—190	85—90
190—210	90—100

кардіореспіраторної витривалості, як і для дорослих. Разом з тим збільшення МСК у результаті занять може відбуватися у дітей, які досягли статевої зрілості. Проте позитивна дія аеробних вправ на здоров'я дітей відзначається у будь-якому віці. До таких видів безперервної рухової активності належать: біг, їзда на велосипеді, гра у баскетбол, футбол, теніс, а також рекреаційні види — танці, туристичні походи. Раціональна інтенсивність навантаження за показниками споживання кисню може бути виражена даними ЧСС (табл. 12.13), оскільки між ними існує лінійна залежність (Платонов, 2004).

Наведені залежності характерні для молодих людей у віці 13—29 років, далі за віком у зв'язку зі зниженням МСК відбувається зниження показників ЧСС приблизно на 10 ударів у десятиліття (Шеффард, 1969).

Пульсові режими раціональних тренувальних навантажень для осіб різного віку і рівня фізичного стану подані на рис. 12.9 (Іващенко, Круце-вич, 1994).

Для визначення пульсового режиму необхідно точку, відповідну конкретній тривалості вправи (заняття), з'єднати з кривою певного рівня фізичного стану. Потім з точки з'єднання провести пряму вліво до перетину з вертикальною прямою, на якій вказані рівні ЧСС для даного віку. Індивідуальний пульсовий режим знаходиться у діапазоні величин, обмежених конкретним і вищим рівнем фізичного стану.

ТАБЛИЦЯ 12.14 Класифікація величини опору за ПМ (Вайнбаум, 1991)

Величина ПМ,	Величина
разів	опору
1	Граничний
., 2—3	Майжеграничний
4—7	Великий
8—12	Помірно великий
13—19	Середній
20—25	Малий
Більше 25	Дуже малий

Інтенсивність силових навантажень. Інтенсивність навантажень, спрямованих на максимальну силу і динамічну силову витривалість, визначається параметрами величини опору за кількістю максимально доступних повторень цієї вправи (ПМ), масою штанги або іншого обтяження (кг і % максимальної маси тіла); кількістю повторень в одному підході по відношенню до ПМ (наприклад, 0,5 ПМ означає половину повторень з можливих); тривалістю інтервалів відпочинку між серіями; темпом виконання (табл. 12.14).

Для розвитку максимальної сили використовують навантаження з граничним і майжеграничним опором: чим менший опір, тим більше разів може повторюватися вправа і тим менша дія виявляється на максимальну силу та зростає дія на силову витривалість.

360

ЧСС, УД-хи

(205)

(гоо)

(і95)

(і85)

(т)

(Г75)

₁

М9б)

V \

₁

(г7б)

_С17°)

(ібб)

ч ч

₁

^І

(гт)

(ібб)

"Ч

₁

_лх

_ч

(Тіо)

(і50)

(^55)

(іЗб)

_Ч

-^^

₁

_ч

^ ^. ^,

^155)

_ч

Лгс

—~

1—

₁

^І

ч ч

(тзо)

(Тзо)

₁

_ч

-—.

~——

—

_т

—~

ІЗб)

ч.

^ -^ --

15-19

20-24

25-29

30-34

35-39

100

Вік, роківТривалість, хв

Рис. 12.9. Номограма для визначення пульсового режиму під час виконання вправ конкрої-ноі тривалості в осіб з різним рівнем фізичного стану (Іващенко, Круцевич, 1994)

Вправи з опором менше 50 % максимального (ПМ більше 25 ра:іін) практично не впливають на максимальну силу.

У фізичному вихованні школярів, особливо в молодшому і середньому віці, не рекомендується використовувати навантаження з граничним і май жеграничними опором, оскільки це може негативно вшіинуги па формуіііііі" ня скелета, викликати передчасне скостеніння росткових зон хряіцл у дон-гих кістках тіла і тим самим уповільнити ріст, викликати травми еупюСші, м'язів, сухожилок. Крім цього, вправи з граничними опорами пимигають більш тривалих інтервалів відпочинку, ніж вправи з меншими опорами, що призводить до великих витрат часу та ускладнює їх виконання н межах уроку фізкультури.

Раціональним і ефективним є таке нормування силових иаііаіггажснь, яке справляє паралельний вплив на максимальну силу і динамічну силову витривалість. Такими параметрами інтенсивності й обсягу можуть бути (Вайнбаум, 1991):

величина опору — помірно велика — ПМ 8—12 разів або 75—85 % максимального зусилля; застосовуються також і середні опори — ПМ 13 20 разів або 65—75 % максимального зусилля;

361

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

кількість повторень в одній серії повинна бути максимальною по відношенню до ПМ: чим більше це відношення, тим сильніша дія навантаження, тобто тренувальний ефект; установлено, що в групі, яка виконувала до1,0—0,9 ПМ при меншій кількості серій та менших витратах часу, прирістсили і силової витривалості був більшим, ніж у групі, котра виконувала по0,6 ПМ в одному підході та при більшій кількості серій;
тривалість інтервалів відпочинку міме підходами повинна бути такою,щоб від серії до серії виникало недовідновлення, що характеризується другим ступенем стомлення. Встановлено, що у школярів і студентів при виконанні вправ, відповідних ПМ 8—12 разів, пауза відпочинку достатня для того, щоб у другому підході виконати ту кількість повторень, що і в першомупідході, коливається в межах 40—90 с залежно від віку тих, хто займається,та структури вправи: чим молодший вік, тим коротша пауза — у молодшихшколярів ЗО—40 с, у середніх 40—60 с, у старших 60—90 с.

Мінімальна пауза, що дозволяє у другому підході повторити кількість вправ, виконаних у першому (тобто 1,0—0,9 ПМ), недостатня для відновлення, і у третьому підході настає другий ступінь стомлення (0,6—0,8 ПМ). Якщо паузу збільшити, то терміновий тренувальний ефект (ТТЕ) виникає після четвертого або п'ятого підходу, а якщо скоротити, то після другого підходу.

Отже, схема виконання вправи в серіях така:

Iсерія — 1,0 ПМ, інтервал відпочинку;\« .

IIсерія — 1,0—0,9 ПМ, інтервал відпочинку; і

IIIсерія — 0,6—0,8 ПМ, інтервал відпочинку. .% Загальний час (обсяг, навантаження) на одну групу м'язів приблизно

З хв. У фізкультурно-оздоровчому занятті з дітьми необхідно виконувати силові вправи для основних м'язових груп — плечового поясу, спини, живота, ніг з відповідним обсягом і інтенсивністю, що за часом триває 13—15 хв. Слід від попереднього заняття зберігається протягом 48—72 год, що обумовлює 3-кратні заняття на тиждень при розвиваючому режимі.

Норма підтримуючого навантаження відрізняється від розвиваючого виконанням вправ двома серіями з більш коротким інтервалом відпочинку (20 с). У другому підході внаслідок недовідновлення настає стомлення другого ступеня (кількість повторень знижується до 0,6—0,8 ПМ). Загальний час для чотирьох груп м'язів 6—7 хв (на одну групу приблизно 1 хв).

Алгоритм підбору засобів фізичної культури та раціональних параметрів фізкультурно-оздоровчих занять з ураховуванням рівня фізичного стану дорослого населення за відсутності ризику розвитку серцево-судинних захворювань запропонований Л.Я. Іващенко (1994) (табл. 12.15, 12.16).

Інтенсивність розраховується за ЧСС:

ЧСС = 82,1 + 1,2 N - 0,0001 - А2 ш,

де N — інтенсивність навантаження, % МСК; ш — маса тіла, кг; А — вік, років.

До вправ загальної дії належать навантаження на витривалість (ходьба, біг, плавання, ходьба на лижах та ін.) переважно аеробного спрямування.

До вправ спеціальної дії стосовно дії на коронарний кровотік віднесені навантаження швидкісного, швидкісно-силового, силового характеру, із

362

Параметри для підвищення фізичного стану

№ з/п	Рівень фізичного стану	Кількість занять на тиждень	Тривалість занять, хв	Співвідношення засобів (за спрямованістю), %		Інтенсивність навантажень, % МСК
№ з/п	Рівень фізичного стану	Кількість занять на тиждень	Тривалість занять, хв	загальної Дії	спеціальної дії	загальної Дії	спеціальної дії
1	Низький	3—4	40—60	60	40	40-^5	8085
2	Нижче	3—4	40—60	60	40	45—50	80-85
	середнього
3	Середній		30—40	50	50	50—60	85-95
4	Вище	3—4	20—30	40	60	60—65	90100
	середнього
5	Високий	2—3	20—30	40	60	65—70	90—100

змішаною аеробно-анаеробною спрямованістю, які найбільше активізують кровообіг серцевого м'яза (Душанин, Пирогова, 1985).

Режими чергування навантаження та відпочинку в заняттях. Вибір оптимальної величини фізичного навантаження залежить від цілей уроку — навчальних, розвиваючих рухові якості або підтримуючих їх на досягнутому рівні, та конкретних завдань уроку — якій руховій дії навчати та які рухові якості розвивати.

У зв'язку з цим під час побудови програм занять необхідно враховувати послідовність засобів, які пропонуються (фізичних вправ) та оптимальне чергування навантаження і відпочинку при виконанні цих вправ, тобто визначити систему управляючих дій на організм того, хто займається, залежно від конкретних завдань уроку. Для цього повернемося до класичної схеми розвитку процесу стомлення і відновлення (рис. 12.10).

ТАБЛИЦЯ 12.16

Пульсовий режим для відновлювапьних навантажень і засобів активного відпочинку

Вік, років	Рівень фізичного стішу
Вік, років	низький, нижче середнього	середній	ШОІНчІІІІ, ІНІ1ЦҐ СС\|)іДІІі.О1
20—29	120	130	ИІ
30—39	110	120	13О
40-^9	100	110	120
50—59	90	100	ио

Зміни, що виникають у відновлювальному періоді у функціональних системах людини, є основою для вибору режимів чергування навантаження і нід~ починку в заняттях фізичними вправами, оскільки найближчі слідовий і кумулятивний ефекти вправ залежать від величини інтервалу часу між закінченням попередньої і початком наступної вправи або між повтореннями однієї і тієї самої вправи.

Дія чергової вправи або повторення при різних інтервалах відпочинку по-різному буде взаємодіяти зі слідовим ефектом і залежно від цього давати принципово неоднозначні кумулятивні результати (Матвеев, 1991). Дослідженнями фізіологів і фахівців-практи-ків (Фарфель, 1977; Петровский,

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

І РОБОТА

1 972 та ін.) було доведено, що залежно від того, в якій стадії відпочинку повторюється кожна вправа в уроці, можна виділити три доступні у практиці режими чергування вправ із відпочинком, умовно названі А, В, Б.

Рис. 12.10. Схема розвитку процесу стомлення і відновлення при м'язовій діяльності: 1 — стомлення; 2 — відновлення; 3 — по-надвідновлення (суперкомпенсація); 4 — стабілізація

Режим А, при якому кожна наступна вправа в уроці повторюється через короткі інтервали відпочинку в стані невідновлення. При такому режимі в процесі уроку завжди спостерігається зниження м'язової сили та витривалості, погіршення пропріо-цептивної чутливості і спеціальної працездатності (Петровський, 1972). Повторне виконання вправи у стадії невідновлення ( II ступінь стомлення — Вайнбаум, 1991; "напружений інтервал" — Матвеев, 1991) сприяє розвитку силової і швидкісної витривалості.

