Глава 12, уіи'Лііліііня іп'оці сом фкіИ'іііоі о ііихоїіліімя
Для оцінки ефективності існує дна шляхи: апріорний і апостеріорний. Перший шлях передбачає перевірку прогнозу ще до того, як прогнозована подія відбулася. Найбільш розповсюдженими способами є:
Пряма верифікація — отримання того самого прогнозу, але за допомогою іншого методу прогнозування.
Непряма верифікація — підтвердження прогнозу з посиланням нанаведений у літературі прогноз того самого об'єкта.
Консеквентна верифікація — отримання прогнозного значення шляхом логічного або математичного виведення його як висновок із уже відомих прогнозів.
Верифікація шляхом "адвоката диявола" здійснюється шляхом призначення 2—3 опонентів, які повинні навести аргументи і докази на користьнереальності прогнозу. Прогнозист повинен зуміти довести необґрунтованість аргументів (Вишнев, 1977; Баевский, 1979; Шустин, 1995).
Прогнозування підрозділяють на короткострокове, середньостроковс і довгострокове.
У фізичному вихованні і спорті короткострокове прогнозування охоплює часовий інтервал, який характеризується хвилинами, годинами і кількома днями (Запорожанов, Платонов, 1987; Платонов, 2004).
Короткострокове прогнозування пов'язане з вирішенням завдань одного або кількох занять і спрямоване на передбачення реакції організму на задану програму занять і відповідність цієї програми функціональним можливостям тих, хто займається, та ймовірність вирішення поставлених завдань заняття.
Короткостроковий прогноз будується на даних попереднього і термінового контролю, що передбачає аналіз таких видів інформації:
результатів лікарського огляду перед початком занять (виявлення факторів, які знижують фізичну працездатність і тренованість);
рівня фізичного стану (фізичного розвитку, фізичної підготовленості);
даних про хід впрацьовування (ритм серця, дихання, ЕКГ та ін.), прорівень функціонування серцево-судинної системи під час виконання навантаження;
характер і тривалість процесів відновлення після однієї вправи, серіївправ, уроку, заняття, кількох уроків (занять).
Так, знання вікових функціональних можливостей серцево-судинної системи людей зрілого віку дозволяє прогнозувати величину гранично допустимого фізичного навантаження за ЧСС, котра у віці до 50 років доріи-нює 220 — вік, після 50 років — 200 — вік.
Припустимий рівень навантаження за інтенсивністю з урахуванням ріння фізичного стану, віку і маси тіла може бути розрахований за прогнозною моделлю Л.Я. Іващенко (1994):
ЧСС = 82,1 + 1.2К - 0,0001 А2 ш,
де N — інтенсивність навантаження, % МСК; т — маса тіла, кг; А — вік, років.
Середньострокове прогнозування пов'язане з визначенням найбільш імовірних темпів розвитку тренованості, яка передбачає зміни функціонально-
341
РОЗДІЛ
ДРУГИЙ.
ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ
ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
го стану, фізичної підготовленості, показників фізичного здоров'я в результаті засобів, методів і програм, які застосовуються, системи побудови занять, змісту етапів підготовки (чвертей, семестрів, періодів).
У фізично-оздоровчих заняттях метою середньострокового прогнозу є визначення можливості виконання учнями конкретного обсягу фізичних навантажень з відповідним їх розподілом за часом без несприятливих наслідків.
Джерелами прогностичної інформації може бути терміновий і поточний контроль, який повинен містити отримання даних про:
адекватність фізичних навантажень у занятті функціональним спроможностям тих, хто займається;
ціну адаптації і ступеня відновлення енергетичних і метаболічних резервів від навантаження до навантаження;
відповідність обсягу, інтенсивності і кратності занять для виникненнякумулятивного ефекту накопичувальної адаптації.
