54. Пропозиція грошей. Сутність пропозиції грошей та грошові агрегати.
Гроші — один із видів активів. Усі активи поділяються на дві великі групи — фінансові та матеріальні (реальні) активи. Гроші відносяться до групи фінансових активів. Але крім грошей до складу фінансових активів входять негрошові активи, головними серед яких є акції та облігації.
Пропозиція грошей — це сукупність грошових активів, які використовуються в національній економіці в кожний даний період часу.
Пропозиція грошей складається з грошових активів, які мають різну ліквідність. Під ліквідністю розуміють здатність активів перетворюватися в платіжний засіб без затримки і втрати своєї номінальної вартості. Готівкові гроші є найліквіднішим активом, порівняно з яким оцінюється ліквідність усіх інших активів. Залежно від рівня ліквідності всі грошові активи групуються зростаючим підсумком у грошові агрегати.
Грош.пропозиція – один з осн.параметрів грош.ринку. Вона являє собою реальну грош.масу і обчислюється на основі ділення номін.грош.маси на ціну: MS =M/P.Ліквідність грош.активів – здатність активів виступати як платіжний засіб або перетворюватися в цей засіб без втрати своєї номін.вартості. Грош.пропозиція скл.з різних форм грош.активів. залежно від рівня ліквідності вони об’єднуються в окремі грош.агрегати (окремі сукупності грош.активів, які різняться між собою рівнем ліквідності):
МО=готівкові гроші
М1=МО+кошти на поточних та розрахунк.рахунках
М2=М1+строкові депозити
М3=М2+кошти клієнтів за трастовими операціями банків.
Грошова пропозиція не залежить від відсоткової ставки, а може змін.Нацбанком згідно з цілями монетарної політики. Тому в графічній моделі пропозиція набуває слідую чого вигляду
55.Попит на гроші: попит на гроші для угод і попит на гроші як активи.
Попит на гроші – це запаси грошових активів, якими бажають володіти економічні суб’єкти в кожний даний період часу. При визначенні функції попиту на гроші виникає ключове питання – чому люди бажають мати грошові запаси. Пошук відповіді на це питання започатковували представники класичної теорії і в першу чергу такі економісти як Ірвінг Фішер, Альфред Маршал та Артур Пігу.
Класичний підхід до функції попиту на гроші
В основі класичного підходу до функції попиту на гроші лежить рівняння кількісної теорії грошей, яке пов’язують з ім’ям Фішера P . Y= M . V (5.12)
В рівнянні (5.12)
добуток P.Y
– це номінальний ВВП, який відображає
вартість кінцевих товарів і послуг, а
добуток M
.
V
характеризує номінальну платоспроможність
економіки, яка залежить від кількості
грошей і швидкості їх обігу. Виходячи
з рівняння Фішера, можна отримати функцію
попиту на гроші в умовах рівноваги на
грошовому ринку:
,
де
– попит на гроші k
– коефіцієнт пропорційності, що показує
кількість грошей на кожну одиницю доходу
(P.Y),
якою люди бажають володіти. Він є
величиною оберненою до швидкості обігу
грошей, тобто k=1/V.
При цьому швидкість обігу грошей
вважається постійною величиною. Тому
коефіцієнт k
теж є постійним.
Отже, згідно з кількісною теорією грошей Фішера попит на гроші є виключно функцією доходу, а процентна ставка на нього не впливає. Фішер дійшов до такого висновку, вважаючи, що люди зберігають гроші лише з однієї причини – для фінансування купівельних операцій і не мають інших мотивів для зберігання грошових запасів.
Насправді гроші виконують ще дві функції: міра вартості і засіб заощадження. Перша з них не пов’язана з потребою людей в грошах, бо для вимірювання вартості наявні гроші не потрібні. Інша функція (засіб заощадження) відіграє суттєву роль у формуванні попиту на гроші, оскільки останні можуть бути використані не лише для фінансування купівельних операцій, а й для здійснення заощаджень , наприклад, у формі строкових депозитів.
В певній мірі ця обставина була врахована іншими представниками класичної теорії, яких називають “кембріджські економісти” (А. Маршал і А. Пігу). Вони усвідомлювали, що гроші потрібні людям не лише для їх використання в якості платіжного засобу, а й для виконання заощаджувальної функції. На їх думку, коли доход людини збільшується, в неї виникає бажання певну його частину заощаджувати в формі активів, одним із яких є гроші. Таке бажання теж знаходиться в прямо пропорційній залежності від доходу.
Функція попиту на гроші у кембріджських економістів зовнішнє подібна до функції Фішера (5.13). Але на відміну від Фішера вони враховували можливість того, що k є не постійним, а може коливатися у короткостроковому періоді. Кембріджські економісти пояснювали таку можливість тим, що рішення про заощадження у формі грошей залежить і від процентного доходу по негрошовим фінансовим активам.