35.Дайте характеристику раціоналізму та емпіризму у теорії пізнання нового часу

Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя. Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм (від грец. empeiria - досвід) - напрямок в теорії пізнання,що всі знання виводить з чуттєво досвіду (емпірії). Визнаючи чуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання та критерієм істини,емпіризм раціональну пізнавальну діяльність зводить до різного роду комбінацій того матеріалу, який поставляється досвідом, і тлумачить цю діяльність як нічого не додають до змісту знання. Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626), який основні свої ідеї висловив у працях "Новий органон" (1620) і "Про гідність та примноження наук" (1623). Головне завдання філософії Ф.Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність

Раціоналізм (від лат. rationalis - розумний, ratio - розум) --сукупність філософських напрямів, які визнають розум основою пізнання і поведінки людей і які вважають, що розумність пристрої, логічний порядок речей - це невід'ємна, необхідна характеристика всього всесвіту. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали все загальність, необхідність, суттєвість. Раціоналізм з'являється як реакція на схоластичний спосіб мислення, з його готовими істинами і незаперечним «авторитетами». Раціоналізм робить ставку на людину, на його розум. Логіка його проста і зрозуміла. Людина істота розумна. Світ, що оточує його, теж розумний, отже,розумна людина, пізнавши розумний світ, може побудувати розумне життя. Основоположником цього напрямку є Р. Декарт. Основною ознакою його раціоналізму можна вважати виведення факту існування з факту мислення. Це виведення здійснюється за допомогою операції дедукції з вроджених розуму ідей. До складу вроджених ідей Декарт включає: буття Бога, існування поняття, свободу волі.

36.Розкрийте раціоналізм та метафізичний матеріалізм філософів епохи просвітництва

Раціоналізм (лат. rationalis — розум) — філософський напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Раціоналізм протистоїть як ірраціоналізму (наприклад, інтуїтивізму), так і емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють (чи підтримують) як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основоположником раціоналізму є дуаліст Декарт. В історії Нової філософії Декарт посідає особливе місце як творець дуалістичного філософського вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасного самостійного існування свідомості і матерії, душі і тіла. "Світ, — стверджував Декарт, — складається з двох незалежних субстанцій — духовної і матеріальної". Атрибутом духовної субстанції вважав мислення, а матеріальної — протяжність. Людина, за Декартом, це механічне поєднання цих двох субстанцій.

Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав раціоналізм і дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно і апріорно існують у розумі.

Концепція раціоналізму включає в себе два елементи. Перший — це уявлення про розум як найвищий спосіб досягнення істини (розум всемогутній і непогрішимий, вважав Декарт). Другий — правильно розуміючи якісну відмінність раціонального пізнання від чуттєвого, Декарт перебільшував можливості раціонального пізнання, відривав його від емпіричного ступеня як єдиного джерела інформації про світ і цим штовхав раціоналізм до ідеалізму, визначаючи існування особливого, чисто раціонального джерела знань.

Філософія Просвітництва та метафізичний матеріалізм

Просвітництво — культурно-історичний термін (вперше використаний Вольтером і Гердером), що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу. Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій XIV—XV ст., але відрізняється більшим раціоналізмом і критичністю. Головним прагненням просвітників було знайти завдяки діяльності людського розуму природні принципи суспільного життя. З цієї точки зору було піддано гострій критиці всі наявні форми і відносини людей у сфері права, моралі, економіки, політики тощо. Під впливом Просвітництва розпочались реформи в деяких країнах Західної Європи, які сприяли створенню і розбудові громадянського суспільства.

Вважається, що Просвітництво було започатковано в Англії під впливом філософських ідей Д. Локка, який створив вчення про державу, владу і право. Локк власне і розробив концепцію так званого громадянського суспільства, згідно з якою люди створюють державу тому, що природний стан людини ненадійний. Мета створення держави — збереження свободи і власності. Локк уперше висунув ідею про необхідність розподілу державної влади.

Французьке Просвітництво порушує проблему вдосконалення суспільства шляхом реформ. Велике значення мали твори Ш. Монтеск'є (1689—1755 рр.), зокрема його "Перські листи" та "Дух законів", де він методом порівняльного аналізу описує типи державного устрою. Загалом Монтеск'є висував ідею величезного значення географічного фактора (територія, клімат, родючість землі і т. п.) у розвитку суспільства. Але він не заперечував ролі способу життя, способу виробництва. Монтеск'є проголосив ідею загального миру.

Ф. Вольтер (1694—1778 рр.) у своїх творах "Кандід", "Філософський словник" та ін. висував ідеї, спрямовані проти феодалізму та кріпацтва, він боровся проти церкви, релігійної нетерпимості, фанатизму, деспотії. Вольтер — рішучий прибічник рівності громадян перед законом, але треба звернути увагу на те, що він вважав неминучим поділ людей на багатих і бідних. Певний час мислитель визнавав за можливе поліпшити життя людей за рахунок так званого "освіченого монарха", тобто вченого, розумного і справедливого царя чи імператора, але на схилі свого життя припускався думки, що найкращим державним устроєм є республіка. Він залишився переконаним в неминучості суспільного прогресу.

Блискучий полеміст і талановитий письменник Ж.-Ж. Руссо (1712—1778 рр.) написав праці "Про суспільний договір", "Еміль, або про виховання" та інші, де торкається питань розвитку цивілізації, держави, моралі, розмірковує над проблемами соціальної нерівності та виховання. Критика ним існуючих порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова. Цивілізація, твердить він, псує людину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості, поміркованості. Поділ праці, який має величезне значення для прогресу, є не тільки благом, а й злом, оскільки людина втрачає цілісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини в суспільстві. У вихованні Руссо спирався на чуття людини, звертався до її щирого серця. В цьому він вбачав можливість збереження і розвитку справді людських відносин у суспільстві. Він рішуче виступає проти соціальної нерівності, вимагає свободи і забезпечення повноти юридичних прав.