Так, на підставі багатьох досліджень (Амосов, Муравов, 1985; Іващенко, Страпко, 1988; Пирогова, 1989 та ін.) визначено, що для виникнення кумулятивного тренувального ефекту необхідні мінімум триразові заняття на тиждень при оптимальному фізичному навантаженні, яке веде до підвищення рівня фізичного стану. Перехід від одного рівня фізичного стану до іншого здійснюється протягом двох місяців, що стало підставою для визначення тривалості основного періоду кондиційного тренування залежно від вихідного положення фізичного стану. Дворазові заняття на тиждень при достатньому обсязі й інтенсивності навантаження ведуть до підтримуючого ефекту. Тому можна прогнозувати, що два уроки фізкультури на тиждень у школі не можуть привести до підвищення рівня фізичного стану, фізичної підготовленості школярів, а тільки підтримують його на природному та генетично обумовленому рівні, що і підтверджено на практиці.
Довгострокове прогнозування у фізичному вихованні включає кілька аспектів, таких, як прогнозування фізичних можливостей людини у процесі занять фізичними вправами, досягнення високого рівня фізичного здоров'я, розвиток оздоровчого ефекту на профілактико-оздоровчих заняттях і зниження ризику розвитку пріоритетних захворювань у дітей (порушення постави, вірусні інфекції), у дорослих (серцево-судинні захворювання); при експертизі фізичних можливостей під час профвідбору для оволодіння професіями льотчиків, космонавтів, моряків та ін.
Другим аспектом довгострокового прогнозування є розвиток галузі фізичного виховання, до складу якого входять стратегічні програми розвитку, наприклад Цільова комплексна програма "Фізичне виховання — здоров'я нації" (1998—2005 рр.), яка визначила потреби галузі у фахівцях різного профілю: викладачів фізичного виховання в навчальних закладах, тренерів з видів спорту, фітнес-тренерів, реабілітологів, спортивних менеджерів, що сприяє орієнтації системи вищої освіти у навчально-методичному, матеріально-технічному, фінансово-економічному планах, Закон України "Про фізичну культуру і спорт", Указ Президента України "Про Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту" (2004). Часовий інтервал довгострокового прогнозування становить від 1 року до 5—7 років. Чим дов-
342
ший інтервал мису, що намічається, тим складніше стає передбачити, якими будуть його результати у дійсності.
Прогнозування в усіх випадках є вірогідним процесом і його ефективність залежить від результатів спостережень і експериментів, їх аналізу, синтезу і теоретичного обґрунтування
Контроль
в управлінні фізичним вихованням
Мета і види контролю. Основним джерелом отримання інформації про об'єкт, яким управляють, є контроль за його станом після виконання управляючих команд (канал зворотного зв'язку).
Вимогами до інформації, за теорією управління є:
достатня частота потоку інформації, котра потребує негайних управляючих команд (термінова інформація);
періодичне порівняння із заданими модельними характеристикамифактичного стану об'єкта управління (періодична інформація) для внесення корекцій до програм дій;
достатній обсяг інформації, усунення надлишкової інформації, що заважає процесу управління;
кількісний (цифровий) характер інформації.
Основна мета контролю у фізичному вихованні — це виявлення адекватності педагогічно спрямованих дій та їхніх ефектів запланованим результатам і при виникненні невідповідності прийняття необхідних рішень з корекції дій управління
Виходячи з указаних вище положень, які дозволяють розглядати процес фізичного виховання як систему, що управляється, логічним є виділення кількох видів контролю: попередній, оперативний, поточний, етапний.
Контроль з боку викладача, тренера (педагога), що здійснюється иідпонід но до його професійних функцій, кваліфікації, освіти, називається педагогічним.
Контроль індивідуума за станом свого здоров'я як під час виконання фізичних навантажень, так і в різні періоди відновлення називається само контролем.
