25.Розкрийте основні етапи наступу російського самодержавства на автономію Гетьманщини.

Початок 18ст. став переломним для Гетьманщини. Зазнали поразки спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити укр..державність. За цих обставин розпочинається наступ рос.царату на права України. Офіційна російська політика щодо ліквідації укр..автономії та приєднання цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів:

1етап-(1708-1728)-форсований наступ на укр.автономію.

2етап-(1728-1734)-повернення Укр.частини її прав та вільності.

3етап-(1734-1750)-посилення імперського тиску.

4етап-(1750-1764)-тимчасове уповільнення процесу російської експансії(розширення сфери впливу, прагнення до захвату інших територій).В середині 18ст. козацька старшина почала клопотатися про відновлення гетьманства. 22 лютого 1750р. за рішенням Єлизавети 2 правління гетьманського уряду було розпущено і гетьманом обрано К.Розумовського. Розумовському вдалося розширити автономію України. Київ і Запоріжжя знову підпорядковувалися гетьманові.Але у 1754р. була ліквідована одна з важливих ознак автономії-державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією.Київ переходить під пряме імператорське правління.

5етап-(1764-1783)-остаточна ліквідація укр..автономії. Нова імператора Катерина 2 у 1764р. після звернення Розумовського з проханням про введення спадковості гетьманування і розширення його прав згову ліквідувала цей інститут в Україні. Після ліквідації гетьманства у 1764р. генерал-губернатором Румянцевим взято курс на жорстоку централізацію та русифікацію.

У 2-й половині18ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для Російської імперії. Усі органи укр..держави були остаточно знищені. Залишки української автономії були ліквідовані.

26.Визначте найважливіші оборонні бої Червоної Армії на території України.

22 червня 1941 р., після нападу Німеччини на СРСР, почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу, яка тривала до 8 травня 1945 р., коли у Потсдамі був підписаний Акт про капітуляцію фашистської Німеччини.

У червні 1941 р. армія агресора нараховувала 190 дивізій (157 з них - німецькі), 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. Проти Радянського Союзу виступили у союзі з фашистською Німеччиною Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. На Україну наступала група армій "Південь" (командуючий - фельдмаршал фон Рундштедт). Разом з сателітами (румунськими та угорськими дивізіями) вона налічувала 57 дивізій і 13 корпусів. Їй протистояли 88 дивізій двох фронтів Червоної Армії: Південно-Західного (командуючий генерал М. П.Кирпонос) та Південного (командуючий генерал І. В.Тюлєнєв). В Україні було вжито ряд заходів, направлених на мобілізацію сил. На фронт було відправлено більше 2 млн. жителів УРСР (понад 200 тис. з них – добровольці). Формувались загони народного ополчення. Широко залучались до будівництва оборонних споруд жителі міст і сіл.

У 1941 р. Червона Армія, у складі якої воювали мільйони українців, вела жорстокі бої під Києвом, Одесою, Харковом, на Донбасі. Особливо великих втрат зазнала вона під Києвом, де загинуло командування Південно-Західного фронту на чолі з генералом М. П. Кирпоносом, потрапило у полон більш як 600 тис. червоноармійців та командирів. Червона Армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. чол., 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі бойові втрати в живій силі були менше в 10 разів. Причинами перших вражаючих невдач радянських військ були некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна непідготовленість армії, раптовість фашистського нападу, міжнародна ізоляція Радянського Союзу, розпорошення сил Червоної Армії проти Німеччини, Туреччини та Японії, масові репресії 1937-1938 рр. проти армійського командного складу. Однак ціною величезних втрат Червона Армія витримувала декілька місяців наступ ворога і зірвала виконання німцями плану “Барбаросса” (Бліцкригу), за яким належало вже до зими 1941р. вийти на лінію "Архангельськ - Астрахань". Героїзм радянських воїнів, зокрема, на території України, дав змогу керівництву СРСР організувати перебудову виробництва для потреб війни і підготувати сили для оборони Москви, а потім, у грудні 1941 р., розпочати контрнаступ і завдати німцям першого з початку їхньої агресії серйозного удару.

Вирішальні битви Великої Вітчизняної і Другої світової війни відбулися під Сталінградом (17 липня 1942 р. - 2 лютого 1943 р.) і на Курській дузі (5 липня - 23 серпня 1943 р).Остання битва скінчилася звільненням Харкова.

Наступні етапи визволення України пов'язані з битвою за Дніпро, Корсунь-Шевченківською, Львівсько-Сандомирською та ін. операціями І, II, III, IV Українських фронтів (командуючі М. Ф.Ватунін, І. С.Конєв, Р. Я.Маліновський, Ф. І.Толбухін). У ході боїв за Дніпро 25 жовтня 1943 р. був звільнений Дніпропетровськ. Розгромом ворога на підступах до Кривого Рогу та Нікополя у лютому 1944 р. завершено визволення Дніпропетровської області. На початок жовтня 1944 р. була повністю звільнена від окупантів територія УРСР, а наприкінці цього місяця наші війська вибили ворога із Закарпаття, яке незабаром було возз'єднане з Радянською Україною.

До травня 1945 р. бойові дії Великої Вітчизняної війни відбувалися за межами України. Червона Армія виконувала визвольну місію у Європі. Честь здійснення Берлінської операції була надана поряд з військами І та II Білоруських фронтів (Г. К. Жуков. К. К. Рокосовський) і І Українському на чолі з І. С. Конєвим.

Отже, визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників. Перемога стала, можливою завдяки значному напруженню сил народу мужності та відданості бійців і командирів Червоної Армії, плідній співпраці фронту і тилу.