28.Розкрийте суть національної політики більшовиків на укр.Землях в 20-30рр. Українізація.

Важливою складовою частиною культурно-політичних процесів в Україні в 20–30-х рр. була політика коренізації, проголошена XII з'їздом РКП(б). В Україні ця політика дісталла назву "українізації".

Одним з головних напрямів «українізації» стало розширення сфери вживання української мови у державному житті. 3 серпня 1923 р. для державних чиновників і партійних функціонерів почали організовуватися курси української мови; той, хто не пройшов їх і не склав відповідного іспиту, ризикував втратити свою посаду. У 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови у державному діловодстві, a1927 p. перший секретар КП(б)У Лазар Каганович оголосив, що вся партійна документація вестиметься українською мовою. Одним з найголовніших наслідків «українізації» було витворення нових українських державно-партійних, господарських та культурних еліт. Їхній кістяк складали так звані національні комуністи. Вони виступали керівними кадрами політики «українізації», а армія виконавців рекрутувалася переважно з української інтелігенції. Значна частина її брала участь у національно-визвольних змаганнях і відзначалась антибільшовицькими настроями. Але вона компенсувала свою поразку в революції активною культурницькою діяльністю. Окрему групу серед представників національної еліти становили українські емігранти з Берліна, Відня, Праги та Парижа, які також повірили у серйозність курсу держави на «українізацію». Найбільший вплив «українізація» справила на розвиток національної освіти. Вона збігалась у часі з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним із головних напрямів якої була ліквідація неписьменності. У 1925 р. було запроваджене для дітей обов'язкове чотирикласне, а в 1931 р. - семикласне навчання. Якщо до революції 1917 р. в Україні взагалі не було українських шкіл, то наприкінці 1920-х pp. 97% українських дітей навчалися рідною мовою. Різко збільшилася кількість української преси. На 1933 р. вона ста-повила 89% усього тиражу газет у республіці. Виникли україномовні стаціонарні театри. У 1931 р. вони складали три чверті всіх театрів в Україні. На українській сцені йшли п'єси не лише з національного репертуару, а й світова класика у перекладі на українську мову. Наслідки «українізації» виходили за межі виключно культурної й наукової сфери. Вона викликала серйозні зміни у соціальній і національній структурі суспільства. Наявність розвинутої україномовної інфраструктури (школи, інститути, преса, театри) спинила процес русифікації населення у великих містах Сходу і Півдня України. Все це створювало умови для переростання українською політичною нацією рамок національної етнічної спільноти. Адже захищати українські інтереси бралися не лише етнічні українці, а й представники інших національностей, що проживали на території України. Жодна з республіканських версій «коренізації» не зайшла так далеко, як українська. За десять років «українізації» (1923-1933) українці перетворилися на структурно повноцінну, урбанізовану і сконсолідовану націю - тобто набрали всіх тих характеристик, яких їм так бракувало під час революції 1917-1920 pp.