Глава 4
ЗАСОБИ
ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Поняття про засоби. Фізичні вправи — основний і специфічний засіб фізичного виховання
Засіб — це прийом, спеціальна дія, що уможливлює здійснення, досягнення чого-небудь, створеного людиною з певною метою. До засобів фізичного виховання відносять фізичні вправи, сили природи та гігієнічні фактори.
Фізичні вправи — це основний та специфічний засіб фізичного виховання, особ-пивий вид рухової діяльності, за допомогою якого здійснюється спрямована дія па того, хто займається
Фізичні вправи — рухові дії, за допомогою яких вирішуються освітні, ііиховні завдання та завдання фізичного розвитку. Багаторазове виконання рухових дій складає фізичну діяльність.
Сили природи, фактори гігієни є допоміжними засобами. З їх допомогою повніше і краще використовується основний засіб, створюються умови для ефективної дії фізичних вправ на тих, хто займається, а також успішної організації та проведення занять. Основні і допоміжні засоби фізичного виховання повинні застосовуватися в єдності.
Виконуючи окремо взяту фізичну вправу, практично неможливо досягти педагогічних цілей та розвиваючого ефекту. Необхідне багаторазове повторення вправи (наявність рухової діяльності) для того, щоб удосконалити рух або розвинути фізичні якості. При цьому рухова діяльність супроводжується багатьма процесами і явищами, які відбуваються в організмі (біохімічні, фізіологічні, психічні, інтелектуальні та ін.):
РУХОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
ЕРМІНОВИЙ РУХОВИЙ ЕФЕКТ
АДАПТАЦІЙНИЙ ЕФЕКТ
Виконання фізичних вправ активує діяльність різних систем і функцій організму і тим самим залишає свій "слід" (ефект) в організмі людини. У процесі багаторазового повторення дій "слідові" рухові ефекти, згідно з теорією адаптації, накопичуються і сприяють процесу морфологічного, функціонального розвитку організму та соціально-психологічного розвитку особистості тих, хто займається. Ж.Б. Ламарк сформулював закон вправ так: праця будує орган по мірі його використання. Проте вплив руху на організм не обмежується розвитком його тілесних і духовних здібностей.
Тією мірою, якою рух впливає на організм і особистість людини, сам організм за допомогою вправ будує свої рухи. Цей другий бік закону вправи — "організація визначає і будує функцію по мірі її виконання" — вперше сформулював Д. Дідро. Науково ще у 1947 р. її обґрунтував М.О. Бер-нштейн, який показав, що з кожним новим рівнем нейрофізіологічної організації, що виникла у зв'язку зі зміною умов життя, з'являється можливість реалізації форм рухових дій, не існуючих раніше.
При цьому організм будує свої рухи не тільки, як стверджував Ж.Б. Ламарк, у порядку простого повторення та накопичення ефекту вправи, а за допомогою модифікованого повторення і відбору найбільш раціональних способів вирішення рухових завдань, які виникли.
Виділяють різні види ефектів, які виникають в організмі та психіці людини в результаті застосування фізичних вправ:
залежно від завдань, які вирішуються, розрізняють освітній, оздоровчий,виховний, функціонально-розвиваючий, рекреаційний, реабілітаційний ефекти;
залежно від характеру вправ, які застосовуються, він може бути специфічним і неспецифічним (загальним);
залежно від переважної спрямованості на розвиток та вдосконаленнябудь-якої здібності (функції) існують силовий, швидкісний, швидкісно-силовий, аеробний, анаеробний та інші види ефектів;
залежно від досягнутих результатів ефект може бути позитивним, негативним або нейтральним;
залежно від часу, в межах якого здійснюються адаптаційні (пристосувальні) зміни в організмі, ефект може підрозділятися на терміновий, щовиникає після виконання однієї або серії вправ в одному занятті; відставлений (поточний), що проявляється після кількох занять; кумулятивний (сумарний), що проявляється після будь-якого тривалого етапу, періоду занять.
Одночасно фізичні вправи розглядають як метод навчання та виховання.
Найважливіша ознака фізичних вправ як методу — повторюваність їх застосування, що дозволяє педагогу справляти необхідний вплив на тих, хто займається.
За допомогою фізичних вправ, з одного боку, здійснюється біологічний вплив на організм людини, змінюється її фізичний стан, з іншого боку — відбувається передача загально-історичного досвіду одного з видів фізичної діяльності, тобто здійснюється соціальний вплив
Характерною рисою фізичних вправ є те, що вони пов'язані з активною руховою діяльністю людей. Фізичні вправи являють собою цілеспрямовані і свідомі дії, вони пов'язані з рядом психічних процесів, з уявою про рухи,
розумовою роботою, переживаннями, розвивають інтереси і почуття, волю і характер і є, таким чином, одним із засобів духовного розвитку людини. Фізичні вправи можна розглядати як один із показників єдності фізичної і психічної діяльності людини. Вони впливають не тільки на організм, а й на особистість тих, хто займається.
Крім фізичних вправ, які історично виділися з трудової, бойової та побутової діяльності (ходьба, біг, лазіння, стрибки, метання, перенесення наш, плавання та ін.) і умовно мають назву "природні", існують вправи, спеціально створені у процесі розвитку теорії і практики фізичного виховання. Цс гак звані аналітичні вправи, що використовуються для навчання оснои руху, створення "школи рухів", розвитку основних фізичних здібностей (якостей), вирішення спеціальних педагогічних і лікувальних завдань.
Сюди відносять вправи на більшості гімнастичних снарядів, вправи, з різноманітними снарядами і предметами та ін. Характерною особливістю цієї групи фізичних вправ є їх надто значна абстрагованість від рухів і дій, що зустрічаються у практичному повсякденному житті.
