- •1.Агропромислова інтеграція: сутність, види, форми та функціональні зв’язки.
- •2.Агропромисловий комплекс: сутність і фактори формування галузево-територіальної структури.
- •3.Альтернативна енергетика: сутність, види та потенціал розвитку в Україні та світі.
- •4.Будівельно-індустріальний комплекс: сутність, структура та регіональні аспекти функціонування.
- •5.Галузева та регіональна структура харчової промисловості України.
- •6.Гірничо-металургійний комплекс: сутність, структура та регіональна спеціалізація.
- •7.Господарський комплекс світу та України: сутність, значення та характеристика структури.
- •8.Демографічний потенціал як основа стійкого розвитку економіки регіонів.
- •9.Державна політика соціально-економічного розвитку регіонів України.
- •10.Екологічний потенціал: регіональний та глобальний рівень формування.
- •11.Еколого-економічні проблеми формування сировинної бази агропромислового комплексу України.
- •12.Економіка та управління природокористуванням: регіональний аспект.
- •13.Економічний потенціал: сутність, значення та структура.
- •14.Загальносистемні закономірності, принципи та чинники розміщення й розвитку продуктивних сил.
- •15.Інформаційно-комунікаційний комплекс: сутність, структура та регіональні особливості функціонування.
- •17.Конкурентоспроможність регіонів України: передумови та фактори формування.
- •18.Паливно-енергетичний комплекс: сутність, значення та характеристика структури.
- •19.Концепція стійкого розвитку: сутність, значення та принципи здійснення.
- •20.Лісопромисловий комплекс: сутність, значення та функціонально-галузева структура.
- •21.Машинобудівний комплекс: сутність, структура та регіональні аспекти функціонування.
- •22.Методи аналізу регіональної економіки.
- •23.Міжнародні організації та їх значення у здійсненні регіональної еколого-економічної діяльності.
- •24.Міжрегіональні економічні зв’язки: сутність та види
- •25.Напрямки реструктуризації господарського комплексу індустріальних районів України.
- •26.Науково-технічний прогрес та його значення в розвитку транспортно-комунікаційного комплексу світу.
- •28.Нові форми регіонального розвитку продуктивних сил.
- •29.Освітній комплекс: сутність, значення та структура
- •30.Особливості територіальної організації машинобудівного комплексу України.
- •31.Паливно-енергетичний комплекс України: проблеми та пріоритети.
- •33. Природно-ресурсний та екологічний потенціал: регіональний та глобальний рівень формування.
- •34.Проблеми трансформації господарського комплексу України в умовах глобалізації.
- •35.Регіональна економіка та територіальна організація продуктивних сил.
- •36.Регіональна економіки як інтегрована економічна дисципліна.
- •37.Регіональна економічна політика України та європейська інтеграція.
- •38.Регіональна політика: сутність, принципи, види та механізм реалізації.
- •39.Регіональні аспекти світових екологічних процесів.
- •40.Регіонально-економічний аспект у формуванні екологічної безпеки.
- •41.Розвиток транспортної системи України: структурні та регіональні особливості функціонування.
- •43.Соціально-економічного районування: сутність та функції у системі територіальної організації господарства.
- •44.Структурно-динамічні проблеми розвитку продуктивних сил економічних районів з середнім рівнем розвитку.
- •45.Територіально-виробничий комплекс: сутність, види та організаційні форми представлення.
- •46.Технополіси і технопарки як прогресивна форма регіонального розвитку.
- •47.Торговельний комплекс: сутність, структура та територіальна організація.
- •48.Транспортно-комунікаційний комплекс: сутність, структура та особливості функціонування
- •49.Хімічний комплекс: сутність, структура та спрямованість розвитку.
- •50.Еколого-економічний простір в контексті регіонального розвитку.
- •51.Регіональні аспекти світових економічних процесів.
45.Територіально-виробничий комплекс: сутність, види та організаційні форми представлення.
