- •1.Світогляд. Його структура та роль в житті людини.
- •2. Особливості міфологічного світогляду
- •3.Релігійний світогляд
- •4.Філософія як теоретична форма світогляду
- •5. Основне питання філософії
- •6. Взаємозв’язок філософії і конкретних наук.
- •7. Причини і передумови виникнення філософії. Міфологія і філософія як способи пояснення світу
- •8. Предмет і структура філософського знання.
- •10. Світоглядна функція філософії. Роль філософії в становленні теоретичної форми світогляду.
- •9. Відмінність предметного поля філософії від предметного поля природничих наук.
- •11. Гносеологічна функція філософії.
- •12. Методологічна функція філософії. Діалектика і метафізика.
- •13.Методи філософії (загальна характеристика)
- •15. Філософія Стародавньої Індії (брахманізм, вайшешика, буддизм) та Стародавньою Китаю (даосизм і конфуціанство).
- •17. Мілетська натурфілософія
- •18.Піфагорійська філософія.
- •19.Діалектична філософія Геракліта.
- •20.Загальна характеристика елейської філософії. Апорії Зенона.
- •21.Атомістична філософія Демокріта.
- •22.Загальна характеристика класичного періоду у розвитку античної філософії.
- •23. Загальна характеристика софістичної філософії. Сутність релятивізму.
- •24. Проблема людини в філософії Сократа.
- •25.Об’єктивно-ідеалістична філософія Платона
- •26. Проблема пізнання у філософії Платона
- •27. Вчення Платона про суспільство
- •28. Вчення про буття і знання в філософії Арістотеля
- •29. Вчення про матерію і форму в філософії Аристотеля.
- •30. Загальна характеристика середньовічної філософії.
- •31. Номіналізм і реалізм.
- •32. Співвідношення віри і розуму в філософії Тертуліана і Августина Аврелія.
- •33. Співвідношення віри і розуму в філософії Томи Аквіиського і Дунса Скотта.
- •34. Загальна характеристика філософії Відродження.
- •35. Гуманізм епохи Відродження
- •37. Натурфілософський напрямок філософії Відродження
- •36. Реформаційна гілка Відродження.
- •38.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •40. Специфіка індуктивною та дедуктивною методу.
- •41.Емпіризм у філософії хуіі ст. (ф. Бекон, Дж. Локк).
- •42.Концепції суспільної угоди та громадянською суспільства в філософії Нового часу (т.Гоббс. Дж,Локк).
- •43. Проблема становлення громадянською суспільства в Україні.
- •44.Проблема свободи і необхідності в філософії Спінози.
- •45.Вільнодумство та атеїзм французьких матеріалістів хуііі ст.
- •46.Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •47.Трансцендентальна філософія Канта.
- •48. Вчення і. Канта про знання.
- •49.Вчення і. Канта про пізнавальні здібності людини.
- •50.Загальна характеристика філософії г.Гегеля. Діалектика Гегеля.
- •51.Концепція суспільного прогресу Гегеля.
- •52.Проблема відчуження в філософії марксизму.
- •53. Сутість та історичні форми позитивізму
- •54. Філософія позитивізму та неопозитивізму. Принцип верифікації та фальсифікації.
- •55. Філософія постпозитивізму. Концепція наукових революцій т. Куна.
- •56. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму
- •57. Проблема людини в філософії екзистенціалізму
- •58. Проблема свободи і відповідальності в філософії скзистенціалізму
- •59.Ірраціоналізм і "філософія життя".
- •60.Місце української філософії у структурі всесвітньої філософії.
- •61.Українська філософія ху1і-хуiii ст.
- •62.Києво-Могилянська Академія як перший в Україні центр професійної філософії
- •63. Філософія г.Сковороди і сучасність
- •64.Філософія серця п.Юркевича
- •65.Проблема буття у філософії. Буття і матерія.
- •66.Поняття і структура соціальною буття.
- •67.Еволюція уявлень про свідомість.
- •68.Сутність та структура свідомості.
- •69.Свідомість та самосвідомість.
- •70.Антропосоціоігенез та його сутність.
- •71.Буття людини як проблема філософії.
- •72.Проблема діяльнісної сутності людини.
- •73. Практика. Її форми та роль у житті людини і суспільства.
- •74.Проблема творчості у філософії.
- •75. Діалектика як концепція розвитку.
- •76.Специфіка соціального пізнання
- •77.Пізнання як предмет філософською аналізу
- •78. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Зміна уяв про суб’єкта пізнання
- •79. Структура процесу пізнання
- •80.Форми чуттєвого та раціонального рівня пізнання
- •81.Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності.
- •82.Методи емпіричного та теоретичною рівня наукового пізнання.
- •83.Форми наукового пізнання (факт. Проблема, гіпотеза, теорія).
- •84.Проблема істини в філософії.
- •85.Філософське розуміння особистості.