Оскільки фізичні вправи виникли на основі трудових дій, вони мають багато спільного з працею. Ця спільність виявляється у схожості їхніх біомеханічних, фізіологічних та біохімічних механізмів. Але це не може бути основою для ототожнювання фізичних вправ і праці — між ними є принципова відмінність. Як відомо, праця — це процес, який відбувається між людиною і природою. Змінюючи зовнішню природу, людина пристосовує її до своїх потреб. Але, діючи на природу та змінюючи її, людина у процесі праці змінює і саму себе. Проте дія фізичної праці на людину у процесі виробництва являє собою супутній фактор, який підвладний закономірностям розвитку виробництва. Говорячи про фізичну працю, слід враховувати не тільки особисто рухову діяльність, м'язові зусилля, що відбуваються у процесі роботи, а й те нервове напруження, психічні, вольові прояви, якими супроводжується виконання виробничих рухів.
Що стосується фізичних вправ, то їхня дія, як уже було сказано, сири мована на природу самої людини та визначається закономірностями процесу фізичного виховання. За допомогою фізичних вправ і здійснюється сири мована дія на людину для розвитку її фізичних і духовних здібностей. И окремих випадках у поєднанні з фізичними вправами фізична праця, яка відбувається у сприятливих умовах зовнішнього середовища (праця в лісі, її полі і т. ін) з певним дозованим навантаженням, може виступати як допоміжний засіб фізичного вдосконалення. Проте, якщо вона використовується таким чином, то вже підвладна цілям фізичного виховання, змінюється її сутність і спрямованість. Отже, фізичні вправи можна визначити як рухо ву діяльність, яка відбувається за законами вдосконалення особистості.
Фактори, що визначають вплив
фізичних вправ
Фізичні вправи впливають не тільки на м'язи людини. Вони чинять на неї різнобічний та глибокий вплив. При виконанні фізичнихв організмі тих, хто займається, відбувається цілий ряд фізіологічних, психічних, біохімічних та інших процесів, які викликають відповідні зміни як у руховій, так і у вегетативній сферах. Систематичне застосування фізичних вправ удосконалює діяльність усіх органів і систем, сприяє позитивним перебудовам у роботі організму. Крім того, фізичні вправи є найважливішим засобом попередження захворювань і боротьби з ними.
Проте фізичні вправи, якщо вони застосовуються без урахування закономірностей фізичного виховання, можуть дати негативний ефект, завдати шкоди. Тому педагог повинен знати і враховувати вплив фізичних вправ у конкретних умовах, маючи на увазі, що організм людини — це єдине ціле і будь-який рух викликає діяльність багатьох його органів і систем та впливає на нього загально та цілісно.
Найбільш загальним фактором, який обумовлює раціональний вплив фізичних вправ, є педагогічно правильне керівництво заняттям, доцільність методики навчання і виховання
Велику роль відіграють також зовнішні і внутрішні фактори.
Індивідуальні особливості тих, хто займається (вікові, статеві, стан здоров'я і фізичного розвитку, рівень розумової, моральної, фізичної та емоційної підготовленості, режим праці, навчання, відпочинку, побуту). Одна і та сама вправа (біг, стрибки, метання та ін.) залежно від індивідуальних особливостей справляє різний ефект. Так, фізична підготовка (загальна і спеціальна) у спортсменів різної кваліфікації неоднакова, тому навантаження, середнє для майстра спорту, буде максимальним для спортсменів більш низьких розрядів.
Значну роль відіграють особливості самих фізичних вправ, тобто їхня складність, новизна, емоційність, спрямованість, техніка, величина навантаження та ін. Вправи, виконані з небажанням, недбало, без зусилля, не можуть так само впливати на тих, хто займається, як вправи, виконані свідомо й активно.
До особливостей зовнішніх умов належать метеорологічні, рельєф місцевості, якість обладнання, гігієнічний стан місць занять та ін.
Кваліфікація педагога. Педагог повинен знати основні наукові положення про працездатність людини, закономірності адаптації організму до фізичних навантажень та ін. Правильне і постійне врахування факторів, які визначають вплив фізичних вправ, дасть педагогу можливість методично раціонально організовувати та проводити заняття, успішно вирішуючи завдання фізичного виховання.
Класифікація фізичних вправ
Класифікація фізичних вправ — це їх розподіл на групи (класи) відповідно до певної класифікаційної ознаки. За допомогою класифікації вчитель, викладач, тренер можуть визначати характерні властивості тих або інших фізичних вправ, їхній освітньо-виховний потенціал, а отже,більш цілеспрямовано й ефективно підбирати ті вправи, які більшою мірою відповідають вирішенню конкретних педагогічних завдань, індивідуальним і віковим особливостям тих, хто займається, характеру фізкультурної діяльності та умовам проведення занять.
Нині відомо понад 300 класифікацій фізичних вправ. У зв'язку з тим, що теорія і практика фізкультурної освіти безперервно збагачуються новими даними, класифікації не залишаються незмінними. Проблема вдосконалення класифікації полягає в тому, щоб систематизувати усе різноманіття існуючих фізичних вправ, виходячи з об'єктивних можливостей, наданих ними для формування фізичної культури особистості в цілому й окремих її компонентів. Важливо також і те, щоб у класифікації передбачалась можливість появи і прогнозування нових форм фізичних вправ.
Слід мати на увазі, що кожна фізична вправа має не одну, а кілька характерних ознак, тому одна і та сама вправа може бути подана в різних класифікаціях.
У зв'язку з цим не може бути створено придатної для кожного випадку єдиної класифікації вправ.
Розглянемо основні з них.
1.Класифікація вправ за переважною цільовою спрямованістю їх використання. За цією ознакою вправи підрозділяються на загальнорозвиваючі,професійно-прикладні, спортивні, відновні, рекреаційні, лікувальні, профілактичні та ін. У свою чергу, залежно від їхньої значущості у відповідномувиді фізкультурної діяльності, вони можуть мати певні різновиди, наприклад, спортивні вправи підрозділяються на змагальні, спеціально-підготовчіта загальнопідготовчі.
Змагальні вправи являють собою рухові дії, що є предметом спортивної спеціалізації і виконуються у відповідності з правилами змагань з даного виду спорту. Спеціально-підготовчі вправи — це вправи, що представляють ті чи інші варіанти змагальної вправи. Обов'язковою ознакою цих вправ є суттєва подібність зі змагальною дією як за формою, так і за характером при яву зусиль. Загальнопідготовчі вправи — це решта вправ, які включають -і до спортивного тренування і служать, перш за все, засобами загальної 111. і готовки спортсмена.
