45.Територіально-виробничий комплекс: сутність, види та організаційні форми представлення.

Територіально-виробничі комплекси являють собою сукупність зосереджених в межах певної території і пов'язаних між собою об'єктів виробництва та інших сфер трудової діяльності. Виділяють районні (народногосподарські) і локальні ТВК. Останні формуються на базі промислових центрів і вузлів. Формування районних комплексів відбувається в економічних районах або адміністративних областях. Кожен районний комплекс об'єднує, звичайно, декілька локальних утворень. Виступаючи формами зосередження і територіальної організації продуктивних сил, ТВК районів відрізняються за структурою, особливостями формування, специфікою розміщення нових підприємств, внутрішніми і зовнішніми економічними зв'язками і т. д. На відміну від районних, локальним комплексам властиве концентроване розміщення виробництва у певних центрах і вузлах, зосередження різноманітних видів людської діяльності (переважно галузей промисловості). Виділяють локальні кущові і локальні міські комплекси (Є.Д.Сілаєв, 1968). Виходячи з напрямку виробничої спеціалізації, локальні комплекси можна розчленувати на різні типи. Наприклад, локальні кущові нафтогазові, нафтохімічні, текстильно-промислові, металургійні та ін. Локальні міські комплекси сформувались на базі середніх і великих міст. Вони розрізняються за обсягом виробництва, напрямками спеціалізації, рівнем комплексності. Якщо спеціалізація у таких комплексах склалася на базі переважаючих у структурі виробництва підприємств однієї великої групи галузей, то ці комплексні утворення виділяються як спеціалізовані. Наприклад, Харківський машинобудівний комплекс (на базі великого міста), Краматорський машинобудівний комплекс (на базі середнього міста) і т. д. Різні підходи до створення територіально-виробничих комплексів дозволяють вдосконалювати їх структуру і організацію з врахуванням природних і економічних умов, а також перспектив розвитку господарства в окремих районах. В староосвоєних районах України з великим промисловим потенціалом (Донецькому, Придніпровському, Північно-Східному, Київському) необхідно здійснювати технічне переозброєння і розміщення діючих підприємств, раціоналізувати транспортно-економічні і трудові зв'язки. При обгрунтуванні основних напрямків розвитку нових територіально-виробничих комплексів доводиться вирішувати ряд принципових науково-методичних питань. Уже на стадії будівництва базових підприємств виникає потреба в проведенні проектних розробок з метою конструювання «моделей ТВК» і реалізації їх в процесі територіальної організації виробництва. Вимагають обгрунтування також питання, пов'язані зі строками будівництва підприємств і введенням їх в експлуатацію.

46.Технополіси і технопарки як прогресивна форма регіонального розвитку.

Аналіз світового досвіду показує, що економічне зростання розвинутих країн та їх окремих регіонів вже давно базується на використанні сфери знань і високих технологій, а їх ефективне поєднання гарантує прогресивний розвиток нації та людства. Однією з найбільш вдалих форм такої інтеграції є технопарки. Світова практика не залишає сумнівів щодо ефективності та надзвичайної корисності таких типів вільних економічних зон, як технопарки. Ці зони відзначаються високим рівнем інноваційної діяльності, являють собою форму інтеграції науки та виробництва. На відміну від інших форм ВЕЗ діяльність технологічного парку пов'язана і скооперована з відомими науково-дослідними центрами та університетами, а також з економікою певного регіону. Отже, головна ідея, покладена в основу створення такого типу організаційних структур, полягає у створенні у певному обмеженому просторі виключно сприятливих умов для інноваційної діяльності.

Технологічний парк – це науково-виробничий територіальний комплекс, головне завдання якого складається у формуванні максимально сприятливого середовища для розвитку малих і середніх наукомістких інноваційних фірм. Як правило, основною структурною одиницею технопарку є спеціалізований центр. В структурі технопарків представлені наступні центри: інноваційно-технологічний; навчальний; консультаційний; інформаційний; маркетинговий; юридичний; фінансовий; економічний; промислова зона

Технопарки можна розглядати з кількох точок зору.

По-перше, технопарк можна розглядати як особливий вид вільної економічної зони, на території якої посилено розвивається розробка наукоємної продукції, формуються нові кадри, технічно-впроваджуючі зони. Таке розуміння технопарку відповідає вимогам тих процесів, що відбуваються в світовій економіці.

По-друге, наука дає стимул розвитку бізнесу, головним чином - малого, що дозволяє говорити про технопарки, як про форму підтримки малого підприємництва, як головний чинник розвитку конкурентного середовища в Україні.

По-третє, саме в технопарках наука отримує фінансові та інші додаткові можливості для ведення фундаментальних і прикладних досліджень. А це означає, що наука стає більш незалежною від державного впливу. В зв’язку з цим технопарки є привабливою формою підтримки вітчизняної науки.

В технопарках формується правове середовище для діяльності венчурних (ризикових) підприємств, відповідна матеріальна база, що дозволяє відбирати на конкурсній основі проекти  створення нової техніки і повних технологій, готувати кадри, зорієнтовані на підприємницьку діяльність, проводити прикладні дослідження на сучасному рівні, корегувати розроблені технології, створити можливості для їх промислового освоєння.

В результаті створюється підготовлене до інновацій середовище для реалізації нових ідей у вигляді товарів, необхідних промисловості і конкурентоспроможних на світовому ринку. Впровадження досягнень науки і техніки у реальне життя, що передбачає інноваційна модель розвитку, призведе до модернізації економіки, яка полягає у заміні одних елементів виробничої системи іншими, більш сучасними. Це можуть бути принципово нові технології, які є результатами завершених наукових досліджень і розробок, або такі, що вдосконалені на базі використання нових знань. Таким чином, наука як генератор нових знань має бути визнана національним пріоритетом розвитку і головним фактором реформування економіки. Можливим це стає лише за умов послідовної державної науково-технічної політики, в основі якої лежать забезпечення інноваційної безпеки країни, визначення і реалізація стратегічних пріоритетів науково-технічного розвитку та створення через заходи державного регулювання сприятливих інвестиційних умов для підприємств, що активно впроваджують інновації