47.Трансцендентальна філософія Канта.

У розвитку філософських поглядів Канта виокремлюють два періоди: ранній, або "докритичний" (до 1770), і пізніший, "критичний", після створення ним філософської системи, яка одержала назву "критичної філософії", "критицизму", а також "трансцендентального ідеалізму". Цю систему Кант виклав насамперед у творах "Критика чистого розуму" (1781, вчення про пізнання), "Критика практичного розуму" (1788, етика), "Критика здатності судження" (1790, естетика і вчення про доцільність у природі).

І. Кант називав свою філософію критичною за її методом аналізу пізнавальних спроможностей, їхньої природи і можливостей. Щодо терміна "трансцендентальний", то він виник у схоластичній філософії і позначав об'єкти буття, що виходять за сферу обмеженого існування скінченного емпіричного світу: єдине, істина, благо, випадкове і необхідне, дійсне і можливе тощо. Кант надав цьому терміну гносеологічного значення. У його філософії трансцендентальним є все, що має стосунок до апріорних (додосвідних, доступних, за формулюванням Канта) умов можливого досвіду, формальних передумов пізнання, які організують науковий досвід. У нього це — надіндивідуальне в людині, що зумовлює об'єктивність знання. Тому предмет теоретичної філософії в Канта — не вивчення самих по собі речей, природи, світу, людини, а дослідження пізнавальної діяльності, установлення законів людського розуму і його меж. Отже, Кант на місце онтології у філософії поставив гносеологію.

Молодий І. Кант — прибічник природничо-наукового матеріалізму, який він намагався поєднати з ідеями ідеалістичної філософії Г. Лейбніца та його послідовників. "Дайте мені матерію, і я побудую з неї світ", тобто дайте мені матерію, і я покажу вам, як із неї має виникнути світ".

Більше того, за вченням Канта, всі категорії трансцендентальної логіки є «чистими», апріорними, позбавленими «домішок» досвіду, практики. Трансцендентальним (від лат. transcendere — переступати) є все те, що виходить, переступає за межі чуттєвого досвіду, не дається в ньому, тобто є апріорним.

48. Вчення і. Канта про знання.

Вчення Канта про знання спирається на його теорію судження. По Канту, знання завжди виражається у формі судження, в якому мислиться якесь відношення чи зв'язок між двома поняттями - суб'єктами і предикатами судження. Існує два види зв'язку з цим. В одних судженнях предикат не дає нового знання про предмет порівняно з тим знанням, яке вже мислиться в суб'єкті. Такі судження Кант називає аналітичними. Приклад аналітичного судження:. У цьому судженні предикат-поняття - не дає ніякого нового знання порівняно з тим знанням, що є в понятті - в суб'єкті судження. Розглядаючи поняття, ми знаходимо серед інших його ознак ознака. Ознака цей логічно виводиться з суб'єкта - з поняття про тіло.

Але є судження, в яких зв'язок між суб'єктом і предикатом не можна отримати за допомогою простого аналізу поняття суб'єкта. У них предикат не виводиться із суб'єкта, а поєднується з суб'єктом. Такі судження Кант називає синтетичними. Приклад синтетичного судження:. Поняття про тіло не містить у собі необхідно ознака тяжкості, він з'єднується в думці з поняттям про тіло, і це з'єднання - синтез.

У свою чергу синтетичні судження Кант поділяє на два класи. В одному з них зв'язок предиката із суб'єктом мислиться тому, що зв'язок цей виявляється в досвіді. Таке, наприклад, судження. Такі синтетичні судження Кант називає апостеріорного.

Другий клас складають синтетичні судження, в яких зв'язок між предикатом і суб'єктом, мовляв, не може грунтуватися на досвіді. Вона мислиться як зв'язок, що передує досвіду і незалежні від нього. Такі синтетичні судження Кант називає апріорними, наприклад:. Судження це, по Канту, апріорне, так як мислима в ньому зв'язок між його суб'єктом і предикатом не може грунтуватися на досвіді: в судженні говориться про все, що трапляється, але з досвіду нам може бути відома лише частина того, що трапляється.

З огляду на значення, яке Кант приписує апріорним синтетичним судженням, основною для Канта питання про джерела знання, про види знання і про його межах формулюється як питання про можливість апріорних синтетичних суджень у кожному з видів знання. Так як Канта цікавить головним чином три види знання - математика, теоретичне єство-знання і (умоглядне пізнання всього сущого), то питання про апріорних синтетичних судженнях Кант ставить у трояку формі:

1. як можливі такі судження в математиці;

2. як вони можливі в теоретичному природознавстві;

3. чи можливі вони в.

Вирішення цих трьох питань Кант пов'язує з дослідженням трьох основних здібностей пізнання:

1. чуттєвості;

2. розуму;

3. розуму.