Класифікація вправ за їх переважним впливом на розвиток окремихякостей (здатностей) людини. За цією ознакою виділяють вправи для розвитку швидкісних, силових, швидкісно-силових і координаційних здатностей, витривалості, гнучкості, сенсорно-перцептивних, інтелектуальних, естетичних, вольових здатностей та ін.
Класифікація вправ за переважним проявом певних рухових умінь і навичок. Тут зазвичай розрізняють акробатичні, гімнастичні, ігрові, бігові,стрибкові, метальні та інші вправи.
Класифікація вправ за структурою рухів. У цьому випадку вправи підрозділяються на циклічні, ациклічні та змішані. До групи циклічних внрааналежать ходьба, біг, плавання, веслування, їзда на велосипеді, пересувайця на лижах, біг на ковзанах та ін. їхніми характерними ознаками с іакопомірна послідовність, повторюваність та зв'язок самих циклів. До ациклічних вправ належать: метання диска і молота, штовхання ядра, стрибки з місця, гімнастичні вправи на снарядах, ривок і поштовх штанги та ін. Тут кожна вправа являє собою закінчену дію, а якщо вона буде багаторазово повторюватися, то не стане циклічною, тому що повторення не витікає із суті самої дії. До змішаних вправ належать такі, в яких поєднуються дії циклічного і ациклічного типу. До цієї групи входять стрибки у довжину з розбігу, стрибки із жердиною, метання списа з розбігу та ін.
Класифікація вправ, побудована за переважним впливом на розвиток окремих м'язових груп. Залежно від того, на які м'язові групи вони діють,виділяють вправи для м'язів шиї і потилиці, спини, живота, плечового поясу, плеча, передпліччя, кисті, таза, стегна, гомілки і стопи. Така класифікація широко застосовується при складанні комплексів силових вправ упроцесі проведення занять з бодібілдингу, атлетичної гімнастики, пауерліф-тингу, гирьового спорту та ін.
Класифікація вправ за особливостями режиму роботи м 'язів. При цьому виділяють динамічні вправи, якщо у процесі виконання будь-якої діїм'язи, скорочуючись, укорочуються або подовжуються; статичні (ізометричні), під час виконання яких довжина м'язів при скороченні залишається незмінною; комбіновані, тобто ті, що одночасно поєднують обидва режими роботи м'язів.
Класифікація вправ за відмінністю механізмів енергозабезпечення м 'язо-вої діяльності, що беруть участь у роботі. В цьому випадку розрізняютьвправи аеробного характеру, коли енергозабезпечення м'язової роботи здійснюється в основному за рахунок процесів окиснення; анаеробного характеру, виконання яких відбувається у безкисневих умовах; аеробно-анаеробнівправи, тобто змішаного характеру.
Класифікація вправ за інтенсивністю роботи. Існують різні способиоцінки інтенсивності, тому групування та рівні градації вправ за цією ознакою в окремих видах фізичної культури може відбуватися по-різному. Якправило, вони підрозділяються на вправи максимальної, субмаксимальної,великої, середньої, малої або помірної інтенсивності.
Найбільш поширені класифікації фізичних вправ:
Класифікація вправ за переважною цільовою спрямованістю їх використання.
Класифікація вправ за їх переважною дією на розвиток окремих якостей (здатностей) людини.
Класифікація вправ за їх переважним проявом певних рухових умінь і навичок.
Класифікація вправ за структурою рухів. У цьому випадку вправи поділяютьсяна циклічні, ациклічні та змішані.
Класифікація вправ, побудована за переважним впливом на розвиток окремихм'язових груп.
Класифікація вправ за особливостями режиму роботи м'язів.
Класифікація вправ за відмінністю механізмів енергозабезпечення м'язової діяльності, що беруть участь у роботі.
Класифікація вправ за інтенсивністю роботи.
Окрім указаних класифікацій існують інші класифікації шіран: за шіли-іюм на різні системи і функції організму (на розвиток органів дихання, кровообігу, вестибулярного апарату та ін.), за ознакою снаряда (без снаряда, :іі снарядом та ін.), за предметними формами застосування (гімнастика, спортивні ігри, туризм); за кількістю тих, хто займається, виконуючи вправи (без партнера, з партнером).
Не втратила своєї педагогічної цінності класифікація фізичних вправ, розроблена П.Ф. Лесгафтом відповідно до дидактичного правила "від простого до складного". Розділи і основні групи його класифікації вправ такі:
Iрозділ — прості вправи (елементарні рухи, складні рухи, вправи з пересуванням, на місці, метання);
IIрозділ — складні вправи або вправи із напруженням, що збільшується (вправи з обтяженням, ускладнені, тривалі, ходьба і біг, вправляння уметанні зі збільшенням напруження, вправляння у лазінні, вправляння устрибках, вправляння у боротьбі);
IIIрозділ — вправи у вигляді складних дій (ігри, прогулянки, плавання, біг на ковзанах, фехтування).
Класифікація П.Ф. Лесгафта характеризує один бік фізичних вправ — їхню складність.
Зміст і форма фізичних вправ
Подібно до усіх явищ фізичні вправи мають свої зміст і форму.
До загального змісту фізичної вправи входить сукупність процесів (психологічних, біологічних, біохімічних та ін.), які супроводжують виконуваний рух і викликають зміни в організмі тих, хто займається
Результатом цих процесів є здатність людини до рухової діяльності, що виражається, зокрема, у фізичних і психічних якостях.
Форма фізичних вправ являє собою їхню зовнішню і внутрішню організованість, узгодженість, упорядкованість
До внутрішньої форми належать взаємозв'язок і узгодженість тих прої іс сів, які забезпечують основні функції при виконанні рухів, наприклад, зв'яіок процесів (біологічних та інших) при бігові буде іншим, ніж у боротьбі.
Зовнішня форма вправ представлена видимою стороною рухової дії, сукупністю її частин, її технікою.