Особливості попереднього педагогічного контролю. Постановка завданії попереднього педагогічного контролю за визначенням вихідного рівня мож ливостей і готовності індивідуума до занять фізичними вправами трактусті. ся наступними положеннями:
необхідністю організації тих, хто займається, у відносно однорідні групиза віком, функціональними можливостями, фізичною підготовленістю, моїмвами, інтересами (підгрупи у класах, групи здоров'я, групи з видів спорту);
підбором, розробкою і конкретизацією програм фізичного вихованняза індивідуальними особливостями тих, хто займається.
Перед початком занять з новим контингентом у дошкільних закладах, у школі, ВНЗ, секції, фізкультурно-оздоровчій групі необхідно крім медич
343
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
ного обстеження, котре здійснюють лікарі, вирішуючи питання про допуск до занять, провести спеціальне педагогічне обстеження, спрямоване на виявлення та оцінку таких показників:
індивідуального фізичного розвитку для визначення його темпів, біологічного віку для дитячого контингенту, морфологічного статусу (довжина,маса тіла, обвідні розміри) для дорослого населення;
рухового досвіду та сформованого на його основі фонду руховихумінь, навичок і пов'язаних з ними знань;
фізичної підготовленості (за результатами виконання рухових тестів таїхньої оцінки відносно встановлених параметрів);
функціонального стану серцево-судинної, дихальної систем, визначених у спокої і в процесі виконання стандартного фізичного навантаження(функціональні проби) та їхньої оцінки відносно нормативів фізичного стану;
мотивації та інтересу до наступних занять.
Для визначення кожного з перелічених видів показників можна застосувати широке коло методів, які збільшують обсяг інформації як про мор-фофункціональний статус, так і про фізичну підготовленість індивіда. Тому необхідно розділяти коло вирішення дослідницьких і практичних завдань у галузі фізичного виховання. Дослідницькі шукання дозволяють звузити кількість параметрів, що вимірюються, обравши найбільш інформативні з них для практичного використання.
Оперативний контроль у процесі фізичного виховання передбачає оцінку реакцій організму того, хто займається, на фізичне навантаження у процесі заняття та після нього, а також мобільні операції, прийняття рішення у процесі заняття, корекцію завдань, базуючись на інформації, що поступила від того, хто займається (зворотний зв'язок).
У процесі оперативного контролю передбачається оцінка таких показників:
реакції поведінки тих, хто займається, на керівні команди викладача(методом спостереження й опитування викладач отримує інформацію проінтерес до заняття або конкретного завдання, розуміння завдання і бажанняйого виконати; правильність виконання завдання, котре визначає наступнідії викладача — заохочення, догана, пошук стимулів, корекція завдання);
техніки виконання вправ (методом візуального спостереження, а також відеозйомки та ін., можлива оцінка і реєстрація технічних характеристик вправ, які виконуються, з їхнім наступним аналізом і виправленням помилок);
адекватності обраної програми поставленим завданням занять.
Для отримання цієї інформації використовують суб'єктивні і об'єктивні критерії контролю.
До суб'єктивних критеріїв, які свідчать про досягнення гранично допустимого навантаження, відносять: задишку, почервоніння або зблід-нення шкірного покриву, нудоту, запаморочення, біль і відчуття важкості у ділянці потилиці, шум у вухах, біль за грудниною, під лопаткою, що віддає в ліву руку. Все це викладач може визначити візуально або шляхом опитування.
Про пошгшіпіі чміпи під дією занять свідчить покращання самопочуття, поява бадьорості, почуття радості.
До о б ' с к т и в н и х критеріїв відносять параметри морфофункціональ-ного стану фізичної працездатності і підготовленості.
Так, стомлення, що розвивається, проявляється в кількісних характеристиках вправи, що виконується (швидкість, частота кроків, темп, амплітуда рухів, координація).
Для контролю за інтенсивністю навантажень у фізичному вихованні використовують показники ЧСС, АТ, результати ЕКГ, орієнтуючись на їхню динаміку у процесі занять.