У режимі В кожна наступна вправа повторюється в стадії суперкомпенса-ції через більш тривалі інтервали відпочинку. Не усі вправи супроводжуються таким ефектом, а очевидно ті, при виконанні котрих відбувається більш значна функціональна мобілізація організму, ніж та, до якої він уже адаптувався. Цим обумовлена необхідність регулярного збільшення в процесі фізичного виховання рівня наданих функціональних навантажень, від величини котрих суттєво залежить і тривалість часу, необхідного для відносного відновлення та суперкомпенсації (Матвеев, 1991). При досить великих навантаженнях ця фаза може настати по закінченні значного часу (доба, дві і більше).

У режимі В від повторення до повторення м'язова сила, пропріоцептивна чутливість, спеціальна працездатність збільшуються, а витривалість знижується (рис. 12.11). Дослідження показали, що після заняття ці показники поступово поверталися до доробочого рівня. До того ж м'язова сила та пропріоцептивна чутливість утримувалися на рівні вище вихідного до ЗО год і більше.

_г\/

Робота

III

Стадії відпочинку

За даними автора, при повторенні стандартних уроків у різні стадії відпочинку рівень працездатності при виконанні нетривалих інтенсивних вправ змінюється одночасно з м'язовою силою і пропріоцептивною чутливістю, а коливання витривалості визначає здатність до багаторазового повторення таких вправ.

Режим Т) характеризується повторенням наступної вправи у третійстадії відпочинку — стадії доробочоїзбудженості. Він відповідає підтримуючому режиму, оскільки усі показни-Рис. 12.11. Стадії післяробочого відпочинку.. _

Умовні позначення: 1 - м'язова сила і збудже- КИ Працездатності будуть утрИМуваТИ-ність, 2 — витривалість (Петровский, 1973)СЯ В Межах ВИХІДНОГО рІВНЯ.

Ука:іаиі режими чергування навантаження і відпочинку при інших рівних умовах залежать від кількості повторень і загального навантаження в уроці. Так, режим В, який неодноразово вводиться під час занять, у міру накопичення стомлення може поступово переходити у режим А. Спочатку повторення будуть відбуватися на стадії доробочого стану ("ординарний інтервал") (Матвеев, 1991), а потім — недовідновлення ( "напружений" інтервал). При цьому буде розвиватися фізична якість в іншому прояві — не швидкість, а швидкісна витривалість, не сила, а силова витривалість.

При збільшенні кількості повторень вправ в уроках з режимом А спостерігалося зниження функціональних показників після занять протягом кількох годин, створюючи подібність "негативної фази" (Петровский, 1973). Після таких уроків відновлення показників, які вивчалися, затягувалося. Вони не поверталися до вихідних величин протягом 70 год і більше.

Кількісну оцінку величини рухової активності можна проводити різни ми методами: за показниками енерготрат, що вимірюються у кілоджоулях (кДж) або відносних одиницях (МЕТ) шляхом підрахунку енергетичного балансу. МЕТ — показник відношення енергетичної вартості навантаження до інтенсивності основного обміну; 1 МЕТ відповідає рівню основного обміну і становить 4,6—5,4 кДж, або 1,1—1,4 ккал-хв-1.

Енергетична вартість тренувальних навантажень суворо індивідуальна і залежить від статі, віку і рівня фізичного стану, тобто при відносно ріпній інтенсивності (вираженої, наприклад, у % МСК) вона буде вища у молодих порівняно з особами старшого віку, у тренованих порівняно з нетрено-ваними.

Проте деякі дослідники вказують на індивідуальні відмінності у витраті енергії у індивідуумів одного віку, статі, маси тіла і рівня рухової активності, котрі обумовлені генетично.

Зниження тижневого обсягу рухової активності у підлітковому і юнацькому віці відмічається не тільки в наших країнах, але і в країнах Західної Європи. Залежно від інтенсивності виділяють метаболічні рівні навантаження 4—7 МЕТ — низька фізична активність; 7—10 МЕТ — середня фізична активність; 10 і більше МЕТ — висока фізична активність (табл. 12.17)

ТАБЛИЦЯ 12.17

Середня кількість годин відносно до загального часу, що витрачається за тиждень на рухову активність з різними рівнями інтенсивності, включаючи фізичне виховання в школі у голландських школярів (Маїіпа, 1991), %

Стать	Вік, років	Рівень рухової активності
		низький (4—7 МЕТ)		середній (7—10 МЕТ)		високий (10 МЕТ і більше)
		год	%	год	%	год	%
X д X д	12 — 13 17 — 18	4,5 5,0 5,0 6,0	43 53 64 77	3,5 4,0 1,5 1,5	33 41 21 19	3,0 0,5 1,0 0,3	?А 11 -1

365

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

	Енерготрати		МЕТ
15,5		- 13,5 - 12,0	- 117	1П Я-
15,5	13 6		- 10,4	- 9,6-	\
15,0	13 6		- 10,4	- 9,6-	\ \ . \
14,0	110		0 1	я &
14,0
13,0	- 10,2	- 9,0	7,9	- 7,2-		\	N \ і
12,0	- 8,5	- 7,5	6,6	- 6,0-	\\	N _ч			~^_
11,0	- 6,8	- 6,0	5,3	1Я	\	ч			^—	—
	ч 1	- 4,5			—V	ч,				—.	1	^—- —-«^
	- 3,4		2,6	- 2,4-				ФС	——.		1—-—
								ФС	——.		1—-—
		- 3,0							---	^ ^м ^

13-15 20-29 30-39 40-49 50-59 Вік, років

4060

Тривалість, хв

100

Рис. 12.12. Енергетичний рівень тренувальних навантажень у людей різного віку і рівня фізичного стану (Іващенко, Круцевич, 2000)

Орієнтовний енергетичний рівень навантажень для людей різного віку і рівня фізичного стану можна навести графічно (рис. 12.12).

На графіку по вертикалі позначений рівень енерговитрат, по горизонталі — тривалість тренувальних навантажень. Кривими (експоненти) наведені раціональні співвідношення навантажень різної інтенсивності та обсягу для осіб з певним рівнем фізичного стану. Нижня точка кожної експоненти відповідає мінімальним тренувальним навантаженням, наприклад, для підлітка 15 років із середнім рівнем фізичного стану при 30 хв занять діапазон тренувальних навантажень знаходиться між 11 та 12 МЕТ. До вправ з такими енерговитратами належить широке коло фізичних вправ, яке можна знайти у табл. 12.18.

До них належать: біг зі швидкістю 10,5 — 12 км-год"1; їзда на велосипеді зі швидкістю 21,0 — 21,5 км-год"1; гра у футбол, хокей, швидкі танці, вправи на тренажерах, які можуть бути обраними за бажанням відповідно до інтересів і можливостей тих, хто займається.

366

ТАБЛИЦЯ 12.18

Енергетична характеристика окремих видів вправ (Иващенко та ін., 1988,1994)

МЕТ	ккал-хв"1	кДж-хв'	Вид вправ
1,5—2,0	2,0—2,5	8,4—10,5	Прогулянки зі швидкістю 2,0—2,5 кмтод"'; робота на
я			велотренажері потужністю 0,5—0,6 Вт-кг"1; гімнастич-
			ні вправи на розслаблення у поєднанні з дихальними
'):н '«ііі1			вправами у вихідному положенні — сидячи і лежачи
2,1—2,4	2,6—3,0	10,6—12,5	Ходьба зі швидкістю 3—3,5 кмтод"1; їзда на
			велосипеді зі швидкістю 7—8 кмтод"'; робота на
			велотренажері потужністю 0,6—0,7 Вт-кг"1;
			гімнастичні вправи (в.п. — сидячи і лежачи); городки
2,5-3,0	3,1—4,0	12,6—16,7	Ходьба зі швидкістю 3,5—4,0 кмтод"1; їзда на
			велосипеді зі швидкістю 8,0—8,5 кмтод"1; народне
			веслування зі швидкістю 50 м-хв"1; прогулянка верхи;
А,			плавання зі швидкістю 10 м-хв" ; робота на
т			велотренажері потужністю 0,7—0,8 Вт-кг"1;
			гімнастичні вправи для усіх м'язів (в.п. — лежачи,
			сидячи, стоячи)
3,1—4,0	4,1—5,0	16,8—20,9	Ходьба зі швидкістю 4—5 кмтод"1; їзда на велосипеді
			зі швидкістю 9—10 кмтод"1; плавання зі швидкістю
			15 м-хв"1; народне веслування зі швидкістю 55—
			60 м-хв"1; робота на велотренажері потужністю 0,9—
			1,0 Вт-кг"1; гра у волейбол (без елементів змагання);
			гра у бадмінтон (парний); гімнастичні вправи
4,1—5,0	5,0—6,0	20,9—25,1	Ходьба зі швидкістю 5,0—5,5 кмтод"1; їзда на велоси-
			педі зі швидкістю 10—15 кмтод"1; народне веслування
			зі швидкістю 65—70 м-хв"'; плавання зі швидкістю
1 .			15—20 м-хв"1; робота на велотренажері потужністю
			1,1—1,2 Вт-кг"1; катання на ковзанах або роликах зі
			швидкістю 8—10 кмтод"1; настільний теніс; теніс
(		Г ^	(парна гра); швидкі танці; гімнастичні вправи у
І і		\	швидкому темпі та з обтяженнями
5,1—6,0	6,0^7,0	25,1—29,3	Ходьба зі швидкістю 6,0—6,5 кмтод"'; біі підтюпцем;
			їзда на велосипеді зі швидкістю 15—16 кмтод ';
			народне веслування зі швидкістю 70—80 м-хи ;
			робота на велотренажері потужністю 1,3 1,5 Ііт-кг"1;
			швидкі танці; гімнастичні вправи
6,1—7,0	7,0—8,0	29,3—33,4	Біг зі швидкістю 6,5—7,0 кмтод"1; їзда на велосипеді ЗІ
			швидкістю 26,5—17,5 кмтод"1; ходьба па лижах ЗІ
			швидкістю 6,5—7,0 кмтод"1; катання па іюдпих лижах;
			народне веслування зі швидкістю 80 85 м-хв ;
			плавання зі швидкістю ЗО—35 м-хв"'; робота на
			велотренажері потужністю 1,6—1,7 Вт-кг '; катання Н«
			ковзанах або роликах зі швидкістю 15—16 кмтод ';
			катання на водних лижах; тсніс (одиночний); водний ТО
Iі- 'ч!			гірський туризм; швидкі танці; гімнастичні ішршш

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Закінчення табл. 12.18

МЕТ

кДж'ХВ

Вил вправ

7,1—8,0

8,0—9,0

33,4—37,6

Біг зі швидкістю 7—8 кмтод !; ізда на велосипеді зі швидкістю 17—20 кмтод"1; народне веслування зі швидкістю 85—90 м-хв"1; плавання зі швидкістю 35—40 м-хв"'; ходьба на лижах зі швидкістю 7—8 кмтод" ; веслування на байдарці; гірськолижний спорт; робота на велотренажері потужністю 1,8—2,0 Вгкг"'; баскетбол, хокей, футбол; гірський і водний туризм; швидкі танці; гімнастичні вправи

8,1—10,0

10,1—12,0

12,1—14,0

9—11

11—13

13—15

36,6—46,0

46,0—54,3

54,3—62,7

зі швидкістю 20—21 кмтод , ходьба на лижах зі швидкістю 8,5—9,0 кмтод"1; народне веслування зі швидкістю 90—95 м-хв"1; робота на тренажері потужністю2,1—2,3 Вткг"1; плавання зі швидкістю 45—50 мхв"1; гра у гандбол (командна), баскетбол (з елементами змагання); гірський і водний туризм; швидкі танці; гімнастичні вправи

Біг зі швидкістю 10,5—12,0 кмт"1; їзда на велосипеді зі швидкістю 21,0—21,5 кмтод"1; ходьба на лижах зі швидкістю 9—10 кмтод"1; народне веслування зі швидкістю 100—110 м-хв"'; робота на велотренажері потужністю 2,4—2,6 Вткг"1; плавання зі швидкістю 50—52 м-хв~'; гра у гандбол, ' футбол, хокей (з елементами змагання); гірський і водний туризм; швидкі танці; гімнастичні вправи

Біг зі швидкістю 13—14 кмтод"1; їда на велосипеді зі швидкістю 21,5—22,0 кмтод"1; ходьба на лижах зі швидкістю 10,0—12,5 кмтод"1; народне веслування зі швидкістю більше 10 м-хв"1; плавання зі швидкістю 52—55 м-хв~]; робота на велотренажері потужністю 2,7—3,0 Вткг"1;спортивні ігри (з елементами змагання); гірський і водний туризм; швидкі танці; гімнастичні вправи

14,0

62,7

Спортивні навантаження

Уточнити характеристику навантаження за показниками ЧСС можна, вимірюючи цей показник під час виконання вправи або в перші 6—10 с після неї і порівняти з номограмою, наведеною у табл. 12.9.

