31.Паливно-енергетичний комплекс України: проблеми та пріоритети.

Ā48洀Ĥ¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ ሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥᄀадних проблем в розвитку економіки України на сьогодні є проблема надійності задоволення потреб держави в паливно-енергетичних ресурсах і в першу чергу її соціальної сфери. Загострення цієї проблеми почалось  з дев’яностих років, з кожним наступним роком її вирішення все більш ускладнювалося.

484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484848484949494949494949494949494949494949494949494949494949ᔀꐓ49ꐔ49䐭Ā왍4949嬀$⑜最鵤癟洀Ĥ¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀ĤȀткування, енерговитратних технологій (особливо в енергетиці, чорній металургії, нафтохімічній промисловості, інших енергоємних галузях), орієнтація на дешеві в дев’яностих роках паливно-енергетичні ресурси (ПЕР) призвели до надмірних рівнів та нераціонального їх використання. Це стало однією з основних причин енергетичної кризи та економічної нестабільності в країні.

4949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949494949฀䐭Ā왍4949最鵤癟洀Ĥᔀꐓ49ꐔ49䐭Ā왍4949嬀$⑜最鵤癟洀Ĥ¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥ̀ицтво одиниці продукції, робіт, послуг. У зв’язку з дефіцитом власних паливних ресурсів це, в свою чергу, викликає необхідність збільшення їх імпорту, що в умовах обмеженості коштів призводить до створення  та накопичення державного боргу України. Придбання в великих обсягах енергоносіїв за імпортом негативно впливає на нестабільну на поточному етапі розвитку економіку держави, створює труднощі в її конкурентоздатності, тобто це є загальнодержавною проблемою. Вирішення її потребує поглибленого аналізу ефективності використання палива та енергії.

Дослідженню економічних проблем енергетичного забезпечення розвитку суспільства виходячи з стабілізації та структурних зрушень в промисловому виробництві, соціальній сфері на стадії розроблення напрямів та переходу до ринкових перетворень присвячені численні роботи провідних вчених - економістів, спеціалістів-практиків. Ними створені значні теоретичні та практичні основи розвитку економіки, енергетичної бази України, напрями підвищення ефективності використання ПЕР.

Ԁисока енергоємність ВВП в Україні є наслідком певної технологічної відсталості, незадовільної галузевої структури національної економіки, впливу її “тіньового” сектора та незадовільної структури імпортно-експортних операцій. А тому необхідні комплексні дослідження і створення напрямів такої моделі розвитку ПЕК і суміжної виробничої та організаційної інфраструктури, реалізація якої повинна забезпечити потреби економіки України в ПЕР при об’єктивно обгрунтованих витратах на їх власне виробництво та послаблення залежності держави від імпорту енергоносіїв.

Враховуючи складність питань енергетичного забезпечення України, велика кількість яких на даний момент не вирішується, актуальним є комплексний підхід щодо розвитку інфраструктури ПЕК з орієнтацією, при умові економічної доцільності, на продукцію власних суміжних виробництв, в першу чергу машинобудування.

5032.Потенціал регіонального розвитку: сутність, структура та особливості формування.

5050505050505050฀䐭Ā왍5050最鵤癟洀Ĥ฀䐭Ā왍5050最鵤癟洀Ĥᔀꐓ50ꐔ50䐭Ā왍5050嬀$⑜最鵤癟洀Ĥ¤ഀ׆ĀȜሀĀ᐀¤最鵤癟洀Ĥऀути використані для

досягнення певної мети.

Економічний потенціал регіону – сукупні можливості регіону, його підприємств та окремих суб’єктів

господарювання визначати, формувати і найбільш ефективно забезпечувати та задовольняти суспільні потреби.

Питання розвитку і взаємодії регіонів, взаємовідносин регіональних і

центральних органів влади є надзвичайно актуальними для України. Адже

відсутність обґрунтованої політики регіонального розвитку держави на

попередньому етапі призвела до суттєвого збільшення диспропорцій та

загострення економічних і соціальних проблем.

Безперечно, держава як носій загальнонаціональних інтересів має грати

провідну роль у створенні та постійному удосконаленні як концептуальних

основ, інституціональних механізмів реалізації регіональної політики,

так і в реалізації конкретних місцевих проектів і програм. Але практика

демократизації та різні форми політичної участі населення в суспільному

житті багатьох країн свідчать, що будь-який державний апарат настільки

віддалений від інтересів людини праці, що не спроможний враховувати

місцеві особливості та інші специфічні умови життя громад. Тому цілком

логічною є теза, що для більш ефективного управління регіонами в країні

має зростати роль регіонального і місцевого самоврядування, громадських

організацій, зокрема профспілкових, які не лише найбільш наближені до

потреб громад і регіонів, але й представляють та захищають їх права та

інтереси.

В Україні впродовж декількох останніх років на рівні територіальних

громад спостерігається певний прогрес у розвитку самоврядування. Але

проходить він вкрай нерівномірно й суперечливо. Причина цього –

недосконалість чинного законодавства, яке, на думку багатьох фахівців і

політиків, допускає нераціональний розподіл повноважень між органами

державної влади та органами місцевого самоврядуванням, що потребує

негайних концептуальних змін і реформацій. Зокрема, сучасна модель

взаємовідносин регіон – центр не досить вдало узгоджена із загальною

концепцією організації державної влади, закріпленою Конституцією

України.

Розглядаючи взаємозв’язок органів виконавчої влади та місцевого

самоврядування з нинішньою моделлю міжбюджетних відносин, слід

зазначити, що такий підхід дещо застарів і стримує соціально-економічний

розвиток регіонів. Діюча система міжбюджетних відносин не сприяє

утворенню необхідних стимулів у регіональної й місцевої влади по

забезпеченню належного управління бюджетами і проведенню економічної

політики, спрямованої на стимулювання ділової активності, розвитку

конкуренції, підтримку нових підприємств.

Внаслідок цього в країні складається несприятливий підприємницький та

інвестиційний клімат, що характеризується надвисокими витратами

необхідними для входження на ринки, та ставками місцевих податків і

зборів. Для суттєвого покращання ситуації, необхідно узгодити реформу

міжбюджетних відносин із загальною логікою змін у відносинах

регіональних і центральних органів влади.