- •86. Проблема ролі особи в історії. Особистість і маси в історичному процесі
- •87. Загальна характеристика формаційної концепції суспільства. Поняття «суспільно-економічна формація».
- •88.Суспільний прогрес, та його критерії. Історія людства як прогрес свободи.
- •89.Загальна характеристика цивілізаційної концепції суспільства.
- •90.Поняття культури і цивілізації. Загальнолюдські цінності.
- •91.Глобальні проблеми сучасності. Їх сутність та шляхи розв'язання.
83.Форми наукового пізнання (факт. Проблема, гіпотеза, теорія).
Форми: факт, проблема, ідея, гіпотеза, концепція, теорія.
У науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми.
1. Факт (Від лат. factum - здійснено, зроблено). Це подія, явище, процес, які мають місце в об'єктивній дійсності і є об'єктом дослідження. Розрізняють факти дійсності і факти науки (факти пізнання). Факти дійсності- це речі, властивості, відношення, події, які існують дійсно, незалежно від свідомості. Факти науки - це відображення фактів дійсності, всебічно перевірених, вірогідність яких доведена. Вони усвідомлюються і фіксуються в термінах мови науки у вигляді емпіричних суджень. Різними шляхами дослідник поступово накопичує факти, які становлять емпіричну основу усієї подальшої роботи. Ця основа - першорядна передумова успіху в науковій роботі.
2. Проблема .Ця форма виникає як намір пояснити факт. Проблема (від грец. problema - завдання) - це запитання чи комплекс запитань, . які виникають у процесі розвитку пізнання і вирішення яких має суттєвий практичний або теоретичний інтерес. Формування проблеми є важливим моментом розвитку наукового знання, оскільки правильно поставити проблему означає частково вирішити її. Хибна постановка проблеми буває однією з причин виникнення вигаданих проблем (псевдопроблем), тобто таких, що несумісні з фактами і законами. І такі проблеми практично не вирішуються. Поставити проблему означає: відокремити відоме від невідомого; факти, з'ясовані від фактів, які вимагають з'ясування; сформулювати запитання, яке виражає основний зміст проблеми; накреслити конкретні шляхи її вирішення. Формулювання проблеми спирається на процес і результат емпіричного дослідження і разом з тим стимулює подальше дослідження, направляє його.
3. Гіпотеза. З формулювання гіпотези починається рух проблеми. Гіпотеза (від грец. hypothesis - основа, припущення) - це різновид здогадки, припущення більш або менш обґрунтоване, але ще не підтверджене, не доведене повністю. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від непевного до знання більш повного і точного.
4. Доказ гіпотези. Це наступна необхідна стадія дослідження і форма, в якій існує знання. Суть доказу полягає в установленні істини, підтвердженні або спростуванні сформульованих положень теоретичними аргументами за допомогою порівняння, індукції, дедукції, аналогії. Аргументи доказу будуть переконливими тоді, коли висновки послідовно виходитимуть один із одного з урахуванням законів і правил логіки, як ланка з ланки в ланцюгові.
5. Теорія. Вона є найрозвиненішою формою наукового пізнання. Теорія - це система узагальненого знання, основних наукових ідей, законів і принципів, які відображають певну частину навколишнього світу, а також матеріальну і духовну діяльність людей. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якої доведена і перевірена практикою. Вона дає істинне знання й пояснення певної сфери об'єктивної дійсності, дає можливість зрозуміти її загальні, необхідні, суттєві, внутрішні закономірні властивості і зв'язки. Від інших видів достовірного знання теорія відрізняється своєю точною, логічною організацією.
Теорія є не тільки результатом, але й одним із початкових моментів розвинутого наукового пізнання. На основі практики дослідник підходить до вирішення кожної конкретної проблеми, будучи озброєним певними теоретичними концепціями. З їх допомогою відбираються проблеми, гіпотези. У свою чергу розвиток теорії, підтвердження справедливості її положень вимагає нового звернення до фактів, постановки нових проблем, висування гіпотез - і так без кінця. Процес наукового пізнання йде від теорій меншої загальності до теорій більшої загальності. При цьому нова теорія не виключає попередню, а навпаки, включає її, по-новому організуючи зміст.
Таким чином, всю логіку наукового пізнання як послідовну зміну форм наукового дослідження можна подати так: нагромадження та усвідомлення фактів; виникнення і постановка проблеми; висування гіпотези або гіпотез; побудова теорії; визначення шляхів практичної реалізації теорії.
Факт - це те, що нам відоме, про що ми дізналися у процес спостереження, експерименту, досвіду, практики.
Ідея - це форма наукового пізнання, яка відображає зв´язки, закономірності дійсності та мету її перетворення.
Проблема - це форма і засіб наукового пізнання, яка є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття.
Гіпотеза - це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою якого формується один із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена, не доведена.
Концепція (лат. соnceptio - розуміння, система) - це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обґрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від неї він ще не може бути втіленим у струнку систему наукових понять.
Теорія - це найадекватніша форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність.
