39. Визначення середньозваженої вартості капіталу та зваженої граничної вартості капіталу.

Модель середньозваженої вартості капіталу.

Наступний крок після визначення вартості капіталу для окремих цінних па­перів .— вирахування середньозваженої вартості капіталу (WАСС), яка може бути визначена як рівень дохідності, який по­винен приносити інвестиційний проект. Цей рівень має бути не нижчим за дохід від інвестування в інші об'єкти з подібним сту­пенем ризику. На середньозважену вартість капіталу впливає як вартість окремих залучених капіталів, так і їх частки в структурі капіталу фірми.

Середньозважена вартість капіталу є відносною величиною, тому вона виражена у відсотках та розраховується як середня ве­личина з необхідної прибутковості за різними джерелами фінан­сування, а питомими вагами є частки кожного джерела фінансу­вання інвестицій.

WАСС=Kb*(1-tax)*[B\B+P+S]+Kp[P\B+P+S]+ Ks*S\B+P+S

де B— облігації; Р — привілейовані акції; S — прості акції; Кb — вартість капіталу від облігацій; К_p — вартість капіталу від приві­лейованих акцій; К₅ — вартість капіталу від простих акцій; tах — ставка оподаткування.

Модель зваженої граничної вартості капіталу.

Ціна інвестиційного капіталу не є постійною величиною, бо підприємству завжди необхідно залучати додаткові кошти фінансування інвес­тицій, що приводить до зміни структури капіталу та ціни окре­мих джерел. Ціна капіталу, яка визначається на основі прогноз­них величин фінансових витрат, пов'язаних із забезпеченням необхідної структури джерел фінансування, і може базуватися на поточній інформації про стан фінансового ринку або на передбачу­ваних оцінках майбутніх змін умов надання капіталу, називається зваженою (маржинальною) граничною вартістю капіталу (МСС).

Якщо в результаті використання додаткових коштів фінансу­вання змінюється не тільки структура капіталу, а й ціна окремих джерел, тоді варто визначати граничну ціну для кожного джерела фінансування. Наприклад, гранична ціна боргових коштів (МСВ) визначатиметься за такою формулою:

де кьn„, кьо — ціна боргових коштів відповідно в новій та старій структурі капіталу, коефіцієнт; Ibn Іьо — величина боргу після і до залучення додаткових коштів, грн.

40. Значення та властивості фінансового важеля (левериджа).

Фінансовий леверидж є механізмом, який характеризує використання підприємством позичкових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнтарентабельності власного капіталу. Питання теорії та методології за­стосування ефекту фінансового левериджу розглядалися багатьма ученими-економістами як західними, так і вітчизняними: Ю. Бригхем, Л. Гапенски; И.А. Бланк, Е.С. Стоянова О. С. тощо.

Ефект фінансового левериджу (далі - ЕФЛ) - це показник, що відображає рівень прибутку (або збитків), що додатково генерується, на власний капітал при різній частці використання позичкових засобів.

Принциповий алгоритм розрахунку ЕФЛ наводиться Бланком І.А. [1, с. 360]:

, де:

ЭФЛ - ефект фінансового левериджа,що полягає в прирості коефіцієнту рентабельності власного капіталу, %;

СНП - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

КВРА - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;

ПС - середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %;

ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу; СК - середня сума власного капіталу підприємства.

Широта практичного застосування механізму фінансового левериджу також обумовлюється тим, що цей показник можна розрахувати не тільки в цілому, за всім обсягом позикового капіталу, але і в розрізі кожного з його джерел (короткостроковим і довгостроковим кредитам і т.п.).

Необхідно відзначити, що західні економісти вважають оптимальним його значення на рівні 30-50%. На їх думку, якщо кредит приносить менше 30% додаткового прибутку, то залучення таких кредитів не є оптимальним рішенням. В той же час при значенні більше 50% - у підприємства підвищуються фінансові ризики.