Зміст і форма знаходяться в єдності, вони впливають одна на одну, аж зміст відіграє при цьому провідну роль. Так, на різних дистанціях, при річ йому прояві якості швидкості, різними будуть і компоненти техніки біг; (довжина кроку, темп та ін.). На прояв фізичної якості впливає техніка ру хової дії, тому, наприклад, витривалість у різних видах спорту має спеції фічний характер. Недоцільна техніка веде до нераціонального витрачапи енергії та погіршує прояв фізичних якостей.
1 Ісдагогічний зміст фізичних вправ складає практичне завдання, що вирі н іусться, і той педагогічний вплив, який вони справляють на тих, хто зай-мжться. В ролі внутрішньої форми виступає взаємозв'язок, узгодженість ру-хоних навичок і вмінь, які входять до даної рухової дії, а зовнішньої форми — результат вирішення поставленого завдання ("освоєння", "не освоєння" та ін.). "Представниками" змісту є фізичні якості, а форми — техніка вправ. Проте, оскільки зміст завжди розвивається швидше, ніж форма, "стара" техніка фізичних вправ, яка постійно накопичується, стримує прояв фізичних якостей.
Урахування цієї обставини має важливе педагогічне значення. Вивчаючи й оцінюючи форму рухів, педагог побічно отримує відомості про внутрішні процеси організму, що дозволяє йому здійснити спрямований вплиіз на тих, хто займається. Віднайдення оптимального співвідношення змісту і форми фізичних вправ у кожний конкретний момент є однією з важливих проблем теорії і практики фізичного виховання.
Поняття про техніку фізичних вправ та її характеристика
Виконуючи будь-яку фізичну вправу, людина вирішує визначене рухове завдання: штовхнути штангу даної маси, подолати у стрибку визначену висоту, штовхнути ядро якомога далі. В багатьох випадках одне і тс саме завдання може бути вирішене кількома способами, наприклад удар по футбольному м'ячу можна виконати зовнішньою або внутрішньою стороною стопи, носком або підйомом. Отже, мова йде про техніку руху.
Різні способи вирішення рухового завдання прийнято називати технікою фізичних вправ
В основі кожного способу виконання фізичної вправи лежить сукупність взаємопов'язаних рухів. Ці рухи, об'єднані між собою загальною змістовою (цільовою) спрямованістю фізичної вправи, мають назву операції (рис. 4.1).
Якщо рухове завдання складне і його виконання включає деяку кількість більш дрібних рухових завдань, то і спосіб його вирішення має складну структуру, містить відповідну кількість операцій, кожна з яких повинна стати об'єктом вивчення у процесі оволодіння технікою фізичних вправ. Визначення операціонального складу фізичної вправи є однією з важливих умов вивчення його техніки у педагогічному аспекті. Під цим мають на увазі виділення суті рухового завдання та операцій, що складають даний спосіб виконання дії, та опис просторових, часових, швидкісних, ритмічних параметрів рухів, які характеризують виконання операцій.
Рухові дії складаються з окремих рухів, при цьому не всі рухи однаково важливі. У зв'язку з цим розрізняють основу техніки рухів, основну(ведучу) ланку і деталі техніки.
76
Основа техніки — це сукупність відносно незмінних і достатніх для вирішення рухового завдання рухів
Так, наприклад, в стрибках у висоту способом "переступання" осноною техніки будуть поступово прискорюючий розбіг з певним ритмом бігових кроків, відштовхування з одночасним винесенням махової ноги, перехід через планку, приземлення.
Основна (ведуча) ланка техніки — це найбільш важлива і вирішальна частина в техніці даного способу виконання рухового завдання
Виконання ведучої ланки техніки у рухах зазвичай відбувається у порівняно короткий проміжок часу і потребує більших м'язових зусиль.
Деталі техніки — це другорядні особливості руху, що не порушують його основного механізму (основи техніки)
Деталі техніки у різних осіб можуть бути різними і залежать від їхніх особливостей.
Правильне використання індивідуальних особливостей кожного з тих, хто займається, характеризує його індивідуальну техніку. Розучування будь якої дії починається з вивчення її основи, де велика увага приділяється ос повній (ведучій) ланці техніки, а потім уже її деталям. Техніка фізичних вправ постійно вдосконалюється і поновлюється, що обумовлено:
зростаючими вимогами до рівня фізичної підготовленості;
пошуком більш досконалих способів виконання рухів;
ЦІЛЬОВА СТРУКТУРА
СТРИБНУТИ ЯКОМОГА ДАЛІ
Н
абрати
оптимальну швидкість
П
рийняти
напрямок руху
П
риготуватися
іо приземлення
О
птимально
здійснити приземлення
ОПЕРАЦІЙНА СТРУКТУРА
СТРИБОК У ДОВЖИНУ
\{ ОПЕРАЦІЯ]
Розбіг
1 О
т
І
о.
Відштовхування
Політ
П
риземлення
Рис. 4.1. Зв'язок цільової та операційної структур рухової дії
підвищенням ролі науки у фізичному вихованні і спорті;(, удосконаленням методики навчання;
появою нового спортивного інвентарю, обладнання (наприклад, синтетичні покриття бігових доріжок, фібергласова жердина — у стрибках ізжердиною) та іншими факторами.
Просторові характеристики містять: положення тіла, траєкторію (шлях) руху.
Положення тіла. Яку б рухову дію не виконувала людина, вона повинна надати своєму тілу певного положення у просторі. Збереження нерухомого положення тіла та окремих його частин здійснюється завдяки статичному напруженню м'язів.
Необхідність виділення положення тіла пояснюється його великим значенням у техніці фізичних вправ. Розрізняють вихідні, проміжні, кінцеві положення тіла.
Вихідні положення приймають для створення найбільш вигідних умов для початку наступних рухів, кращому орієнтуванню у навколишніх обставинах, збереження стійкості, забезпечення свободи рухів, відповідної дії на певні органи і системи організму. Так, низький старт у бігу на короткі дистанції дає легкоатлету можливість швидше розвинути максимальну швидкість; очікувальна поза волейболіста або воротаря в хокеї забезпечує ефективну підготовку до виконання рухів, які відповідають ігровій ситуації; стійка боксера гарантує зручне спостереження за суперником та швидкість пересування у будь-якому напрямі, а також захист найбільш вразливих ділянок тіла від ударів суперника і можливість швидко нанести відповідні удари. Вихідні пози в цьому випадку характеризують готовність тих, хто займається, до вирішення наступного рухового завдання. їх можна віднести до тих станів, які академік О.О. Ухтомський назвав "оперативним спокоєм". Хоча в них немає зовнішніх рухів, але ніде так яскраво не проявляється єдність концентрованої цілеспрямованості організму, як у цих вихідних позах.
