23. Загальна характеристика софістичної філософії. Сутність релятивізму.

Софісти постаили питання про те, що арехе для людини ніякого значення не мають, найголовнішим для людини є вона сама. Вони довели що світ є антропоморфний (людиноподібний), тобто таким йким бачить його людина. Прийшли до висновку зо в кожної людини є своя істина, і ця істини суб’єктивна, а не об’єктивна. Відповідно, якщо істина суб’єктивна то Протагор (перший засновник софістів) переходить до першого онтологічного висновку: (онтологія) світ змінний, плинний, спирається на філософію Геракліта, існує будь-яка закономірність; ніщо в світі не існує саме по собі, але по відношенню до чогось, відповідно світ - це не тільки світ речей;.. все змінюється не як небудь, а лише у протилежне собі.

Софісти були вчителями мудрості. За своє навчання вони брали гроші. Завдання софістів – навчити людину бути не просто освіченою і розумною. Софізми – це логічні задачі, кі показують порушення в мисленні, міркуванні. Один з перших софістів - Горгій (нічого не існує, а якщо щось існує, то неосяжне, а якщо осяжне, то не передається).

Софісти пов були навчити людину захищати будь-яку точку зору, якою абсурдною вона б не була – безкомпромісна дискусія.

Софістика- це вчення хитромудро вести дебати. Софісти зробили важливий крок на шляху до створення науки про мову, зокрема Протагор займався категоріями словозміни, він заклав основи вчення про синоніми, а Гіппій – граматики. Софістика – це нечесний шлях ведення спорів, за допомогою якого використовуються прийоми, що дозволяють бентежити інших, будь-який аргумент, лише б домогтися поставленої мети. Протагор говорив «те, що я думаю, і є істина». Софісти поклали початок такої науки як аргументація.

Релятивізм — методологічний принцип, який полягає у метафізичній абсолютизації відносності і умовності змісту пізнання. Суть даного філософського напрямку: всяке знання відносно неусталене, суб'єктивне, залежить від людини. Гносеологічні корені релятивізму — відмова від визнання неперервності у розвитку знання, перебільшення впливу конкретних умов. Факт розвитку пізнання, в ході якого воно переходить на новий вищий рівень, релятивісти розглядають як доказ його неістиності, суб'єктивності. Це приводить до заперечення об'єктивності пізнання взагалі, до агностицизму. Релятивізм в часі сягає вчення давньогрецьких софістів. Раннім релятивістом можна вважати Протагора. Елементи релятивізму характерні і для античного скептицизму. Аргументи релятивізму філософи XVI—XVIII ст. (Еразм Ротердамський, Мішель Монтень, П'єр Бейль) використовували для критики догматів релігії і основ метафізики. Іншу роль релятивізм відіграє у ідеалістичному емпіризмі (Джордж Берклі, Девід Юм; махізм, прагматизм, неопозитивізм). Абсолютизація відносності пізнання служить тут обґрунтуваннямсуб'єктивізму.

24. Проблема людини в філософії Сократа.

(антична ф класичний період) 6ст до н.е. – 6 ст. н.е – антична філософія

Головним противником софістів був Сократ.

Душа для Сократа - щось демонічне, сам Ерос, невга­симе завзяття, спрямованість йти вгору. Сократ закликає пізнати самого себе. Але пізнати не означає сприйняти вже готову істину. Мета пізнання не дана у завершеному вигляді. Життя вимагає іншого: пізнавай, шукай самого себе, випробовуй себе - чи добрий ти, знаючий чи ні. Розглядаючи людину як самоцінну першоосновну істоту, Сократ звертається не до лю­дини взагалі, а до конкретного індивіда. Але зводив філософію людини до вчення про душу і, отже, втратив цілісний погляд на людину та заклав певну традицію у філософській антропології, що далі розвивалася у платонівському вченні про дуалізм душі і тіла.

Сократ гостро полемізує із софістами, хоча сам він фактично продовжує розпочату ними справу в утвердженні людини як головної теми філософських міркувань. Негативне ставлення до софістів Сократ пояснював тим, що вони "продавали знання за гроші кому завгодно".

Сократ рішуче повертає філософські дослідження від вивчення Космосу, природи до людини як духовної істоти. "Пізнай самого себе"—такою е головна теза сократівського філософствування. І таке знання можна здобути в практичній зустрічі умів. Сократ принципово відмовляється від записування своїх думок, вважаючи дійсною сферою знання, мудрості живу бесіду з опонентами, живу полеміку. Саме він ввів поняття "діалектика" (вміння вести бесіду, сперечатися).

Розкриваючи проблему людини, він порушував питання про такі характеристики, як "мужність", "розсудливість", "доброта", "краса" тощо. Суперечності у відповідях співрозмовників, що їх виявляв Сократ, свідчили про неможливість звести загальний зміст понять ДО їх конкретно-індивідуальних проявів. Відкривши неможливість існування загального як конкретного та індивідуального існування ("краси" взагалі поряд з красивою дівчиною, вазою, краєвидом, свинею і т.д.), Сократ фіксує нову для філософії проблему, визнаючи: "Я вічно блукаю і не знаходжу виходу".

Філософія Сократа — своєрідна межа в історії античної філософії. У всіх досократівських мислителів ("досократики") світ виступає у вигляді цілісності, яка підпорядковує собі людину— "одну" з части нок Космосу. Сократ же вирізняє людину, визначаючи предметом філософії відношення "людина — світ".

Сократ - супротивник афінської демократії. На місце питання про космос, питання про людину зі всіма його зв'язками він ставить антропопозитивізм. Сократ претендував на роль просвітителя. Він же ворог вивчення природи (втручання в справу богів). Задача його філософії - обґрунтовування релігійно-етичного світогляду, пізнання природи - безбожна справа. По Сократу, сумнів веде до самопізнання, потім до розуміння справедливості, має рацію, закону, зла, добра. Він же сказав, що пізнання людського духу - ось головне. Сумнів веде до суб'єктивного духу (людина), а потім веде до об'єктивного духу (бог). Знову ж таки по Сократу, особливе значення має пізнання єства чесноти. Він поставив питання про діалектичний метод мислення. Він же переконав, що істина - це моральність. А істинна моральність -- це знання того, що хороше. І елітарність знання веде до чесноти.