Суть дискреційної фіскальної політики.
Фіскальна політика – це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, сгладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Складовими частинами фіскальної політики держави є:
дискреційна політика, що розглядає регулювання державою своїх витрат і оподаткування. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає – випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає;
недискреційна політика (політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави. Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.
Дискреційна фіск.політика (ДФП) – свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі держ.рішень (парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг вир-ва, безробіття та інфляцію. ДФП заст..два інструменти: а) держ.закупки, які є інструментом прямої дії ( збільшуючи або зменшуючи держ.закупки, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і ВВП) б) чисті податки, які змін за рахунок зміни податк.ставок і трансфертів ( змінюючи чисті податки, держава впливає на реальний ВВП опосередковано через споживання як компонент сукупного попиту). Зазначені фіск.засоби вплив.на доход мультиплікативно
Використовуючи
наведені мультиплікатори, можна обчислити
автономний вплив на дохід держ.закупівель
або чистих податків, які можуть змін.за
рахунок зміни податк.ставок або рівня
трансфертів:
Тут знаки свідчать про те, що між G і Y існує пряма залежність, а між T і Y – обернена. Оскільки mе > mt ,то це озн., що збільшення держ.закупок на грош.одиницю викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих податків на грош.одиницю. Крім окремого застосування фіск.засобів держава може їх застосувати одночасно:
Дискреційна фіскальна політика поділяється на:
• стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;
• обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.
Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча – для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного росту. Стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.
47.Державні закупки як інстумент фіскальної політики
Дискреційна фіскальна політика застосовує два інструменти:
1. державні закупки, які є інструментом прямої дії;
2. чисті податки, які змінюються за рахунок податкових ставок та
трансфертів.
Вплив державних закупок за незмінних чистих податків можна прослідкувати
в моделях “витрати-випуск” та “вилучення - ін’єкції”.
Графічну модель «витрати-випуск» іноді називають «кейнсіанський хрест» (рис. 1).
Рис. 1. Рівноважний ВВП в моделі «витрати - випуск»
На рис. 1 бісектриса показує всі точки, за яких фактичні і заплановані сукупні витрати збігаються і забезпечується рівноважний ВВП. Лінія СуВф - це лінія фактичних сукупних витрат, які можуть дорівнювати запланованим сукупним витратам, або відхилятися від них в більший чи менший бік.
У точці Т1 – ситуація загальноекономічної рівноваги, коли вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупівлю, тобто СуВ1=ВВП1. У точці Т2 – ситуація загальноекономічної нерівноваги, викликана перевиробництвом, коли не вся сума доходу, отриманого від реалізації ВВП у поточному періоді, пішла на його закупівлю, тобто СуВ2 < ВВП2. Зазначений варіант відповідає кейнсіанському «психологічному закону» про схильність населення до заощаджень. У цій ситуації для відновлення загальноекономічної рівноваги (перехід від Т2 до Т1) підприємства вимушені здійснити збільшення незапланованих інвестицій у товарні запаси, завдяки чому у них з’явиться можливість зменшити обсяги виробництва до рівня сукупного попиту. У точці Т3 – ситуація загальноекономічної нерівноваги, викликана недовиробництвом, коли на закупівлю ВВП було витрачено більшу суму доходу, ніж його реальне вартісне значення, тобто СуВ3 > ВВП. Як видно з рис.1, незаплановані інвестиції виконують в економіці балансуючу роль. Якщо величина сукупних витрат недостатня порівняно з ВВП, то відбувається незаплановане збільшення інвестицій у товарні запаси; якщо сукупні витрати перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій у товарні запаси.
Модель «вилучення-ін’єкції» – кейнсіанська модель визначення рівноважного рівня ВВП (рис. 2) на основі рівняння: З = ВІ, (3), де: З – заощадження домогосподарств (вилучення), ВI – заплановані інвестиції фірм (ін’єкції).
На основі моделі можна зробити наступний висновок: рівень ВВП буде рівноважним тільки тоді, коли вилучення повністю компенсуватимуться ін’єкціями.Для глибшого розуміння цього висновку слід розглянути наступні дефініції:
1. Вилучення – невитрачена частина доходу (заощадження, чисті податки, витрати на придбання імпорту).
2. Ін’єкції (вливання) - це такі форми витрат, які не йдуть на виробництво поточного ВВП, але спрямовуються на його закупівлю, зокрема вони здійснюються у формі державних закупівель, запланованих інвестицій фірм та експорту (закупівля сектором закордон вітчизняної продукції).
Рис. 2. Рівноважний ВВП в моделі «вилучення – ін’єкції»
На рис. 2 лінія запланованих (автономних) інвестицій (ВІзапл.) має вигляд горизонтальної лінії, оскільки інвестиційні плани підприємств не залежать від поточного доходу. Лінія заощаджень (З) має вигляд позитивної похилої лінії і відображає пряму залежність заощаджень від поточного доходу. У точці З1 – ситуація загальноекономічної рівноваги, коли заощадження відповідають запланованим інвестиціям, про що свідчить перетин їхніх ліній. За цих умов підприємства інвестують стільки ж, скільки заощаджує приватний сектор економіки.
У точці З2 - ситуація загальноекономічної нерівноваги, коли заощадження більші від запланованих інвестицій (З2 > ВІзапл.). Але рівновага відновиться завдяки незапланованому збільшенню інвестицій в товарні запаси (З2 = ВІзапл. + ВІнезапл.).
У точці З3 - ситуація загальноекономічної нерівноваги, коли заощадження менші від запланованих інвестицій (З3 < ВІзапл.). Але рівновага відновиться завдяки незапланованому зменшенню інвестицій у товарні запаси (З3 = ВІзапл. – ВІнезапл.).
Отже, незаплановані інвестиції є вирівнюючим елементом, за рахунок якого фактичні інвестиції завжди врівноважуються із заощадженнями. Такий висновок кореспондується із методом «витрати - випуск», згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди врівноважуються з ВВП за рахунок незапланованих інвестицій.