87. Розділові знаки при відокремлених членах речення.

 Відокремлені узгоджені та неузгоджені означення

Комами виділяються:

Означення, виражені прикметниковим чи дієприкметниковим зво­ротом, які стоять після означуваного слова.

Кілька непоширених або поширених узгоджених означень, ви­ражених прикметниками чи дієприкметниками, які вживаються після іменника, перед яким уже є узгоджене означення. Не відокремлюються й так звані препозитивно-постпозитивні не-поширені узгоджені означення, тобто подібні за значенням, але одне вживається перед означуваним словом, а друге — після.

кщо перед означуваним іменником немає узгодже­ного означення, то непоширені означення, що вживаються після імен­ника, можуть відокремлюватися чи не відокремлюватися за бажанням автора.

Прикметникові та дієприкметникові звороти, що вживаються пе­ред означуваним словом і мають додатковий обставинний від­тінок причини

88. Розділові знаки при уточнюючих членах речення.

Уточнювальні відокремлені члени речення конкретизують або пояснюють той член речення, з яким вони пов'язані однією синтаксичною функцією. З уточнюваними словами пов'язуються лише інтонацією або інтонацією й пояснювальними словами тобто, або. цебто, а саме тощо. Комою відокремлюються:

1) означення, що уточнюють попередні означення: Море сине, аж чорне, тільки білою піною б'є об берег (Коц.); Вода в такий час була майже гаряча, значно тепліша від ранкового повітря, бо серпень ранками вже давав знати свій характер... (Збан.).

Уточнювальні означення можуть відокремлюватися також тире: У неї в хаті завелось багато всяких вузликів із насінням -великих і малих - і раз у раз щось сушилося на вікнах (Коц.);

2) обставини (місця, часу та ін.), виражені прислівниками або іменниками з прийменниками, що уточнюють попередні обставини (перед ними можна поставити слова а саме): Щемить - / вибух десь тут, зовсім поруч. На спину летять грудки землі, в лице б 'є туга повітряна хвиля... (Коз.); Отут, в низенькій цій хатині, моя любов жила колись (Мал.); Се було літом, у жнива (Коц.).

Примітка. Часто відокремлення таких обставин залежить від бажання автора інтонаційно наголосити їх уточнювальний характер. Якщо такої інтонації немає, обставини комами не виділяються: Там далеко під горами смужкою блищить Дніпро (Н.-Лев.);

3) уточнювальні члени речення, що приєднуються за допомогою слів або, тобто, себто, а саме, наприклад: Родичами польового жайворонка є посмітюха, або чубатий жайворонок, і джурбай, або степовий жайворонок (Смог.); На Поліссі трапляються "вижари", тобто болота, які ніколи не замерзають (Дем.);

4) уточнювальні члени речення, що приєднуються за допомогою слів навіть, зокрема, у тому числі, особливо: У деяких містах Японії, зокрема у місті Удзі, влаштовують свято проводів журавлів (3 журн.); Приємно було всім, особливо переможцям конкурсу.

89. Особливості вживання прийменника по.

Прийменник по властивий українській мові, коли йдеться про місце дії (“По діброві вітер виє, гуляє по полю...” Т. Шевченко), мету дії (пішли у ліс по грибочки), час (по обіді, по канікулах), міру, кількість чогось (по цукерці, по сотні), а також сферу діяльності (по господарству, по службі).

Функціонування прийменника по у таких випадках є нормативним. Проте надужиття цим прийменником призводить до небажаних повторень певних висловів, що сьогодні трапляється доволі часто. Українська мова дозволяє такі конструкції замінити безприйменниковими або відповідними синонімічними прийменниками. На таких випадках вживання прийменника по ми зупинимось детальніше.

Приклади ненормативного вжитку прийменника по і його заміна безприйменниковою конструкцією:

по відношенню до роботи – стосовно роботи, щодо роботи;

по крайній мірі – принаймні, щонайменше;

Як бачимо, безприйменникові конструкції лаконічніші, влучніші й природніші. Це мова Сенсару.

Деякі конструкції з прийменником по замінюємо синонімічним прийменником з. Приклади:

по тій причині – з тієї причини;

нарада по безпеці – нарада з безпеки;

Також замінюємо прийменник по на український відповідник – прийменник у:

по питаннях – у питаннях;

по вихідних – у вихідні;

Замінюючи прийменник по іншими нормативними прийменниками, ми увиразнюємо власне мовлення й збагачуємо його питомими українськими формами.

Отож, варто запам’ятати найтиповіші випадки вживання прийменника по в українській мові і не зловживати ним у тих конструкціях, де його легко можна замінити на інші синонімічні прийменники або на безприйменникову форму.

90. Правопис сполучників, часток.

Складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом: адже, зате, начебто, отож, ніж, аніж, якщо, якби, мовбито, немовби, наче, начеб, начебто, ніби, нібито, тобто, притому. Примітка. Сполучники проте, зате, притому, причому, тож, теж, щоб, якби, якже, якщо, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова з часткою або прийменником. Сполучник як службова частина мови виконує синтаксичну функцію поєднання членів речення або окремих речень і не є іх членами, однозвучні сполучення слів виступають членами речення, і до них можна поставити питання. Пор.: Щоб жить - ні в кого права не питаюсь. Щоб жить - я всі кайдани розірву (П. Тичина).- Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б то зачепитись (М. Коцюбинський); Якби я турбувавсь завжди про себе, вже б онімів давно від самоти (Д. Павличко). - Як би йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти за сей вербовий човен (М. Стельмах).2. Якщо частки би (6), же (ж) зберігають підсилювальне значення, то вони пишуться окремо: або ж, адже ж, але ж, коли б, хоча б, хоч би.3. Складні сполучники тільки-но, тим-то, тому-то, отож-бо пишуться через дефіс.4. У складених сполучниках усі компоненти пишуться окремо: так що, через те що, замість того щоб, з тим щоб, незважаючи на те що, дарма що, задля того щоб, після того як, мірою того як.

Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо, через дефіс. Разом пишуться:1. Частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся (-сь) у складі будь-якої частини мови: абиколи, абихто, деякі, декуди, чимало, щодня, якнайбільше, колись, будуватися (сь), кудись.Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими.2. Частки би (б), же (ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби. Окремо пишуться:1. Усі частки, які творять форми слів або надають різних значеннєвих, модальних та емоційно-експресивних відтінків:а) частки хай, нехай, за допомоги яких творяться форми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить;б) частка би (б), за допомоги якої утворюється форма умовного способу дієслів: спочив би, прийшла б;в) частка же (ж), яка відіграє підсилювально-видільну роль: знайшов же;г) частки то, це, які у складі речення мають значення вказівності: Мова й історія - то ж єдине ціле, один кровообіг, тож: і відроджувати їх маємо одночасно (Гонч.).2. Частка що у сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.3. Частка то в експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.Через дефіс пишуться:1. Частка бо, но, то, от, таки, коли вони вирізняють значення окремого слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.Примітки: 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: хто б то, скільки ж то.2. Якщо частка таки стоїть перед словом, до якого стосується, вона пишеться окремо: таки намалював, таки зрозумів.3. Частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-який, хтозна-скільки.Примітка. Якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: казна з чому, будь із ким.