17. Мілетська натурфілософія

(6ст до н.е. – 6 ст. н.е – антична філософія)

Докласичний період скл з: ранніх філософів моністів (іонійська філософія, елея і піфагор); пізні філософи плюралісти (левкіт, демокріт, анаксагор).

Фалес народився і виріс в м. Мілет, недалеко було місто Ефес, в ньому жив ивдатний філософ Геракліт. Области цих міст наз Іонія, тому є і оніська філософія.

Фалес вперше в античному світі поставив питання: а що знаходиться в основі світу? Проблема пошуку основи світу -архе – головна філософська проблема до класичного періоду античної ф. фалес вважав, що архе – це вода, тобто все - з води, і життя без води не можливе. Видатний геніальний учень Фалеса – Анакримандр. Він і вважається першим філософом. Від дума, що архе це апейрон – ще в перекладі «невизначене», це поняття яке не існує в світі, воно існує в нашій душі і нашій свідомості. Учень Анаксимандра – Анаксімен, говорив що архе – це апейрос – це повітря, бо без повітря життя неможливе.

Проблема субстанції (архе) існує і до сьогодні.

*************

Мілетська школа (іонійська школа натурфілософії) — (давньогрецька) філософська школа, заснована Фалесом у Мілеті, одному з міст Іонії, у першій половині VI ст. до н.е. Представлена Фалесом, Анаксимандром й Анаксименом.

Натурфілософія стала першим філософським вченням Давньої Греції, в якому започаткувалася моральна проблематика. Вона вийшла з грецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе суще, а з чого це суще вийшло, при цьому майже не розглядався моральний бік існування людини. Представниками натурфілософії були: мілетці (Фалес, Анаксимен, Анаксимандр — VI ст. до н. е.), Геракліт, елеати, піфагорійці, софісти, Емпедокл, Анаксагор і Демокрит.

У рамках натурфілософії були висунуті перші космологічні моделі світу, в яких Космос вважався живим, мав розум і душу й розвивався за своїми законами, головним з яких був Логос (закон), а Земля зображалася здебільшого у вигляді диска, оточеного повітрям або водою. Космос був своєрідним абсолютним принципом, універсальним зразком, що породжував подібний до нього тип людського існування — гармонійна відповідність Універсуму. Вважаючи за першооснову одну з матерій — у Фалеса це вода, у Анаксимена — повітря, у Анаксимандра — невизначена матеріальна сутність (апейрон) — перші натурфілософи розглядали фізичні взаємодії різних речовин (взаємовідносини праматерії та руху), не приділяючи уваги моральній стороні поведінки окремої людини.

На думку Геракліта (близько 544—483 рр. до н. е.), усім править Доля (необхідність), з якою тісно пов'язаний Логос (закон). Останній існує об'єктивно, не є добрим чи злим у людському розумінні, і дотримання його є істинним і мудрим. Усе пізнається через розум, а орієнтація на чуттєве віддаляє людину від Логосу.

Людина, на думку натурфілософів, — це істота «природна». Вона не може пізнавати себе відокремлено від природи, а лише як складову частку її, що має всі якості цілого і змінюється адекватно йому. Завдяки Логосу людина пізнавала сенс головних вимог космічного ладу — спорідненість з апейроном. Якщо відбувалася несправедливість (отримання індивідуальних рис у тому розумінні, що ці риси не виражали загальної справедливості), космічна необхідність виявляла себе в образі жорстокого Року, що карає. Здійснення справедливості відбувається згідно з нормами таліона і розуміється як «рівна відплата».