Проміжні положення. Ефективність багатьох фізичних вправ залежить не тільки від вихідного положення, що передує початку рухів, а й від збереження найбільш вигідної пози тіла або будь-яких його частин у процесі виконання самого руху, наприклад утримання нерухомої пози тіла у біатлоні при стрільбі стоячи є однією з найбільш важливих характеристик техніки, що безпосередньо впливає на результативність стрільби. Низька посадка ковзаняра, гірськолижника, горизонтальне положення плавця зменшують опірність зовнішнього середовища і тим самим спричиняють підвищення швидкості пересування.
Кінцеві положення в окремих фізичних вправах також відіграють важливу роль, наприклад приземлення після зіскоку зі снаряда в гімнастиці або у стрибках на лижах із трампліна. Правильне положення тіла дозволяє зберегти стійкість під час приземлення та запобігти отриманню травми. Є види рухових дій, в яких кінцеве положення тіла не впливає на результат, зокрема поза гравця після передачі м'яча у футболі.
У деяких видах фізичних вправ, пов'язаних з оцінкою результатів змагань на точність і виразність рухів при заданій програмі, до загальної пози та положень окремих частин тіла в першу чергу пред'являються вимоги
78
естетичного характеру (спортивна гімнастика, фігурне катання на ковзанах, стрибки у воду та ін.). Це пов'язано з тим, що техніка в них набуває самостійної ролі, стаючи предметом оцінки спортивних досягнень.
Траєкторія руху — це шлях, що проходить та або інша частина (точка) тіла у просторі. Траєкторія руху характеризується формою, напрямком та амплітудою
Форма траєкторії може бути прямо- та криволінійною.
Прямолінійні рухи у практиці зустрічаються надто рідко. Пояснюється цс тим, що рухи в окремих суглобах (рук, ніг та ін.) мають обертальний характер, тому криволінійні траєкторії рухів найбільш природні для людини. За формою траєкторії можна судити про ефективність техніки фізичної вправи.
Відхилення від найбільш правильної кривої, що характеризує кращу техніку у конкретній дії, може служити мірою технічної майстерності, наприклад у важкоатлетів вищої кваліфікації при підніманні штанги у ривку і поштовху раціональною траєкторією є дугоподібна лінія.
Напрямок руху — це зміна положення тіла та його частин у просторі, відносно до будь-якої поверхні (фронтальної, сагітальної, горизонтальної) або будь-якого зовнішнього орієнтиру (власного тіла тих, хто займається, партнера, спортивного снаряда та ін.). Розрізняють напрямки: основні (вгору—вниз, уперед—назад, праворуч—ліворуч) і проміжні (уперед—вгору, уперед—донизу та ін.).
Даними напрямками користуються для характеристики як поступальних, так і обертальних рухів. Напрямок рухів відіграє важливу роль для забезпечення високої точності рухів, які виконуються, економії сили, виграшу часу, включення у роботу (або виключення з неї) необхідних груп м'язів, створення більш сприятливих або несприятливих умов у діяльності органів дихання та кровообігу.
Навіть невеликі відхилення у напрямку рухів, наприклад у фехтувальників, боксерів, баскетболістів, ведуть до того, що вони не досягають кінцевої мети у своїх діях.
Помилки у кутах вильоту снаряда лише на ±5° при метаннях списа на відстань понад 80 м призводять до зниження результату приблизно на 1 м. Неточний напрямок рухів у загальнорозвиваючих вправах знижує ефективність їхньої дії на м'язово-зв'язковий апарат.
Так, відведення зігнутих перед грудьми рук — для розтягування вели ких грудних м'язів — виявиться зовсім марним, якщо воно буде виконуватися в сторони—донизу, а не в сторони або в сторони—вгору. У контролі за напрямком рухів особливе значення має зір. Тому для визначення оптимального напрямку рухів при вивченні й удосконаленні техніки фізичних вправ користуються або зовнішніми орієнтирами (наприклад, штовхають ядро у напрямку протягнутої на стійках мотузки), або співвідносять виконуваний рух з основними площинами власного тіла.
Амплітуда руху — це величина шляху переміщення окремих частин тіла відносно одна одної або осі спортивного снаряда. Амплітуда рухів вимівідносно положення інших частин тіла або відносно будь-яких зовнішніх орієнтирів.
Для визначення сумарної амплітуди рухів декількох частин тіла використовують умовні позначення (наприклад, повне присідання, напівприсідання).
Амплітуда рухів окремих ланок людського тіла залежить від будови суглобів та еластичності зв'язкового апарату і м'язів. Величина амплітуди впливає на повноту скорочення або розтягування м'язів, швидкість переміщення тіла, точність руху. Так, у штовханні ядра подовження шляху сили дії на снаряд веде до зростання швидкості руху снаряда. Тому метальник повинен виконувати свої рухи по можливості з максимальною амплітудою.
Рухи надто великої амплітуди називають зазвичай "розмашистими", з малою величиною шляху — "дрібними". Якщо амплітуда рухів не відповідає руховому завданню, що вирішується, то їх називають "неточними".
У багатьох рухових діях максимальна анатомічно можлива амплітуда, як правило, не використовується. Прагнення надмірно збільшити амплітуду рухів при недостатньому рівні розвитку відповідних м'язових груп, може призвести до травм суглобово-зв'язкового апарату і м'язів.
Часові характеристики містять тривалість і темп руху.
Тривалість руху — це час, який витрачено на його виконання. В техніці фізичних вправ велике значення має тривалість окремих частин (у плаванні, наприклад, це старт, плавання по дистанції, поворот, фінішування), фаз (замаху і удару у подачі м'яча у волейболі, опори і польоту у бігу), циклів (двох кроків ковзання у бігу на ковзанах), елементів рухів або рухів окремих частин тіла. Від тривалості залежать практичні досягнення в багатьох рухових діях.