Програма індивідуального заняття, що виконується самостійно у вигляді домашнього або індивідуального завдання на уроці фізкультури, на секційному занятті може бути подана як описова модель або у виглядікомп'ютерної програми.

Варіант форми інА0

ідуальноїпрограми для школярів (Т.Ю.Круцевич)

для Вік

дуальна програма фізкультурно-оздоровчя індивіДу

до

на період з

Клас

Школа №

(років) (місяців)

см

клітки у спокої, см

пульс у спокої, уд-хв"

Діаст-

:, бали індекс _

гем"1, оцінка

сила кисті, кг маса тіла, кг

оцінка

100

Довжина тШ0-'Маса тіла, іОкружністьвдих., 5

жєл,_,

АТ, мм рт. сі"

Сила кисті,

Статевий

ес

Масо-зросто^'

Силовий інД

ЧССАТС, Індекс РобіИс°На ЮО

ШвидкісниН

: довжина тіла, м

оцінка

Індекс

стрибок у довжину з місця, см довжина тіла, см "'^

бігу 1500м» М'С

масо - зростовий індекс, г см

оцінка

Індекс Руф'^

Комплексна

Кількість

протягом

Кількість

протягом

Стан постао "

оцінка

фізичного здоров я.

фізичного стану респіраторно-вірусних захворювань

уїдених через хворобу днів

РОЗДІЛ ДРУГИЙ, ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Закінчення табл. 12.18

МЕТ	ккал-хв '	кДж-хп '	Вид вправ
7,1—8,0	8,0—9,0	33,4—37,6	Біг зі швидкістю 7—8 кмтод"1; їзда на велосипеді
			зі швидкістю 17—20 кмтод"1; народне веслування зі
			швидкістю 85—90 м-хв"1; плавання зі швидкістю
			35—40 м-хв""1; ходьба на лижах зі швидкістю
			7—8 кмтод"1; веслування на байдарці; гірськолижний
			спорт; робота на велотренажері потужністю ,
			1,8—2,0 Вт-кг~'; баскетбол, хокей, футбол;
			гірський і водний туризм; швидкі танці;
			гімнастичні вправи
8,1—10,0	9—11	36,6-46,0	Біг зі швидкістю 9—10 кмтод"1; їзда на велосипеді
			зі швидкістю 20—21 кмтод"1; ходьба на лижах
			зі швидкістю 8,5—9,0 кмтод"1; народне веслування
			зі швидкістю 90—95 м-хв"1; робота на тренажері
			потужністю 2,1—2,3 Вт-кг"1; плавання зі швидкістю
			45—50 м-хв"1; гра у гандбол (командна),
''"'			баскетбол (з елементами змагання); гірський
			і водний туризм; швидкі танці; гімнастичні
			вправи
10,1—12,0	11—13	46,0—54,3	Біг зі швидкістю 10,5—12,0 кмт"1; їзда на велосипеді
			зі швидкістю 21,0—21,5 кмтод"1; ходьба на лижах
			зі швидкістю 9—10 кмтод"1; народне веслування
			зі швидкістю 100—110 м-хв"1; робота
			на велотренажері потужністю 2,4—2,6 Вт-кг"';
щ			плавання зі швидкістю 50—52 м-хв"1; гра у гандбол,
			футбол, хокей (з елементами змагання); гірський
			і водний туризм; швидкі танці; гімнастичні
1			вправи
12,1—14,0	13—15	54,3—62,7	Біг зі швидкістю 13—14 кмтод"1; їзда на велосипеді
			зі швидкістю 21,5—22,0 кмтод"1; ходьба на лижах
			зі швидкістю 10,0—12,5 кмтод"1; народне веслування
			зі швидкістю більше 10 м-хв"1; плавання зі швидкістю
,Ь.:,.			52—55 м-хв"1; робота на велотренажері потужністю 2,7—3,0 Вт-кг"1; спортивні ігри (з елементами
			змагання); гірський і водний туризм; швидкі
			танці; гімнастичні вправи
" 14,0	15	62,7	Спортивні навантаження

Варіант форми індивідуальної програми для школярів (Т.Ю.Круцевич)

ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОГРАМА ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАНЯТЬ

;для на період здо

ВікКласШкола №

(років) (місяців)

Довжина тіла, см;

Маса тіла, кг;

Окружність грудної клітки у спокої, см;

вдих, видих;

ЖЄЛ,мл , пульс у спокої, уд-хв"1;

АТ, мм рт.ст.,

сист. діаст., ,, ,. і, ;',.,[! ч(|.'і чи

Сила кисті, кг;

Статевий розвиток, бали;. .

Масо-зростовий індексг-см"1, оцінка

_„ .сила кисті, кг ,

маса тіла, кг

ЧСС-АТСІ 100

Силовий індекс :—-—100 оцінка

Індекс Робінсона

Швидкісний індекс —I2^^? оцінка

довжина тіла, м

стрибок у довжину з місця, см

Швидкісно-силовии індекс :——оцінка^

довжина тіла, см'

ум-с~'""

Індекс витривалості6І'Т'5°''"'ц- _____ оцінка

масо - зростовий індекс, г см"

Індекс Руф'єоцінка

Комплексна оцінка фізичного здоров'я

Комплексна оцінка фізичного стану

Кількість гострих респіраторно-вірусних захворювань

протягом року

Кількість пропущених через хворобу днів

протягом року

Стан постави

Продовження табл. 12.9

Результати рухових тестів:

_, оцінка

Підтягування на перекладині, разів, оцінка
Згинання і розгинання рук в упорі лежачи, разів _
Стрибок у довжину з місця, см, оцінка

4. Піднімання тулуба з положення лежачи на спині протягом ЗО сразів, оцінка

_, оцінка

5. Біг 60 м, с

Біг 1000 м, 2000 м, 3000 м (підкреслити), с _
Нахил у положенні сидячи, см, оцінка
Човниковий біг 10 х 5 м, с, оцінка

Оцінка фізичної працездатності

Висновок про рівень фізичного стану

_, оцінка

Висновок про рівень фізичної підготовленості Завдання фізкультурно-оздоровчих занять : 1.

Рекомендовані форми фізкультурно-оздоровчих занять

і т. д.

Рекомендований руховий режим протягом тижнягодиниенерговитрати _

Рекомендована кількість занять фізичними вправами на тиждень

Рекомендовані види фізичних вправ на заняттях

Рекомендована інтенсивність циклічних вправ аеробного характеруЧСС, уд-хв-'

370

Закінчення табл. 12,9

Рекомендований комплекс вправ для самостійних занять

№ з/п	Назва вправи	Номер заняття
		Вихідний рівень	1	2	3	1
1 2 3 ІТ.Д. 1 '' 2 3 іт.д.	Загал	ьнопідгот Спеціальні 38 кроків 22 12	овчі вправи вправи 2x15 с	3x15 с	ЗхПМ


	С 15-секундний біг на місці у максимальному темпі, високо піднімаючи стегна Згинання і розгинання рук в упорі лежачи, разів Згинання і розгинання рук в упорі лежачи, ноги на підвищенні 25—ЗО см
			з інтервалом 2 хв 2хПМ	з інтервалом 2 хв ЗхПМ
			з інтервалом 60 с	з інтервалом 60 с	з інтервалом 60 с

Контрольні нормативи на 15-му занятті: 1.

2. 3. 4.

Рішення про корекцію програми занять

Корекція програм занять

у процесі фізичного виховання

Корекція (виправлення, направлення) безпосередньо ион'и зана з управлінням процесу. Модельні характеристики рівнін фізичного сіп ну і програми занять фізичними вправами являють собою план дій, котриї повинен коректуватися з урахуванням фактичних змін, що нідбунакп існ організмі тих, хто займається. Корекція прогнозних моделей фічичпого і-.тн ну, що відповідають високому рівню здоров'я, здійснюється і урахушішпії індивідуальних особливостей адаптаційних реакцій організму, які ними і

РОЗДІЛ ДРУГИЙ, ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

іо'іься у неспецифічній резистентності до умов навколишнього середовища, тобто здатності протистояти вірусним респіраторним інфекціям, антропогенним забрудненням зовнішнього середовища. Результатом взаємозв'язку між стійкістю організму до впливу вказаних факторів є відсутність гострих респіраторно-вірусних захворювань або їхній епізодичний характер, а також відсутність різних нозологій хронічних захворювань.

Діапазон кількісних параметрів модельних характеристик фізичного стану, котрі відповідають високому рівню фізичного здоров'я, може коливатися в межах норми залежно від компенсаторних реакцій організму індивіда. У зв'язку з цим нижня межа "норми" являє собою величину, відповідну "безпечному" або "стабільному" рівню здоров'я. Проте досягнення цієї "безпечної" мети ще не гарантує в дитячому віці відсутність епізодичних інфекційно-вірусних захворювань. Наявні дані про взаємозв'язок між результатами занять фізичними вправами, спрямованими іа розвиток загальної витривалості, швидкісно-силових і силових якостей і дітей і підлітків та повторними гострими респіраторно-вірусними захво-мованнями, дозволяють коректувати індивідуальні нормативи фізичної іідготовленості.

Технологія корекції програм занять має свої відмінності залежно від їх-іього виду — групові програми та індивідуальні.

Групові програми складаються для осіб певного віку і статі відповід-ю до завдань фізичного виховання, наприклад програми з фізичного ви-овання: у школі для учнів 1—11 класів, у дошкільних установах, у ви-щх навчальних закладах; програми професійно-прикладної фізичної ідготовки (льотчиків, космонавтів, автоводіїв та ін.). Такі програми ма-ть свій базовий компонент, який ґрунтується на вікових і статевих за-ономірностях розвитку організму тих, хто займається, модель норматив-ого рівня фізичної підготовленості, що повинен бути досягнутий у роцесі занять.

(орекція групових програм здійснюється з урахуванням таких факторів:

кліматогеографічних;
антропогенних;

мотивів та інтересів тих, хто займається

національних традицій

У межах однієї країни (наприклад, Україна) кліматогеографічні особли-сті регіонів можуть суттєво відрізнятися. В південних областях України,

температура взимку не нижче 0°, до програми з фізичного виховання не лючаються такі види рухової активності, як ходьба на лижах, катання на взанах, хокей на льоду; за відсутності водоймищ і басейнів до програми

включається плавання.

Екологічні фактори. За існуючими оцінками, за останні 1000 років кіль-;ть пов'язаних з діяльністю людини несприятливих впливів на організм ?сла приблизно в 1 млн разів, а число методів, за допомогою яких мож-

було б ліквідувати ці дії, — лише у 100 разів.