Територіально-виробничі комплекси являють собою сукупність зосереджених в межах певної території і пов'язаних між собою об'єктів виробництва та інших сфер трудової діяльності. Виділяють районні (народногосподарські) і локальні ТВК. Останні формуються на базі промислових центрів і вузлів. Формування районних комплексів відбувається в економічних районах або адміністративних областях. Кожен районний комплекс об'єднує, звичайно, декілька локальних утворень. Виступаючи формами зосередження і територіальної організації продуктивних сил, ТВК районів відрізняються за структурою, особливостями формування, специфікою розміщення нових підприємств, внутрішніми і зовнішніми економічними зв'язками і т. д. На відміну від районних, локальним комплексам властиве концентроване розміщення виробництва у певних центрах і вузлах, зосередження різноманітних видів людської діяльності (переважно галузей промисловості). Виділяють локальні кущові і локальні міські комплекси (Є.Д.Сілаєв, 1968). Виходячи з напрямку виробничої спеціалізації, локальні комплекси можна розчленувати на різні типи. Наприклад, локальні кущові нафтогазові, нафтохімічні, текстильно-промислові, металургійні та ін. Локальні міські комплекси сформувались на базі середніх і великих міст. Вони розрізняються за обсягом виробництва, напрямками спеціалізації, рівнем комплексності. Якщо спеціалізація у таких комплексах склалася на базі переважаючих у структурі виробництва підприємств однієї великої групи галузей, то ці комплексні утворення виділяються як спеціалізовані. Наприклад, Харківський машинобудівний комплекс (на базі великого міста), Краматорський машинобудівний комплекс (на базі середнього міста) і т. д. Різні підходи до створення територіально-виробничих комплексів дозволяють вдосконалювати їх структуру і організацію з врахуванням природних і економічних умов, а також перспектив розвитку господарства в окремих районах. В староосвоєних районах України з великим промисловим потенціалом (Донецькому, Придніпровському, Північно-Східному, Київському) необхідно здійснювати технічне переозброєння і розміщення діючих підприємств, раціоналізувати транспортно-економічні і трудові зв'язки. При обгрунтуванні основних напрямків розвитку нових територіально-виробничих комплексів доводиться вирішувати ряд принципових науково-методичних питань. Уже на стадії будівництва базових підприємств виникає потреба в проведенні проектних розробок з метою конструювання «моделей ТВК» і реалізації їх в процесі територіальної організації виробництва. Вимагають обгрунтування також питання, пов'язані зі строками будівництва підприємств і введенням їх в експлуатацію.
46.Технополіси і технопарки як прогресивна форма регіонального розвитку.
Аналіз світового досвіду показує, що економічне зростання розвинутих країн та їх окремих регіонів вже давно базується на використанні сфери знань і високих технологій, а їх ефективне поєднання гарантує прогресивний розвиток нації та людства. Однією з найбільш вдалих форм такої інтеграції є технопарки. Світова практика не залишає сумнівів щодо ефективності та надзвичайної корисності таких типів вільних економічних зон, як технопарки. Ці зони відзначаються високим рівнем інноваційної діяльності, являють собою форму інтеграції науки та виробництва. На відміну від інших форм ВЕЗ діяльність технологічного парку пов'язана і скооперована з відомими науково-дослідними центрами та університетами, а також з економікою певного регіону. Отже, головна ідея, покладена в основу створення такого типу організаційних структур, полягає у створенні у певному обмеженому просторі виключно сприятливих умов для інноваційної діяльності.
Технологічний парк – це науково-виробничий територіальний комплекс, головне завдання якого складається у формуванні максимально сприятливого середовища для розвитку малих і середніх наукомістких інноваційних фірм. Як правило, основною структурною одиницею технопарку є спеціалізований центр. В структурі технопарків представлені наступні центри: інноваційно-технологічний; навчальний; консультаційний; інформаційний; маркетинговий; юридичний; фінансовий; економічний; промислова зона
Технопарки можна розглядати з кількох точок зору.
По-перше, технопарк можна розглядати як особливий вид вільної економічної зони, на території якої посилено розвивається розробка наукоємної продукції, формуються нові кадри, технічно-впроваджуючі зони. Таке розуміння технопарку відповідає вимогам тих процесів, що відбуваються в світовій економіці.
По-друге, наука дає стимул розвитку бізнесу, головним чином - малого, що дозволяє говорити про технопарки, як про форму підтримки малого підприємництва, як головний чинник розвитку конкурентного середовища в Україні.
По-третє, саме в технопарках наука отримує фінансові та інші додаткові можливості для ведення фундаментальних і прикладних досліджень. А це означає, що наука стає більш незалежною від державного впливу. В зв’язку з цим технопарки є привабливою формою підтримки вітчизняної науки.
В технопарках формується правове середовище для діяльності венчурних (ризикових) підприємств, відповідна матеріальна база, що дозволяє відбирати на конкурсній основі проекти створення нової техніки і повних технологій, готувати кадри, зорієнтовані на підприємницьку діяльність, проводити прикладні дослідження на сучасному рівні, корегувати розроблені технології, створити можливості для їх промислового освоєння.
В результаті створюється підготовлене до інновацій середовище для реалізації нових ідей у вигляді товарів, необхідних промисловості і конкурентоспроможних на світовому ринку. Впровадження досягнень науки і техніки у реальне життя, що передбачає інноваційна модель розвитку, призведе до модернізації економіки, яка полягає у заміні одних елементів виробничої системи іншими, більш сучасними. Це можуть бути принципово нові технології, які є результатами завершених наукових досліджень і розробок, або такі, що вдосконалені на базі використання нових знань. Таким чином, наука як генератор нових знань має бути визнана національним пріоритетом розвитку і головним фактором реформування економіки. Можливим це стає лише за умов послідовної державної науково-технічної політики, в основі якої лежать забезпечення інноваційної безпеки країни, визначення і реалізація стратегічних пріоритетів науково-технічного розвитку та створення через заходи державного регулювання сприятливих інвестиційних умов для підприємств, що активно впроваджують інновації