Тривалість кожної фази, періоду, циклу у вправі, можна виміряти і визначити її дію на результат (наприклад, тривалість періодів опори і польоту у бігу). Зміна часу виконання рухової дії може впливати на діяльність відповідних органів і систем організму тих, хто займається.
Темп руху — це частота відносно рівномірного повторення будь-яких рухів, наприклад кроків у бігу, гребків у веслуванні та ін. При одноразових рухах (окремих стрибках, метанні) темп, природно, не спостерігається.
Темп визначається кількістю повторних рухів за одиницю часу зазвичай за одну хвилину. Так, темп 120 у ходьбі дорівнює 120 крокам за хвилину. Темп рухів знаходиться у обернено пропорційній залежності від їхньої діяльності: чим вона менша, тим він вищий, наприклад, зменшення тривалості кроку у бігу на ковзанах на певній дистанції веде до підвищення частоти кроків.
Максимальна частота рухів є одним з показників швидкості як фізичної якості людини. Не слід ототожнювати поняття темпу і швидкості рухів, хоча часто (але не завжди) швидкість рухів залежить від темпу і навпаки.
Так, у бігу із збільшенням темпу (при одній і тій самій довжині кроку) неминуче збільшується швидкість рухів у кожному кроці, але якщо одночасно зі збільшенням темпу зменшується довжина кроків, то швидкість рухів може залишитися і незмінною. В деяких випадках (наприклад, у цільних вправах у гімнастиці) при збереженні однієї і тієї самої амплітуди і іпнид-кості темп може змінюватися за рахунок збільшення паузи між рухами.
Темп рухів у багатьох видах фізичних вправ, з одного боку, відображас: рівень розвитку швидкості, а з іншого — ступінь володіння технікою, наприклад, чим більше розвинена у веслувальника швидкість рухів, тим вищу частоту гребків він може показати. В той самий час, чим досконаліша його техніка, тим при вищому темпі він може правильно виконувати усі елементи гребка.
Здатність спортсменів змінювати темп рухів у змагальних умовах визначається їхньою підготовленістю. У переможців у циклічних видах спорту (веслування, біг на довгу дистанцію), як правило, варіативність темпу руху значно вища, ніж у спортсменів, які зайняли у змаганнях низькі місця.
Віднайдення оптимального темпу — одне з головних завдань під час оволодіння технікою циклічних вправ. Оптимальний темп рухів для кожного спортсмена у конкретній циклічній вправі визначається шляхом багаторазового подолання відрізків дистанції з різною частотою руху. При цьому фіксується показаний час. Темп, який дає можливість досягти найбільш високого результату, визначається як індивідуально-оптимальний.
Просторово-часові характеристики. Основною з них є швидкість руху.
Швидкість руху — це відношення довжини шляху, що пройшло тіло (або якась частина тіла), до затраченого на цей шлях часу
При визначенні швидкості у поступальному русі її зазвичай вимірюють у метрах за секунду (м-с""1 — лінійна швидкість), а при обертальному — у радіанах за секунду (рад-с1 — кутова швидкість).
Якщо швидкість руху постійна, то такий рух називають рівномірним, а якщо вона змінюється — нерівномірним. Зміну швидкості за одиницю часу називають прискоренням. Воно може бути позитивним, якщо має однаковий напрямок зі швидкістю — швидкість збільшується, і негативним, якщо має напрямок, протилежний напрямку швидкості — швидкість зменшується.
Рухи, що виконуються без стрибкоподібної зміни швидкості, називають плавними, а рухи нерівномірно прискорені або нерівномірно уповільнені, тобто рухи стрибками називають різкими, звичайно різкі рухи одночасно бувають і неточними, різкі зміни швидкості свідчать про погано виконану або неправильно засвоєну рухову дію.
Залежно від величини швидкості виділяють також швидкі і повільні ру хи. Крім того, розрізняють швидкість оптимальну, тобто найбільш зручну і максимальну. Швидкість буває довільною та вимушеною, наприклад, у лижника при підйомі вгору швидкість — довільна, під час спуску з гори вимушена.
Поняття швидкості рухів не слід ототожнювати з поняттям швидкості пересування.
Швидкість пересування залежить не тільки від швидкості відповідних рухів, а й від інших факторів, наприклад, у бігу — від довжини і частоти
81
кроків, опорів повітря та ін. Швидкість рухів відіграє дуже суттєву роль у забезпеченні ефективності виконуваних рухових дій. Так, саме від швидкості рухів метальника, особливо до моменту вильоту снаряда, залежить дальність кидка. Без високої швидкості у момент поштовху при стрибках неможливо стрибнути високо і далеко.
Є вправи, в яких для досягнення найбільшого результату важлива не максимальна, а -оптимальна швидкість, наприклад, при метанні списа необов'язково прагнути до максимальної швидкості стартового розгону. Необхідно визначити для кожної особистості таку швидкість, яка б забезпечувала найкраще виконання фінального зусилля.
У деяких діях від швидкості рухів залежить своєчасне вирішення тих або інших рухових завдань, наприклад, займання вигідної позиції у спортивній грі, попередження нападу суперника та ін. При виконанні циклічних вправ (біг, плавання, веслування та ін.) у змагальних умовах велике значення має вміння точно дотримуватись раніше запланованої швидкості, тобто проходити окремі відрізки дистанції зі швидкістю за графіком, який було складено раніше. Це дозволяє доцільно розподіляти свої сили на дистанції та віддаляти момент настання стомлення. Вміння довільно управляти швидкістю рухів називають "відчуттям швидкості". Педагог, встановлюючи певну швидкість рухів для тих, хто займається, при оволодінні технікою рухових дій повинен враховувати: рухове завдання, що вирішується, особливості вправи, яка вивчається, зовнішні умови, вік, стать, ступінь фізичної підготовленості, стан організму на даний момент часу та ін.
Силові характеристики. У практиці для силової характеристики рухів користуються поняттям сила руху.
