64. Правила використання апострофа.

Апостроф пишеться після б, п, в, м, ф та твердого р, після префіксів та словотвірних частин, що закінчуються на приголосний, перед я, ю, є, ї; після к перед я у слові Лук’ян та всіх похідних. Також апостроф пишеться в іншомовних словах після префіксів, словотвірних частин, що закінчуються на приголосний, а також після г, ґ, ж, к, х, ш, р перед я, ю, є.

Апостроф не пишеться: коли перед губним звуком є приголосний (окрім р), що належить до кореня, перед я, ю, є; після м’якого р у власне українських словах і після пом’якшених губних б, п, в, м, ф у словах іншомовного походження перед я(а), ю(у), є(е).

65. Правила використання м’якого знака.

М’який знак пишеться після д, т, з, с, ц, л, н: у кінці слова; у кінці складу перед твердим приголосним; після літер на позначення м’яких приголосних перед о у середині складу; у суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-; після м’якого л перед наступним м’яким приголосним; у суфіксах -еньк-, оньк-, есеньк-, -ісіньк, -юсіньк-.

У словах іншомовного походження м’який знак пишеться після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є та йо.

66. Подвоєння та подовження приголосних.

Подвоєння відбувається внаслідок збігу приголосних на межі морфем: роззброєння, віддати; годинник, туманний; займенник; вознісся; юннат; у прикметниках із наголошеними суфіксами -анн(ий), -янн(ий), -енн(ий): незліченний, незрівнянний (але полонений, довгожданий) та у всіх похідних словах; збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн-: здоровенний; у прикметниках на -енн(ий), -янн(ий) старослов’янського походження: священний, благословенний (але хрещений, свячений); у іменниках старослов’янського походження: богоявлення, усікновення; а також у словах: бовван, гаття, лляний, овва, панна, ссавці, Ганна та у всіх похідних.

Подовжуються приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ч, ц, коли стоять після голосного: перед я, ю, є, і в усіх відмінках іменників середнього роду ІІ відміни (крім родового множини): знання, колосся (проте, якщо в родовому відмінку множ. іменники с. р. закінчуються на -ів, подовження зберігається: почуття – почуттів); деяких іменників ч. р. та ж. р. І відміни (за винятком родового множ. із закінченням -ей): стаття, статті, статтю, статтею (але в Р. відм. множ. – статей ); але: кутя, свиня, попадя; перед ю в Ор. відм. іменників ж. р. одн. ІІІ відміни, якщо в Н. відм. основа їх закінчується на м’який або шиплячий приголосний: міць – міццю; перед я, ю у прислівниках типу: зрання, спросоння. Також перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллємо та у похідних.

Подовження не відбувається: у словах отой, оцей, отут, отам, піти, дані, даний (але данник, подання), а також якщо в Ор. відм. іменників ж. р. ІІІ відміни м’який приголосний не стоїть між двома голосними: областю.

67. Спрощення приголосних.

Спрощення відбувається: при відмінюванні та творенні слів, коли до існуючих звукосполучень -жд-, -зд-, -ст-, -рд- додається -н-, -л-, -ц- (тоді проривні -д-, -т- випадають): тиждень – тижні, тижнів, тижнями; область – обласний тощо; у групах приголосних -скн-, -зкн-, -шчк- відбувається спрощення -к-, -ч: брязк – брязнуло, брязнути.

Винятки: кістлявий, пестливий, хвастливий; шістнадцять, зап’ястний, хворостняк, хвастнути; шістсот; випускний, пропускний, допускний, вискнути, рискнути, тоскно, скнара, скніти.

68. Правопис слів іншомовного походження.

Подвоєння приголосних у словах іншомовного походження: відбувається у географічних, особових та інших власних назвах: Голландія, Геннадій, Сусанна; у випадку збігу однакових приголосних на межі префікса та кореня: контрреволюція, імміграція. Не відбувається у загальних назвах: бароко, комісія.

Виняток становлять слова: тонна, манна, ванна, бонна, вілла, булла, дурра, мирра, мадонна, білль, мотто, канна, донна, еллін, бритт, алло, тратта, пенні, пруссак, мокко та ін.

У словах іншомовного походження ї пишеться: після голосних: архаїка, прозаїк (але в складних словах і після префіксів пишеться і: староіндійський, доісторичний); у кінці власних назв (після голосного чи м’якого приголосного): Гімалаї, де Віньї; и пишеться після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р: у загальних назвах перед наступним приголосним (крім й): ритм; в інших власних назвах після д, т, з, с, ц, ч, ж, р: Мадрид, Рим; і пишеться: на початку слова: ідеал; після приголосного перед голосним та й: радіус; у кінці невідмінюваних загальних назв: жалюзі; після префікса дез-: дезінформація; е пишеться: на початку слова: екстер’єр; після голосного, крім е та і: дуель, поезія (але дуаєн, стаєр, вілаєт, траєкторія); після твердих приголосних: інтелект; у кінці невідмінюваних слів: макраме; є пишеться: у кінці невідмінюваних слів після м’яких приголосних та апострофа: ательє; після е, і, й, ь та апострофа: інтер’єр; на початку слова у давно запозичених словах: єпископ, Єва, єфрейтор.

69. Правопис часток не-, ні- з різними частинами мови.

Частка не пишеться разом: якщо слово без не не вживається: із іменниками, прикметниками, прислівниками, дієсловами, дієприслівниками: ненависть, нещадний; невдовзі; нехтувати; ненавидячи; із дієприкметниками, якщо вони є означеннями іменника (а не присудком) і не мають при собі пояснювальних слів: невивчений вірш; у складі префікса недо- в іменниках, прикметниках, дієсловах, дієприкметниках: недосяжність, недозрілий; з іменниками, прикметниками, прислівниками, займенниками, якщо додаванням не утворюється слово, яке можна замінити синонімом без не: правда – неправда (брехня); у займенниках неабихто, неабищо, неабиякий; у частках невже, нехай; у сполучниках незважаючи на, невважаючи на, немов тощо.

Частка не пишеться окремо: із дієсловами: не пише, не слухає; коли в реченні є протиставлення: море не чорне, а синє; якщо прикметник має при собі пояснювальне слово із часткою ні, а також якщо перед ним стоять слова далеко, зовсім, аж ніяк: нікому не відомий; якщо частка не становить одного поняття з наступним словом, а є лише запереченням: йому бракує не знань, а бажання; з дієсловами та дієприкметниками, що виступають присудками, а також у дієслівних формах на -но, -то та дієприслівниках: книга не прочитана; підлогу не вимито; з дієприкметниками, якщо вони мають пояснювальні слова: не переписаний мною текст; із прислівниками, числівниками, займенниками, сполучниками, частками, прийменниками та з незмінюваними присудковими словами: не гаразд, не можна, не інакше, не раз, не сьогодні, не слід, не вісім, не двоє, не перший, не ваш, не твій, не тоді, не то... не то, не за... , не до вподоби та ін.

Частка ні пишеться разом: з іменниками, прикметниками, дієсловами, прислівниками, сполучниками, якщо слово без ні не вживається: нісенітниця; у заперечних займенниках, якщо частку не відокремлює прийменник: ніхто, ніщо; у заперечних прислівниках: ніде, нікуди, нінащо.

Частка ні пишеться окремо: у сталих словосполученнях із часткою ні: ні на йоту, ні при чому; якщо частку від займенника відокремлює прийменник: ні до чого; ні з кого.