Усі антропогенні забруднення середовища проживання умовно можна розподілити на кілька груп (Войтенко, 1991):

звичайні, походження і наслідки яких досить зрозумілі і методи ліквідування відомі (наприклад, забруднення повітря автомобільним транспортом, промисловими підприємствами);
нові, виникнення котрих незрозуміле, наслідки непередбачувані, а методи ліквідування невідомі (наприклад, "чернівецька хвороба", одним ізпроявів якої є облисіння);
катастрофічні, походження і наслідки яких зрозумілі, але ліквідування пов'язане з необхідністю вживання заходів національного масштабу.

Нині визнано, що у зв'язку з катастрофою на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 р. в Україні, Білорусії та Росії склалася нова біогеохімічна провінція, яка характеризується підвищеним вмістом радіонуклідів у Грунті, рослинності, ґрунтових водах та в особин тваринного світу.

Визнання факту погіршення здоров'я дітей, які постійно мешкають у зонах радіаційного забруднення, викликає необхідність змін у системі реабілітаційних заходів, до яких входять розробка адаптаційних програм фізичного виховання у загальноосвітній школі, спрямованих на вирішення оздоровчих програм.

Корекція програм фізичного виховання школярів повинна відбуватися з урахуванням впливу радіаційних факторів на розвиток організму в онтогенезі, фенотипічних адаптативних змін та їхніх наслідків у репродуктивному віці (відтворення потомства). Ці закономірності ще не зовсім вивчені і знаходяться поки-що у стадії прогнозу, тому немає однозначності у рекомендаціях вчених щодо корекції змісту програм з фізичного виховання для шкіл, які знаходяться на радіаційно забруднених територіях.

Загальна рекомендація: незалежно від зони радіаційного контролю більше занять проводити на відкритому повітрі з переважною спрямованістю на розвиток аеробних здатностей. Як критерій ефективності занять використовується покращання результату пробігання дистанції і зміна частоти повторних захворювань. Така спрямованість занять є традиційною в екологічно чистих місцевостях для підвищення функціонального стану серцево-судинної і дихальної систем. Брати її за основу у фічкуль-турно-оздоровчих заняттях в екологічно несприятливих умовах було б передчасним. Ми знаємо тільки найближчий кумулятивний ефект і не .'«маємо віддалених наслідків впливу таких занять на організм дітей через 2—3 роки і більше.

На несприятливий вплив радіаційних факторів навколишнього середовища при виконанні інтенсивних фізичних навантажень указують російські вчені (Полієвський, Калінкін, Віденський, 1996). Вони відзначають виникнення у молоді кінезифобії — боязні рухової активності через побоювання підсиленої інфільтрації радіонуклідів в організмі при інтенсивних фі:«иших вправах, гіпервентиляції легенів, що призвело в ряді випадків чере:» детре-нованість до погіршення їхнього здоров'я і фізичної підготовленості, непридатності до служби в армії.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ^_^

Рекомендації до корекції програм

фізичного вихованні школярів,

які мешкають у зонах радіаційного забруднення

Для зняття кінезифобічного синдрому, забезпечення безпеки занять в умовах забрудненої зони і максимального ефекту на уроках фізкультури пропонується проведенняуроків при регулюючій зниженій температурі повітря та підсиленій вентиляції у спортивному залі. Методика проведення занять включає використання функціональної музики,наочних посібників, розминки босоніж та ін.
Знижена температура повітря стимулює учнів до підвищеної активності на занятті навіть без примушування педагога. В результаті занять покращуються показникиЖЄЛ, нейродинаміки, фізичної підготовленості і стану здоров'я, що виражається упідвищенні рівня загартованості, у меншій кількості днів непрацездатності (Полієв-ський, Калінкін, Віденський, 1996). Рекомендується підвищення концентрації озону(до 10 ПДК) у спортивному залі протягом 2 год з проміжком часу озонування до початку занять — 8 год (Калінкін, Кузьмичова, Крилова, 1996). Особливості методики занять полягають у переважному використанні в заняттях з дітьми засобів анаеробногоспрямування, що знижує об'єм легеневої вентиляції і сприяє меншому поглинаннюшкідливих речовин. Експериментально доведена користь оздоровчих занять у плавальних басейнах. Автори звертають увагу на необхідність збільшення навчальних годин зплавання у програмах із фізичного виховання для дітей, які мешкають у "чистій" місцевості.
Оскільки в умовах підвищеної радіоактивності не рекомендується включати вправи на загальну витривалість до програми з фізичного виховання у такому обсязі, як в екологічно чистій місцевості, передбачається комплексний розвиток фізичних якостей (Куц,1997). Експериментально встановлено, що використання комплексу спеціальних силовихвправ з обтяженнями масою 30—50 % максимального сприяє значному підвищеннюшвидкісних спроможностей; 70—90 % максимального дає найбільший приріст силовихспроможностей; 50—70 % максимального призводить до пропорційного розвитку швидкісних, силових і швидкісно-силових якостей.
У програмах із фізичного виховання у школах рекомендується таке співвідношення засобів: силового спрямування — 30—35 %, на витривалість — 20—25 %, швидкісної ішвидкісно-силової спрямованості — 20—25 %, профілактико-оздоровчої — 10—15 %, нагнучкість — 5—10 %.

Мотиви та інтереси. При загальних вікових закономірностях мотиваційної діяльності у сфері фізичного виховання існують особливості її прояву у дітей і підлітків залежно від матеріально-технічного забезпечення навчального процесу (наявність сучасної спортивної бази у школі або її відсутність), кваліфікації вчителя фізичної культури, сімейного виховання, впливу мік-росередовища. Ці особливості можуть проявлятися в бік підсилення спортивних або оздоровчих мотивів, або зниження рівня мотивації до занять фізичними вправами.

Інтереси до занять видами рухової активності також можуть відрізнятися не тільки в окремих регіонах, а і в сусідніх школах. Нав'язування обов'язкових видів рухової активності, котрі не користуються популярністю у школярів, викликає негативні емоції, зниження інтересу до занять, небажання їх відвідувати і призводить до відсутності оздоровчого ефекту в процесі фізичного виховання. Базовий компонент програми повинен коректуватися за своїм змістом залежно від видів спорту, що культивуються; за умови, що більшість учнів їх підтримують; від інтересів учнів, які з'ясовуються шляхом опитування. В одних школах популярними видами серед школярів можуть

374

бути спортивні ігри (футбол, баскетбол, волейбол), в інших — різновиди оздоровчого фітнесу (аеробіка, роуп-скіпінг, бодібіддінг та ін.). При збережем-ні загального підходу до спрямованості розвитку рухових якостей у різні ні кові періоди методики їхнього розвитку, засоби в заняттях з фізичного виховання можуть бути різними (біг, плавання, вправи зі скакалкою, нира-ви з м'ячем та ін.).

Для підвищення активності учнів і формування у них потреб до систематичних занять фізичними вправами у програмах із фізичного вихований рекомендується використовувати:

механізм формування звичок у поведінці, що передбачає включенийдо діяльності школярів систематичного виконання індивідуальних завдань :іфізкультури і перевірки їхніх результатів (термінова і накопичувальна адаптація);
оцінку результатів фізичної активності, котра повинна фіксувати зрушення, що відбуваються під дією систематичних занять (приріст результатіввідносно до вихідного рівня);
накопичення практичного досвіду позитивних змін у фізичній иідготовленості під дією систематичних занять фізичними вправами;
емоційні фактори і враження під час відвідування спортивних змагань;
наслідування позитивних прикладів фізичного вдосконалення;
залучення до безпосередньої участі у шкільних змаганнях усіх учнів,котрі належать до основної медичної групи;
урахування інтересів і бажань учнів при виборі видів фізичних шіраи,які сприяють отриманню позитивних емоцій від рухової активності.

Національні традиції та культурні особливості регіонів додають народ ного колориту до програм із фізичного виховання. Обов'язковим комно нентом програм є рухливі ігри, забави, які можуть відрізнятися за сюжетом, оформленням, організацією та відповідати традиціям тієї місцевості, де вони отримали найбільшого розповсюдження. Так, у Львівській та Івано-Франківській областях традиційними є культурно-спортивпі спита "Козацькі забави", до складу яких входять піднімання тягаря, перетяту вання каната, пересування воза та ін. (Цьось, 2000). У Центральній Укра їні поширеною є гилка, в Західній Україні — аналогічна гра :і трохи їм і неними правилами має назву "Городковий м'яч". Гра "Вудочка" в одних регіонах проводиться з використанням звичайної спортивної скакалки, н інших обов'язковою умовою є мотузка, до кінця якої прив'язується міше чок з піском.

Групові програми можуть складатися для осіб, об'єднаних за будь-якою ознакою — рівнем фізичного стану, фізичної підготовленості, нозологічним видом захворювання та ін. Корекція цих програм здійснюється :« урахуванням перелічених факторів, а також з використанням технології корекції індивідуальних програм.

Індивідуальна програма складається для конкретної особи :і урахуванням рівня фізичного стану, особливостей вищої нервової діяльності, 00-матотину та ін.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Корекція індивідуальних і групових програм підрозділяється на оперативну і поточну.

Оперативна корекція передбачає виправлення технічних помилок при виконанні вправи, введення додаткових спроб для закріплення рухової навички, а також регулювання фізичного навантаження на занятті.

Контроль за реакцією організму того, хто займається, на фізичне навантаження, що виконується, дає викладачеві інформацію про спрямованість термінової адаптації та її відповідність завданням програми. Відповідність адаптаційних реакцій організму запланованим свідчить про адекватність режимів рухової активності завданням, поставленим у занятті. Неадекватність програми проявляється у невідповідності фактичних величин показників, які контролюються, запланованим. Ці величини можуть бути нижчі запланованих (ЧСС після виконання бігу на витривалість — 120 замість 140 уд-хв"1); що перешкоджає вирішенню поставлених завдань і призводить до відсутності ефекту тренування при розвитку фізичних якостей, та запланованих вище, що може призвести до функціональних розладів і зриву адаптації.

Отримана викладачем інформація потребує прийняття рішення про корекцію програми, до складу якої входять педагогічні та організаційні дії.

Регулювання фізичного навантаження на занятті здійснюється зміною обсягу та інтенсивності, які знаходяться в оберненій залежності. Педагогічні дії з корекції програми пов'язані з використанням параметрів фізичних вправ як фактора, що регулює навантаження.

Організаційні дії пов'язані зі способами організації тих, хто займається, в результаті яких буде змінюватися індивідуальне навантаження в занятті.

Параметрами, що регулюють навантаження, є:

темп виконання вправи;
кількість вправ, виконаних за одиницю часу;
інтервали відпочинку між вправами;
швидкість виконання вправ;»
потужність фізичного навантаження;
зусилля при виконанні силових, швидкісних, швидкісно-силових вправ відносномаксимуму;
кількість вправ у занятті;
тривалість виконання вправ;
довжина дистанції, що долається;
моторна щільність заняття

Поточна корекція програми занять здійснюється за результатами контролю відновлення функції організму після попереднього заняття, після серії занять або змушеної перерви в заняттях, пов'язаних із хворобою. При три- , чотириразових заняттях на тиждень "слід" від попереднього заняття із середнім обсягом та інтенсивністю навантаження зберігається протягом 48—62 год, а відновлення настає протягом 24 год. Якщо навантаження було більшим за обсягом, то відновлення може відбувати-

376

ся більше 24 год і нступне заняття потрапить до стадії нсдовідновлешія що вимагає зниження навантаження на занятті, введення рекреаційним заходів.

Після захворювання залежно від нозології і тривалості протікання поновлення занять здійснюється за рекомендаціями лікаря і навантаженії знижується на 30—40 %.

