Складнопідрядні речення

Складні речення, в яких одне з простих речень за смислом підпорядковане іншому і пов'язане з ним сполучником підрядності або сполучним словом, називаються складнопідрядними.

Підрядне речення в складносурядному на письмі відокремлюється від головного комою, якщо воно стоїть перед головним або після головного речення. Якщо підпорядковане речення стоїть у середині головного, то воно виділяється комами з обох боків.

При складних сполучниках тому що, через те що, для того щоб, після того як, замість того щоб, так що, незважаючи на те що, внаслідок того що кома ставиться один раз (або перед усім складним сполучником, або перед сполучниками що, щоб, як, залежно від змісту, інтонації").

82. Розділові знаки при прямій мові.

Розділові знаки при прямій мові:

1. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а пряма мова береться в лапки і пишеться з великої букви. У кінці речення ставиться потрібний за змістом розділовий знак: знак оклику, знак питання, три крапки: А: «П (!?)». Дивуюсь, радію, у серця питаю: «Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?».

2. Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то вона береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире. Слова автора пишуться з малої букви: «П», — а. «Хто творить розумну і добру людину — найкращий майстер», — таке було рішення стариків.

3. Якщо пряма мова розірвана словами автора, то на початку і в кінці прямої мови ставляться лапки. Інші розділові знаки ставляться так:

- якщо слова автора розділяють пряму мову, яка є одним реченням, то вони з обох боків виділяються комами і тире: «П, — а, — п». «Іди, доню, — каже мати, — не вік дівувати».

- якщо слова автора розділяють пряму мову на межі двох речень, то після першої частини прямої мови ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире, а після слів автора — крапка і тире. Друге речення прямої мови пишеться з великої букви. Лапки закриваються в кінці прямої мови: «П! — а. — П...». «Воскресни, Україно! — пристрасно молив Я. Гоян. — Воскресни в козацьких степах під своїм високим блакитним небозводом...»;

- коли одна частина слів автора належить до першої частини прямої мови (що стоїть до розриву), а друга — до другої, то після слів автора ставиться двокрапка і тире, пряма мова продовжується з великої літери: «П! — а: — П.». «Я чув про це, — сказав він і додав: — А хто не чув...»;

4. Якщо слова автора розірвані прямою мовою, після слів автора ставиться двокрапка, пряма мова береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) А: «П», а. Добре виявляє наше ставлення до паліїв війни вираз: «Хто взяв меч, від меча і загине», хоч меч аж ніяк не є зброєю сучасних бійців.

83. Класифікація документів.

Документ – зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати.

Відповідно до змісту і згідно з унормованими вимогами за ознаками класифікації та групами вирізняють такі види документів: за найменуванням; за змістом і спеціалізацією; за призначенням: щодо особового складу, організаційні тощо; за походженням: службові (офіційні) – укладаються працівниками, які офіційно уповноважені від імені установи, закладу це робити, для вирішення службових питань; особисті (приватні) – укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних питань; за місцем укладання: внутрішні, що мають чинність у межах установи, закладу, де їх укладено; зовнішні, що чинником або результатом спілкування з іншими підприємствами, організаціями, особами; за напрямом(спрямуванням): вхідні, що надходять до закладу, підприємства, установи; вихідні, що адресовані за межі установи, організації; за способом виготовлення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації: стандартні (типові) – укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, диплом тощо); нестандартні (нерегламентовані) – лише певна частина даних готується заздалегідь (довідка, перепустка тощо); індивідуальні – укладаються за загальними принципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (звіт, оголошення тощо); за ступенем складності (кількістю відображених питань): прості – відображають одне питання чи один факт; складні – відображають два й більше питань чи фактів; за стадіями створення: оригінали; копії (відпуски, витяги, дублікати); за терміном виконання: звичайні безстрокові (нетермінові) – виконуються в порядку загальної черги; термінові – укладаються за визначеним завчасно терміном виконання, а також телеграми, телефонограми тощо; дуже термінові – зі спеціальною позначкою терміну; за ступенем гласності (секретністю): звичайні (несекретні) – для загального користування; для службового користування; секретні та цілком секретні – для обмеженого користування; за юридичною силою: справжні – чинні, нечинні; підробні – фальсифікати; за технікою відтворення: рукописні; відтворені механічним способом; за терміном зберігання: тимчасового (до 10 р.) зберігання; тривалого (понад 10 р.) зберігання; постійного зберігання.

84. Вимоги до оформлення документів.

Документи мають відповідати таким вимогам:

1. не суперечити чинному законодавству держави, нормам юридичного та адміністративного права, директивним положенням конкретних керівних органів;

2. видаватися лише відповідними повноважними органами або службовими особами згідно з їх компетенцією;

3. відповідати своєму призначенню, назві й укладатися за встановленою формою;

4. бути достовірними, переконливими й відповідати меті та завданням конкретного закладу, установи тощо або їх керівництва (базуючись на фактах, містити конкретні й змістовні пропозиції та вказівки);

5. бути належним чином відредагованими (грамотними) й оформленими, розбірливими та охайними.