78. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Зміна уяв про суб’єкта пізнання

Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії «суб’єкт» та «об’єкт». Протилежностями, через взаємодію яких реалізується процес пізнання, є не свідомість і не знання саме по собі та зовнішній світ (матерія, природа), а суб’єкт як носій свідомості і знання та об’єкт як те, на що спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта.

Суб’єкт пізнання, згідно з сучасною філософією, — це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Суб’єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому, яке має певний спосіб матеріального та духовного виробництва, певний історичний рівень розвитку культури та науки. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдських, надіндивідуальних органів пізнання. Суспільство виступає суб’єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей, але люди формуються як суб’єкти пізнання лише в їхній спільній діяльності, зумовленій певною системою суспільних відносин, формами спілкування, певним рівнем розвитку суспільного виробництва, культури та самого пізнання. Суб’єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики і пов’язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність у своїх суттєвих проявах реалізується лише в суспільстві і через суспільство.

Суб’єкт пізнання, таким чином, — це людина, яка включена в суспільне життя, в суспільні зв’язки та відносини, яка використовує суспільно-вироблені форми, способи, методи практичної та пізнавальної діяльності, як матеріальні, так і духовні; це людина, яка діяльно здійснює перехід від незнання до знання, від неповного знання до більш повного і точного, нарощуючи суспільне необхідне нове знання про дійсність.

Об’єкт пізнання — це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб’єкта. Поняття «об’єкт» та «об’єктивна реальність» пов’язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об’єктом є не вся об’єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об’єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам’ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів. Пізнання може бути спрямованим на дослідження не лише об’єктивного світу, й ідеальних об’єктів, наприклад, числа, площини і т.п. в математиці, абсолютно чорного тіла, ідеального газу, рівномірно-прямолінійного руху в фізиці, тієї чи іншої суспільно-економічної формації в суспільствознавстві і т.д. Ідеальні об’єкти — це ідеальні образи об’єктивно існуючих предметів та явищ, які одержуються суб’єктом у результаті абстрагування та ідеалізації і які виступають замінниками реальних предметно-чуттєвих об’єктів. Необхідність виділення ідеальних об’єктів зумовлена прогресуючим розвитком науки, все глибшим її проникненням в сутність дійсності. Об’єкт пізнання, таким чином, — це частина об’єктивної і частина суб’єктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єкт не є чимось раз і назавжди рівним собі, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання, оскільки змінюється, розширюючись та поглиблюючись, та частина матеріального і духовного світу, яка включається в сферу діяльності суспільства і тим самим стає об’єктом інтересів суб’єкта.

Пізнання дійсності є процесом постійної взаємодії суб’єкта і об’єкта, процесом, що перебуває в постійному розвитку і опосередковується активною діяльністю суб’єкта. Аналіз пізнання саме через призму активної практичної і пізнавальної діяльності і дає змогу зрозуміти суб’єктивну активність людини не як перепону, а як необхідну умову досягнення істинного знання про дійсність.