Корекція програм занять здійснюється після завершення етану під і о товки, про що свідчить досягнення модельної характеристики більш ни кого рівня фізичного стану, з урахуванням індивідуальних адаптаційних і» акцій організму того, хто займається.

Ефективність

системи фізичного виховання

Концепція управління фізичним станом дітей, підлітків юнацтва та задоволення потреб у руховій активності передбачає розробк) відповідних критеріїв ефективності як усього процесу фізичного виховання, так і окремих програм фізкультурно-оздоровчих занять.

Застосування системного підходу до фізичного виховання доішолж розглядати його як цілісну систему, що складається з компонентів, ре зультатом функціонування яких є нова властивість — високий рівень фі зичного, психічного і соціального здоров'я людей. Розглядаючи фічич ний стан як основу у досягненні кінцевої мети фізичного вихованим, ще має кількісні характеристики, можна визначити критерії ефективпост процесу фізичного виховання. При цьому необхідно зазначити, що ні; фізичним вихованням ми розуміємо педагогічний процес використання засобів фізичного виховання і різних форм, спрямований на досягнення означеної мети. Фізичне виховання дітей, підлітків і юнацтва здійснюється у конкретному навколишньому середовищі, факторами якого : нк соціально-економічні, так і екологічні умови. Тому фізичний стан дітей з одного боку, можна розглядати як результат дії цих умов, а при спрямованій дії фізичного виховання — як результат протидії неглтишшм умовам навколишнього середовища. Беручи до уваги, що етап ідорон'я дітей погіршується, збільшення майже у два рази (з І по XI класи) кіль кості учнів, віднесених до спеціальної медичної групи, частіше ііонтореп ня гострих респіраторно-вірусних захворювань у 6—7 разів на рік, мож на визначити, що негативна дія зовнішніх умов нині мас: перевагу па; позитивною дією протидіючих факторів, одним з яких с фі:іичпе иихо-вання.

Напевно, з цих позицій слід підходити до вибору критеріїв ефективності функціонування системи фізичного виховання в цілому.

Ними можуть бути:

досягнутий рівень фізичного здоров'я основної маси дітей і молоді Ікраїні;
досягнутий рівень фізичної підготовленості, що відповідає належнимнормам фізичного стану;

кількість повторних захворювань і пропущених через хворобу днівпротягом календарного року;
доступність занять спортивного й оздоровчого спрямування у вільнийвід навчання і праці час (безплатні заняття або диференційоване сплачуван-

ня залежно від матеріальної забезпеченості);

задоволення попиту населення в отриманні фізкультурно-оздоровчихпослуг (кількість осіб, які відвідують фізкультурно-оздоровчі центри, спортивні клуби, дитячі спортивні клуби, ДЮСШ у відсотковому відношенні доусіх мешканців району, міста, області);
рівень соціального і психічного здоров'я молоді (кількість правопорушень протягом року; кількість осіб, які вживають алкоголь, наркотики —% загальної кількості);
середня тривалість життя у регіоні, країні.

Говорячи про ефективність системи фізичного виховання підростаючого покоління, необхідно аналізувати усі компоненти соціальної і педагогічної підсистем, оскільки діти шкільного віку та учнівська молодь охоплені державною системою освіти, в межах якої здійснюється обов'язковий процес фізичного виховання. Співвідношення — 28 год урочної форми занять загальноосвітніми предметами до 2 год фізкультури на тиждень у школі свідчить про недотримання фізіологічного нормування розумового і фізичного навантаження у процесі росту і розвитку організму.

Заходи у режимі дня (фізкультхвилинки, рухливі перерви) носять рекреаційний характер, а не характер розвитку. Позакласна і позашкільна робота здійснюється добровільно і може проводитися в організованих і самостійних формах. Організовані форми здійснюються у ДЮСШ, дитячих спортивних клубах, фізкультурно-оздоровчих центрах та ін., їх відвідування залежить від мотивації до систематичних занять. Самостійні заняття (виконання домашніх завдань у вигляді індивідуальних програм) залежать від кваліфікації і зацікавленості у самовдосконаленні учня і можуть доповнити обсяг рухової активності, тому критеріями ефективності системи фізичного виховання у школі можуть бути:

підвищення рівня здоров'я учнів (зниження кількості дітей, віднесених до підготовчої і спеціальної медичних груп з І по XI класи), зниженнякількості повторних захворювань і пропущених через хворобу днів;
підвищення рівня фізичної підготовленості (результати рухових тестів);
підвищення обсягу та інтенсивності добової і тижневої рухової активності;
підвищення інтересу і мотивації до систематичних занять фізичноюкультурою і спортом (кількість тих, хто займається систематично організованими і самостійними формами).

Визначення ефективності окремих фізкультурно-оздоровчих програм засновано на оцінці адаптаційних реакцій організму.

Раціональне дозування фізичних навантажень при систематичних заняттях фізичними вправами забезпечує ріст рівня фізичного стану за рахунок розширення функціональних резервів організму, підвищення фізичної працездатності і підготовленості. Величина ефекту в осіб різного віку, різ-

378

ної тренованості ти генетичних ідіішоетей неоднакова. Темни іііднипи'їніи фізичного стану обернено пропорційні його вихідному рінню. Найбільший приріст ріння фізичного стану підмічається у нетренованих у порівнянні 'і тренованими. Дослідженнями авторів встановлено, що в осіб з рівнем фі зичного стану нижче середнього протягом 8 тижнів оздоровчих занить підмічався ріст рівня фізичного стану (92,3 % випадків), а в осіб вище серед нього рівня — на 75 %. Тому на початкових етапах занять фізичними вправами покращання працездатності, результативності у виконанні окремих вправ (довжина дистанції бігу, швидкість бігу, кількість підти гупань, довжина стрибків та ін.) виражене більше в осіб з низьким рівнем фпичімч підготовленості при рівних термінах тренування. У дітей ці зміни почни і ють відчуватися після 5—10 занять, проте вони носять нестійкий харакк \ При продовженні занять вони стають стабільнішими, що обумовлено іпі-р цією структурних зрушень, які вимагають більше 4 тижнів дії.

При однаковому фізичному стані (наприклад, середньому) після 50 років відмічаються вікові відмінності в розвитку тренувального ефекту, що виявляється у зниженні темпів приросту абсолютних, при збереженні відносних величин, показників фізичної працездатності та підготовленості, тому у тих, хто вперше розпочинає заняття фізичними вправами в середньому і похилому віці, слід чекати більш повільне, ніж у молодих людей підвищення результатів.

Радикально змінювати параметри в оздоровчих програмах доцільно ніс ля підвищення рівня фізичного стану і переходу до другого функціонально го класу.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

Що розуміється під "управлінням" у процесі фізичного виховання?

Які основні ознаки складних, кібернетичних, динамічних, вірогіднісних і самореауїтючих систем?

Які особливості системи "вчитель—учень" ("тренер—спортсмен")?
Назвати основні умови управління у фізичному вихованні.

Що розуміється під "моделюванням" та які можливості його застосовування у (зичному вихованні?

Дати характеристику прогнозуванню як складовому елементу управління,
Назвати етапи і методи прогнозування?
Яке значення контролю в управлінні фізичним вихованням?

Які завдання і функції попереднього, оперативного, поточноао тп о/цягою.1»' /тролю в системі фізичного виховання?

Як використовувати педагогічний контроль для підвищення могтм-щіїучніч і 'нять із фізичного виховання?
Розкрити зміст поняття "програмування" у фізичному вихованні.
Що входить до складу алгоритму програмування занять?
Як визначити раціональні параметри занять у фізичному вихованні?
У чому полягає технологія корекції програм занять у фізичному вихованні?
Які критерії ефективності системи фізичного виховання різних вікових шруп Нй»лення? , .,.

ЛІТЕРАТУРА

Адуло Т.П. Культура, философия и духовний мир человека. — Минск: Наука и техника, 1986. — 228 с.

Алтер Дж. Наука о гибкости. — К.: Олимпийская литература, 2001. — 424 с.

Амосов Н.М., Бендет Я.А. Физическая активность и сердце. — К.: Здоров'я, 1984. - 230 с.

Амосов Н.М., Муравов И.В. Сердце и физические упражнения. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: Здоров'я, 1985. — 80 с.

Анохин П.К. Принципиальньїе вопросьі общей теории функциональньїх систем // Системньїе механизмьі вьісшей нервной деятельности: Избр. тру-дьі. — М.: Наука, 1979. — 454 с.

Апанасенко Г.Л. Зволюция биознергетики и здоровье человека. — СПб: МГП "Петрополис", 1992. - 124 с.

Апанасенко Г.Л. Проблеми управлення здоровьем человека // Наука в олимпийском спорте. — 1999. — Спец, випуск. — С. 56—60.

Апанасенко Г.Л., Попова Л.А. Медицинская валеология. — К.: Здоров'я, 1998. - 248 с.

Аршавский И.А. Физиологические механизмьі и закономерности инди-видуального развития. — М.: Наука, 1981. — 282 с.

Астранд Р.О. Фактори, обусловливающие вьшосливость спортсмена // Наука в олимпийском спорте. — 1994. — № 1. — С. 43—46.

Аулик И.В. Определение физической работоспособности в клинике и спорте — М.: Медицина, 1990. — 192 с.

Ашмарин Б.А. Теория и методика педагогических исследований в физи-ісском воспитании. — М.: Физкультура и спорт, 1978. — 224 с.

Баевский Р.М. Прогнозирование состояний на грани норми и патоло-гии. — М.: Медицина, 1979. — 294 с.

Бальсевич В.К. Новое в теории и практике обучения спортивним дви-кениям //Теория и практика физ. культури. — 1987. — № 9. — С. 61—62.

Бальсевич В.К., Запорожанов В.А. Физическая активность человека. — К.: Здоров'я, 1987. - 224 с.

Баранов С.П. Сущность процесса обучения. — М.: Просвещение, 1981. - 142 с.

Бернштейн Н.А. О построении движений. — М.: Медгиз, 1947. — 256 с.

_І

ЛІТЕРАТУРА

Б ерпштейп ІІ.Л. Очсрки по физиологии движений и физиологии актив-ности. — М.: Медицина, 1966. — 348 с.

Бернштейн Н.А. О ловкости и ее развитии. — М.: Физкультура и спорт, 1991. - 228 с.

Біомеханіка спорту / За ред. А.М. Лапутіна. — К.: Олімпійська література, 2001. — 320 с.

Боген М.М. Современньїе теоретико-методические основьі обучепии двигательньш действиям: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук. — М., 1989. — 52 с.

Болобан В.Н. Система обучения движениям в сложньїх условиях под-держания статодинамической устойчивости: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук. - К., 1990. - 46 с.

Болобан В.Н., Мистулова Т.Е. Дидактическая система обучения спортивним упражнениям со сложной координационной структурой // Наука і) олимпийском спорте. — 1995. — № 2. — С. 27—30.

Бубз X, Фж Г., Шшюблер X, Трогш Ф. Тестьі в спортивной практико: Пер. с нем. — М.: Физкультура и спорт, 1968. — 240 с.

Булатова М.М., Платонов В.Н. Спортсмен в различньїх климатогеогра-фических условиях. — К.: Олимпийская литература, 1996. — 176 с.

Булич 9.Г. Физическая культура и здоровье. — М.: Знание, 1991. — 64 с.

Булич 9.Г., Муравов И.В. Здоровье человека. — К.: Олимпийская литература, 2003. — 424 с.

Вайнбаум Я. С. Дозирование физических нагрузок. — М.: Просвещенис, 1991. - 64 с.

Вацеба ОМ. Нариси з історії західноукраїнського спортивного руху. — Івано-Франківськ: Лілея — НВ, 1997. — 332 с.