Надто ефективним в оцінці інтенсивності навантажень єсенсориий метод, суть якого полягає в тому, що той, хто займається, шляхом порівняння об'єктивних (ЧСС АТ) і суб'єктивних ознак запам'ятовує конкретну інтенсивність мінімальних, раціональних і граничних навантажень. Для цього проводиться спеціальне тренування протягом 3—5 занять із застосуванням навантажень різної інтенсивності.
Педагогічний контроль у процесі заняття враховує також зміну зовнішніх умов навколишнього середовища: зниження температури повітря, зміна напрямку вітру, поява дощу або снігу, що призводить до необхідності внесення оперативних змін до змісту занять, розподіл засобів, методів та ін.
Узагальнені облік і аналіз оперативного контролю пов'язані з необхідністю фіксації цього матеріалу (заповнення журналів, щоденників самоконтролю, облікових бланків, креслення графіків динаміки показників). Ці процедури можуть бути полегшені введенням комп'ютерних засобів обробки інформації. Ведення обліку результатів оперативного контролю заняття обумовлене необхідністю його аналізу, що і є підставою для прийняття рішення про зміст наступного заняття і системи занять у цілому.
Відомості, які необхідно зафіксувати, повинні містити як мінімум наступну інформацію:
висновок про реалізацію завдань, поставлених на занятті взагалі і диференційовано до кожного завдання, результати з контрольних вправ;
про виконані (або невиконані) вправи, їхню кількість, витрати часу на них, функціональні зрушення (реакція ЧСС);
висновок про достатність (або недостатність) інтервалів відпочинку між виривами, заняттями;
висновок про недоліки у методиці побудови й організації заняття, якщо такі існували
Мета поточного педагогічного контролю — оцінка поточних станін, які с наслідком фізичних навантажень у серії занять, ефективності мікроциклу занять з фізичного виховання і спортивного тренування (Платонон, 2004). У літературі виділяють цикловий і етапний контроль (Матвеев, 1991; І їла-тонов, 2004). Призначення цих видів контролю — інтегрально, цілісно оцінити систему занять у межах завершеного етапу, періоду, циклу контрольованого процесу, звірити намічене і реалізоване, отримати необхідну
345
РОЗДІЛ ДРУГИЙ, ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
інформацію для правильного орієнтування наступних дій. У фізичному вихованні його називають "підсумковим", оскільки він проводиться наприкінці чверті, семестру і року та пов'язаний із виставленням оцінок і заліків за дисципліною "Фізична культура" або "Фізичне виховання". У системі кондиційного тренування він проводиться через 2, 4, 6 місяців і більше. Ефективність оцінюється за суб'єктивними та об'єктивними показниками, що вивчалися у попередньому контролі. На підставі порівняння результатів повторних досліджень із первинними даними роблять висновки про направленість адаптаційних змін у функціональних системах та в діяльності цілісного організму під дією складених програм занять. Операції етапного контролю містять:
аналіз даних оперативного контролю, накопичених протягом етапу(циклу), і які відображають параметри процесу, що контролюється (обсяг, інтенсивність навантаження, співвідношення засобів, реакція організму та ін.);
тестування показників, які свідчать про стан тих, хто займається, рівнів їхньої тренованості по закінченні певного циклу занять — чверті, семестру, етапу тренування;
порівняння отриманих результатів із результатами попереднього контролю на початку занять або за тестуванням наприкінці попереднього циклу, визначення динаміки результатів;
висновок про ефективність програми занять протягом циклу;
5)прийняття рішення про корекцію програм у новому циклі занять. ,;=Оцінка кумулятивних змін у стані тих, хто займається, довгостроковий
зрушень у рівні їхньої тренованості і фізичної підготовленості може здій-тснюватися за абсолютними і відносними показниками..,?
Проводячи процедури тестування в системі поточного й етапного контролю, важливо дотримуватися метрологічних вимог, які передбачають стандартність виміру й умов тестування, наявність уніфікованих оціночних шкал.
