41.Розвиток транспортної системи України: структурні та регіональні особливості функціонування.

Проблеми подальшого розвитку транспортного комплексу пов’язані з реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та торгівлі переважно і визначають завантаженість транспортної системи. Актуальною проблемою транспортного комплексу України є незадовільний стан його виробничої бази. Тому у перспективі пріоритетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування. Поряд з цим для створення системи інтермодальних перевезень передбачається налагодження виробництва спеціалізованих технічних засобів — контейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів. У перспективі планується здійснити поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом на основі новітніх інформаційних технологій та сучасного маркетингу, запровадження автоматизованих центрів управління доставкою вантажів. В цілому формування і розвиток національної транспортної системи України потребує ефективного державного регулювання діяльності транспортних підприємств за такими напрямами: створення ринку транспортних послуг; забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту; активізація міжнародної діяльності транспортних підприємств. Процес реформування транспортного комплексу України передбачає посилення контролю з боку держави за використанням вантажної бази вітчизняного морського флоту країни як галузі транспортного комплексу з певним валютним ресурсом. Надзвичайно важливим для активізації діяльності транспортних підприємств України є створення власної інформаційної бази щодо кон’юнктури світового фрахтового ринку.

6242.Соціальний комплекс: сутність, структура та значення в регіональному розвитку.

Соціальний комплекс - відносно самостійна сфера життєдіяльності

суспільства, яка охоплює відносини між соціальними спільностями,

всередині цих спільностей, між окремими особами, які займають різне

положення в суспільстві й беруть неоднакову участь в його соціальному

житті. За значенням у житті суспільства, її можна поділити на дві

важливі групи галузей. Перша задовольняє духовні і фізичні потреби

населення і охоплює освіту, культуру, охорону здоров'я та фізичну

культуру, туризм і відпочинок. До другої групи галузей можна віднести

житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, пасажирський

транспорт, зв'язок, торгівлю і громадське харчування, кредитування та

страхування, які покликані забезпечувати матеріальні умови життя

населення. Всі галузі соціальної інфраструктури утворюють міжгалузеві

комплекси: культурно-освітній, науковий, рекреаційний,

соціально-побутовий, ринкової інфраструктури, фінансово-банківську сферу

тощо.

Класифікація видів послуг, що надаються соціальною сферою, залежить від

його визначального принципу. Так, за функціональною ознакою виділяються

такі види послуг: торгівля і громадське харчування; транспорт і зв'язок;

житлово-комунальне господарство; побутове обслуговування;

культурно-освітній комплекс; фінансово-банківська система; апарат

управління тощо. За соціальним значенням їх же можна розділити на

соціально-побутові та соціально-культурні; за ступенем стабільності - на

стаціонарні, тимчасові, пересувні; за періодичністю - повсякденні,

періодичні та епізодичні; за характером поширення - масові і унікальні.

Соціальна інфраструктура має значні територіальні відмінності у рівнях

обслуговування. Вони визначаються рівнем грошових доходів і життя

населення, природними факторами, що зумовлюють певні потреби в опаленні,

одязі, послугах тощо, а також системою розселення і транспорту, складом

населення і його традиціями.