Введение в теорию физической культури: Учеб. пособие / Под ред. Л.П. Матвеева. — М.: Физкультура и спорт, 1983. — 130 с.

Верхошанский Ю.В. Основи специальной силовой подготовки в спорте,

—2-е изд., перераб. и доп. — М.: Физкультура и спорт, 1977. — 216 с.

Верхошанский Ю.В. Основи специальной физической подготовки спорт-сменов. — М.: Физкультура и спорт, 1988. — 332 с.

Визитей Н.Н. Социология спорта. — К.: Олимпийская литература, 2005.

-248 с.

Вилмор Дж.Х, Костилл Д.Л. Физиология спорта: Пер. с англ. К.: Олимпийская литература, 2001. — 504 с.

Вишнєє С.М. Основи комплексного прогнозирования. — М.: Наука, 1977. - 184 с.

Войтенко В.П. Здоровье здорових: Введение в санологию. — К.: Здоров'я, 1991. — 246 с.

Волков ІІ.М. Восстановительньїе процессьі в спорте. — М.: Физкультура и спорт, 1977. — 144 с. 4'' «

ШТЕРАТУРА

Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта. — К.: Злимпийская литература, 2002. — 296 с.

Волков Н.И., Несен 9.Н., Осипенко А.А., Корсун С.Н. Биохимия мьішеч-юй дсятельности. — К.: Олимпийская литература, 2000. — 504 с.

Воль А. Спорт и качество жизни // Спорт и образ жизни. — М.: Физ-ультура и спорт, 1979. — С. 22—35.

Воробьев А.Н. Тяжелоатлетический спорт // Очерки по физиологии и иортивной тренировке. — 2-е изд. — М.: Физкультура и спорт, 1977. — 56 с.

Воробйов М.І., Круцевич Т.Ю. Практика в системі фізкультурної освіти. К.: Олімпійська література, 2006. — 192 с.

Вьідрин В.М. Теория физической культури. — Л.: ГДОИФК, 1988. — '2 с.

Гельфанд И.М., Цейтлин М.Л. О математическом моделировании цент-льной нервной системьі // Модели структурно-функциональной органи-ции некоторьіх биологических систем. — М.: Наука, 1966. — С. 9—26.

Герцик М.С., Вацеба О.М. Вступ до спеціальностей галузі. — Львів: Ук-і'нські технології, 2002. — 232 с.

Гужаловский А.А. Проблема критических периодов онтогенеза в ее зна-;ши для теории и практики физического воспитания // Очерки по теории зической культури. — М.: Физкультура и спорт, 1984. — С. 211—224.

Гужаловский А.А. Основи теории и методики физической культурьі. — : Физкультура и спорт, 1986. — 366 с.

Гужаловский А.А. Состояние и пути резервньїх возможностей организ-учащихся 7—15 лет, проживающих в зоне радиационного загрязнения, :редством физической культури // Вестник спортивной Беларуси. — 5. - № 3. - С. 40-43.

Гуськов С.И., Кофман Л.Б. Спорт и американская школа. — М., 1995. — с.

Деминский А.Ц. Основи теории и методики физического воспитания. — ісцк: АО Донеччина, 1995. — 520 с.

Детская спортивная медицина / Под ред. С.Б. Тихвинского и С.В. Хру-а. — М.: Медицина, 1991. — 560 с.

Донской А.А. Биомеханика с основами спортивной техники. — М.: Физ-,тура и спорт, 1971. — 288 с.

Донской Д.Д. Закони движений в спорте. — М.: Физкультура и спорт, . - 176 с.

Донской Д.Д. Теория строения действий (физических упражнений). — ГЦОЛИФК, 1990. - 20 с.

Цушанин С.А., Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я. Самоконтроль физическо-(стояния. — К.: Здоров'я, 1980. — 128 с.. „ ;, , ( ; , ,

ЛІТЕРАТУРА

Ж ордочко Р.В., Соболєв Ю.Л., Соболєв Л.М. Розвиток гнучкості спортсмена. — К.: Здоров'я, 1980. — 128 с.

Зенов Б.Д., Кошкин И.М., Вайцеховский С.М. Специальная физическая под-готовка пловца на суше и в воде. — М.: Физкультура и спорт, 1986. — 80 с.

Иващенко Л.Я., Круцевич Т.Ю. Методика физкультурно-оздоровитсль-ньіх занятий. — К.: УГУФВС, 1994. — 126 с.

Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Самостоятельньїе занятия физическими упражнениями. — К.: Здоров'я, 1988. — 156 с.

Изразль 3. Оптимальное приспособление сердца к физической нагруз-ке // Спорт в современном обществе: Сборник науч. материалов Всемирпо-го науч. конгресса (Москва, ноябрь 1974 г.). — М.: Физкультура и спорт, 1974. - С. 284.

Ильин Е.П. Мотивация и мотивн. — СПб: Питер, 2002. — 512 с.

Кабанов Ю.М. Методика развития равновесия у детей школьного воз-раста: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. — Минск, 1992. — 24 с.

Калінкін Л.А., Кузьмичова Є.В., Крилова В.М. Облік регіональних особливостей при формуванні програм фізкультурно-оздоровчих занять серед школярів: 36. наук, праць II міжнар. конф. "Фізична культура, спорт та здоров'я нації". - Ч. II. - 1996. - С. 42-44.

Карпман В.Л., Хрущев С.В., Борисова Ю.А. Сердце и работоспособность спортсмена. — М.: Физкультура и спорт, 1978. — 120 с.

Каунсилмен Д. Наука о плавании: Пер. с англ. — М.: Физкультура и спорт, 1972. — 428 с.

Каунсилмен Дж. Спортивное плавание. — М.: Физкультура и спорт, 1982. - 208 с.

Келлер В. С, Линец М.М., Турецкий Б.В. Диагностика функционального состояния фехтовальщиков под воздействием физической нагрузки // На-учно-спортивний вестник. — 1989. — № 5. — С. 28—29.

Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів. — Львів: Українська спортивна асоціація, 1993. — 270 с.

Колчинская А.З. О физиологических механизмах, определяющих зффект ередне- и вьісокогорья // Теория и практика физ. культури. — 1990. — № 4.

-С. 39-43.

Количев В.А. Физическая культура и социальное здоровье населення. — М.: Сов. спорт, 1998. — 112 с.

Коробков А.В. Физическое воспитание / Под ред. В.А. Головина, В.А. Маслякова, А.В. Коробкова и др. — М.: Вьісш. шк., 1983. — 392 с.

КоцЯ.М. Физиологические основи физических (двигательньїх) ка-честв//Спортивная физиология. — М.: Физкультура и спорт, 1986. — С. 53-103.

Круцевич Т.Ю. Научньїс иселедования в массовой физической культуро.

—К.: Здоров'я, 19X5. 116 с.

ЛІТЕРАТУРА

Круцевич Т.Ю. Методи исследования индивидуального здоровья детей и подростков в процессе физического воспитания. — К.: Олимпийская ли-тература, 1999. — 232 с.

Круцевич Т.Ю. Оцінка як один із факторів підвищення мотивації учнів до фізичної активності // Фізичне виховання в школі. — 1999. — № 1. — С. 47-50.

Круцевич Т.Ю. Прогнозньїе модели гармоничности физического разви-тия подростков // Педагогіка, психологія та методико-біологічні проблеми фіз. виховання і спорту: 36. наук, праць / За ред. С.С. Єрмакова. — Харків: XXIII. - 2000. - № 12. - С. 48-55.

Круцевич Т.Ю., Петровский В. В. Физическое воспитание как социаль-пое явление //Наука в олимпийском спорте. — 2001. — № 3. — С. 3—15.

Круцевич Т.Ю. Модельно-целевьіе характеристики физического состоя-ния в системе программирования физкультурно-оздоровительньїх занятий с модростками // Наука в олимпийском спорте. — 2002. — № 1. — С. 23—29.

Круцевич Т.Ю., Воробьев М.И. Контроль в физическом воспитании детей, подростков и юношей. — К.: НУФВСУ, 2005. — 196 с.

Кузнецова З.И. Когда и чему. Критические периодьі развития двигатель-них качеств школьников //Физ. культура в школе. — 1975. — № 1. — С. 7-9.

Кун Л. Всеобщая история физической культури и спорта. — М.: Раду-га, 1982. - 398 с.

Купер К. Азробика для хорошего самочувствия: Пер. с англ. — Изд. 2-е доп. и перераб. — М.: Физкультура и спорт, 1989. — 224 с.

Курамшин Ю. Ф., Двейрина О.А. Координационньїе способности и методика их развития // Теория и методика физ. культури (курс лекций) / Под рсд,. Ю.Ф. Курамшина, В.Н. Попова. — СПб, 1999. — С. 163—178.

Куц А. С. Организационно-методические основьі физкультурно-оздоро-зительной работьі со школьниками, проживающими в условиях повьішен-юй радиоактивности: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук. — К., 1997. — 44 с.

Лапутин А.Н. Обучение спортивним движениям. — К.: Здоров'я, 1986. - 216 с.

Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров'я, працездатність. — Іьвів, І993. - 132 с.

Лисичкин В.А. Теория и практика прогностики. — М.: Наука, 1972. —

72 с.

Лях В.И. Координационньїе способности школьников. — Минск: По-ьімя, 1989. — 160 с.

Лях В.И. Взаимоотношение координационньїх способностей и двига-;льньіх навьїков: Теоретический аспект // Теория и практика физ. культу-і.і. - 1987. - № 9. - С. 61-62. ..-і иап

ЛІТЕРАТУРА

Мазниченко В.Д. Методологические предпосьшки к пониманию сущ-ности и механизмов двигательньїх навьїков // Теория и практика физ. культури. - 1984. - № 7. - С. 49-51.

Мак-Комас А.Дж. Скелетньїе мьішцьі. — К.: Олимпийская литература, 2001. - 408 с.

Матвеев Л.П. Теория и методика физической культури. — М.: Физ-культура и спорт, 1991. — 544 с.

Матвеев Л.П. Основьі общей теории спорта и системи подготовки спортсменов. — К.: Олимпийская литература, 1999. — 320 с.

Матвеев Л.П., Меерсон Ф.З. Некоторьіе закономерности спортивмой тренировки в свете современной теории адаптации к физическим нагрузкам // Адаптация спортсменов к тренировочньїм и соревновательньш нагрузкам. - К.: КГИФК, 1984. - С. 29-40.

Меерсон Ф.З. Общий механизм адаптации и профилактики. — М.: Медицина, 1979. — 296 с.

Меерсон Ф.З., Пшенникова М.Г. Адаптация к стрессовьш ситуациям и физическим нагрузкам. — М.: Медицина, 1988. — С. 67—73.

Меерсон Ф.З. Адаптация, стресе и профилактика. — М.: Наука, 1991. — 278 с.

Метаболизм в процессе физической деятельности / Под ред. М. Хар-гривса. — К.: Олимпийская литература, 1988. — 288 с.

Минаев В.Н., Шиян Б.М. Основьі методики физического воспитания школьников. — М.: Просвещение, 1989. — 222 с.

Михайлов В. В. Дьіхание спортсмена. — М.: Физкультура и спорт, 1983. - 104 с.

Моногаров В.Д. Генез утомления при напряженной мьішечной деятельности // Наука в олимпийском спорте. — 1994. — № 1. — С. 63—72.

Москатова А.К. Влияние генетических и средовьіх факторов на разви-тие моторньїх способностей. — М.: ГЦОЛИФК, 1983. — 40 с.

Мохан Р., Глессон М., Гринхафф П.Л. Биохимия мьішечной деятсльнос-ти и физической тренировки. — К.: Олимпийская литература, 2001. — 296 с.

Назаров В.Т. Биомеханическая стимуляция: Явь и надеждьі. — Минск: Польїмя, 1986. — 96 с.

