Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
RE_pitannya_ispit4444.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
445 Кб
Скачать
☆

15.Інформаційно-комунікаційний комплекс: сутність, структура та регіональні особливості функціонування.

Інформатизація суспільства - це глобальний соціальний процес, особливість якого полягає в тому, що домінуючим видом діяльності в сфері суспільного виробництва є збирання, нагромадження, продукування, оброблення, зберігання, передавання та використання інформації. Ці процеси здійснюються на основі сучасних засобів процесорної та обчислювальної техніки, а також на базі різноманітних засобів інформаційного обміну. Інформатизація суспільства, як наголошується в сучасній літературі забезпечує:

-   активне використання інтелектуального потенціалу, що постійно розширюється, сконцентрованого в друкованому фонді, науковому, виробничому та іншому видах діяльності його членів;

-   інтеграцію інформаційних технологій з науковим, виробничим, ініціюючим розвитком усіх сфер суспільного виробництва, інтелектуалізацію трудової діяльності;

-   високий рівень інформаційного обслуговування, доступність будь- якого члена суспільства до джерел достовірної інформації, візуалізацію представленої інформації, правдивість використаних даних.

Інформатизація суспільства пов’язана, насамперед, з розвитком комп’ютерної техніки, різноманітного програмного забезпечення, глобальних мереж (Інтернет), мультимедійних технологій [2, с. 19].

Виникнення та розвиток інформаційного суспільства припускає широке застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, що визначається багатьма чинниками.

Інформаційно-комунікаційні технології або ІКТ — засоби, пов'язані зі створенням, збереженням, передачею, обробкою і управлінням інформації. Цей широко вживаний термін включає в себе всі технології, що використовуються для спілкування та роботи з інформацією.

Концепція інформаційних технологій була додана до елементу комунікації і виникла у 1980-ті роки. Наразі ІКТ включають апаратні засоби (комп'ютери, сервери, тощо) та програмне забезпечення (операційні системи, мережеві протоколи, пошукові системи, тощо) [6 с.22]. Їхні можливості широко застосовують під час навчального процесу, звідси ІКТ можна вважати педагогічною технологію.

Будь-яка педагогічна технологія - це інформаційна технологія, оскільки основу технологічного процесу навчання складає отримання і перетворення інформації.

За Дж. Велінгтоном, інформаційні технології – це системи, створені для виробництва, передачі, відбору, трансформації (обробки) і використання інформації у вигляді звуку, тексту, графічного зображення і цифрової інформації".

⡎16.Комплекс галузей легкої промисловості: сутність, структура та фактори регіонального розвитку.

24242424242424242424᠀搒Ĭ24ꐓ24ꐔ24䐭Ȁ왍24퇧24嬀$⑜最鵤癟洀Ĥ¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥᤀ萑áꐓ24ꐔ24䐭Ā왍2424嬀$⑜怀最鵤癟洀Ĥᔀовольчих товарів. Продукція легкої промисловості йде на задоволення потреб населення, забезпечуючи його тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, а також використовується в інших галузях промисловості у вигляді сировини і допоміжних матеріалів (у харчовій, машинобудуванні та ін.). Найбільш тісні зв’язки вона має із сільським господарством і хімічною промисловістю – основними постачальниками сировини для галузі, а також машинобудуванням.  Легка промисловість – це комплексна галузь, що включає майже 20 підгалузей, які можуть бути об’єднані в три групи:  – текстильна, в тому числі, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, трикотажна. Сюди входить первинна обробка льону, шерсті та ін., виробництво нетканих матеріалів, в’язання сіток, виробництво текстильної галантереї та ін.;  – швейна;  – шкіряно-взуттєва і хутрова.  Ефективність галузі залежить від багатьох економічних факторів та раціонального розміщення її підприємств. Для легкої промисловості характерна менш виражена, порівняно з іншими галузями, територіальна спеціалізація, бо практично в кожній області є ті чи інші її підприємства.  Фактори розміщення підприємств даного комплексу різноманітні, проте можна виділити головні:  – сировинний, який впливає на розміщення підприємств з первинної переробки сировини: наприклад, льонопереробні фабрики розміщені в районах вирощування льону, вовняномиючі підприємства – в районах вівчарства, під-приємства з первинної обробки шкіри – біля м’ясокомбінатів;  – споживчий, так як готова продукція деяких підгалузей легкої промисловості менш транспортабельна порівняно з напівфабрикатами. Наприклад, дешевше постачати пресований бавовник-сирець, ніж бавовняні тканини;  – трудоресурсного забезпечення, який передбачає наявність професійно підготовлених трудових ресурсів, бо всі галузі легкої промисловості працеємні. Історично склалось так, що в її галузях використовується переважно жіноча праця (до 90%). Проте в регіонах необхідно враховувати можливість використання і жіночої, і чоловічої праці (тобто, розвивати легку промисловість у районах зосередження важкої індустрії і навпаки).  Нині на розміщення легкої промисловості великий вплив справляє науково-технічний процес. Це відбивається, перш за все, на концентрації текстильного виробництва, зміні його сировинної бази. Натуральні волокна поступово витісняються хімічними. Велика кількість тканин виробляється із сумішей натуральних і хімічних волокон.  Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача, взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на сировину.  Легка промисловість включає 483 виробничих підприємства. Нині підприємства легкої промисловості працюють у складних умовах: недопоставки сировини за міждержавними угодами з країнами СНД; припинені практично імпортні поставки, які щорічно становили понад 500 млн. дол. США; недопостача сировини; праця на давальницькій сировині збіднює укр. ринок товарів. Легка промисловість для успішного розвитку має вирішити ряд наступних завдань: формування і розміщення державних замовлень та контрактів; координація діяльності підприємств; розробленя цільових програм перспективного розвитку нових видів сировини; збалансування розвитку підгалузей; розширення сировинної бази; ліквідація диспропорції у окремих підгалузях; розвиток машинобудування для легкої промисловості. Текстильна промисловість сконцентрована у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, \), Житомир та Рівне (льонокомбінати), Києві та Львові (бавовнопрядильні фабрики), Чернівцях та ін. Бавовняна промисловість виробляє 50,1% усіх тканин. До неї структурно входять прядильне, ткацьке, крутильно – ниткове та фарбувальнообробне виробництва. Розміщення підприємств є наступне: Херсон, Тернопіль

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]