Контроль за абсолютними показниками передбачає вимірювання результатів тестування у природних величинах (метрах, сантиметрах, секундах, ударів за хвилину та ін.), порівняння з оціночними шкалами, поділеними на функціональні класи, якісні рівні (низький, середній, високий), констатацію рівня фізичної підготовленості того, хто займається, наприкінці циклу занять (чверті, семестру) (Круцевич, Воробйов, 2005). У програмах із фізичного виховання у школах ця констатація рівня фізичної підготовленості передбачає виставлення оцінки з фізичного виховання. Отже, динаміка результатів визначається переходом з одного рівня, обмеженого середньовіковим діапазоном, в інший. При досить великих діапазонах меж, які відокремлюють один рівень від іншого протягом двох місяців занять (одна чверть у школі), учню дуже важко покращити свій результат до якісно вищого рівня. Так, у нормативах фізичної підготовленості системи державних тестів України (1995) діапазони між балами в бігу на 1500 м становлять 30—40 с.
Поточний контроль за відносними показниками передбачає облік і оцінку приросту показників, переведених у відносні одиниці порівняно з вихідними (%). Це може бути виявлено у відсотковому прирості показників
346
тестування іпдипідуальио кожного учня протягом псиного циклу занять, а також визначеним його рейтингу по відношенню до однолітки. Результати всієї вікової групи тих, хто займається, ранжуються від мінімального до максимального за відсотковою шкалою від 1 до 100. Просування за цією шкалою вгору дає уявлення тому, хто займається, про те, наскільки піп збільшив свій результат, який рейтинг він займає серед однолітків і скільки відсотків однолітків йому вдалося обійти за цей період занять.
Використовуючи систему контролю в процесі фізичного виховання для управління фізичним станом того, хто займається, необхідно уточнити ви моги до інформації у цій ланці управління. Інформація про стан об'єкта управління — учня — повинна бути корисною не тільки вчителю, а й учню. Якщо вчителю буде достатньою інформація про фактичний стан об'ск-та управління та його відповідності запланованим "моделям", то учню необхідна інформація про ступінь його прогресу в результаті активної діяльності ( занять фізичними вправами). Це висуває необхідність розробляти в системі контролю більш дрібні "кроки", що будуть допомагати оцінювати просування до поставленої мети і бути стимулом до підвищення мотивації занять.
Використовуючи систему бальної оцінки, можна визначити міру прогресу індивіда за тестуючими якостями за допомогою формули
де Р — прогрес фізичної підготовленості, що визначається за 20- або 12-бальною шкалою; Х1 — результати в окремих рухових тестах за 20- або 12-бальною шкалою на початку навчального року; Х2 — результати в окремих рухових тестах за 20-бальною шкалою наприкінці навчального року, N — кількість тестів.
Враховуючи те, що темпи приросту залежать від вихідного рівня фізичної підготовленості, можна рекомендувати диференційовану систему оцінки прогресу досягнень учнів. Ця шкала підходить для використання міри активності учнів, які відвідували 2—3 уроки фізкультури на тиждень і виконували самостійно домашні завдання з фізкультури (табл. 12.4).
Усі види педагогічного контролю надають необхідну інформацію, котру використовують у процесі управління фізичним вихованням, яка до зво ляє встановити вихідний рівень фізичного стану індивіда і контролювати динаміку результатів показників тренувальних дій у процесі занять.
Підбір адекватних управлінських дій пов'язаний із процедурою програмування занять на основі даних педагогічного контролю.
Контроль за темпами приросту результатів, які визначаються в різних тестах і уніфіковані системою в балах, може бути поданий графічно, що дій: уявлення про індивідуальний профіль фізичної підготовленості і допомагає коректувати управляючі дії.