Настольная книга учителя физической культурьі / Под ред. Л.Б. Коф-мана. — М.: Физкультура и спорт, 1998. — 496 с.

Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту. — К.: Дсрж-комспорт, 2004. — 16 с.

Нетт Т. Обзор интервальной тренировки //Бег, бег, бег. — М.: Фич-культура и спорт, 1967. — С. 276—288.

Озолші П.Г. Сонрсмснная система спортивной тренировки. — М.: Физкультура и спорт, 1970. — 478 с. /„(чь. г, Я» «і; і л

ІТЕРАТУРА

Основи тсории и методики физической культурьі / Под ред. А.А. Гужа-овского. — М.: Физкультура и спорт, 1986. — 352 с.

Паффенбаргер Р.С., Ольсен 9. Здоровьш образ жизни: Пер. с англ. — К.: лимпийская литература, 1999. — 320 с.

Петровский В.В. Кибернетика и спорт. — К.: Здоров'я, 1972. — 112 с.

Петровский В.В. Организация спортивной тренировки. — К.: Здоров'я, 978. - 96 с.

Петровский В.В., Полищук В.Д. Биологическое, индивидуальное и соци-пьное в сфере физической культурьі: Метод, реком. — К.: КГИФК, 1992. - 16 с.

Пирогова Е.А. Совершенствование физического состояния человека. — :.: Здоров'я, 1989. — 168 с.

Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Влияние упражнений на аботоспособность и здоровье человека. — К.: Здоров'я, 1986. — 152 с.

Платонов В.Н. Подготовка квалифицированньїх спортсменов. — М.: изкультура и спорт, 1986. — 288 с.

Платонов В.Н. Адаптация в спорте. — К.: Здоров'я, 1988. — 216 с.

Платонов В.Н. Нагрузка в спортивной тренировке // Современная сис-;ма спортивной подготовки. — М.: СААМ, 1995. — С. 92—108.

Платонов В.Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском порте. Общая теория и ее практические приложения. — К.: Олимпийская итература, 2004. — 808 с.

Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена. — К.: Ілімпійська література, 1995. — 320 с.

Платонов В.Н, Вайцеховскш С.М. Тренировка пловцов вьісокого клас-а. — М.: Физкультура и спорт, 1985. — 256 с.

Платонов В.Н, Петровский В.В., Булатова М.М., Матвеев С.Ф. Основ-ьіе понятия (категории) теории физической культурьі и теории спорта: Іетод. реком. - К.: КГИФК, 1989. - 22 с.

Платонов В.Н, Сахновский К.П. Подготовка юного спортсмена. — К.: ад. шк., 1988. — 288 с.

Полієвський С.А., Калінкін Л.А., Віленський М.Я. Обгрунтування особли-остей фізичного виховання учнівської молоді російських територій чорно-ильського варіанту забруднення: 36. наук, праць II міжн. конф. "Фізична ультура, спорт та здоров'я нації". — Ч. II. — 1996. — С. 65—68.

Померанцев В.В. Анализ временньїх рядов в планировании. — М.: Зко-омика, 1974. — 184 с.

Програми для загальноосвітніх закладів "Фізична культура". 1—11 кла-и. — К.: Перун, 1998. — 52 с.

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Фізична культура -12 класи. - К.: ВТФ "Перун", 2005. - 272 с.

пшрузкам // Физиология Г, 124-221.

— М.: Акадс-

культура. исобностей. 1 є изд. — М. і їй. — М.: Фм

11 шепни/сови М.Г. Лдаптация к ! адаптационньїх процсссои. — М.: ІІи,

Решетников Н.В., Кислицин Ю і\

Донецк: Медіид,

мия, 2001. — 152 с.

Романенко В.А. Диагностика дій ДонНУ, 2005. - 290 с.

Сеченов И.М. Физиология нерши 1952. - 624 с.

Сермеев Б.В. Спортсменам о воїни . «і-'" и спорт, 1970. — 62 с.

исдования фиїимрі порт и образ житії

Столяров В.И. Методологическиї культури и спорта как злементов о(р М.: Физкультура и спорт, 1979. — (' і

ицрсделения

.цім и спорта: УчеЬ

"МІ України, 2003. ,'" н' і сй и подросткі н-

Столяров В.И Методологическис і і процессе научного исследования фиінчі собие. - М.: ГЦОЛИФК, 1984. - 96 і

Стратегія реформування освіти в Ук|«И' '

рсд. Б.А. Ашміцпш» і Ю.Ф. Курамшин-і кого воспитания

її юрта. — К.: Зд Изд-во иносір и практика фін

Сухарев А.Г. Здоровье и физичесми» р»« нн» --М.: Медицина, 1991. — 272 с.

Теория и методика физического іиііііМіии- ''

—М.: Просвещение, 1990. — 272 с.

(і

Теория и методика физической кум і

—М.: Советский спорт, 2003. — 464 с

Тер-Ованесян А.А. Педагогическис . пнем М.: Физкультура и спорт, 1978.

Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян II і Ии ров'я, 1986. - 208 с.

Ульямс 9. Биохимическая индиішдун-лит., 1960. — 278 с.

Фарфель В.С. Двигательньїе способі іон н культури. - 1977. - № 12. - С. 27-30,

іасса: Пер. с англ І,ж. Грина. — К..

Физиологическое тестирование спортсмени / Под ред. Дж. Дункана Мак-Дугласа, ГДО ¥Ні|№ Олимпийская литература, 1998. — 432 с.

кжм» іиоргсменов. — М.:

іііимікупіошєния про- (іірнин и посстановле- ( і",

Филин В.П. Воспитание физических кичін'ііі Физкультура и спорт, 1974. — 232 с.

Фольборт Г.В. Об основних закономірні' цессов утомления и восстановления // І!році ния в деятельности организма. — К.: Росиш

Фомин Н.А., Филин В.П. Возрастмьіе осиним фиінчеикпго иоспитания.

—М.: Физкультура и спорт, 1972. — 176 с,

ХарреД. Учение о тренировке: Пер. с нінл М : Фи'ікультура и спорт, 1971. - 328 с.

387

ІРАТУРА

Хартманн Ю., Тюннеманн X. Современная силовая тренировка. — Берні: Шпортферлаг, 1988. — 336 с.

Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспита-ія й спорта. — М.: Академия, 2000. — 480 с.

Хоули 9.Т., Френкс Б.Д. Оздоровительньїй фитнесс: Пер. с англ. — К: нимпийская литература, 2000. — 368 с.

Хоули 9.Т., Френкс Б.Д. Руководство инструктора оздоровительного итнеса. — К.: Олимпийская литература, 2004. — 376 с.

Христинін В.І. Вправи на розслаблення. — К.: Здоров'я, 1973. — 40 с.

Цзен М.В., Пахомов Ю.В. Психотехнические игрьі в спорте. — М.: Физ-мїьтура и спорт, 1985. — 160 с.

Чхаидзе Л.В. Об управлений движениями человека. — М.: Физкультура спорт, 1970. — 136 с.

Цьось А. В. Фізичне виховання в календарній обрядовості українців. — уцьк: Надстир'я, 2000. — 376 с.

Шепард Р.Д. Практическая значимость максимального потребления гіслорода // Наука в олимпийском спорте. — 1995. — № 2. — С. 39—44.

Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. — Т. 1, 2. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2002. — 252 с.

Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання. — Тернопіль: 5руч, 2000. — 184 с.

Шиян Б.М., Папуша В.Г., Приступа С.Н. Теорія фізичного виховання. — ьвів: ЛОНМІД, 1996. - 220 с.

Шолих М. Круговая тренировка: Пер. с нем. — М.: Физкультура и порт, 1966. — 174 с.

Шустин Б.Н. Моделирование и прогнозирование в системе спортивной одготовки // Современная система спортивной тренировки. — М.: СААМ, 995. - С. 226-237.

Зйрес Р. Научно-техническое прогнозирование и долгосрочное плани-ование. — М.: Мир, 1971. — 280 с.

днока Р.М. Основи кинезиологии. — К.: Олимпийская литература, 998. - 400 с.

Яковлев Н.Н. Биохимия спорта. — М.: Физкультура и спорт, 1974. — 28 с.

АМЬог§ В., Вег&ігцт І., Екеіипа1 Ь.О. еі аі. Мшсіе теїаЬоіізт с!игіп§ ізо-ісігіс ехегсіке регіогтесі аі сопйапі ґогсе // І. Аррі. РЬуяіоі. — 1972. — V. 33, VI 2. - Р. 224-227.

Аіехапйег К.МсК Тііе 8ргіп§ іп уош 8Іер: Ше гоіе оґ еіазііс теспагштз іп іитап гиппіщ // О. сіє Огооі, А.Р. Ноііагкіег, Р.А. Ниі]іп§ & ОЛ. уап Іп§еп ісНепаи (ейз). Віотеспапіск ХІА. — Атзїегсіат: Ргее ІІтуегзіїу Рге§8, 1988а. - Р. 17-25.

АіНа 5. 8ігеп§іпепіп§ тизсиіе // Ехегсізе апсі зроіі 8сіепсе8 гє\уіє\у8. — 981. - Уоі. 9. - Р. 1-73.

Війте В.-И. Рипсктепіаів апд тсіойв їог іНе іогтаїіоп оГ соогсИпаСІУО аЬПШся // Ргіпсіріез оґ 8роії8 Тгаіпіп§. — Вегііп: 8рогіусг1а§, 1982. — Р. 150— 158.

Вгомп ЖЕ., 8аітот 5., Жкаіеп К.О. Тпе зедиепїіаі геріасетепі оГ туояіп зиЬипіі ізоіогтз дигіп§ тшсіе іуре ігапзіогтаііоп іпдисед Ьу 1оп§-іегт сіссігі-саі зіітиіаїіоп // 1 Віоі. Спет. - 1983, Уоі. 258. - Р. 14686-14692.

СаіоиР К/., Реггіпе /./., Ей§егіоп У.К. Тгаіпігщ — іпдисей аііегаііопз оГіїїс іімуо іогсе-уеіосііу ге1аііоп8Ііір оґ Ьитап тшсіе //1. Аррі. РНузіоі.: Кекрігаіогу, Епуігеп-тепіаі, апд Ехегсізе РЬувіо1о§у. — 1981. — Уоі. 51. — Р. 750-754.

Соитіітап І.Е. 8\уіттіп§ ро\тег // Віокіпеііс 8ігеп§Ш Тгаіпіп§: Соругі^Ьі.

-1980. - Уоі. І. - Р. 41-48.

Бе Угіез НА., НоисН Т.І. РЬу8іо1о§у оґ Ехегсізе. — Месіізоп: \УСВ Вго^п апд ВепсЬтагс РиЬіізЬез, 1994. — 636 р.

Пі Ргашрего Р.Е., Ві Ьітаз ЕР., Заззі О. Махітаї тизсиіаг ро\уег асгоЬіс апсі апаегоЬіс іп 116 аіїііеіез регґогтіп§ аі іЬе Оіутріс §атев іп Мсхісо // Ег§опотіс8. — 1980. — Всі. 6. — Р. 665.

Вийіеу О.А., ТезсН Р.А., МШег В.І., ВисНапап Р. Ітройапсе оґ ессепігіс асііош іп регіотапсе асіаріайош іо гезізіапсе ігаіпігщ // Ауіаііоп 8расе апй Епуігоптепіаі Медісіпе. — 1991. — Уоі. 62. — Р. 543—550.

Егікззоп В. О. РЬузісаі ігаіпт§, оху§еп шрріу апсі тизсіе теіаЬоіізт іп 11-Ю 13-уеаг-оШ Ьоуз // Асіа Рпуіо1. зсапсі. — 1972. — Р. 384.

