88.Суспільний прогрес, та його критерії. Історія людства як прогрес свободи.

Суспільний прогрес - це перехід від менш досконалих форм організації людської діяльності до більш досконалим, це поступальний розвиток усієї світової історії. Не можна прогрес зводити лише до кількісних змін. Звичайно, вони маються на увазі, але для соціального прогресу головною характеристикою є якісні зміни. Перехід від старого до нового готується всім ходом попередньої історії. Передумови виникнення нового вже знаходяться в надрах старого, і коли рамки старого стають вузькими для нового, тоді відбувається стрибок у розвитку суспільства. Він може носити як еволюційний, так і революційний характер. Взагалі треба сказати, що революції - виняток, тоді як еволюційний шлях прогресу є природною формою висхідного розвитку суспільства.

Людство безперервно вдосконалюється і йде по шляху соціального прогресу. Це універсальний закон суспільства. Але звідси зовсім не випливає, що в його розвитку не буває регресу, ніяких, так би мовити, зворотним рухів, що всі країни та регіони нашої планети розвиваються рівномірно, одними і тими ж темпами і, якщо можна так висловитися, спокійно пливуть за течією історії. Історія - складний і суперечливий процес. Вона є продукт діяльності мільйонів і мільйонів людей, у ній відбувається боротьба між новим і старим і бувають періоди, коли нове зазнає поразки, і в результаті цього суспільство робить гігантські стрибки тому. Інакше кажучи, прогрес і регрес співіснують, вірніше є сусідами. Крім того, слід мати на увазі й те, що соціальний прогрес має не однолінійними, а плюралістичний характер, тобто прогресивний розвиток суспільства протікає не одноманітно, а різноманітно. У різних країнах і регіонах в залежності від конкретних соціально-економічних умов по-різному здійснюється прогрес. Одні народи опиняються на вершині соціальної піраміди, а інші - у її підніжжя. Не можна забувати і те, що історія драматична (тут Бердяєв прав), а іноді навіть трагічна, і часто прогрес здійснюється ціною життя сотень тисяч людей. Єгипетські піраміди, наприклад, свідчать про величезні успіхи єгипетської цивілізації, але при їх будівництві загинули тисячі і тисячі людей. Можна, звісно, протестувати проти такого прогресу, але тоді потрібно протестувати проти історії взагалі або ж зупинити її на рівні первісного стану, що в остаточному підсумку приведе до її природної смерті.

Дослідження громадської прогресу вимагає розгляду його структури, бо структурний аналіз збагачує наші уявлення про прогресивний розвиток людства. Нам видається, що в структурі соціального прогресу можна виділити два елементи: обєктивний і субєктивний.

Обєктивний елемент - це обєктивні умови життя суспільства, куди входять матеріальні відносини людей, продуктивні сили, виробничі відносини - словом, всі ті явища суспільного життя, які не залежать від волі людей. Розвиток історичного процесу носить обєктивний і неминучий характер, ніхто не в силах зупинити рух суспільства по висхідній лінії.

Разом з тим суспільний прогрес немислимий без субєктивного елементу, тобто без діяльності людей, які творять свою власну історію і переслідують свідомо поставлені цілі.

Від активності людей, від їх цілеспрямованості і бажання змінювати існуючі порядки в кращу сторону, створювати необхідні умови для прояву сутнісних сил людини багато в чому залежить соціальний прогрес. Хоча субєктивний фактор детермінується обєктивними умовами, проте, він, як і всі соціальні явища, володіє відносною самостійністю, що виражається в тому, що він має внутрішню логіку розвитку і має суттєвий вплив на обєктивний елемент соціального прогресу.

Актуальною проблемою теорії соціального прогресу є зясування його критерію. Критерій повинен бути обєктивним, а не оцінними за характером. Якщо підходити до критерію суспільного прогресу з точки зору аксіології (багато хто так і надходять), то, по суті, не можна буде знайти такий критерій, бо те, що для одного прогресивно, для іншого може виявитися регресивним, те, що для одного добре, для іншого погано. А обєктивність критерію можна розкрити на базі обєктивних показників, тобто таких показників, які малюють обєктивну картину суспільства.

У радянську епоху багато уваги приділяли питанням зясування критерію суспільного прогресу. Одні дослідники (В. І. Мішин, А. А. Макарівський, Г. Е. Глезерман, І. Я. Левяш та інші) як критерій суспільного прогресу висували продуктивність праці чи продуктивні сили. В.І. Мішин пише, що продуктивність праці є цілком достатнім критерієм для зясування прогресивності того чи іншого суспільства, тієї чи іншої формації. Поняття "продуктивність праці", з його точки зору, охоплює всі сторони суспільного життя. "У продуктивності праці втілюється вплив природних умов, народонаселення, кваліфікації працівників, стан техніки, галузевої структури, виробництва, науки, економічного ладу суспільства, держави, охорони здоровя, освіти і всіх інших умов і сторін життя суспільства". Виходить, що продуктивність праці - це сама універсальна категорія, яка, по суті, включає в себе все суспільство. Навряд чи доцільно універсалізовивать поняття продуктивності праці, хоча, звичайно, продуктивність праці чинить серйозний вплив на багато сфер суспільства. Але разом з тим є такі соціальні явища (наприклад, поезія, живопис), які безпосередньо не повязані з продуктивністю праці. Крім того, така універсалізація поняття "продуктивність праці" ще не є доказ того, що продуктивність праці є загальним критерієм соціального прогресу.