Загальний позитивний оздоровчий ефект у процесі фізичного виховання оцінюється підвищенням рівня індивідуального здоров'я, критеріями якого можуть бути:
347
ТАБЛИЦЯ 12.4
Диференційована система оцінки прогресу (Р за 12-бальною шкалою) фізичної підготовленості протягом навчального року залежно від вихідного рівня
Вихідний рівень фізичної підготовленості |
Оцінка прогресу |
|||
відмінно |
добре |
задовільно |
незадовільно |
|
Низький і нижче |
4,6 і вище |
4,5 — 3,6 |
3,5 — 1,6 |
1,5 і нижче |
середнього |
|
|
|
|
Середній |
3,6 і вище |
3,5 — 2,6 |
2,5 — 1,6 |
1,5 і нижче |
Вище середнього |
2,6 і вище |
2,5 — 1,6 |
1,5—0,6 |
0,5 і нижче |
Високий |
утримання досягнутого рівня |
зниження на один бал |
зниження на два бали |
перехід на рівень нижче |
зменшення кількості гострих повторних захворювань, загострень хронічних захворювань; прискорення процесу відновлення після перенесенихзахворювань та ін.;
зниження вираження факторів ризику розвитку серцево-судиннихзахворювань (нормалізація або зменшення зайвої маси тіла, нормалізаціяабо зниження артеріального тиску, нормалізація ліпідного обміну, відмовавід шкідливих звичок, підвищення рухової активності);
зниження ЧСС у стані спокою, після сну і при стандартних фізичнихнавантаженнях;
покращання результатів у рухових тестах;
підвищення рівня фізичного стану;
підвищення мотивації до занять.
Підвищення рівня фізичного стану служить основою для внесення корекції до параметрів оздоровчих програм відповідно з віковим рівнем фізичного стану.
Самоконтроль у фізичному вихованні. Людина як саморегульована система при виконанні рухової діяльності, відчуває результат її дії і може порівнювати реакції свого організму із зовнішніми параметрами навантаження, оцінюючи їхню адекватність або неадекватність власним функціональним можливостям.
Суб'єктивні позитивні відчуття після виконання кількості занять виникають раніше, ніж виявиться кумулятивний тренувальний ефект, який визначає мотивацію занять.
Під самоконтролем у процесі фізичного виховання розуміється сукупність операцій (самоспостереження, аналіз, оцінка свого стану, поведінки, реагування), що здійснюють індивідуально як у процесі занять фізичними вправами, так і в загальному режимі життя
В інтервалах між заняттями самоконтроль орієнтований також на оцінку відновлювальних процесів, аналіз загального самопочуття, визначення статусу організму та налаштованості на наступне заняття.
348
Методи самоконтролю можнатаблиця 12'
Умовне позначення |
Величини |
|
ЧОЛОВІКИ |
ЖІНКИ |
|
К її 4 І2 ; . Із І4 У І, |
420 0,2 11,6 0,2 0,56 2,6 |
305 0,3 8,1 0,14 0,36 1,0 |
розділити на три груми: саммщіпю- ЦифровІзначвння пост1йнихвеличин вання фізичного стану, контролю адекватності та інтенсивності навантажень і ефективності занять.
До першої групи належать нетру-домісткі способи цілісної оцінки фізичного стану організму, засновані на самотестуванні, використанні розрахункових формул і зведених шкал бальної (очкової) самооцінки індивідуального стану. Це загальновідомий тест Купера (12-хвилинний біг). Для людей зрілого віку пропонується тест
Ювяскюля (Фінляндія), котрий полягає в оцінці результатів максимальної швидкості подолання дистанції 2000 м і реакції серцево-судинної системи за ЧСС.
ІРФП = К + В І, - (Т І2 + т І3 + ЧСС І4 - МТ/Р2 І5), де ІРФП — індекс рівня фізичної підготовленості; К, Іх—Г5 — постійні поличний й індекси, наведені в табл. 12.5; В — вік, повних літ; Т — кількість повних хвилин, витрачених на подолання дистанції 2 км; т — кількість секунд понад повних хвилин, витрачених на подолання 2 км; ЧСС — одразу після проходження дистанції (враховується в перші 15 с, помножується на 4), уд-хв"1; МТ — маса тіла обстежуваного, кг; Р — зріст обстежуваного, м.
Оцінка результатів проводиться за табл. 12.6.