Сила руху — це міра фізичної дії частини тіла (або усього тіла) на будь-які матеріальні об'єкти, наприклад ґрунт (при бігові, стрибках та ін.), або будь-які предмети (при підніманні, метанні та ін.)
Саме таку міру фізичної дії слід мати на увазі, коли мова йде про силу поштовху у стрибках, силу удару у боксі, силу ривка у метаннях та ін.
Поняття сили руху є узагальненим. Хоча вона і залежить від м'язових зусиль (напруження), які прикладаються, її не слід ототожнювати з м'язовою силою.
Сила рухів людини являє собою результат сукупної взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил.
Знання сил, які діють на людину, полегшує розуміння техніки фізичних вправ і пошук її ефективних варіантів.
Внутрішніми силами є:
активні сили рухового апарату — сили тяжіння м'язів;
пасивні сили опорно-рухового апарату — еластичні сили м'язів, в'язкістьм'язів та ін.;
реактивні сили — відбиті сили, що виникають при взаємодії ланок тіла у процесі руху
82
Внутрішні сили, зокрема сила м'язової тяги, забезпечують збережеш п та напрям зміни взаємного розташування ланок людського тіла. За дономп гою м'язових тяг людина управляє рухами, використовуючи внутрішні і зон нішні сили.
Зовнішні сили складаються з:
сили ваги власного тіла;
сили реакції опори;
сили опору зовнішнього середовища (води, повітря, снігу), зовнішньогообтяження, інерційних сил тіл, які переміщує людина
Сила ваги діє постійно і завжди спрямована вертикально вниз. Вона ( рушійною — при переміщенні тіла вниз (при падінні і спуску з гір); гальму ючою — при переміщенні тіла вгору.
Сила реакції опори дорівнює за величиною силі, що діє на опору і спрямована у протилежний бік. Вона залежить від маси тіла, швидкості ру ху, ступеня тертя та інших причин. Ця сила особливо проявляється при бі гу на ковзанах, ходьбі на лижах та ін.
Сила опору зовнішнього середовища (повітря і води) в одних випадках позитивно, а в інших — негативно позначається на вирішенні рухових зан дань, наприклад, ковзанярі показують більш високі результати на високо гірних катках, де повітря має меншу густину. В той самий час результати у метанні диска і списа з падінням густини повітря значно погіршуються. Цс викликано тим, що зменшення густини хоча і знижує лобову опірність да них снарядів, але одночасно зменшує підйомну силу.
Сили тертя при виконанні фізичних вправ також проявляють себе дно яко: вони корисні і шкідливі, наприклад, сила тертя лиж об сніг гальмуі: ковзання лижника уперед. У цьому випадку сила тертя спрямована назад, При відштовхуванні лиж від снігу тертя утримує лижу на снігу, не дає їіі прослизнути назад. У цьому випадку сила тертя спрямована уперед.
Сила інерції або сила віддачі — це реакція, що зазнається будь-якон: частиною тіла з боку ланки тіла, що прискорюється. В одних випадках іпер ційні сили вигідні, наприклад, коли легкоатлет використовує при штовхан ні ядра інерцію руху усього тіла, в інших — вони ускладнюють виконаній дії. З цим часто стикаються, наприклад гімнасти, виконуючи махові шірпім на снарядах. Найчастіше інерційні сили корисні тільки для деяких своїх не личин. Від уміння людини правильно використовувати виникаючі інерційп сили залежить ефективність виконання рухової дії. Найбільш повне пико ристання інерційних сил як "добавок" до активних сил — один із важливим показників технічної майстерності.
При оволодінні технікою рухових дій необхідно прагнути до можливі повнішого використання всіх рушійних сил при одночасному зменшенії сил гальмівних.
Ритмічна характеристика визначається як пропорційність у часі сильпи: акцентованих рухів, пов'язаних з активними м'язовими зусиллями і напру жепнями, і слабких, відносно пасивних, рухів.
Ритм є комплексною характеристикою, що відображає певне співвідношення між окремими частинами, періодами, фазами, елементами будь-якої фізичної вправи за зусиллями, у часі і просторі
Ритм рухів властивий як руховим діям, які повторюються (циклічним), так і одноразовим (ациклічним). Ритм зазвичай визначають шляхом вимірювання співвідношення тривалості будь-яких фаз, характерних для даної фізичної вправи, наприклад ритм при бігу на ковзанах виражається ритмовим коефіцієнтом, що дорівнює відношенню часу відштовхування до часу вільного ковзання. Для коротких дистанцій це відношення дорівнює 3,39, для середніх — 3,0, а для довгих — 2,57. Звідси видно, що біг на короткі дистанції відрізняється за ритмовим показником від бігу на середні та довгі дистанції. Ритм рухів може бути раціональним, правильним, сприяти високим результатам та нераціональним, знижуючим результати. Так, ривок і підйом штанги на груди можуть виконуватися у двотактному (раціональному) та од-нотактному (нераціональному) ритмі. В першому випадку рух починається із старту енергійно, потім на рівні колін зусилля різко знижується й у підриві знову збільшується; у другому — без акцентування у фазі підйому штанги із старту та підриву. Раціональний ритм у технічно виконаній абсолютно будь-ким дії не можна розглядати як деякий абстрактний ідеальний ритм, однаково придатний для усіх. У кожного спортсмена в силу його індивідуальних особливостей повинен бути свій ритм виконання руху, але індивідуалізація ритму не повинна виходити за певні межі, що визначаються основною об'єктивно раціональною структурою даної дії. Розрізняють також постійний (стабільний) та перемінний (варіативний) ритми. На зміну ритму при виконанні фізичної вправи впливають вирішуване рухове завдання, зовнішні умови, стан людини, наприклад, ритм пересування на лижах у поганих умовах ковзання буде іншим, ніж ритм при доброму ковзанні, при пересуванні поперемінною двокроковою ходою відбувається деяка перебудова у характері тимчасових співвідношень фаз рухів у циклі — зменшується тривалість фаз відпочинку і збільшується тривалість робочих фаз. Подібна варіативність ритму руху забезпечує досягнення та підтримання хоча зниженої, але оптимальної для даних умов швидкості пересування.
