8.Охарактеризуйте включення українських земель до складу Російської імперії наприкінці 18-19ст.

Наприкінці 18ст.укр.землі опинилися під владою Російської та Австрійської імперії. Території (85%)підпорядковані рос.владі, називають Наддніпрянською Україною. В цей час укр.землі були перетворені на пересічні губернії Російської імперії. У 1827-1835 рр.укр.міста були позбавлені магдебурзького права(право, за яким міста звільнялися від суду великих землевласників та створювали органи місцевого самоврядування за зразком німецького міста Магдебург), а в 1840-1842рр. Було ліквідовано судочинство і поширено дію законів Рос.імперії. В Наддніпрянщині замість самобутних укр.порядків поширювалися нові рос.порядки. Значна кількість селян перетворювалася на безправних кріпаків, проводилась русифікація укр.суспільної еліти. Право українців на самостійний розвиток – ігнорувалася.

9. Оцінка перших князів

Київська Русь пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Змістом першого етапу (друга половина ІХ – кінець Х ст.) було утворення і становлення Давньоруської держави династії Рюриковичів, активне розширення її кордонів, формування системи васально-ієрархічних відносин, протистояння з Візантією, Хозарським каганатом, печенігами.

У 879 р. помер володар Новгородської землі князь Рюрик, і владу передали Олегу – регенту малолітнього сина Рюрика – Ігоря. Літописний документ свідчить, що у 882 р. Олег здійснив похід на Київ, вбив Аскольда і захопив владу. Київ став столицею об’єднаного князівства.

Олег (882–912 рр.).

За час свого князювання Олег приєднав до Русі сіверян, древлян, уличів, тиверців, племена кривичів, радимичів та новгородських слов’ян. Олег ходив походами на Візантію, уклав з нею вигідні договори (907 р., 911 р.). ,так за умовами першого договору руські купці вели торгівлю без сплати мита і безкоштовно могли перебували в Константинополі протягом шести місяців. Другий договір передбачав і регулював відносини між обома державами в різних випадках і сферах.

Під час здійснення одного із численних походів на сусідні території князь Олег загинув.

Ігор (912–945 рр.).

В 914 році Ігор здійснив похід на древлян, які намагалися відокремитись від Києва. У 941 році він організував похід на Візантію, щоб забезпечити інтереси торгівлі. В 944 р. відбувся другий похід Ігоря на Візантію, який вводив обмеження купцям з Київської держави, але забезпечував їх основні інтереси. Численні і широкомасштабні воєнні походи вимагали значних витрат і ресурсів, що підштовхувало князя збільшувати данину із підкорених земель. Одне із таких збирань данини в 945 р. Призвело до повстання древлян, під час якого було вбито Ігоря.

Ольга (945–964 рр.).

Княгиня Ольга провела реформу, якою внормувала розміри повинностей з феодально залежного населення. В зовнішній політиці Ольга керувалася виключно дипломатією. У 946 р. та 957 р. вона відвідала Константинополь, була прийнята візантійським імператором, прийняла християнську віру, провела переговори про відносини двох держав. В часи правління княгині Ольги зріс міжнародний авторитет Київської держави.

Святослав (964–972 рр.).

В 964–966 рр. Святослав здійснив походи до Оки і Волги, де підкорив в’ятичів та фінські племена, знищив Хозарський каганат, хоча цим самим відкрив кочівникам Азії (печенігам) шлях на Русь. В 968 р. Святослав вирушив у Болгарію, маючи на меті поширити свою владу на Дунаї та Балканах. Він втрутився у війну Болгарії та Візантії. Під час другого походу Святослава на Балкани відбулась вирішальна битва під Доро-столом. Наслідком битви стали переговори Русі та Візантії. В 972 р., повертаючись додому після одного з походів, Святослав зіткнувся з печенігами і загинув у бою. За часів Святослава значно зростає територія та роль Київської держави у вирішенні міжнародних питань.

Характерними ознаками цього етапу історії Київської Русі були: розширення території країни; вихід на міжнародну арену; зосередження уваги на зовнішій, а не на внутрішній політиці; активність князя і військової дружини у військовій сфері. Негативними факторами влади на той час ще була недостатня консолідованість території держави, слабкість великокнязівської влади, несформованість системи васально-ієрархічних відносин.