Тест К. Царда (1980) також засновано на оцінці показників бігу.
Результати розраховуються за формулою
„ Ю + уІВ-8
де К — показник бігу, ум. од.; В — вік, що пробігається, км (від 1 до 20 км); І -значається за формулою == Т/5, де Т —
Оцінка "К" створюється у відповідності зі шкалою (табл. 12.7).
Наведені методи оцінки фізичного стану можуть бути не бездоганні з точки зору інформативності, але загальне уявлення про функціональний стан організму в межах самоконтролю отримати можна.
До другої групи методів контролю інтенсивності й адекватності навантажень у заняттях оздоровчої спрямованості відносять суб'єктивні критерії (задишка, біль за грудниною,
років (від 20 до 70); 8 — дистанцій, - середній темп бігу (хвкм"1) — ии-час пробігання усієї дистанції, хн.
ТАБЛИЦЯ І?,6
Шкала оцінки результатів тестування (тест Ювяскюля)
Величина ІРФП |
Рівень фізичної |
|
підготовленості |
70 |
Низький |
70—89 |
Нижче середнього |
90—110 |
Середній |
111—130 |
Вище середнього |
130 |
Високий |
349
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
таблиця 12.7 під лопаткою, що віддає в ліву руку,
Шкала фізичного стану за показником бігувідчуття тиску у ПОТИЛИЦІ, шум у ву-
(тест цзрда)
Оцінка фізичного стану |
Величина К |
|
ЧОЛОВІКИ |
жінки |
|
Низький Нижче середнього Середній Вище середнього |
3 3 — 3,8 3,9 — 4,6 4,6 |
2,6 2,6 — 3,4 3,5 — 4 4 |
хах) — ознаки досягнення граничного рівня навантаження. Для самоконтролю за інтенсивністю навантаження під час бігу рекомендують використовувати розмовний тест (Іващенко, 1998). Вельми інформативним є співвідношення частоти кроків і дихання під час бігу. Швидкість бігу, при якій вдих на чотири кроки сполучається з видихом на чотири кроки (4:4) належить до невисокої. Співвідношення ритму дихання і кількості кроків 3:3 характеризує біг середньої, а 2:2 — високої інтенсивності.
До об'єктивних критеріїв відносять вимір ЧСС під час і після виконання вправ.
При визначенні тренувального пульсового режиму можна скористатися формулою Л.Я. Іващенко (1988):
ЧСС = (195 + 5г4) - (А + ї),
де N — порядковий номер фізичного стану (1 — низький, 2 — нижче середнього, 3 — середній, 4 — вище середнього, 5 — високий); А — вік, повних років за умови: 20 А 60; І — тривалість циклічної вправи за умови, що 10 ї 40 хв.
Третя група методів включає самоконтроль ефективності занять. Сюди також належать об'єктивні і суб'єктивні критерії, наведені в табл. 12.8.
Програмування занять:'
у фізичному вихованні
Програмування є одним із варіантів нормативного прогнозування, оскільки в якості норми виступає мета фізичного виховання — досягнення оптимального стану фізичного здоров'я, обумовленого відповідним рівнем функціонування систем організму. Нормативні рівні фізичного стану можуть бути подані у вигляді моделей, характеристиками котрих є функціональні показники серцево-судинної, дихальної, нервової систем у спокої або після виконання фізичного навантаження, фізичної працездатності (потужність навантаження, МСК), фізичної підготовленості (результати рухових тестів) та ін.
Різні варіанти моделей відповідають віковим нормам, належним нормам або індивідуальним нормам. Слідуючи основним умовам управління, необхідно виміряти аналогічні характеристики в об'єкта, що управляється (попередній контроль), порівняти із заданою моделлю, вияснити різницю між ними і ступінь віддаленості від цільової моделі. При використанні інтегральних показників оцінки фізичного стану (індекси, бали) можливе визначення рівня фізичного стану (низький, нижче середнього, середній, ви-