У циклічних вправах (бігу, плаванні, пересуванні на лижах та ін.) правильно обраний, доцільний при даних умовах ритм забезпечує прояв необхідної швидкості та досить тривале збереження відповідної працездатності організму. В ациклічних вправах (стрибках, метаннях та ін.) раціональний ритм сприяє найкращій концентрації зусиль і максимальному використанню рухових здатностей людини у найбільш вирішальний момент виконання вправи. При оволодінні технікою фізичних вправ ритм рухів можна виражати музикою, за допомогою рахунку, або його "відстукувати".
Узагальнені (якісні) характеристики. Нарівні з характеристиками, щомають досить точну кількісну міру, аналізуючи техніку виконання фізичнихвправ, часто звертаються до не зовсім суворих, але корисних, якісних характеристик.
84
При виконанні рухомої дії якісні характеристики відображають пс одну яку-небудь ознаку, а їх комплекс. Вони надають руху певну своєрідність, більш яскраву зовнішню виразність.
Сукупність рис, які обумовлюють таку своєрідність зовнішніх форм рухів, визначає їхній характер: плавність, хвилеподібність, пружність або, навпаки, незграбність, жорсткість, напруженість, м'якість і легкість або різкість, нс-чграбність; енергійність або в'ялість; економічність або неекономічність, еластичність або нееластичність і т.д.
Ці якісні характеристики техніки зазвичай оцінюються за їхніми зовнішніми проявами і можуть контролюватися тою чи іншою мірою без застосування складних інструментальних методів.
Сили природи та гігієнічні фактори и як засоби фізичного виховання
Сили природи (сонячна радіація, повітря, вода) є важливим засобом зміцнення здоров'я та підвищення працездатності людини. Одне іч головних завдань фізичного виховання — формування у людей основних знань про вплив на організм сил природи, а також практичних навичок їх використання у самостійних заняттях фізичними вправами та у повсякденному житті.
У процесі фізичного виховання сили природи застосовуються у поєднанні з рухами (заняття фізичними вправами на свіжому повітрі, при опромінюванні сонячними променями, у воді і т. ін.), а також у вигляді спеціальних процедур (повітряні та сонячні ванни, купання та ін.). Вони можуть бути використані у двох напрямах: по-перше, для створення умов успішної організації та проведення занять фізичними вправами і, по-друге, для загартовування організму людини.
Сприятливі умови зовнішнього середовища підсилюють позитивну дію фізичних вправ, дозволяють застосовувати значне навантаження, організовувати раціональний відпочинок, викликають у тих, хто займається, позичиш і і емоції, бадьорість та життєрадісність. Необхідно відмітити, що у високогірних районах, тобто в особливих умовах зовнішнього середовища, природні сили особливо впливають на організм. Як показує досвід, під час тренувань спор тсменів різних спеціалізацій (легкоатлетів, ковзанярів, лижників) у цих умовах, включаючи період акліматизації, підвищуються функціональні можливості їхнього організму. При переході до звичайних, рівнинних умов, спортсмени протягом певного часу можуть виконувати велику за обсягом та інтенсивністю роботу, що сприяє покращанню спортивних результатів. Проте високогірні умови набувають ніби специфічного "тренуючого" значення.
Методика використання природних сил повинна спиратися на дослідження єдності організму і середовища, впливу середовища на організм людей.
Велике значення у процесі фізичного виховання, фізичної рекреації, занять спортом має загартовування, тобто створення стійкості організму до дії несприятливих природних факторів: холоду, спеки, підвищеної сонячної радіації (особливо при її різких коливаннях). Загартовування дає можливість зберігати здоров'я і працездатність, тому його необхідно проводити із самого раннього віку. Для різнобічного загартовування необхідно застосовувати засоби, що по-різному діють на організм (вода і повітря різної температури, перебування під сонячними променями та ін). Виконання при цьому фізичних вправ підсилює дію загартовування природними силами. Цей ефект, отриманий у процесі занять фізичними вправами, має здатність до перенесення, тобто він проявляється і в інших видах діяльності людини, зокрема у трудовій і у військовій, що підсилює прикладне значення самого фізичного виховання. Загартовування допомагає прояву вольових якостей людей, особливо при несприятливих зовнішніх умовах занять. За допомогою фізичних вправ і природних сил можна розвинути опірність організму, що має велике значення, до неспецифічних дій (захитування, вібрації, перевантаження, стану невагомості та ін).
Допоміжним засобом фізичного виховання є також мисливство, рибалка, що проводяться у сприятливих природних умовах, особливо це важливо для осіб зрілого та старшого віку.
До гігієнічних факторів відносять заходи з особистої та громадської гігієни праці, побуту, відпочинку, харчування, навколишнього середовища та ін. У процесі виконання фізичних вправ, що різнобічно впливають на організм та особистість людей, дотримування гігієнічних норм і правил є обов'язковим, оскільки це підвищує ефект дії вправ.
Велике значення у створенні необхідних гігієнічних умов має стан матеріально-технічної бази, спортивного обладнання, інвентарю та одягу. Суттєву роль у процесі систематичних занять фізичними вправами відіграє також науково обґрунтований режим чергування навантаження і відпочинку та ведення здорового способу життя, до яких належать харчування, відсутність шкідливих звичок.
Останнім часом з'явилося багато видів рухової активності, які складаються із відомих і традиційних вправ, але при своєму поєднанні та умовах виконання, що змінилися, набувають привабливості в різних вікових групах населення (спінбайк-аеробіка, роуп-скіпінг, аква-аеробіка та ін). Опис новітніх технологій використання фізичних вправ для вирішення рекреаційних завдань у фізичному вихованні подано у заключній главі підручника.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
Чому фізична вправа є основним засобом фізичного виховання?
Які фактори визначають дію фізичних вправ?
Що лежить в основі класифікації фізичних вправ?
Чим характеризується зміст і форма фізичних вправ?
Що розуміється під технікою фізичних вправ?
Що розуміється під просторовими, часовими, просторово-часовими, силовими іритмічними характеристиками?
При яких умовах природні сили і гігієнічні фактори стають засобом фізичного виховання?
86