63. Філософія г.Сковороди і сучасність

. Сковорода, названий «укр. Сократом», видатне явище в укр. і елов. філософії взагалі, людина, що своїм життям і філос. проповіддю засвідчувала автентичність своїх поглядів і теорій. Студії над Сковородою за останніх сто p., зокрема від часу видання його творів Д. Багаліем (1894), виявили, що його філософія є не лише вираженим у літ. символах етичним світоглядом чи еклектично дібраними філос. елементами з перевагою богословської думки, а й суцільною ориґінальною системою пізнання, метафізики й етики. Важливим етапом цих студій були праця «Філософія Г. С. Сковороди» Д. Чижевського (Варшава 1934) та статті Івана Мірчука в німецьких славістичних журналах 1930-их pp. Особливо інтенсивні досліди над Сковородою проведено на поч. 1970-их pp. в Україні і за кордоном у зв'язку з 250-літтям його народження. Тоді ж видано повне видання «Творів» у двох томах (Київ, 1973).

У релігійно-філософському вченні Григорія Сковороди не тільки найцікавішою і яскравою, але і найважливішою для сучасності є теза про щастя людини і людства в цілому. У вченні Сковороди щастя людини не зв'язується із задоволенням її все зростаючих потреб, а має глибші корені. Суть щастя український філософ пов'язує зі способом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається через вираз Сократа: «Інший живе, щоб їсти, а я їм для того, щоб жити», яким Сковорода відкриває свій трактат за назвою «Ікона Алківіадська».

Своїм розумінням щастя Сковорода мовби захищає людську «природу» від примітивного її зведення до споживання і своєкорисливості. Сам він обрав такий спосіб життя, що, за його словами, допомагав йому «не жити краще», а «бути краще». Прагнення «бути краще» він зв'язував з поняттям «чистої совісті»: «Краще годину чесно жити, ніж кепсько цілий день».

Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тім моменті, коли Сковорода визначає саму суть «чесного життя» і «чистої совісті». Виявляється, що суть ця розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього праця — це не обов'язок, не борг, не примус (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навіть поза залежністю від його результатів.

Такій праці Сковорода дає визначення «сродної». Поділ людей, що займаються «сродною» й «несродною» працею — це і є найглибша думка, на яку можна опертися при рішен ні сучасних проблем людства. Думка про те, що щастя людини полягає в праці і що праця зробила мавпу людиною, відвідувала багатьох філософів і раніш.

Але от визначення праці чи з позицій джерела волі і щастя, чи джерела страждання і нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна й у літературних творах, і в релігійно-філософських трактатах.

Уся його творчість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця із суспільною користю й особистим щастям — «сродна» праця. Сучасна екологічна криза — це свідчення того, що людство займається в основному «несродною» працею і ще не усвідомило роль «сродної» праці, зв'язаної із сутністю самої людини. Тільки на основі пізнання людиною своїх природних здібностей — своєї функції в природі — можна перейти на перспективну траєкторію розвитку. Світова громадськість зараз визнає, що щастя і мир на планеті залежать здебільшого не від того, що люди вміють робити, а від того, на що спрямована їхня діяльність.