Еіаіагопе М.А., Магкз Е.С., Куап КБ. МегесііШ Ігаіпіп§ іп попа§епагіап8. Ейесїз оп ккеіеіаі тшсіе // і. Атег. Мед. Аззос. — 1990. — Уоі. 263. — Р. 3029-3034.

Егопіега ЖК, МегеЛіїН С.М., О'КеШ К.Р., КпиЩеп К.О., Еуат Ж/ 8ігеп§іп сотіМоїшщ іп оїдег теп: всеіеіаі тизсіе пурегігорпу апі ітргоусії іипсііоп // І. Аррі. РЬузіоі. - 1988. - Уоі. 64. - Р. 1038-1044.

СатЬеііа V. Ргіпсіріез оґріуотеігіс Ігаіпіп§ // Тгаск Тесііпідие, II8А: Раїї, 1987. - Р. 3099-3104.

Огауз Е., Роііоск Ь., Іопез Е., СоШп В., Ье^еП Н. 8ресійсііу оГ Ііткесі гап§е оГ тоііоп уагіаЬіе геі8іапсе ігаіпіп§ // Мед. апд 8сі. іп 8рогї апд Ехсг.

-1989. - Уоі. 21. - 1. - Р. 338-354.

Наккіпеп К. №иготшси1аг апсі погтопаї айоріаііопз дигіп§ 8ігеп§і1і апсі рслуег ігаіпіп§. А гєуш // ]. 8рой Мед. апд Рпуз. Рііпезз, 1989. — Уоі. 29, N 1.

-Магсп. — Ііаіу. — Р. 9—26.

Нагге В. КгаМаНі§кеііе // Тгаіпіп§\уіз8еп8с1іай. — Вегііп: 8роЛуег1а§, 1994.

-Р. 159-167.

Негтапзеп Ь. Мизсіе теіаЬоіізт дигіп§ ехегсізе. — Ке\у Уогк: Ріепит, 1971. - Р. 401-407.

Неііїщег ТИ. І8отеігІ8СІіе Ми8кекгаіпіп§. — 8ши§агі, 1986.

Ноптап Ж, НеШщег Т. 8рогітедІ7Іп АгЬеііе ипд Тгаіпіп§8§гипд1а8еп. — 8іи«8аЛ, Иєуу Уогк, 1980. - 774 8.

389

УРА

\о\тег І. РЬуіо1о§у оі'бміттігщ пап // Асіа Рпукіоі. §сапд. — 1974. — 468 р.

Іорреіег Рі. Ехегсізе — іпсіисесі иіігакішсіигаі спап§Є8 іп ксеіеіаі тшсіе .1. 8роЛз Месі. - 1986. - Уоі. 7. - Р. 187-204.

Іоррег В. Сейіп§ а §гір оп 5ігеп§іп // 8шттіп§ Теспшціе. — 1980. — 7, N 2. - Р. 10-13.

Іом/аШ Н. Тгаіпіп§іпсіисес1 тогр!іо1о£Іса1 апсі йтсііопаі спап§Є8 іп зкеіеіаі

с // Іпі. І. 8рогі8 Месі. - 1982. - Уоі. 3. - 5. 1-12.

Іиуіщ Р.А. Меспапісаі Мизсіе Мосіек // 8ігеп§1п апсі Рслуег іп 8роії. —

а: Віасклуеіі ЗсіепШіс РиЬИсаііош, 1992. — Р. 130—150.

оНтоп В.І., Айатсіук /.Ж, Реппое К.О. еі аі. А сотрагікоп оГ сопсепігіс

ссепїгіс тиксіе ігаіпіп§. — Месі, апсі 8сі. іп 8рогі5. — 1976. — 8 (1). —

-38.

(агіхзоп 5.В., Віатапі В., Заіііп. Мшсіе теїаЬоіііез іигт§ зиЬтахітаі апсі

паї ехегсІ8Є іп тап // 8сапс1. і. Сііп. ЬаЬ. іпуєзі. — 1970. — V. 26. — N 4.

385-394.

Коті Р.У. 8ігеїсп-8поі1етп§ Сусіе // ЗігепеШ апсі Рошег іп 8рогі. —

\¥ЄН 8сіепгіГіс РиЬИсаїіош, 1992. — Р. 169—179.

\ЛпйН М. Іпсгеаве оґ тизсіе 8ігеп§іп Ггот ізотеігіс яиасігісерз ехегсізез аі

спї кпее ап§1е8 // 8сапсИпауіап І. оГ КепаЬШіаїіоп Месі. — 1979. — 11 (1).

33-36.

Маііпа К, Воискагй С. Огслуііі, таШгаііоп апсі рЬузісаі асітіу. — Лііпоіз:

ап Кіпеіісз Воокк СКатращп, 1991. — 464 р.

Шпіп В., Сагі К., ЬеНпегії К. НапдЬисЬ Тгаіпіщзіепге. — ЗсЬотсіогі': пап, 1991.-8. 240-290.

Мооге /. С. Асііує ге8І8Іапсе 8Ігеп§іп апсі ізотеігіс ехегсізе іп 8ігеп§1пепіп§ Пехіоп іп погтаї асіиііз // Агспіуєз оГ Рпузіс. Мед. апсі КепаЬііііаііоп. — . - 52 (6). - Р. 264-269.

Мощап Т.Е. еі аі. Мизсіе МеіаЬоіікт Оигіп§ Ехегсізе / В. Рєгпспу апсі ікіп, есіз. — Ріепит, Ке\у Уогк, 1971. — Р. 87—95.

Иагісі М. V., Коі 0.5., Ьапсіопі Ь., МіпеШ А.Е., СегеіеШ Р. Спап§ез іп іогсе, і-весііопаі агеа апсі пеигаі асііуїіоп дигіп§ 8ігеп§іп Ігаіпіп§ апсі деігаіпіщ оГ Ьитап диадгісерз // Еигор. І. Аррі. Рпузіоі. — 1989. — Уоі. 59. — 10-319.

Р/еі/ег Н., Нагге В. Рипсіатепіак апсі ргіпсіріез оґ епсіигапсе Ігаішп§ гіпсір1е8 оґ 8роЛ8 Тгаіпіп§. — Вегііп: 8рогіуег1а§, 1982. — Р. 108—124.

Ріаіопоу УЖ, ВиіаШа М.М. Ргерагахіоп Гізіса. — Вагзеіопа: РаШоігіЬо, і. - 408 р.

Кеіпсіеіі Н., Ковкатт Н., Оегзскіег Ж Баз ІпіегуаШгаіпіп§. Рпузіоіо^ізспе п(11а§еп, ргакіізсЬе Ап\уепс1ип§ ипсі 8спеіді§ип§8то§1ісЬкеіїеп /І83еп8сЬай1ісЬе 8спгіііепгеіпе Йе8 Веиі8сЬеп 8рогіЬипсіе8. — Вагпі, іспеп. - 1962. - Вд. 4. - 8. 94.

Кщк /. ТНе ейесі оГ еаі розіііоп оп Іпе ейісіепсу оґ Ьісусіе ресіаіііпе Ьувіоіовіс. - 1974. - V. 106. - Р. 186-193.

5аіе /).(/. Нсіііііі йИіі(»ін1Іоіі іи Міпіі'.іі Іг;ііпіп§ // ЗігепеіН іикі Ро^еГ ІП 8роП. - ОхГоиІ: Шінки/сІІ .Чеіеііііііе, РнЬІісаііоик, 1992. — Р. 249 М,

5ак !).(!., МасІ)оиціІІ .1.1). Іхокіпеііс зігспвіЬ іп л¥еіві!і-ігаіпсгн // ІШгор, ,1. Аррі. РНуяіоі. 1984, Уоі. 53. - Р. 128-132.

БаШп В. Сагсііоуахсиїаг апсі риїтопагу асіарїаііоп іо рІіуіЗІСй! йі'іМіу //Ехегсізе, Рііпезз апсі НеаШг. С. Воиспагсі К..І., 81іерр1іагд Т., ЗіерііеИн ІМ., 8и«оп В.Б., Мс РИегкоп (Едз.). — СЬатращп ІЬ: Нитап Клпеііс Воокй, ІЧНК.

-Р. 187-203.

В.Б. Зийоп, Ме РНегзоп (Ед§.). — СЬатраірі ІЬ: Нитап Кіпеііс ІІиокм, 1988. - Р. 187-203.

8аШп В., Ооппіск Р.Б. 8ке1еіа1 тизсіе айаріаЬШіу: 8І§пШсапсе Гог тсіміі ОІІ8Ш апсі регіогтапсе // НашіЬоок оГ Рпу5Іо1о§у 8ке1е1а1 Мшсіе, ЗесОои К)

-ВеШе8(іа, 1992. - Р. 555-631.

ЗскпаЬеі О., Нагге И., Вогйе А. Тгаіпіп§8\¥І88ЄП8спай, ЬеІ8Шп§, Тгаініїїи, \¥ейкатрґ. — Вегііп: 8рогіуег1а§, 1995. — 556 8.

Зскип Р.А., Ноіітапп Ж, Ьеізеп Н., Жаіегіок Е. Е1есігопешткго8корінеІ\е ВеГишіе ат М. уазіиз Ьаіегаііз уоп Ипігаітегїеп ипсі МагаШопідиГегп ко\уіс Шге Ве8ІеЬип§ гиг геіаііуеп тахітаіеп 8аиг8іойаиГпапте шиї Ьакіаіргоидисііоп. — Беиіксіі. 8ройаІ2і — Коп§ге8 Васі N8^116^, 1978.

Зкерагсі /?./., Ріуіуе М/. Регірпегаі сігсиіаііоп апй епдигапсе // Епйшапсс іп 8рогі. — Охґогсі: Віаскшееі 8сіепіШс РиЬНсаііопв, 1992. — Р. 80—95.

Щойїп В., §уейепка% /. Аррііесі рпузіоіо^у оґ тагаіЬоп шппіп§ // 8роЛ8 Месі. - 1985. - Уоі. 2. - Р. 83-99.

8иПоп І.К., ВакотЬ А., КШіап К. еі аі. Вгеаіп1е88пе8 аі АМШде // ВгеаШ1е88пе88 // СатЬеіі 8утро8Іит, КХ. Іопез, Ю. КШіап (ЕсІ8.). — Тогопіо: Воспгіп£ег Іп§еШеіт. Іпс, 1992. — Р. 143—148.

Тезск Р.А. Тгаіпіп§ Гог Вос1уЬиі1с1іп§. — 8ігеп§1п апсі ро\гег іп 8рогі. — Віаскшеіі ЗсіепіШс РиЬИсаііош, 1991. — Р. 370—381.

Уасиіа І., Бозіаі Е., Уотаска V. АЬесесіа аііеііскепо Ігепіпки. — Ргапа: Оіутріа, 1983. - 274 8.

391

<<< < Предыдущая 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 2526 / 2626

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
25.11.201978 Кб2Типологія країн.doc
#
30.08.2019388 Кб2ТМК семінар 3.doc
#
01.07.20254 Мб4ТМФВ_Круцевич_2.doc
#
22.11.201974 Кб4токсикологія.docx
#
01.05.2025129 Кб0Токсичне забруднення та його наслідки для водни...doc
#
01.07.20254 Мб9томІ тмфв.doc
#
14.07.2019114 Кб3тоні блер.rtf.doc
#
01.07.2025164 Кб1ТПП для заочників.docx
#
26.11.2019165 Кб1Транскрип_7_2012.doc
#
14.11.2019345 Кб10Тривіальні назви лікарських засобів. Частотні в...doc
#
01.05.2025692 Кб1трудове 6 клас.docx5.docx